Версiя для друку Обговорити в форумi

Якось у колі друзів, цінителів поетичного слова, я прочитав ось цього вірша:

ЗЛО
Заходило сонце, вечірня імла
Кривавим багрянцем
горіла.
Сполохана пострілом
 тиша села
Собачим вищанням
тремтіла.
Дивлюсь: чоловік,
о зрадливая мить…
З рушниці дим цівкою
в’ється.
Собака в агонії
кров’ю хрипить,
А поруч хлопчина сміється.
Сховалося сонце,
 та морок не вкрив
Кривавого снігу перину.
Огляньсь, чоловіче?
Не пса ти убив,
Ти вбив у дитині людину.

- Як ви гадаєте, хто автор цієї поетичної мініатюри-всього двадцять рядочків? - вів я далі свою лінію.
Називались прізвища різних маститих поетів, як сучасних, так і минулих часів. Коли вже всі оприлюднили свої передбачення, я, витримавши паузу, сказав:
- Автор цього вірша - Нестор Махно! Так-так, той самий, що з Гуляй-Поля...
Почекавши якусь мить, щоб угамувались здивування, я продовжив:
- Зверніть увагу на мову твору, потрібно бездоганно володіти українською, щоб ось так написати... Кажу про це тому, що серед нинішніх махнознавців є чимало таких, що нав’язують Махнові негативне ставлення не лише до української мови, але і до наших визвольних змагань 1917 - 1920 років... Так, Махно і Петлюра не змогли, на жаль, порозумітися, але то зовсім не означає, що своє негативне ставлення до Петлюри Махно переносив на український народ.
Як я ставлюсь до Нестора Махна крізь призму цього вірша? Як до надзвичайно талановитої людини, поетичному хисту якої не дозволили розвинутись обставини, в яких він жив і діяв. Поет Махно так і не відбувся. А жаль…
А тепер, коли привідкрилась завіса, хай кожний про себе прочитає вірш «Зло», і ще раз замислиться над особистою трагедією його автора.
Павло МАЗУР, учитель.
м. Маріуполь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2008 > Тема ""Білі плями" історії"