Версiя для друку Обговорити в форумi

ТОЧКА ЗОРУ
Валентина ЧЕКАЛІНА,
кавалер ордена княгині Ольги,
відмінник народної освіти,
вчитель історії вищої категорії.

Кожен спортсмен-стрілець намагається поцілити в «десятку». Як влучила в обіцяну «десятку» («Десять кроків назустріч людям») наша українська влада - це й буде темою чергового спілкування з вами, шановні світличани.
Найбільшим досягненням глава держави Віктор Ющенко вважає встановлення політичного демократичного режиму, де нікого не переслідують та фізично не знищують за інакодумство. З історії відомо, що ідеологічною основою Голодомору та політичних репресій 1930-х років був марксистський постулат: «Чим більших успіхів досягає будівництво соціалізму, тим запеклішою стає класова боротьба, що породжує «ворогів народу», сформульований Й. Сталіним у книзі «Про основи ленінізму».
А у нашому українському сьогоденні - чим більше демократії в суспільстві, тим агресивнішою стає гризня в середовищі так званої «української еліти». Не пасе задніх і апологет української демократії Віктор Андрійович Ющенко. На його рахунку є своя політична десятка перших осіб держави. Справедливості заради слід зазначити, що не з кожним із них персонально влучив у «десятку» Президент. Але ж сталося так, як сталося. І за всі неподобства, що кояться в нашій державі, має хтось відповідати... При великій повазі до В. А. Ющенка, як до людини, не звертати уваги на його промахи, як глави держави, не варто. У навчальному закладі що б не трапилося - в усьому винен директор, бо він підбирає та виховує перш за все колектив працівників. Тож згадаємо ще раз президентську десятку державних високопосадовців незалежної України.
1. Олександр Зінченко - керівник виборчого штабу «Нашої України», згодом секретар Адміністрації Президента.
2. Микола Томенко - віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань. У велику політику прийшов з командою, лідером якої був Віктор Ющенко.
3. Сергій Соболєв - представник Президента України у Верховній Раді. В критичний момент не голосує за призначення Прем’єр-міністром Юрія Єханурова.
4. Євген Жовтяк - голова столичної обласної держадміністрації. Політична сила, яку він представляв, не отримує належної підтримки під час виборів до Верховної Ради 2006 року. Був звільнений. Досі тривають судові тяжби з Президентом.
5. Анатолій Кінах - перший віце-прем’єр-міністр уряду Ю. Тимошенко, голова Ради національної безпеки та оборони при Президентові України. Під час керосинової кризи в Бориспільському аеропорту (подейкують, що то власність дружини А. Кінаха) «дрейфує» до уряду Януковича, що призвело до розпуску парламенту та витрати великих сум бюджетних коштів на проведення дострокових виборів.
6. Сергій Головатий - демократ з часів досамостійної України. Міністр юстиції в уряді Єханурова, правознавець та законотворець європейського рівня. Але все це не заважає йому нині перебувати в парламентській команді з тими, хто далекий від демократії та поваги і любові до України.
7. Анатолій Гриценко - міністр оборони. Він з першої п’ятірки виборчого блоку «Наша Україна», пропрезидентської політичної сили.
8. Давид Жванія - довірена особа Віктора Ющенка під час президентських виборів, організатор зустрічі з керівниками СБУ на дачі Сацюка. Міністр з надзвичайних ситуацій.
9. Юрій Луценко - головний командир Помаранчевого Майдану, організатор політичної сили «Народна самооборона», один з лідерів парламентського блоку «НУ-НС», діючий міністр внутрішніх справ.
10. Геннадій Москаль - Представник Президента України в АР Крим. В урядах Тимошенко-Єханурова був одним з очільників МВС, втілював у життя гасло «Бандитам - тюрми!».
Для розуміння політичних процесів в Україні на сімнадцятому році її самостійності, зроблю екскурс в історичне минуле. Після розпаду Київської Русі в її північно-східній частині утвердилася, не без пролиття людської крові, сильна влада Великого князя, а потім царя. Звідси менталітет наших сусідів - шанування влади сильної руки царя-батюшки і понині. В південно-західній Русі (Україні) в боротьбі із зухвалим боярством вдалося на деякий час зміцнити великокнязівські позиції Роману Мстиславовичу, але стара земельна знать - бояри, намагалися обмежити права свого сюзерена, втручаючись в політику князя. Після смерті Романа Мстиславовича князівські міжусобиці, боярські інтриги посилили чужоземне втручання, що призвело до першої військової окупації Галича угорським королем в 1214 році.
