Версiя для друку Обговорити в форумi

ВСІ НА ДОДОЧАСНІ ВИБОРИ!
Нарешті! Сталося! Верховна Рада, розписавшись у своїй неспроможності не те, що керувати Державою, а навіть у примітивному - нездатності «по-людськи» домовлятися між собою, указом Президента розпущена. Багатомісячні передрікання оракулів від політики про близькість виборів, постійні заклики до них особливо зацікавлених, віщання в «ящику», мов мантри, спрацювали, і Президент згідно з вимогами Конституції видав відповідний Указ.
Склалася феноменальна ситуація (подібної, здається, ще й не було в новітній історії України): майже всі політичні партії горлопанять та «рвуть сорочки на грудях», що не хочуть іти на вибори, що їх немов «на налигачі козу» тягне президентська команда. Зважаючи на те, що й Президентові, мабуть, після «додочасних» виборів (зайве «до» вимушені додати, бо у 2007 році вже були дочасні вибори, а ВР термін, визначений Конституцією, не відпрацювала) буде «непереливки» - бо навряд чи його команда здатна набрати на виборах 6 - 7 відсотків, тож післявиборний «політичний пасьянс» ВР залишиться приблизно таким же. Наразі видається дивною і поведінка Президента - такий собі політичний камікадзе. Не важко передбачити, що всі ті, хто зараз «клятвено завіряє» електорат про своє небажання йти на вибори, «вимушено» колонами підуть (ба, навіть побіжать, підскакуючи) на них. Беру в лапки «вимушено», бо дуже спокусливо бути «на верху» влади і таким чином мати можливість «правильно скеровувати» грошові потоки. Певно, тому, хто хоч одного разу заразився «цією хворобою», дуже важко «вилікуватися» від неї (якщо взагалі можливо). Давно перезріло питання про закон, що депутатом ВР можна бути ТІЛЬКИ РАЗ. Майже на 100 відсотків вірно й те, що одразу ж після виборів «нові - старі» «народні» обранці зроблять все можливе і навіть неможливе, щоб завдати Президенту Ющенку остаточний удар, виголосивши йому імпічмент (а Україну перетворити в парламентську республіку - за наших українських реалій-умов - у велике політичне болото).
Народ - електорат, реально позбавлений якимось чином зашкодити цьому некерованому процесу, з цікавістю спостерігає за театром абсурду: підпише - не підпише Президент Указ про розпуск ВР (підписав), конституційно - неконституційно розпустив, виділять - не виділять гроші на вибори (п. Прем’єр патетично - лицемірно проголошує, що «не дасть тринькати державні кошти», хоч всім зрозуміло, що дасть, а подібні заяви лише спрямовані в недалеке «майбутнє» - на президентські вибори» - щоб зайвий раз продемонструвати електорату, як же про нього «піклуються» і, головне, «хто», чи скасує Президент свій Указ про вибори чи ні (на виконання рішення Київського суду) і т. д., і т. п. Сьогодні взагалі можна не ходити до театру - вмикай телевізор і дивись «українське мило» - безкінечний серіал під умовною назвою «Перманентно-нескінченні вибори в Україні - як вирішальний і необхідний чинник розвитку Держави», або «Розвиток Держави в умовах безперервних парламентських виборів» тощо. Соціологічні опитування теж дають результат народного «волевиявлення - небажання» іти на вибори - приблизно 70% громадян - проти них. Склалася цікава ситуація, коли «низи» і «верхи» одностайні у своєму небажанні іти на дійство під назвою «додочасні вибори».
Безумовно, мене і мільйони мені подібних громадян обурює політична ситуація в Україні. Можна по різному оцінювати заяву п. Прем’єра, яка немовби стоїть на сторожі «державного гаманця», але факт залишається фактом - нас дійсно знову хочуть ошукати на 417 мільйонів гривень (фактично, це буде в декілька разів більше, бо наші «народні» обранці за наш з вами кошт люблять рекламувати себе, коханих). Безконтрольність і безкарність у витрачанні народних коштів безмежна, адже дійсно ще ніколи ніхто не був притягнутий до відповідальності за марнотратство (на жаль, ми не Канада, де надзвичайно суворо обмежене фінансування виборів - не більше, ніж по 1200 доларів (канадських) з кожного члена партії
