"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2009 > Тема "Українці мої..."
#10 за 06.03.2009
«МОНОЛОГ ПЕРЕД ОБЛИЧЧЯМ СИНА»
МИХАЙЛО ╤ВАСЮК
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в уривок з пов╕ст╕ Михайла ╤васюка «Монолог перед обличчям сина». Роботу над книгою М. ╤васюк розпочав у 1979 роц╕ — в╕дразу п╕сля смерт╕ сина. У 1987 роц╕ вона вперше була опубл╕кована на стор╕нках газети «Молодий буковинець». 1988 року у скороченому вар╕ант╕ ця пов╕сть була надрукована в журнал╕ «Жовтень». Михайло ╤васюк тод╕ вилучив багато факт╕в через цензуру. Тепер на сайт╕ www.ivasyuk.org.ua можна прочитати повну верс╕ю пов╕ст╕, яку Михайло ╤васюк п╕дготував до друку ще у 1991 роц╕. Але св╕т книжка побачила лише 2000 року...
Розд╕л двадцять п’ятий ... Дн╕ зб╕гали за днями. Володю покликали до обкому комсомолу, де йому сказали, що у нього ╓ заслуги перед укра╖нською молоддю, його ж твори несуть, мовляв, людян╕сть у серця сучасник╕в. Його п╕сн╕ — це пропов╕дь доброти. Вже настав час бути ж в╕дзначеним комсомольською прем╕╓ю ╕мен╕ Миколи Островського. Волод╕ сподобалася перспектива отримати ту, досить престижну, прем╕ю. Протягом ц╕лого м╕сяця в╕н старанно працював — треба ж було оформити документи ╕ якнайкраще п╕дготувати зб╕рку твор╕в, як╕ покладе на ст╕л Ком╕тетов╕, що в╕да╓ в ЦК комсомолу т╕╓ю прем╕╓ю. Володя працював удень ╕ вноч╕ протягом ц╕лого м╕сяця, переписуючи п╕сн╕, балади, романси, ╕нструментальний тв╕р велико╖ форми — «Сю╖та-вар╕ац╕╖». Ц╕л╕ стоси дуже дбайливо списаного нотного паперу в╕н здав сво╓часно другому секретарев╕ Льв╕вського обкому комсомолу, який його запевняв, що в╕н отрима╓ ту прем╕ю. Треба п╕дкреслити, що у Льв╕вському обком╕, як ╕ в Черн╕вецькому, коли там була секретарем Галина Менжерес, до нього ставилися з╕ щирою прихильн╕стю. * * * Настала весна, яка привела з собою ╕ день його тридцятир╕ччя 4 березня 1979 року. В╕н не хот╕в н╕яких помпезних, багатолюдних з╕брань, гучних промов ╕ похвали. День народження був приводом для роздум╕в над пройденим, пережитим ╕ здобутим. В╕н при╖хав до Черн╕вц╕в. Ми сид╕ли за столом ╕ тихо розмовляли. В╕н був засмучений, що за сво╖ три десятир╕ччя не написав н╕ опери, н╕ оперети, н╕ симфон╕╖… Нав╕ть ╕нструментальн╕ твори, як╕ йому давалися важче, н╕ж п╕сн╕ та романси, не завершив так, як йому хот╕лося б. Одне т╕шило: у нього вже ╓ понад сто п╕сень, романс╕в ╕ балад. Коли Оксана п╕шла спати, М╕ля доводила кухню до ладу, в╕н спитав мене: — Таточку, я все-таки щось зробив? В╕н н╕коли не ставив мен╕ таких запитань. Я в╕дпов╕в категоричним тоном: — Ти, сину, зробив дуже багато. Зак╕нчив медичний ╕нститут, написав багатенько вокальних твор╕в. А це прекрасно! Однак добре ╕м’я тоб╕ принесли як╕сь тридцять п╕сень. Решти тво╖ шанувальники не знають. Володя засм╕явся, пот╕м сказав з г╕ркотою: — Решта залишиться для майбутнього, якщо воно в мене буде. Мен╕ страшенно хочеться написати оперу, таку, як я замислив. Вона дасть мен╕ широченн╕ можливост╕ самовиразитися, як кажуть. ╥╖ трохи затримали мо╖ консерваторськ╕ непорозум╕ння, але вона живе в мо╓му серц╕ ╕ мозку, хоч ще не зодягнена в словесн╕ шати. Як т╕льки впораюся з програмою консерватор╕╖, то негайно в╕зьмуся за справжню роботу над нею. ╤ за короткий час вона буде в руках виконавц╕в. Дуже важка й складна ╖╖ частина — л╕брето. А я ще й не звертався з ус╕╓ю серйозн╕стю до поет╕в, кр╕м, розум╕╓ться, Ростислава Андр╕йовича. Володя був неначе занурений у царство мр╕й ╕ добрих