Версiя для друку Обговорити в форумi

Таврика, Таврида, Таврія - це сьогоднішній і тепер, на жаль, усе ще неспокійний Крим, моя нинішня домівка. Мені, вже престарілому, варто було б відпочити, якби я не був істориком, якого цікавить не лише минуле, а й сучасне. Насторожує дуже небезпечна проросійська метушня на півострові, де до цього часу знаходиться і російський військово-морський флот. Через це в Україні розгортається рух за скасування Кримської автономії. Вона - територіальна, бо населення півострова занадто строкате в етнічному відношенні. А кримські татари, які теж досить активні в суспільно-політичному житті, домагаються національного відособлення. І чомусь не бажають називатись по-історичному - кримцями, хоч, керуючись теперішніми обставинами, варто було б відмовитись від найменування «татарин». Це не заважало б їм вважати себе тюрками.
До речі, назва Крим походить від тюркського «гірім», що означає «рів» чи «перекоп», що існує ще з таврійських часів на кримському перешийку. Щоправда, є й інший варіант пояснення: від монгольського «кирим» - «фортеця», що ще ближче до істини. Крим, схожий на острів, справді нагадує природну фортецю.
Проблема традиційна: кому повинен належати Крим? Логічно - кримчанам. Якщо ж повертатись до перших назв півострова - таврійцям. А щоб ними стати, необхідно спочатку згуртуватись, не дорікаючи один одному, як це робиться сьогодні, коли кожен орієнтується лише на особисту вигоду, ігноруючи потреби якщо не всіх, то, навіть, і свого етносу. А ця примара справді отруйна для всіх.
Здавалося б, досить природних міжнаціональних суперечок. Люди ж їх примножують релігійними чи класовими, штучно вигадавши на свою біду як ці, так й інші відмінності між собою, які провокують непорозуміння. Проте для розсудливих вони мають у собі не тільки негатив, а й позитив, котрий майже не використовується, як і самокритика порівняно з осудженням інших, починаючи від побутових пліток і закінчуючи так званою великою політикою, яка в Криму все частіше почала перетворюватись у примітивне політиканство.
Жахливо, що воно знаходить підтримку в міждержавних взаєминах, а інколи породжується й державними мужами, спекуляції і маніпуляції яких можуть перерости у кривавий конфлікт. Скажімо, масова депортація кримських татар, як й інших народів, не підлягає схваленню. Однак ті ж татари, як і всі ми - представники різних етносів, повинні знати, пам’ятати й вивчати вчинки своїх рідних предків, далеко не завжди вартих наслідування через їх несправедливий і насильницький характер.
Згадаймо, маємо гарний взірець, теж на березі моря, нащадків стародавніх естів - сучасних естонців, хоч і малочисельних, однак досить цивілізованих. А де нащадки таврів, тобто таврійців? Та це ж ми - сучасні кримчани! Не усвідомлюємо цього, бо ще не навчилися жити власним розумом, просвітлюючи, а не затуманюючи його, бо людство в цілому таки прогресує, позбавляючись зухвальства.
Що ж стосується власне кримчан, то в Таврії-Криму, де є велика курортно-туристична зона, постійно перебуває значна кількість приїжджих з найрізноманітнішими уподобаннями, звички яких не завжди позитивно впливають на місцеве населення. Та й воно саме нестабільне, внаслідок історичних і геополітичних факторів, нерідко породжених не тільки природними причинами, а й силовими діями сусідніх держав, інтереси яких відстоювалися ними не мирним погодженням, а воєнним шляхом, від чого в першу чергу потерпало місцеве населення, особливо особи корінного походження, щоб, так би мовити, не «заважали» новим «хазяям».
Так триватиме й далі, якщо кримчани замість взаємопорозуміння керуватимуться інтересами своїх так званих історичних батьківщин. Щоб дійти згоди, мусимо, бо цього вимагають усе зростаючі загрози, не надаючи нікому ніяких переваг, визнати себе якщо не нащадками, то спадкоємцями чи, принаймні, наступниками аборигенів півострова - таврів, усвідомлюючи себе таврійцями.
Ті ж, кого це з якихось причин не влаштовує, мають переселитись в облюбовані ними краї, де знайдуть душевне заспокоєння, а, може, як писав славетний Кобзар, ще й славу. І в Криму чи Таврії їх ніхто не проклинатиме, шануючи їхнє право вибору. Тоді й ми матимемо право говорити про свою цивілізованість і не безпідставно сподіватись на благополуччя для всіх, незважаючи на їхнє національне, соціальне чи релігійне походження.
Володимир ЛЕЩЕНКО.
Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2008 > Тема "Крим - наш дім"