Версiя для друку Обговорити в форумi

ІСТОРІЯ
ДО 360-РІЧЧЯ ПИЛЯВЕЦЬКОЇ БИТВИ

Битва під Пилявцями 11-13 вересня 1648 р. (за старим стилем) – одна з визначних битв у ході Визвольної війни українського народу, в якій українська армія, очолювана гетьманом Б. Хмельницьким, отримала блискучу перемогу над польсько-шляхетським військом.
Розгортання масового повстанського руху після знищення польського кварцяного війська під Жовтими Водами і Корсунем примусило шляхту і уряд Речі Посполитої до активних дій. Було оголошене рушення посполите (мобілізація шляхти) і набрана нова наймана армія. Переговори з Хмельницьким не обіцяли тривалого спокою. Детонатором, який зірвав тимчасове хитке перемир’я, стали каральні дії магната Я. Вишневецького, який у червні-липні здійснив каральний похід по Волині і Поділлю. До нього приєдналися підрозділи шляхтичів Тишкевича, Осинського, Заславського та ін.
Польське військо зосереджувалося на відстані 60 км від авангарду української армії, поблизу Чолганського Каменя. Це військо мало 80–90 гармат і нараховувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40–50 тис. шляхетських слуг і обозної «челяді». Настрій у шляхти був самовпевнений і легковажний. Недооцінюючи сили повстанців, шляхта нахвалялась розігнати «чернь» канчуками. Обоз був перевантажений коштовностями і предметами розкошу. У цей час Річ Посполита переживала болючий період міжкоролів’я. Відсутність твердої влади виявилася, зокрема, у неспроможності панівних кіл створити єдине командування каральними військами: на чолі шляхетського війська були поставлені відразу три регіментарі (полководці): нерішучий і поступливий князь Домінік Заславський; відомий своєю вченістю, але поганий полководець коронний підчаший Микола Остророг; гонористий і запальний молодий коронний хорунжий Олександр Конецпольський. Хмельницькому приписується така характеристика цих польських регіментарів: «Перина, латина і дитина». Регіментарі не були одностайні у своїх рішеннях і не мали авторитету серед війська. Війську бракувало єдності і дисципліни. «Кожний товариш хотів ротміструвати, ротмістр – полковникувати, полковник – гетьманувати», – так характеризував стан свого війська сам Д. Заславський.
На початку вересня польське військо виступило з місць свого базування на Волинь. Йому назустріч вивів свої сили Б. Хмельницький, який рухався з Маслового Ставу через Паволоч, Хмільник на Старокостянтинів. Чисельність повстанської армії становила 100–110 тис. чол., причому, лише 50–70 тис. були озброєні належним чином, а решту становили погано озброєні покозачені селяни. Б. Хмельницький спинився під Пилявцями, за 25 км на південний схід від Старокостянтинова. Для свого табору він вибрав вигідну позицію – на правому березі р. Ікви (або Пилявки). Місцевість була нерівна, глибокі балки ускладнювали пересування військ. Лівий (протилежний) берег і прилегла до нього територія мали складний рельєф (пагорби і рівчаки). Така місцевість була непридатною для розташування укріпленого табору і не дозволяла ворогові розгорнути в бойовий порядок свою кінноту. Річка Іква широко розливалася у стави і болота. По периметру чотирикутного табору в 6 рядів були поставлені вози, викопані шанці і насипані вали, на яких встановили більше 100 гармат. У таборі Хмельницького панувала сувора дисципліна. У невеликому Пилявецькому замку, який був поруч, був влаштований командний пункт Б. Хмельницького. Замок стояв на підвищеному березі Ікви, і з його башт було зручно спостерігати за полем бою. Вище замку була гребля, яка одночасно слугувала мостом через Ікву. Для охорони греблі на правому березі засіла в окопі козацька піхота.
М. Кривоніс, вивівши своїх козаків з-під Старокостянтинова, став окремим табором на лівому березі Ікви, навпроти Пилявецького замку, тобто на правому фланзі головних сил української армії, продовжуючи виконувати функції її авангарду. Формування К. Півторакожуха стали табором на лівому фланзі головних сил української армії і прикривали брід через Ікву.
Тим часом Старокостянтинів, розташований на лівому березі Случі, обороняв козацький гарнізон у 5 тис. чол. Росоловецьку переправу Чорного шляху прикривало 10 тис. козаків. Польська сторона, маючи перевагу у кавалерії (кримськотатарське військо затримувалось з приєднанням до Б. Хмельницького), перебрала на себе ініціативу розпочати бойові дії. 5 вересня польсько-шляхетське військо безперешкодно переправилося через Росоловецьку переправу через Случ, а 6 вересня підійшло під Старокостянтинів, де були зустрінуті вогнем козацької застави. Вночі козацька залога несподівано залишила місто, що було сприйнято поляками як ознака їхньої слабкості і невпевненості. Але, як показав подальший хід подій, це був стратегічний маневр, розрахований на заманювання противника на невигідні для нього позиції. Переслідуючи козацькі загони, польсько-шляхетське військо вийшло на позиції навпроти табору Б. Хмельницького. У зв’язку зі складністю рельєфу місцевості суцільний укріплений табір організувати не вдалося. Окремими острівцями він хаотично розкинувся на шести пагорбах серед рівчаків і боліт.
11(21) вересня розгорілися бої за греблю, яка відкривала доступ до табору Хмельницького. Кидаючи в бій щоразу свіжі козацькі резерви, Хмельницький вимотував сили шляхти на ікавській «гребельці». Лише застосувавши виснажливий обхідний маневр кіннотою і кинувши у бій кілька тисяч чоловік, поляки змогли ціною значних жертв оволодіти греблею і створити невеликий плацдарм на правому березі Ікви. День 12 вересня пройшов у герцях; тоді ж на з’єднання з Хмельницьким підійшла Буджацька орда чисельністю близько 20 тис. вершників.
13 вересня Хмельницький повів у наступ усі свої сили і примусив шляхетські загони до безпланового бою на невигідному для них місці. Зранку полки з табору Хмельницького і з табору Кривоноса, а також татари приготувались до наступу. Тоді й польське військо вишикувалось до бою. Один з офіцерів на власний розсуд дав команду кільком корогвам кінноти йти в атаку. Через це вся польська кіннота ув’язалася у безладний бій на невигідних позиціях, розбігаючись по балках, далеко від польського табору. Коли в польському війську запанувало повне безладдя, Хмельницький сильним ударом розбив передові польські позиції і почав наступ на польський табір. Козаки захопили греблю на Ікві, їхні полки перейшли на лівий берег і почали наступ на польський табір. Татарська кіннота вийшла на фланги і у тил противника. За цей час значна частина польської кінноти, яка так необережно зав’язала бій з козацькими полками і татарами, розбрелася по різних балках, долинах і болотах, і здебільшого була оточена і розгромлена. Решту шляхетського війська охопила паніка. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі хоругви і почало готуватись до відступу табором. Відступ розпочався уночі і перетворився у панічну втечу. Був кинутий напризволяще обоз. Вся артилерія і великі запаси пороху дісталися козакам. Переможці отримали десятки тисяч возів, 92 гармати та велику позолочену й обсипану коштовним камінням гетьманську булаву Заславського. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн. злотих.
У результаті перемоги під Пилявцями були визволені Волинь і Поділля, і армія Хмельницького рушила на Львів. Уперше склалися передумови для визволення усіх українських земель з-під іноземного гноблення і об’єднання їх у межах єдиної незалежної держави.
С. ЛЯХ.

