Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА
Колись давно про Крим я міг лише мріяти. Так само, як і мій улюблений російський поет Микола Рубцов:

Стукну по карману - не звенит,
Стукну по другому - не слыхать.
Если только стану знаменит –
Так поеду в Ялту отдыхать...

 Але десь років 17 тому доля моєї старшої доні Наталі суттєво наблизила до мене Таврію. Несподівано для всієї родини та й, мабуть, для себе, вона вийшла заміж за кримчанина (українця за національністю, батьки його родом з Вінниччини та Івано-Франківщини, у шістдесятих роках потрапили сюди як заробітчани) і оселилася в Саках. Тож хоч і не щороку, але все ж доводиться бувати тут - проводити уривки відпусток або гостювати з нагоди сімейних свят.
 А цього року судилося мені поєднати дуже корисне з дуже приємним - я брав участь у Всеукраїнському шевченківському святі «В сім’ї вольній, новій» на Дніпропетровщині - і не гайнути звідти до Криму було б просто злочином перед ріднею.
 Щасливий, що знову побачився з донькою, двома внуками і зятем, а ще - вивільнив душу від буденщини, мурашиної метушні буднів, побуту. Це вкрай необхідно поету для творчості.
За тиждень море нашепотіло мені кілька десятків віршів - це майже половина щорічної норми поетичних опадів на мою голову.
 Не обійшлося і без душевного болю - за покремсані узбережжя, узяті під охорону окремі його ділянки... Цей біль також трансформувався у віршах. Пропоную їх до уваги читачів «Кримської світлиці».
Михайло ПАСІЧНИК.
Житомирська область.

«ХВИЛЮ ГРУДЬМИ СТРІЧАЮ»

МОРЯ ЩЕ НЕ ВИДНО...
Знов маршрутка - «Сімферополь - Саки».
Ще степи таврійські не руді:
На узбіччях спалахами маків
Зайнялися трави молоді.

Ще повітря запашне і свіже,
Ще вдихать його - мов пить вино!
Стриж крильми високе небо ріже
Й лоскітно мені під серцем знов.

Не автобус трапивсь - чортопхайка,
Не мотор - а басова струна.
Знаю ж бо: Ганнуся і Михайлик
Виглядають діда із вікна.

Зір мій обліта, мов стриж, простори
Стрімко, блискавично, вмить і вмах.
Моря ще не видно, але море
Хвилю у душі вже підніма!

МОРЕ - СКРІЗЬ!
І летючість, і плавучість
Об’єднавши в зелен-дух, -
Море йде мені назустріч,
Я назустріч морю йду.

Ще по дну ступають ноги,
Та в бездонність море гне.
Покладаюсь я на нього
Й обніма воно мене.

Море з фартом, море - з понтом,
Море - ляля, море - клас,
І лягають горизонтом
Небо й води - пласт на пласт.

Вуха повнить плескіт-плюскіт,
Все в мені й довкруж кипить,
Я маленький, мов молюска,
Я великий, наче кит.

З морем весело і сумно,
Бриз солодкий і гіркий,
Мов дельфін, я в нім розумний,
Мов медуза, в нім дурний.

І чим далі я, тим ближчий
До його солоних сліз...
Море! Моречко! Морище –
Скрізь!

ГАЛІ
Гравій світу довший.
Гравій на весь світ.
Мулько у підошви.
Мулько в голові.
Море себе мінить.
Море не стоїть.
Пальчики каміння.
Пальчики твої.

Шмалько під вітрами.
Шмалько на вітрах,
Галька під ногами.
Галька у думках...

САКИ – ЄВПАТОРІЯ. БЕРЕГ
Мов дошка шахова - простори:
Квадрат, квадрат, іще квадрат...
Бетонний тин поміряв море –
«Приват» звучить немов «Віват!».

«Віват!» - кому кричать «Віват!»?
 «Віват!» чи ґвалт? Авжеж «Віват!».