спод╕вань. Наступного дня в╕н узяв м╕й подарунок: два в╕др╕зи ╕з симпатично╖ високояк╕сно╖ матер╕╖, привезен╕ дядьком ╤ваном з Торонто, ╕ подався до найкращого майстра-кравця, щоб йому пошив дв╕ пари модних у той час брюк, кр╕м того, я купив йому св╕тлий весняний плащ польського виробництва. Пот╕м ми вирядили Володю до ╤вано-Франк╕вська, де в╕н мав зустр╕тися з╕ сво╖ми приятелями ╕ передовс╕м з Степаном Пушиком, побувати в обласному рад╕о. У Львов╕ його чекали Ростислав Братунь, Р. Кудлик та ╤. Кушплер. Кожен з них був радий прив╕тати його з тридцятир╕ччям. Володя не любив бучних банкет╕в, а в 70-т╕ роки була поширена нездорова мода в╕дзначати дн╕ народження так званими «сабантуями» чи «поп╕╓нтусами». В╕н любив посид╕ти за столом з приятелями чи побратимами за склянкою доброго вина чи горнятком чорно╖ кави. Оск╕льки Володя не дуже швидко зближався ╕ зав’язував приятельськ╕ стосунки з людьми, то на нього часто тиснула самотн╕сть. Тод╕ в╕н шукав сво╖х близьких друз╕в. В╕н часто тужив за розумними сп╕врозмовниками. Настр╕й у нього був св╕тлий, його займали т╕льки творч╕ проблеми. Але через к╕льканадцять дн╕в той св╕тлий душевний стан був затьмарений. Неспод╕вано незначна на перший погляд сценка в╕йнула в його душу холодом. Це було в коридор╕ консерватор╕╖. Володя стояв у гурт╕ студент╕в ╕ мирно розмовляв. Та ось проходить секретар парторган╕зац╕╖ Л. Т. Мельничук. Побачивши Володю, вона п╕д╕йшла до нього ╕ запитала здивовано ╕ голосно: — Володя, ви ще тут?! Ус╕ ж говорять, що ви втекли за кордон. Володя сприйняв ц╕ слова як недотепний жарт, ╕ в╕дпов╕в: — Не втечу нав╕ть тод╕, коли втечуть ус╕ т╕, що поширюють цей наклеп. А чого мен╕ туди т╕кати? Мен╕ н╕чого там робити. Вона в╕дпов╕ла: — Те, що я почула, кажу ╕ вам. — Нав╕що ви мен╕ це кажете? Не жартуйте так злостиво. Секретар парторган╕зац╕╖ сказала те, що хот╕ла сказати, ╕ в╕ддалилася. У пер╕од брежн╓вщини це було небезпечне звинувачення. За ним приховувався нам╕р пол╕тично скомпрометувати Володю, ╕золювати його в╕д ╕нших студент╕в, як╕, звичайно, не стануть сп╕лкуватися з колегою, якого секретар парторган╕зац╕╖ звинувачу╓ в антирадянщин╕. Володя швидко зор╕╓нтувався, що десь за кул╕сами готують для нього якусь пастку. Удома в╕н обурювався. Не так давно та парт╕йна функц╕онерка вела мову про його вступ до компарт╕╖, а тепер веде зухвало про його втечу закордон. Чи нема╓ в цьому нам╕ру дискредитувати його? Ран╕ше вона того не робила. Чи не викону╓ вона розпорядження секретар╕в обкому парт╕╖ В. Ф. Добрика та Д. А. Яремчука? Нав╕що ж ╖м те цькування студента? Це потр╕бно, може, для того, щоб вони могли виявити перед народом свою державну силу. Якщо вони ╖╖ не виявлять, то держава перестане ╖м платити зароб╕тну платню. Чи, може, це одна ╕з форм боротьби проти укра╖нсько╖ культури? П╕сля того випадку з секретарем парторган╕зац╕╖ трапилося непередбачене ╕ неспод╕ване. У центр╕ Львова на Володю нападають в чудовий сонячний день тро╓ дебелих незнайомц╕в. В╕н збагнув, що йому не оборонитися в╕д них. Оск╕льки це було неподал╕к в╕д трамвайно╖ зупинки, Володя вирвався з ╖хн╕х рук ╕ кинувся до трамвая. Та здичав╕л╕ молодчики кинулися всл╕д за ним. У трамва╖ зчинилася колотнеча, люди заступилися за пересл╕дуваного, вчинили крик, вереск. Трамвай зупинився. Володя вийшов, а пересл╕дувач╕в затримали пасажири.
(Продовження в наступному номер╕).
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2009 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6982
|