ПРАПОР ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ

Відреставрований у Кракові прапор гетьмана Івана Мазепи, якому вже 320 років, експонуватиметься на українсько-шведській виставці, що відкрилася 1 жовтня в Національному історичному музеї. Про це повідомив спонсор реставрації, голова ради Фонду інтелектуальної співпраці «Україна - XXI століття» Богдан Губський.
Він розповів, що ініціатива реставрації гетьманського прапора Івана Мазепи, який загалом близько 42 років уособлював вищу козацьку державну владу в Україні, належить Юлії Тимошенко. Вона побачила цю національну реліквію під час відвідання Харківського історичного музею у серпні 2007 року і запропонувала відреставрувати. На цю пропозицію відгукнувся фонд «Україна - XXI століття». Було укладено контракт на реставрацію з Краківським музеєм, який володіє однією з найкращих реставраційних технологій у Центральній та Східній Європі.
Б. Губський підкреслив, що в музейному фонді України зберігається лише п’ять козацьких прапорів XVII-XVIII століття, і прапор Івана Мазепи - один із них. Окрім того, це єдиний козацький прапор XVII століття і один із трьох гетьманських прапорів, які збереглися в цілому світі. Один із них, прапор Богдана Хмельницького, знаходиться у військовому музеї у Стокгольмі, прапор Данила Апостола - у Москві і прапор Івана Мазепи до серпня 2007 року експонувався у Харківському історичному музеї.
Старший науковий співробітник Інституту історії НАНУ Юрій Савчук розповів, що у реставраційних роботах взяли участь мікробіологи, фізики, хіміки, мистецтвознавці, історики, лінгвісти з Польщі, України, Росії та Італії. Вони детально вивчили технології виготовлення прапорів у XVII столітті, встановили хімічний склад барвників, клеїв, інших складових і повністю відтворили їх у ході реставраційних робіт. Окрім того, для прапора було виготовлено спеціальну вітрину із особливим «холодним» освітленням, яке не псує тканину.

ГАДЯЦЬКОМУ ДОГОВОРУ - 350

Нещодавно у полтавському місті Гадяч відбулися урочистості, присвячені 350-річчю підписання Гадяцького договору. Свято «Золота підкова козацької слави» зібрало тисячі шанувальників ідей та дій гетьмана Івана Виговського, який зробив перший крок на шляху здобуття незалежності України.
Іван Виговський у 1658 році домовився з поляками про конфедераційну державу. Україна, що мала тоді назву Велике князівство Руське, на рівних правах з Короною Польською та Великим князівством Литовським мала входити до Речі Посполитої.
Як уже повідомляв УКРІНФОРМ, 16-17 вересня у Полтаві і Гадячі проходив другий етап Міжнародної наукової конференції «Гадяцька унія 1658 року: контроверсії минулого і сучасність». Ця подія відбулася у рамках домовленостей Президентів України і Польщі та зібрала сотні істориків і науковців з багатьох країн світу. «Золота підкова козацької слави» завершила урочисті і святкові заходи, присвячені 350-річчю Гадяцького договору.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2008 > Тема ""Білі плями" історії"