Версiя для друку Обговорити в форумi

СПАДОК
Багатства не нажив я сам,
Хоч це немаловажне, звісно.
Передаю своїм синам
Лиш рідне слово,
рідну пісню.
Не гріб до власної казни
Я ані золото, ні гроші.
У спадок вам даю, сини,
Те, що для мене
найдорожче.

ХОЧ МЕНІ НЕ СМІШНО
Усе навколо
хитрісне та грішне,
Усе фальшує і додолу гне:
Я засміюся,
хоч мені й не смішно
Та це єдине, що спаса мене.

ЛІТА ПІДГАНЯЮТЬ
Літа, що втрачають
 утоптаний слід,
Усе підганяють
 нестримно мене:
Хай вдача ледача,
 втираючи піт,
Ізранку посіє,
а ввечері – жне.

РОЗДУМ
Лишилося чи рік, чи п’ять? –
Вже діти називають дідом…
Не важко, браття, помирать,
А важко щезнути безслідно.

НЕНАРОДЖЕНИЙ ВІРШ
За день я слова не знайшов
Римується все гірше й гірше.
І на душі червоний шов
Від ненародженого вірша.

ОДИНОКІСТЬ
Одинокість в кімнату
 замкнута,
В неї стільки несхожих одеж.
Одинокість - це втіха і скрута.
Чого більше?
- ніяк не збагнеш.

ДОБРОТА
Я доброту цим словом
славлю,
Що не сховалась в переляк.
І зупинюсь...
В кінці поставлю
Лише окличний знак!

ХАЙ ПІСНЯ СКАЖЕ
Не можна все навік забути,
Хіба минуле безіменне?
Коли мене уже не буде –
Хай пісня скаже щось за мене.

ЩО ВІН У НІЙ ПОБАЧИВ
Там, де травиці шовкові,
Стрінув звичайне дівча...
Вічна загадка любові,
Що не підвладна очам.
Непоказненька, неначе,
Очі в краплинках жалю...
Що він угледів, побачив,
Що їй промовив «люблю»?

УСІ МИ РІВНІ
Накрався - і зробився паном,
В очах у нього тільки гривні.
...Але за цвинтарним парканом
Усі ми рівні.

МОЄ ЗВАННЯ
Не гоже почестями дзвенькать
Збагнуть пора.
Зі звань лишу собі одненьке:
Я - раб пера.

СКРИПЛЯТЬ ЯСЕНИ
Скриплять протяжно ясени
На чорний день,
 на дощ та сушу.
Й мені здалося, що вони
Теж мають душу.

ДИВНІСТЬ
На старість дивність непрозора
Затьмарює духовну вись:
Я забуваю те, що «вчора»,
Й пригадуючи, що «колись».

І ТІЛЬКИ
З душі гіллячка спомину звиса –
Пожовкла вереснева гілка...
На ній матусина
 притишена сльоза.
Свята сльоза... І тільки.

РАПТОМ
На щось надіятися ще,
Чи треба вже
 поставить крапку?...
Між днів з туманом і дощем
Я хочу вірить в слово «раптом».

СТОЯЛИ МИ
Стояли ми біля вечірніх тиш,
Озвучені сердець
 квітневим гулом.
...Чого згадав
 мій необачний вірш
Оте, що серце
 вже давно забуло?

ЛИСТ У НОМЕР

Шановна редакціє газети «Кримська світлиця»! Дякуємо за цікаву газету. Передплачуємо її вже не один рік. Читаємо її від першої до останньої сторінки. Пропагуємо її передплачувати нашим друзям у Львові і на Тернопільщині, звідки походимо самі.
Просимо надіслати диски з піснями В. Д. Крищенка.
У ЗОШ № 70 м. Львова, де я працюю, 2005 р. з моєї ініціативи відкрито клас-музей українського вишитого рушника. Про цей музей вже була інформація у вашій газеті за 21 квітня 2006 року. Так ось, там над стендами з вишитими рушниками є епіграф В. Крищенка: «А на тих рушниках Україна моя…».
Дуже любимо читати статті В. Крищенка, опубліковані в газеті. Наперед вдячні вам. Успіхів вашій газеті, побільше читачів.
З повагою,
Марія ХАМАР з родиною.
м. Львів.
*   *   *
З люб’язної згоди відомого українського поета-пісняра Вадима Дмитровича Крищенка редакція перепише читачам «Кримської світлиці» диски його пісень (у форматі mp3). Від вас - лише чисті диски і поштові витрати. Звертайтеся!
Конт. тел. (0652) 51-13-24.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2008 > Тема "Душі криниця"