(а не з бюджету!). І дійсно, якщо ніхто не хоче йти на вибори, кошти Державним бюджетом на вибори не передбачені і ці витрати є тільки результатом невміння домовлятися і знаходити політичний консенсус у ВР, тож хай «народні обранці» профінансують їх, «піднатужаться та скинуться» і граються у гру під назвою «вибори». Верховна Рада, яка вибрана і найнята народом для керування Державою, не справилася зі своїм завданням протягом терміну, визначеного Конституцією, «прогоріла», тож хай сама і фінансує НЕ ПОТРІБНІ НІКОМУ ВИБОРИ. Переконаний, нашим «народним» це до снаги, бо понад 300 з них - офіційно зареєстровані мільйонери, а потрібно ж «всього якихось» 417 мільйонів гривень - з «носа» по мільйону і гра під назвою «вибори» почнеться. Впевнений, якщо фінансування провести подібним чином, у майбутньому це може стати досить-таки суттєвим чинником у сприянні домовленостей та досягнення консенсусу в багатьох питаннях. Та хто ж прийме такий закон, всупереч своїм інтересам (питання риторичне)? А так за державний кошт (наш з вами, шановні) чому б не погратися у вибори? Хоч досвід сусідньої братньої Польщі перед очима. Там теж у відносинах між Прем’єром і Президентом інколи навіть «проскакують іскри» від «тертя» (як писала недавно газета «День»), але у владних мужів завжди вистачає «олії в голові», щоб зійтися на «чоловічу розмову» (інколи навіть з вином). У вузькому колі (без досужих «акул пера») домовляються, а назагал виносять вже готове рішення. Ніхто «не виносить сміття з хати» і «не пере» білизну на очах очманілих від здивування європейців (а українців - від сорому), як в Україні, бо розуміють ступінь своєї відповідальності перед Державою та народом. А в Україні «пани чубляться», а пляма сорому лягає на УВЕСЬ НАРОД, який через таку недолугу владу у світі сприймають все більш зневажливо, якщо не сказати більше - презирливо, з красномовними інтонаціями у висловах: українці? а це ті...? «Доколе» ж? Як не згадати красномовну фотографію з видатної (без перебільшення) фотовиставки газети «День», яка нещодавно відбулася в Українському Домі - «Треба щось робити» - на якій зображений такий собі козарлюга дід з вилами-трійчатками в руках (!!!)
Але якщо вибирати, то за якою системою? Останні «дочасні» вибори за пропорційною системою показали, що нині це хибний шлях. Наші партії (майже всі) тільки умовно можна назвати такими, бо не ґрунтуються на ідеологічних засадах, більшість - це утриманці грошових мішків і аж ніяк не ідеологічні партії, представники яких потім звичайно ж будуть лобіювати (відпрацьовувати) інтереси утримувачів. Впевнений, що сьогодні в Україні повинна бути відновлена мажоритарна система (як у тій же Канаді), тоді не буде ніяких «закритих списків» з цілим сонмом «наближених до тіла лідера» і потрібних лише для обслуговування небожителів - босів (так-так, «кнопкодавів»).
І знову проблема... ВР розпущена. Необхідно прийняти б закон про повернення до мажоритарної (на гіркий кінець, змішаної системи), але як це зробити, коли ВР розпущена та нелегітимна? Звичайно ж, за певного бажання можна вирішити і цю проблему, але ж то за бажання, якого немає... А електронний реєстр виборців, про який, мабуть, не гавкають хіба що тільки українські собаки, - де він? Його немає, і є велика підозра, що до дня «ікс» його й не буде. І хоч Гарант запевняє, що попередні вибори за старими списками були демократичними (вірніше, визнані такими, що пройшли демократично), але ми, прості громадяни, знаємо «ступінь їхньої демократичності», тож знову маячать липові вулиці, мертві душі, «гвардійські» відкріпні, а можливо й «каруселі». Адже всім відомо, як «голь на видумки багата». Звичайно ж, за негласною домовленістю основних гравців на електоральному полі нинішній статус-кво (голосування за партійними списками та без електронного реєстру виборців) їх задовольняє (!), бо виправдовує злочинну бездіяльність (без перебільшення) основних політичних гравців. На словах всі за те, щоб в Україні нарешті був складений єдиний електронний реєстр виборців, а як до діла... завжди якісь «перешкоди» (дійсні, а ще більше уявно-надумані). Але ж ми прекрасно знаємо, як чудово ловиться рибка у каламутній воді!
Тож, шановні українці, невдовзі ми станемо свідками заключного акту українського мильного серіалу під назвою «Додочасні вибори». Було б смішно, аби не було б так сумно. Можливо, саме на часі нам, пересічним «малим українцям», «проголосувати ногами» і показати цій прогнилій еліті-владі, хто в домі хазяїн?!
Михайло ФАЛАГАШВІЛІ.
м. Ірпінь

