Версiя для друку Обговорити в форумi

САД
Ходімте в сад. Я покажу вам сад.
Його сумління покажу вам очі...
М. Вінграновський.

Моя хатина вікнами до саду.
У цім раю живу і день, і ніч.
Ходімте в сад. Черешні будуть раді,
І яблуньки нам вибіжать навстріч.
Синіють сливи, трішечки журливі...
Чого б то їм журитися? Чому б?
Сліпуче-звабні персиків наливи
Аж просяться торкнутись ваших губ.
Поміж дерев - криниця-джерелиця.
Цвіркун заграв на скрипці в спориші.
Де б я не був, спішу снаги напиться
Сюди, у рай для серця і душі.
І мріє сад у вічнім неспокої,
Все осінь кличе: "З урожаєм йду!"
Дай, Боже, нам сумлінності такої,
Таких ужинків, як в моїм саду!
*  *  *
Я теж - шукач. Шукаю слова.
Як воду спражисті поля.
Воно ж то блисне веселково,
То в пісні знай собі гуля.
А я шукаю презавзято,
Іду на лови знов і знов.
Знайду - й на серці
празник-свято,
Немов казковий скарб знайшов.
Той скарб - квітуча наша мова,
Одна-єдина на віку.
Тому й кажу: шукаю слова
В її безсмертнім квітнику.

ПАМ'ЯТІ БАТЬКА
Шевченків край...
Хлібів рясні покоси...
Той день іще за Тікичем не згас.
- А почитай-но вірші, -
Батько просить... -
О, як мені не вистачає вас!
Тут наше все:
І Тікича роздолля,
І сплеск весла в стренькому човні,
І край села зажурена тополя, -
О, як не вистачає вас мені!
Біжать літа...
Вже вас нема й не буде.
Летять стрілою, хоч приковуй час
Лиш спомини -
стежки у сірий будень,-
О, як мені не вистачає вас!

ЗАЦВІТЕ БЕЗ МЕНЕ ВИШНЯ
Цього літа знов не буду
В рідній стороні.
Зацвіте без мене вишня, -
Та, що при вікні.
Та, що ми садили з татом, -
Вишеньку мою!
Я за нею сумувати
Не перестаю!
У цвіту бринить-тріпоче
Бджілка золота.
Цвіт із вишні облітає,
Як мої літа.
Там мене не привітають
Коники в траві,
Де колись чекали тато,
Як були живі.
ЧОРНОБИЛЬ
Колись отут співали солов'ї,
Аж поки не підкралось чорне горе.
Давно втекли співунчики мої
На чисті води і на ясні зорі.

Колись отут лелеки навесні
Натхненно так на хаті клекотали
Про ріднокрай схвильовані пісні...
Нема... Втекли за дальні перевали.

Колись отут ми бігали малі,
Корівок пасли у траві високій.
Нема й трави - одні лиш ковилі, -
Усе забрав Чорнобиль той жорстокий.

Було село, весела сіножать,
Спішили в поле сіять хлібороби...
Іду на цвинтар, там батьки лежать,
Їх теж забрав безжалісний Чорнобиль.
ПРО ОБЛИЧЧЯ ВІЙНИ
Кажуть, у війни не жіноче обличчя...
То яке ж: чоловіче? Дитяче?
Чи, може, воно якесь таємниче?
А сусідка моя з сорок п'ятого плаче.

Вийме із скрині конвертик синій,
У тисячний раз пробіга очима.
А в ньому: "Загинув там, у Берліні..."
І знову бабусі у грудях пектиме.

І знову вона буде Йвана кликати,
Як тільки схова похоронку в скрині.
Навіщо оті їй премудрі епітети?
Для неї війна - у конвертику синім...

СПОГАД
Ти так сміялася тоді, -
Той сміх забуть мені не сила, -
Як ми були ще молоді,
Як літ в тривозі не лічили.
А літо бабине пливло
В чуднім човні все далі й далі...
"Якби повік отак було", -
Ми вслід дивились без печалі.
І ось згадалося мені,
Пекучим спогадом кольнуло:
Твій сміх, та осінь у човні,
Що попливла й не повернулась...

КАТРЕНИ
Не тільки того світу, що в вікні, -
Ця істина ще змалку нам відома.
Та все ж цей світ миліший тут,
удома,
Ніж там, на чужині.
*  *  *
Огонь ранкової зорі
У небі літнім пломеніє.
Як наша зболена надія:
Ще будем жити у добрі...
*  *  *
У простоті - життя загадка,
Що нам спокою не дає:
В яйці живе своє курчатко,
А в нім своє, а в нім своє...
А сад як сад. Вже знову
плодоносить,
І віти долу росяно ячать.
Вже знову осінь, велемудра осінь,
На всьому ставить зрілості печать.
*  *  *
Прийшов у сад. А він смутний.
Й мені зробилось раптом смутно.
Чи не тому, що ледве чутно
Зима вже шле свій позивний?
*  *  *
Десь через день, а може, більш
Сяйнула сливка білизною...
Той перший цвіт, як перший вірш,
Як перший промінець весною.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 04.10.2002 > Тема "Душі криниця"