«Віват!» державі ліберальній
І економіці авральній,
«Віват!» Європі і Росії
За те, що нам вони - месії;

«Віват!» Лужкову й іже з ним,
Що в свій «Приват» вписали Крим;

«Віват!» загарбницькому ринку,
«Віват!» бабусі, що корзинку
Несе у ятки на плечі;

«Віват!» Іванку на печі,
Якого дурником зробили;

«Віват!» овечці і кобилі,
Яких пожерли і спекли
У резервації хули;

«Віват!» царю і королю
У зоні цього узбережжя,
Котру колючий дріт мережить;

«Віват!» добру, що служить злу!

«Віват!» бомжу, що скло збирає
Й на склянку «Хересу» міняє;

«Віват!» морській зеленій хвилі,
Котра хороми не накрила,
А мала б, бо закон морський
Буть мусить до піратів злий!

Від Євпаторії до Саків
Вже й галька йде без гальм в «Приват».
Рясними прапорцями маків
Себе обклали вовкулаки, -
Цим вовкулакам теж «Віват!».
«Віват!», «Приват», ти хану брат,
Що вклав ту гальку в свій квадрат;

«Віват!» трусам і плавкам гожим,
Яких не викрутиш без грошей;

«Віват!» повітрю і воді,
Що вже належать не тобі,
Без гриви коню, - ба! - без гривні;

«Віват!», «Віват!» тобі, «Приват»!
На «жись» не варто нарікать,

«Віват!», «Приват»! Так і тримать!
Дивись, де можна ще урвать!

Ти скоро вже сквадратиш море,
На ньому виставиш буйки,
І срібні прикишениш зорі,
Як ще нічийні копійки;

Масноусміхнений, стерильний, -
«Віват!», «Приват», усім противний
І ненависний. Ти - примат,
Від тебе хочеться блювать, -
Такий «Віват!» тобі, «Приват»!

УМОВНО ЧОРНЕ...
У воду хвиля повела
І я злизавсь у гойдь за нею,
На море птахою лягла
Вся широчінь душі моєї.

Вона в любові меж не зна,
Вона розкрилена й соборна, -
Обняти може лиш вона
Все море, що умовно Чорне...

ВИНО ВІД ГРЕЧАНКИ
Вина налляла в келишок гречанка
В порожній прохолоді «Кримських вин».
Вона тут корінна заробітчанка.
(У Саках - донька, а у Римі - син).

Я був їй співрозмовником уважним –
По хвилі очі їй зволожив дим...
Стає цій жінці легше, як розкаже,
Чом тут живе, як втрапила сюди.

- Спасибі, їй кажу, - вино добряче.
(Його тут для годиться скуштував).
І Крим, і Рим вона пройшла,
тож плаче,
Що час для мідних сурм уже настав.

Воно б оце гайнуть на Батьківщину
І там вмирать в Італії своїй...
Болить душа між донькою і сином,
А Крим вже клином став під серцем їй.
Вона вже наблукалася світами
(Крізь Грузію сюди - талан шукать).
Поховані її тут батько й мама –
Покійних як без догляду лишать?

Крізь сльози
Її посмішка - гостинець.
І я їй посміхаюсь навзаєм:
...Як добре, що у Саках я - вкраїнець!
А Саки - Україна, як не є!

ДОЩ І МОРЕ
Дощ і море - це прекрасно!
Знизу й зверху - скрізь вода!
Море в брижах - наче праска,
Небо в цівках - ситом дах!

По-весняному мажорно
Дощ із морем заграє, -
Котить небо хвилю чорну
І об хвилю моря б’є!
Знизу - піна, зверху - піна,
Піаніно - у душі!
У воді я по коліна
Й з головою - у дощі!

Ця стихія мене зморить,
Бо не може підказать –
Чи пірнать високо в море,
Чи глибоко в дощ пірнать?