ГУРТУЙМОСЯ НАВКОЛО ПРЕЗИДЕНТА

Мені 88 років, я в своєму житті бачила і пережила дуже багато: війни, колективізацію, голодомор, та в серці завжди жевріла надія на кращу долю України.
І ось у 2004 році здалося, що ця надія здійсниться. Прийшла Помаранчева революція. Бог дав нам вперше за всі мої прожиті роки Президента, справді українського. Та тільки багато хто з його команди йшли не ради України та її народу, а за посадами та наживою. Новий уряд на чолі з Юлією Тимошенко замість роботи почав обливати брудом В. А. Ющенка. Ще нічого не віщувало біди, уряд працював, ми раділи і сподівались, що все якось утрясеться, і Україна почне жити своїм життям на добро людям.
Аж ось мені приснився сон.
Біля двору стоїть у нас тополя висока-висока (насправді росте). На самій верхівці сидить Юлія Тимошенко в білому вбранні, як королева, і пилкою спилює верхівку дерева, на якому сидить. На дереві почіплялися до гілок і висять люди, не дуже багато, може, з десяток. Спилявши верхівку, Юля злізла з дерева, за нею залишають дерево всі, хто там сидів. Злізши з дерева, Юля вже була в коротенькому вбранні, коли вона оббігала навкруги дерева, те вбрання стало зовсім коротким, ще раз оббігла – і зовсім зникло! Ми розгадували той сон з моїми сусідами. Знали – не добре це.
Я не можу сказати, що всі дії Президента мені подобались. Після виборів зрадив Мороз, так Бог розпорядився, бо будь-яка коаліція за участі Юлії Тимошенко - неможлива. Після позачергових виборів «Регіони» прийшли до влади не на користь своєму народу, своїй державі. Януковичу за будь-яку ціну треба було прибрати Президента, який хоч і не бездоганно (бо не мав підтримки), а таки відстоює Україну, дбає про Українську Помісну Церкву. Мені дуже подобається, що він домагається визнання голодомору-геноциду по всьому світу. Його курс – до Європи, до НАТО. Бо нас знову здадуть Росії Тимошенко і Янукович. Я роблю висновок з того, що уряд закрив розробку родовищ на Чорному морі, з поведінки щодо газопроводу Одеса - Броди. Страшно дивитися, як люди, які повинні дбати про Україну, керуються лише власними амбіціями: Луценко, Гриценко, Тарасюк, Стретович, котрий договорився вже до того, що каявся за Помаранчеву революцію. Це люди, які злізли з того дерева (а це Україна!), як була спиляна верхівка.
Мене дивує, чому я, зовсім неграмотна жінка, і мої подруги розуміємо те, чого не розуміють такі поважні політики! І от знову вибори. Я звертаюсь до депутатів, у яких ще хоч трохи є здорового глузду: підтримайте Президента в цей тяжкий час, незважаючи ні на рейтинги, ні на якісь образи. Я вірю в Президента, бо Бог залишив його жити після величезної дози отрути. Господь ніби сам прокладає дорогу Україні в майбутнє, тільки потрібні наші зусилля, мусимо не купитися на вчинки та подачки тих, хто працює не на користь України.
Пенсіонерка Тетяна.
Бахчисарайський р-н, Крим.
* * *
Цю розповідь моєї сусідки Тетяни записала я, бо вона сама листа вже не напише. Хочу додати дещо й від себе про те, що у нашому державному домі тепер робиться. Щоб міцним був дім, треба мати добротні будівельні матеріали. Що ми маємо сьогодні? Народ, образно кажучи, мов глина, отруєний брехливими ЗМІ. Влада - сільська, міська, державна зайнята погонею за наживою і поширенням тієї ж брехні про тих, хто пішов іншим шляхом – оце такий фундамент, на якому будується дім. Парламент, обраний з народу, що не знає родства, отруєний ненавистю до всього українського, – це каміння, з якого складуть стіни. Дах – це уряд, обтяжений амбіціями, популізмом, байдужий до народних потреб.
А наш Президент - В. А. Ющенко - будівничий. Але як можна побудувати дім з такого матеріалу? Чотири роки йде цілеспрямована робота на зниження рейтингу Президента. Працюють чужі та «свої». У всьому винний Віктор Андрійович, а вони в газетах і в телевізорах - святі і Божі, білі й пухнасті. Немає на екранах тільки українців. Де вони, наші свідомі, патріотичні громадські діячі, письменники, науковці? Де телеканал, який би дивилося багато людей?
Спимо міцним сном. А щоб не проспати Україну, гуртуймося навколо Президента.
Надія ВІТЕР,
пенсіонерка, 73 роки.

