Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗЕМЛЯ І ЛЮДИ

Біля завжди тихої будівлі Держкомзему України і Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» неспокійно. Групи людей, транспаранти, плакати. Картину ледь не святкового пожвавлення псують хіба що надписи на цих яскравих плакатах та демонстративно виставлена чорна труна, інколи образливі на адресу тих, хто знаходиться за стінами будівлі ДП Центру ДЗК, викрики. Пікетники закликають тих, хто у кабінетах, похоронитися, відійти від справ, передати їх їм, пікетникам. Точніше, не їм, а тим, хто за ними стоїть. Це, хоч і невелика, а революція. Словом, серйозні її ознаки навіч. Тільки ось суб’єкти цієї революції помінялися місцями. У нас прийнято, що революцію робить вулиця, її основні герої й ударні сили стоять під відкритим небом, так би мовити, доступні усім вітрам і сонцю, морозу і спеці. А контрреволюціонери зачаїлися в кабінетах, у комфорті і зручностях чекаючи своєї поразки.
Але тут усе навпаки. Революціонери у кабінетах. Це офіційні керівники цього відомства, які в ньому й розпочали революційні процеси. Мета – очиститися від скверни минулих прорахунків, недоробок і, навіть, злочинів. Ера катарсису.... Протестують ті, хто за роки незалежності, зміни власності і правової вакханалії звикся з існуючим станом справ, віднайшов у ньому зручні для себе ніші і не хоче жити по-новому. Серед них і ті, хто хоче по-старому прораховуватися, недопрацьовувати і брати хабарі. Хоч, звісно, цих цілей на плакатах на широкий загал не виставлено. Вони, як і нові керівники комітету і Центру ДЗК, гласно проти непорядку і хабарництва в земельних відносинах. Тільки ось питання: чому раніше не виступали проти старого керівництва, яке до цих порушень і злочинів довело систему, а виступають проти нового, яке взялося ці порушення й злочини викорінювати. Чому несподівано їм так припекли болі народні? Чому одні стоять проти інших, проголошуючи ті ж самі цілі? І бачиться все це лише, як протестна акція апаратників, які в процесі цього ж катарсису позбулися своїх апаратних прав.
 Сьогодні це кульмінація. А починалося все з того, що нові керівники Держкомзему і ДП Центру ДЗК, врахувавши численні скарги громадян, поставили перед своїми службами у районах і областях, перед працівниками центрального апарату вимоги працювати чесно, чітко вести документацію, відповідати за свою діяльність.
 Вірніше, це вже й був не початок. Це, швидше за все, була середина дії, яку можна охарактеризувати, як тривалий виробничий процес, як еру становлення і утвердження структури. Еру проб, помилок і прорахунків, на недоліках якої виросла команда порушників і корупціонерів, що звикла розпоряджатися державною власністю, як своєю, і жити в безкарності. Словом, та ера, яка логічно мала завершитися, замінитися іншою. У даному випадку ерою очищення.
 Та ера, за якої лише напрацьовувалася законодавча база, були нечіткі інструкції. І єдиним благородним виходом зі скрутної неоднозначності міг стати принцип жити і працювати чесно, по правді. Дехто на це пішов і зміг відпрацювати на благо країни і народу красиво й чесно. Але багатьом по правді працювати і жити не хотілося. Адже, як відомо, від трудів праведних не наживеш палат кам’яних. Звісно, кам’яні палати теж не завжди бувають такими, в яких жити хочеться. Є й такі, куди привозять примусово й на довгі роки. Але в пору змін і слабкої влади та недосконалого права така перспектива доволі віддалена.
 У ДП Центр ДЗК називають цифри, прізвища порушників, проти яких не порушено кримінальні справи лише з доброї волі керівників. Виявили злочини, та за законодавчої недосконалості, послаблення дії правоохоронних органів, як відомо, факт злочину не завжди означає невідворотність покарання. Словом, повна свобода. Як у казці, царюй, діли, приймай хабарі і поклони.
 Ото й вийшло, що величезні території української землі, які за Радянського Союзу були передані у користування колгоспам та радгоспам, іншим державним структурам та громадянам, а після утворення незалежної держави мали перерозподілитися, потрапили у розпорядження певного кола людей у центрі і на місцях. Згідно з новими законами і принципами господарювання в умовах нового виникаючого суспільного ладу почала утверджуватися приватна власність. Селяни ставали господарями окремих земельних наділів. Як правило, це було від 4 до 5 гектарів на особу. І на цьому етапі виникло багато порушень і непорозумінь, які або не вирішувалися, або ставали об’єктами розгляду судами. Часто необ’єктивними і несправедливими. Це були перші проби, коли окремі представники судової системи перевіряли свої можливості щодо безкарності і безвідповідальності за відверто несправедливі присуди. Далі дійшло до масштабних трагедій, коли судове протиправне відчуження землі почало застосовуватися і до великих колективів (пригадаймо земельні трагедії у Бориспільському районі на Київщині).