Заручившись підтримкою селян та городян, що страждали від боярського свавілля і безкінечних міжусобних війн, князь Данило Романович Галицький став першим і єдиним успішним українським королем. Він проводив активну зовнішню політику (розгромив німецьких рицарів-хрестоносців під Дорогочиним, укріпився в Києві, налагодив вигідні для українців відносини із Золотою Ордою). Одночасно займався зміцненням та розвитком своєї держави: укріплював кордони, будував численні міста-замки, серед яких великі сучасні міста Холм (нині Хелм в Польщі) та Львів. Останній Галицько-Волинський князь Юрій ІІ - жертва непримиренних інтриг бояр, був отруєний ними. Скориставшись смертю князя, слабким внутрішнім становищем Галицько-Волинської держави, саме через постійні чвари бояр українські землі протягом 1340 - 1387 рр. були захоплені та розділені між Польщею, Литвою, Угорщиною і Молдовою. Ось так нащадки трипільців, високорозвиненої людської цивілізації, втратили на 650 років свою державність...
Тяжко, дуже тяжко нинішньому Президенту України, коли кожен пересічний політик, виходячи з нашого особливого менталітету - «два українці - три гетьмани», бачить себе тільки вождем. А чи на благо державі демократія по-українськи? Короля творить «свита». Згадайте, як стала російською імператрицею Катериною ІІ німкеня Софія Фрідеріка Августа Ангальт-Цербстська, пам’ятник котрій звели антиукраїнські сили в Севастополі та по-злодійськи, за допомогою запрошених російських «казаков», установили фундамент під пам’ятник коронованої повії в Сімферополі, тирану українців та кримських татар. Адже саме вона, Катерина ІІ, ліквідувала в 1764 р. українську гетьманську державу; знищила 1775 року козацьку республіку Запорозьку Січ; в 1783 р. закріпачила вільну козацьку українську народність; розділила Річ Посполиту, знищивши польську державність, а заодно і Кримське ханство; започаткувала ганебне явище - першу депортацію з півострова татар, греків; жорстоко розправлялася із своїми підданими, зокрема з повстанцями під проводом О. Пугачова, допомогла полякам катувати гайдамаків після розгрому їх за участю російської армії під час Коліївщини, відправивши до Варшави на мученицьку смерть (четвертування) Гонту, а Залізняка на заслання в Сибір, які, побачивши православних єдиновірців, наївно думали, що, нарешті, прийшла довгоочікувана допомога і з українською щирою довірливістю пішли на переговори з росіянами. Правителька-тиран, деспот на троні трималася впевнено завдяки «свите», своїм фаворитам, яким щедро віддячувала землею, кріпаками та «Жалуваною грамотою дворянству».
У порівнянні з нашим сьогоденням попередникам Віктора Ющенка правити було значно легше. По-перше, було що роздавати у власність своїм прихильникам за підтримку (зокрема, розтринькано 79 відсотків державної власності - промислових підприємств). А навколо ще не «прихватизованих» останніх ласих шматків йде шалена боротьба кланів - одна з причин гризні у вищих ешелонах влади; започаткована і процвітає буйним цвітом корупція, в тому числі і політична, на найвищому державному рівні.
По-друге, не було яскраво вираженої української національної ідеї. Більше того, Леонід Кучма переконував, що національна ідея в Україні не спрацювала. Зовнішня політика була розмитою багатовекторністю. Віктор Ющенко - наш, український Президент. Але йому бракує лідерських якостей керівника, першої особи, Глави Великої Держави. За своє довге життя переконалася, яке важливе значення має вміння людини перетворювати ворогів в соратників по праці, а то і друзів на прикладі директора нашої школи К. І. Герасименко. В колективі панує злагода і налаштованість працівників віддавати своє серце дітям. Віктор Ющенко розгубив друзів та не зумів залучити в своє коло нових достойників, соратників по творенню самостійної Української держави. Й понині перед очима стоїть глашатай Помаранчевої революції, молодий, талановитий, з піднесеним настроєм, в гарній українській вишиванці журналіст Андрій Шевченко. Але він чомусь не з Вами, хоча дуже багато зробив для збільшення кількості учасників Майдану і Вашого приходу до влади, пане Президенте. Не стали у Ваші лави ті, кого народ вважає совістю нації, - Левко Лук’яненко, Борис Олійник, Іван Дзюба. Не захотіло допустити інтелект до влади сіре безлике президентське оточення.