Коментарі, як кажуть, зайві...

З жалем та з болем у серці прочитав у «Кримській світлиці» від 24.10.2008 року про святкування «під акомпанемент червоно-голубих» 14 жовтня дня Святої Покрови, створення УПА та Дня запорозького козацтва. І це – демократія? Та це знущання з наших прав на вільне виявлення своїх поглядів! Причому такий дикий розгул шовінізму, вседозволеності я бачу вже протягом двох років. А все завдяки кримській владі, яка потурає таким диким проявам комуняцько-вітренківських елементів і плюс до того - розпорошеність у Криму наших правих сил.
Уже неодноразово кримські патріотичні партії звертались до Президента, Прем’єра, Служби безпеки України, але безрезультатно. Тому й кажуть кримські міністри: «Мы живем, как хотим». І зовсім інша картина була в Києві, де мені 14 жовтня пощастило побувати у складі кримської групи із ВО «Свобода». І хоча й столична влада постаралася запобіжно вжити заходів зі зриву святкування 14 жовтня: через суд заборонила усі пересування, мітинги і т. д., але свято в Києві відбулося.
Патріоти України зібралися з усіх областей: «свободівці», воїни-ветерани нашої славної УПА, члени УНП та інші. З різних сторін люди йшли до пам’ятника Т. Г. Шевченку. Біля пам’ятника нас зібралося декілька тисяч, причому 90% - молодь.
«Червонопрапорники» прогорланили зранку на Майдані Свободи, але не посміли нам зашкодити, навіть коли ми після мітингу пішли туди – червоні прапори як корова язиком злизала. А ми співали пісні, потім слухали концерт гурту «Тартак» та ін.
Такого почуття у мене давно не було. І я зрозумів, що перемога буде за нами – українцями, але треба сконцентруватися в єдиний правий кулак - правицю. Бо влада на київському «Олімпі» все бачить, розуміє, а дій на користь України не робить, бо вона на 80% - неукраїнська. А стосовно кримської влади – коментарі, як кажуть, взагалі зайві...
В. П. АНДРУСЕНКО,
колишній військовий.
м. Сімферополь.

ХТО МУРУЄ І ХТО РУЙНУЄ УКРАЇНУ?

Щиро дякую дописувачці Ользі Керді за цю справедливу статтю в газеті. Хто навів порядок у Нацбанку України у 90-х роках минулого століття? На це питання і у мене є відповідь. Нам по три місяці не виплачували пенсію. Стали давати цукром та горілкою, якимись талонами. А щоб цукор отримати, необхідно було їхати в соцзабез за п’ять кілометрів, брати довідку про належну суму пенсії, щоб визначити, скільки ж давати цукру. Та потім ще треба було вистояти чергу за тим цукром. Слава Богу, стали виплачувати грошима. Це коротка відповідь тільки на одне питання з усіх, що описані в цій статті доволі справедливо.
Вже 17 років, як наш Президент В. А. Ющенко увійшов в історію України як розумний політик. Бог обрав його нам, послав служити Україні, але лихі люди при владі постійно нищать його авторитет і здоров’я.
В. А. Ющенко потерпає за нас, навіть отруєння подолав. Поможи нам, Боже, щоб він керував державою і витягнув Україну з брехні, зла і лукавства та усяких страхіть.
Мені від роду 91 рік. Все, що відбувалося в Україні за ці роки, добре пам’ятаю: і голодомор, де люди помирали попід тинами, колективізацію, розкуркулення – все в пам’яті, як жахливий сон. У ті часи я проживала на Полтавщині в селянській родині. Зараз доживаю у дітей у Севастополі. Передплачую вашу «Світлицю» і дуже нею задоволена. Хотіла подякувати всім тим, хто дописує в «Світлицю» за такі справедливі статті про життя українців за сталінських часів, коли панував закон - Колима, ГУЛАГ, Біломорканал. За єдине слово можна було опинитися у тих зонах.
Дивно бачити отих бабусь, які стоять з червоними прапорами на вулицях: за чим вони жалкують і чому пригноблюють українців – довічних трударів? Коли б мала хист до письменства, я б багато чого написала про те життя за совєтів.
Ганна Сергіївна ЗАГРЕБЕЛЬНА,
ветеран, пенсіонерка.
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2008 > Тема "Резонанс"