 І часто першопричиною непорозумінь, підставою для несправедливих подальших діянь різних чиновників різних органів державної влади ставали різноманітні порушення тих, хто знаходився на першому щаблі землерозподілу. Тобто держкомземівських служб. Тут розпочиналися пригоди. Користуючись слабкістю центрального управління, яке було допущене з перших днів, керівники на місцях, а за ними і особи рангами нижче, почали роботу з документального оформлення передачі земель з величезним зиском для себе. Досі і, можливо, ніколи ми не зможемо зрозуміти, як в Україні утворилися величезні, на тисячі гектарів, плантації у приватній власності, адже окремим особам у таких розмірах держава землі не надавала, як і не можемо зрозуміти, як то люди, споконвіку живучи у власних садибах, досі офіційно їх не мають у власності. Це і морально тяжко, і викликає безліч незручностей у різних життєвих ситуаціях. У тому числі невигідно для держави, яка приватну власність оподатковує. Тут на заваді державі і простим людям став інтерес окремих високих посадових осіб, ряду працівників їхніх служб, нових великих землевласників і утворених на бюрократичних недолугостях приватних контор. На місцях типова ситуація – для оформлення актів землеволодіння немає бланків і треба чекати їхньої появи. Цей дефіцит утворений штучно. Чекають роками. Але якщо вже дуже припікає, то, будь ласка, йдіть до певної особи (адреса вказується), купляйте ці ж бланки і оформляйте. За запис у Поземельній книзі теж плати гроші. І неофіційно, і в доларах. І у значних, часто не підйомних для селянина сумах. Або взагалі звертайся до конкретних і дорогих приватних структур, яким місцеві державні землевпорядники передали свої права. Тут можна робити все.
І гроші за послуги непомірні гилити, і послуг цих не надавати. І у сфері земельних відносин тут можуть з’явитися навіть правовстановлюючі документи-близнюки. Може статися так, що ви, роками володіючи своєю садибою і маючи акт на право власності цієї садиби, дочекаєтеся гостя з таким же актом.
І як тут бути? Як свідчать у ДП Центрі ДЗК, по Україні гуляють кількасот тисяч таких актів, і скільки різних трагедій можемо чекати через них. І хто, і на якій підставі виготовив і кинув у обіг цю велетенську липу?
 Щоб якось змінити ситуацію і службу, створену для людей, повернути цим людям, Кабінет Міністрів у кінці минулого року ухвалив рішення про кадрові зміни та докорінне удосконалення в організації. Головою Держкомзему став О. М. Кулініч, генеральним директором Державного підприємства „Центр державного земельного кадастру” – колишній керівник головного контрольно-ревізійного управління України П. П. Андрєєв. Його заступник – працівник КРУ теж високого рангу. Таке кадрове підсилення свідчило про серйозність намірів у вирішенні завдань. І зміни розпочалися.
 Незадоволені, в першу чергу із числа тих, хто допускав зловживання і не залишився непоміченим перед очима досвідчених ревізорів, почали чинити спротив, намагаючись до свого захисту залучити громадськість. Троє із центрального апарату, коли їх закликали до звітності, терміново взяли лікарняні листи і роз’їхалися по обласних філіях піднімати людей на протест та на організацію нової, незалежної від підприємства, але залежної від них профспілки. Звинуваченням проти нового керівництва стало те, що воно чинить утиски й переслідує досвідчених і цінних фахівців, а також проводить надмірні скорочення. Хоч це і не відповідає дійсності. Скорочені були лише незайняті вакансії та звільнено кілька одіозних осіб з числа відвертих хабарників та п’ять директорів обласних філій. Для деяких звільнення за угодою сторін у даній ситуації стало ледь не найкращим подарунком долі. Лише в одній Дніпропетровській області системно порушувалися вимоги до заповнення реєстраційних карток, передавалися обов’язки оформлення і видачі державних актів приватним землевпорядним структурам, що, по-перше, завдало державі збитків на сотні тисяч гривень, оскільки плата за послуги перейшла від державного підприємства до приватних рук, по-друге, завдало збитків і людям, які змушені були за послугами звертатися до приватних структур і оплачувати їх не за державними, а за завищеними приватними розцінками. Сама системність порушень свідчить про їхню умисність. Адже, погодьтеся, навряд чи можлива маса однакових порушень випадково. Подібні та інші порушення мають місце і в інших обласних філіях, що й змусило керівництво вдатися до рішучих заходів. Але вони виявилися і не надто обтяжливими. Заміна кількох посадовців не позначилася на їхніх підлеглих. Тут спрацювало те, що наш народ, у тому числі і землевпорядний, хоч і схильний ухопити те, що легко дається, ускочити в гречку, але цілком може стати чесним і добропорядним, якщо знає, що за скоєне обов’язково відповідатиме. І ідея організації профспілки з метою боротьби проти діючої у Центрі земельного кадастру влади зазнали поразки. Її підтримала незначна кількість людей усього у трьох обласних філіях.