І маємо те, що маємо! Постійні чвари по лінії Банкова - Грушевського, «детонатором» яких часто буває нинішній керівник президентського секретаріату Віктор Балога, хоча і в Кабінеті Міністрів не виключаю наявності «гримучої ртуті» в особі Юлії Тимошенко, яка відверто заявила про своє стремління стати першою особою в державі внаслідок конституційних змін державно-політичного устрою України, переходу до парламентської республіки на чолі з канцлером. Ним бачить, звичайно ж, себе. Саме тому БЮТом, а не загалом від усіх політичних сил і безпартійних громадян, фахівців державного конституційного права, був внесений на розгляд парламенту проект нової Конституції від демократичної коаліції. Таким чином відштовхнули від конституційного процесу Президента. Першими творити Конституцію під свою партію вийшли зі створеної главою держави Конституційної комісії регіонали на чолі з О. Лавриновичем, відомим законотворцем, який представляв і захищав у парламенті закон про вибори до місцевих Рад на партійно-пропорційній основі. Метою виборчих змін було структурувати суспільство і парламент, посилити відповідальність законодавчої та виконавчої влади перед народом. Але, як мовиться, благими намірами вимощено дорогу до пекла. Саме ним для громадян України є недієздатність Верховної Ради або те, що твориться в Київраді та інших органах місцевого самоврядування.
Юлію Володимирівну з її далекоглядними бажаннями підтримують міністр внутрішніх справ Юрій Луценко і його самооборонці в парламентських кріслах, що спричиняє «раздрай» у фракції «НУ - НС» а також з президентським секретаріатом. Державні мужі на осуд громадян витягли увесь свій бруд, в тому числі і «ліві» авіаційні вояжі. При нинішніх достатках переважної більшості українців літати персональними лайнерами мають лише чотири особи, що представляють державу Україну - Президент, Голова Верховної Ради, Прем’єр-міністр, міністр закордонних справ. Усі решта, навіть для вирішення службових питань - з Богом за рубіж у відрядження рейсовим літаком, як це не раз робив Президент Грузії М. Саакашвілі. Такого марнотратства не було навіть в СРСР, коли бензин коштував дешевше мінеральної води. Завдяки сваркам стали відомі народу імена марнотратників Івченка, Рудьковського та інших. При таких апетитах на службові літаки, гелікоптери, найдорожчі іномарки, власні яхти, житлові котеджі в горах і біля моря простому маленькому українцеві ще не скоро ляже на стіл шматок хліба з маслом. Дійсно-таки, нічого гіршого немає для блага народу, коли окремі його «достойники» пнуться із грязі в князі.
А започаткував все це перший глава Секретаріату Президента О. Зінченко своєю сенсаційною викривальною заявою про корупцію в найближчому президентському оточенні. О. Зінченко і до «Нашої України» проявляв нахили вождізму, не ладив зі своїми партійними босами. Нарешті, став на чолі не дуже знаної в Україні Партії армійських офіцерів, але, здобувши славу Герострата, вождем так і не став. Не дав народ мандата довіри під час виборів до парламенту 2006 р. Нині в блоці БЮТ шукає своє місце під сонцем в Київраді. А могло б бути все інакше...
Повернімося до самого Президента. Йому, керівнику держави, бракує і такої важливої якості, як рішучість у прийнятті державницьких рішень по-цезарськи: «Жереб кинуто. Рубікон перейдено». Підтвердженням тому може бути катавасія з оголошенням персоною нон грата затятого українофоба Костянтина Затуліна. Але як тільки російська сторона не впускає до Санкт-Петербурга П. Порошенка і М. Жулинського - цілком адекватне рішення СБУ стосовно поведінки Затуліна в Україні скасовується. «Страусова» політика всіх трьох українських президентів щодо антиукраїнських дій в Криму дає свої наслідки уже сьогодні та ще більше відгукнеться у найближчому майбутньому. Свідченням критичного становища української державності в Севастополі є події 13 червня цього року. На помпезне святкування 225-річчя Севастополя Кабмін України виділив 100 млн. грн. А севастопольські українці на Графській пристані, відреставрованій за українські державні кошти, лише прикріпили скромну меморіальну дошку на честь того, що в 1918 році на всіх кораблях було піднято державний прапор УНР. Але «буйные» депутати Севастопольської міськради зухвало зірвали цей пам’ятний знак української слави величного міста та кинули його в море. Без всякого сумніву, це зробили відставники російського Чорноморського флоту, дислокованого в межах нашої держави.
... Якось, їдучи електричкою з моря додому, я розговорилася з симпатичним чоловіком, віком 45 - 48 років. Виявилося, родом він з Камчатки. В минулому - моряк Чорноморського флоту. Вийшовши в запас, прийняв українське громадянство і нині одержує від нашої держави військову пенсію через те, що вона значно більша російської. Своєму візаві я зауважила, що в такому разі ми, українці, ніколи не будемо мати гідної громадянина пенсії від своєї рідної держави. Адже на місце вибулих в запас (на пенсію) військових моряків прибувають нові. Квартир в Севастополі мер Москви Ю. Лужков набудував їм достатньо. І це один бік проблеми, що випливає з підписання нашими високими державними очільниками необдуманих договорів з сусідньою державою. А тим часом сьогодні на утримання своєї армії коштів не вистачає. Юлія Тимошенко буквально за кілька днів до дострокових парламентських виборів обіцяла своїм виборцям, що з 1 січня 2008 року армія буде формуватися на контрактній основі. На мізерну оплату за службу контрактників нині не можуть набрати навіть планової кількості вояків. Але «мавр» зробив свою справу. На людському горі (трагічній загибелі військовослужбовця у навчальному комплексі «Десна») Юлія Володимирівна, як вона це дуже добре вміє, зробила вдалий піар.