В КРИМУ ТРАВА НЕКОШЕНА
В Криму трава не кошена іще,
Татарчукові вже вона в плече.
Трава, мов хвиля, можна по ній вплав!
Жаль, що коси з собою я не взяв...

В Криму трава ще не горить - дива!
Трива трави веселість майова.
Трава густа, немов зелений ліс...
Жаль, що коси у Крим я не привіз.

Зворушливо-зелені кіснички –
Заплетені у сонце колоски,
Стоїть вона і п’є небесну синь...
Як добре, що нема в руках коси!

ПРИРОДНИЙ ВОГОНЬ
Мак учора цвів - сьогодні
Він цвіте, немов горить!
Завтра теж вогнем природнім
Він цвістиме, вочевидь.

А зірвеш той мак дочасно –
Пелюстки обм’якнуть вмить...
Волелюбний - краще згаснуть,
Ніж у вазі пломеніть.

МОВ СПІДНИЧКИ...
Саки
В липах-розкаряках,
Саки
В зорях полуниць.
Квітнуть в Саках
Міні-маки,
Мов спіднички
Випускниць...
У КРИМУ НЕМА ВОРОН…
Це реальність, а чи сон?
У Криму нема ворон.
Дивно навіть - ластівки
Шиють хмари, мов голки,
На черешні чорний шпак
 Ягідьми ласує всмак,
Горобець довбе сухар –
І ніде не чути «Кар-р...»

Ні на дощ, ні на погоду
Не чорніють небозводи,
Віялом не грають зграї –
У Криму ворон немає?
Я помітив недарма –
Галок теж ніби нема,
І ніхто-ніхто не карка
У мою курортну чарку.
Навіть недруг із дружками
Не звивається кружками,
Чорну хвилю не жене,
Щоб закаркати мене.

Я щасливий - це не сон!
У Криму нема ворон!!!

ВИНА ДОСТАТНЬО...
* * *
В Криму бракує сонця - дивина!
Навіщо ж коней я у Саки гнав?
Та не журюсь я - щоб воно
з’явилось, -
У погребах достатньо є вина!
* * *
Я півдоби на верхній полці спав,
Я не читав, я спогади гортав...
Сачкую в Саках, бо у них інакше
Не можна тому, хто відгули взяв!
* * *
Із-під «Шампанського» край хвилі
 пляшка,
Пакети, банки, жвачки і фісташки,
Ховаючи в долоню мокрий ніс,
Милуюся я смітником цим пляжним...

ІЗ МОРЯ - В МОРЕ
Я з моря повертаюсь в море справ,
На рік вперед від’їв і відіспав,
В солодкому полоні полуниць я
І сам солодкополуничним став.
А ще я шоколаднолицим
І бронзотілим в потяг себе впхав!

Не марно з морем був я «тет-а-тет»,
Повірило воно, що я поет,
Що тілом дужий, духом теж
не кволий
І що спроможний на високий злет...
Єднають рейки Сімферополь -
Ковель...
Куди ж я мчу - назад, а чи вперед?!

Й колеса стукають ритмічно
й чітко влад:
Чи то назад - вперед,
Чи то вперед - назад...

МУШЛЮ ВІЗЬМУ В ДОРОГУ...
Змиливши грізну силу
В сотнях милей зелених, -
Валом на мене - хвиля
Й лагідно так - від мене.

Берег вона стрічати
Вміє біля причалу,
Хвиля - амортизатор
Для чергового валу.

Хвилю грудьми й руками
Горну у морі Чорнім,
Знають її ласкавість
Всі камінці примор’я.

Посеред лігвища пляжу,
Ігрищ
у боулінг пляшок,
Вийду із хвилі й ляжу
На черені черепашок.

Тут ще півдня побуду.
Тут ще півдня полежу.
Хвилю леліють груди –
О, як вона бентежить!

...Мушлю візьму в дорогу
Й битися будуть світло
Ритми прибою цього
У повсякденних ритмах!
м. Житомир.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2008 > Тема "Душі криниця"