Версiя для друку Обговорити в форумi

В Україні існує давня традиція, ще з радянських часів, широкої реклами особливо талановитих російських та польських фільмів, які розбігаються з українським баченням власного буття. І «Салют, Маріє!», і «Сержант Калень», «Пан Володийовський», і «Вогнем і мечем», і тепер – фільм Бортка. Він, спираючи свій фільм на другій редакції «Тараса Бульби», не приховує в численних інтерв’ю свій погляд на історію України, що цілком випадково збігається з її трактуванням путінською пропагандою.
Як відомо, Микола Гоголь перебував під дуже сильним впливом російських перекладів Волтера Скотта, що робилися за тодішньою великоруською модою з французької, улюбленої мови інтелектуальної еліти. «Тарас Бульба» був результатом цього захоплення генія, хоча вже в другій редакції скоттівський дух вільнолюбства – цілком випадково сполучився з царською черговою протипольською боротьбою за зміцнення російського духу під православною царською егідою, і боротьбою з впливами руйнівної західної цивілізації, з повстаннями, революціями тощо. Звісно, екзотична Малоросія, бойовий дух якої після зруйнування Січі перетворився на ностальгічну ідею, мала стати довічним складником імперії російського жандарма. Усе це чудово описано в літературі, передусім – видатними письменниками єдиної й неділимої. До речі, в Польщі переклад «Тараса Бульби» як антипольського твору виходив лише двічі: 1850 й 2002 року.
На цьому тлі безглуздими здаються претензії до талановитих режисерів, чому вони в своїх країнах створюють зрілі стрічки для пропаганди власної концепції історії, як от у недавньому кичевому фільмі «Адмірал». Ви хочете пропагувати власну концепцію історії? Пропагуйте!
Брехня, що нема коштів. Я можу назвати зараз десятки світових бюджетних (лоукост) фільмів, які тримаються на видатному сценарії, хисті режисера, оператора, акторів. Те, що державі наплювати на культуру, – незаперечна правда. Тобто не державі, а керівникам держави… Але ж талант, людоньки добрі, талант де?
Оце ж вам і «Тарас Бульба» – російська цукерка Бортка в яскравій обгортці на прославу російського православного духу. Про це саме й Дейвід Стерн, плутаючись у сторіччях і реаліях, щойно написав у «Нью Йорк Таймз» у статті «Несамовитий козак кидається у битву культур». Бо це справи очевидні: треба припинити скиглити й вичитувати чужинцям, а братися до роботи й намагатися робити щось самим.

Лесь ГЕРАСИМЧУК.
«Літературна Україна»,
№ 20, 20 травня 2009 р.

ЧИ МОЖНА ВИПРАВДАТИ ЗРАДУ?

У № 20 «Літературної України» було надруковано проблемну статтю Леся Герасимчука «А що ж із нашими талантами?» – відгук на фільм Бортка «Тарас Бульба». Як автору телевізійного сюжету про М. Гоголя (на замовлення Києва) та наукових статей, присвячених цьому письменнику, мені болить проблема національної пам’яті, тому хотілося б висловити кілька міркувань на тему екранізації.
Звичайно, фільм Бортка за духом проросійський, це помітно навіть у виразній неукраїнській артикуляції акторів – скажімо, «пановє» замість «панове». Як український філолог я дуже чутливо ставлюся до мовних нюансів. Не буду характеризувати акторський склад, це й так зроблено в багатьох часописах, як-от «Слові Просвіти», просто зауважу, що на тлі Богдана Ступки, який дуже автентично виглядає в ролі Тараса (здійснена давня мрія артиста), усі інші – сіра маса. Козаки представлені як обідрані п’яниці, натовп, який легко спровокувати (таке враження, що режисер не був знайомий із текстом), сини Бульби просто невиразні й непереконливі; так, Андрій ніяк не схожий на красеня (хоч і «мазунчика», тобто не мужнього пестуна), з якого міг би вийти славетний козак. Також, на мою думку, забагато уваги надано польській лінії. Чомусь докладно показано родину панянки-красуні, хоча Гоголь не акцентує увагу на цьому, для нього полячка – узагальнений образ спокусниці, яка штовхає дурня на зраду. Абсолютно зайвим було змалювання сексуальних стосунків Андрія та полячки (чомусь названої Ельжбетою, хоча в творі автор спеціально не дав їй імені), точнісінько списане з голлівудських кліше. Мовчу вже про народження байстряти цієї химерної пари. Режисер забуває, що жодна польська панночка не дозволила б собі зв’язку з хлопом, максимальне, чим би нагородили Андрія, який здуру прийняв католицизм – це дати поцілувати ручку (навіть не вуста!) красуні. Тож не треба забувати історичного контексту. Фільм повинен був показати перетворення людини, яка не має власних принципів, на забавку в чужих руках – руках ворога. У цьому розгадка нашого комплексу меншовартості, якого досі не можемо спекатися. Для мене Тарасові слова «Я тебе породив, я тебе і вб’ю» звучать дуже переконливо.
Звичайно, Гоголя називали «козацьким Волтером Скоттом», але ще О. Гончар довів, що в цих словах немає рації, оскільки письменник прагнув не зовнішньої красивості (якої багато і в Дюма, і в інших авторів), а психологічного доказу права України на самовизнання. Саме тому режисер не мав права зводити історичну лінію до вузько любовної; так, польська пісня «Розлучені серця» у виконанні Маґдалени Мельцаж (від імені панночки) була б гарною сама по собі, але, прив’язана до фільму, звучить фальшиво.
Єдине, чим можна виправдати такий, м’яко кажучи, вільний підхід Бортка до класики – це комерцією. Фільм «Тарас Бульба» – суто комерційний проект. Цим пояснюються дикі відступи від тексту та домисли, вибір акторів тощо. Але плюсом, принаймні, є те, що нарешті цей небезпечний з імперської точки зору фільм екранізовано. Я б радила молоді задуматися над тим, що таке зрада, і чи може кохана людина «стати єдиною Вітчизною». На мою думку – ні.

Ольга Смольницька,
магістр кафедри теорії та історії української літератури факультету української філології та українознавства Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 05.06.2009 > Тема "Резонанс"