 На черзі – нові завдання. Тому у Держкомземі і Центрі земельного кадастру принципово ставиться питання про підвищення особистої відповідальності працівників, яка нівелюється, якщо відповідальні обов’язки передаються іншим, недержавним структурам.
 Тому тут запрацював телефон довіри, на який за короткий період надійшло кілька сотень повідомлень. Вони інформують про порушення у системі і спрацьовують на посилення колективної та індивідуальної відповідальності.
 Тому категорично вирішено реєстрацію правовстановлюючих документів та земельних ділянок проводити лише службами ДП Центр ДЗК.
 Тому ухвалено рішення про підвищення заробітної плати працівникам Центру, що напряму пов’язане і з підвищенням відповідальності.
 Тому введено в практику регулярно брати участь у прес-конференціях, ознайомлювати громадськість зі своїми досягненнями і наміченими завданнями. Словом, налагоджено гласність і відкритість діяльності.
 Зроблено конкретні кроки назустріч людям. Зокрема, для осіб пільгових категорій почали надавати послуги позачергово. Розглядається питання навіть про безкоштовність цих послуг. Помічаєте різницю? Адже раніше позачергово оформлялися документи за особливих умов і далеко не пільговикам, а для них, як і для інших простих людей, різними витівками затягувався цей процес. І ні про яку безкоштовність не могло бути й мови, навпаки, велася вона про хабар.
 Звичайно, треба зробити багато, щоб вичистити ці авгієві конюшні порушень і зловживань, які десятиліттями засмічувалися. Тільки це не садиба міфічного Авгія, а велика держава. І зробити все не під силу навіть Гераклу. Але велика робота, яку розпочали ініціатори з ДП Центру ДЗК, потрібна. Можливо, що й героїчна. Адже їхні дії не залишаються без ризиків. Лунають погрози, як на адресу підприємства, так і реформаторів. Щодо того ж Андрєєва, то вже навіть у високих інстанціях помічалися спроби звинуватити його у некомпетентності. Тобто, якщо борешся зі злом, то, значить, некомпетентний. Якщо ж закриваєш очі на все, то, виходить, крутий фахівець. І Бог його знає, що з того вийде у нашій недосконалій державі.
 Є подібні порушення і в Криму. До того ж тут практикується самовільне захоплення земель, використання їх не за цільовим призначенням, незаконне відчуження ділянок із природно-заповідного фонду і так далі. Зволікання і зловживання у чорному переділі тут здатні викликати навіть міжнаціональні конфлікти.
 Все це стає предметом підвищеної уваги керівників у центрі, і має стати ним же на місцях, турботою усіх нас. Як і в інших сферах нашого суспільного, господарського, політичного життя. Ера катарсису, що розпочалася у ДП Центрі ДЗК, заслуговує на те, щоб стати надбанням усього суспільства, розвиватися, захоплювати нові державні, громадські, приватні установи, ставати нормою нашого життя. Адже кричущі недоліки і навіть злочини, якщо копнути хоч трішки, відкриються скрізь, як черв’яки у доброму ґрунті. А ґрунт наших відносин, особливо у сфері діловій, протягом неповних двох десятиліть існування держави навіть надто добрий для зловживань. Тих же приватних підприємств-паразитів розплодилося немало не лише при Держкомземі. Підприємств, які будують свою діяльність не на виробництві товарів і благ, а на певному параграфі якоїсь інструкції, на всевладді чиновника у різних сферах господарського життя і бізнесу, виконуючи за шалені гроші функції конкретного посадовця, за якими стирчать вуха того ж посадовця. При бажанні певних осіб під цей фіскальний бізнес у нас можуть навіть створюватися і нові закони, і підзаконні акти. У нас можуть лобіюватися різного роду рішення не для поліпшення нашого життя, а зовсім навпаки. У нас скажено велика поляризація багатств, яка утворилася не по праву і не по правді.
 Проблем і завдань багато. Отже, давайте дерзати, очищатися, щоб країна ставала кращою для своїх громадян.

 Анатолій КОВАЛЬЧУК.
м. Київ.

 Для того, аби наші читачі теж мали можливість «підставити плече» «земельному катарсису» та пересвідчитися, що він таки діє, публікуємо ТЕЛЕФОН ДОВІРИ Держкомзему та Центру державного земельного кадастру – 8 (800) 502-52-80.
 Режим роботи: щодня від 9.00 до 17.00 години (крім вихідних та святкових днів), у п’ятницю від 9.00 до 15.00 години.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 19.06.2009 > Тема "З потоку життя"