Версiя для друку Обговорити в форумi

Світлої Пам’яті мого вчителя і порадника
Степана Яковича Кононенка

Тут, де до школи раненько
Йшли мої друзі малі,
Дід мій, Степан Кононенко,
Вчителем був у селі.

Нас і писати й читати
Мудрий учитель навчав.
«Школу свою шанувати
Треба, - як матір, - казав.

А ще любить до загину
Поле, село і гаї,
Рідну свою Україну,
Мову співучу її…»

Був він на диво красивим –
Чуб, ніби чорне крило…
Звідки ж черпав свої сили, -
В нього ж їх мало було?

Сили війна відібрала:
Мерзлі окопи, фронти…
Скільки ж йому перепало
Грізних доріг перейти!

Скільки він друзів утратив…
Нам же зберіг його Бог.
Був він відважним солдатом,
Кілька було й нагород.

Тільки носив їх нечасто –
Скромно в прискринку тримав.
Вчити дітей було щастям, -
Більшого щастя не мав.

Ще ж він писав до газети –
Славив своїх земляків.
Був він чудовим поетом –
Пісню натхненно творив.

Вікна допізна у хаті
В нього світились завжди.
Мав у душі він багато
Щирості і доброти.

Був до дітей він ласкавим –
Діти любили його.
Добре робить свою справу
Правилом в нього було.

Був він… Та, жаль, вже немає, -
В’яне в леваді трава…
Кожен про нього тут знає,
Пам’ять про нього жива.

Стежка до рідної школи
Не зароста забуттям.
Гамірній і світлочолій
Їй він віддав все життя.

Кленів зелене розгілля
Манить у затінь тремку…
Добре було б його ім’ям
Школу назвати сільську.

Щоби нові покоління –
Наша дзвінка дітвора,
Знали: він сіяв насіння
Щастя, Любові, Добра.

Був Сівачем він удатним,
Вчителем був золотим…
Мусим його вшанувати,
Мусим пишатися ним.

О, земляки прехороші,
Вірю, що пам’ять в нас є,
Дуже і дуже вас прошу
Слово почути моє.

Є Україна в нас мати
Й доки тече наш Дніпро, -
Треба завжди пам’ятати
Тих, хто нам робить Добро.

…Ранок. І в школу хутенько
Йдуть мої друзі малі…
Дід мій, Степан Кононенко,
Вчителем був у селі…

Данило КОНОНЕНКО.
с. Ребедайлівка Кам’янського району на Черкащині.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2008 > Тема "Душі криниця"