Версiя для друку Обговорити в форумi

РЯДКИ З ЛИСТІВ

Кажуть, що у нас не спільна історія з Росією. А я вважаю, що ще й яка спільна! І в цій спільній історії Україна завжди була жертвою, а Росія – жандармом. Росія мордувала Україну, а Україна весь час боролася зі своїми гнобителями.
Не Україна запровадила в Росії кріпосне право, а Росія – в Україні. Старша сестра перетворила волелюбних козаків на рабів, з якими потім робила все, що хотіла. Не московити будували Київ і тисячами гинули на цьому будівництві, а українські козаки будували Санкт-Петербург, який стоїть на козацьких кістках. Не Мазепа зруйнував Москву і винищив усіх (дітей, жінок, літніх чоловіків), а Меншиков зробив це за наказом Петра І у Батурині та інших містах України.
А де поділися вільні городяни Новгорода, куди посилали київські князі своїх синів княжити? А опричники Івана Грозного в’язали їх по два-три і топили в річці.
А за «совєтських» часів що робилося? Згадаймо трагедію на станції Крути… Згодом вивозили українців до Сибіру «неісходимого» з рідної землі, мордували в концтаборах, розстрілювали до «урочистих» дат. Стільки люду нашого винищили, що й думати про це страшно!
А голодомори? Українці вимирали на своїх родючих чорноземах, а наші «старші брати» вивозили хліб з України, палили його або гноїли на станціях і завозили в порожні оселі своїх «русскоязычных», які зараз не хочуть вчити українську мову і вимагають іншої державної. То хіба це не спільна історія? Ще й яка спільна!
У 1951 році в Харкові 700 студентів відмовилися складати іспити російською мовою. Відбувся суд. 33-х студентів розстріляли за рідну мову, яку вони відстоювали, а всіх інших відправили в «совєтські» концтабори на загибель, адже любити рідну мову в Союзі був жахливий злочин. Не російських студентів за російську мову, а українських – за українську. І це теж спільна історія для нас і росіян.
Як багато ще спільного є у нас! Шкода лише, що росіяни й далі вивчають викривлену, неправдиву історію. Коли б вони усвідомили все, що було спільного у нас насправді, то жахнулися б від свого страшного минулого, у якому немає величі, а є гірка кривда і брехня у ставленні до інших народів. Чим пишатися їм? Варварством?
І якщо вже у ХХІ столітті владоможці Москви заперечують існування такої держави, як Україна, то це й не дивно! Минуле не пускає їх у майбутнє. І тут нічого не вдієш. Треба нам горнутися до західних цивілізованих сусідів, йти далі з ними, а не з тими, хто ще й зараз не визнає нас. Іншого виходу немає.
Ольга ГРИЦИНА.
с. Хідновичі Львівської області.

*  *  *

ПРО СТАРШОБРАТСТВО
Нам, щоб надбати власного багатства,
Слід, перш за все, позбутись старшобратства
І старшобратніх уз, і старшобратніх пут,
Не забувати ні Батурина, ні Крут,
Ані мільйонів, голодом убитих,
Ані вождів – катів несамовитих.
 
КАЙДАНИ БЕЗДУХОВНОСТІ
Не заспокоїмось ми доти…
(Павло Тичина)

Не заспокоїмось ми доти,
Доки Омельки і Федоти,
Дем’яни, Василі, Степани
Волочать рабськії кайдани
Безмовності й духовності чужої,
Доки на рідній, на своїй землі,
Вони – ізгої.
Григорій ПОНОМАРЕНКО,
вчитель, відмінник народної освіти України, інвалід війни.
м. Донецьк.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2008 > Тема "З потоку життя"