Другий бік проблеми - поповнення населення м. Севастополя людьми, які настирливо стоять на гаслі: «Здесь русский дух, здесь Русью пахнет» - і ніяких українців, хоча вони були і є. Це героїчні захисники міста-героя матрос Кішка, Іван Голубець, Людмила Павліченко, Микола Калюжний, що своєю кров’ю на комсомольському квитку написав «Вмираю, але не здаюся». Увесь Чорноморський флот початку ХХ століття був укомплектований матросами-українцями. А сучасним севастопольцям - за їхню українськість в «осиному кублі» слід вклонитися. Адже, прийнявши українське громадянство, російські морські офіцери запасу стають в лави п’ятої колони україноненависників.
Декілька слів про згадану вище «королевскую свиту». Вибачте, назвати українських політиків елітою не повертається язик, бо не відповідаєте ви своєму високому призначенню - творити незалежну Українську державу. Виступаєте з критикою Президента тоді, коли зачіпають ваші шкурні інтереси. Так, не одержавши в 2005 році достатньої кількості міністерських портфелів, одразу перейшла в наступ партія «Реформи і порядок», затіявши гризню через бренд Помаранчевої революції «Так! Ющенко!»... Першопричиною всіх ваших чвар є те, що всі ви живете і дієте не заради України. А Україна потрібна вам для вашої ненаситної жадоби та задоволень. Зверніть увагу, як зараз гарно виглядять
О. Лавринович, Ю. Павленко, Т. Чорновіл та інші. Розпочинали з обману про відділення бізнесу від влади - насправді ж узаконили і закріпили в країні фінансово-олігархічний режим. Статки Ріната Ахметова за останні три з половиною роки збільшилися на десятки мільярдів доларів. Зате рейтинг Президента упав до 6,7%, і тільки 1,3 відсотка виборців вважають Віктора Ющенка кращим Президентом України.
Де обіцяне всіма без винятку і навіть узаконене антикризовою коаліцією (голосуванням в парламенті) зняття депутатської недоторканності, привілеїв та незаслужено високих зарплат, а також втілення в життя задекларованої Конституцією правової держави і передвиборного гасла «Закон один для всіх»? Ви, лідери патріотичних партій: Ю. Костенко, Б. Тарасюк, В. Стретович. Ю. Луценко, М. Катеринчук, Ю. Кармазін, - що обіцяли народу під час виборів? Якщо у вас коротка пам’ять, я нагадаю. Обіцяли створити єдину пропрезидентську політичну силу. Об’єднатися. Виходить, лукавили. Обіцяли лише для того, щоб з іменем Віктора Ющенка пропхатися до ситого депутатського корита. Не шановані мої (разом з леді Ю!): до яких пір будете дурити нас та баламутити діяльність вищого законодавчого органу влади за своїми закритими партійними списками? Сьогодні депутатський мандат продається і купується за гроші та вірнопідданство «вождю».
Ви позбавили регіони свого представництва в законодавчому органі влади, залучаючи в депутатський корпус сумнівних людей, навіть не громадян України. Скільки ви будете паплюжити нашу державу на міжнародному рівні? Коли зміняться обличчя в сесійній залі Верховної Ради? Що, за 12 - 14 років сидіння в зручному депутатському кріслі прийняли такі вже гарні справедливі закони? А чи не ви довели Україну до прірви? Візьміть для прикладу Катерину Ващук. Як ратувала вона за аграрну реформу! А що маємо? Поля заросли бур’янами, худобу вирізали, продуктів харчування не вистачає.
А чи потрібен Україні Литвин з блоком свого імені та позицією дуже високої ціни «золотої акції»? 20 депутатських «штиків», а чистих «народників», за яких безпосередньо проголосували виборці, і того менше - 15. Зате які високі амбіції. За входження в коаліцію - подавай спікерське крісло. А там і до президентських перегонів недовго чекати. А чи забулося, Володимире Михайловичу, що за вашого спікерства у Верховній Раді було надломлено гілку виконавчої влади шляхом прийняття недолугих змін до Конституції України, автором яких був В. Медведчук, а ви, кучмівський «вихованець», через парламент протягли їх у життя, вдаючи при цьому з себе миротворця. Більше року ви блокували роботу Конституційного суду, щоб той не скасував прийняті з порушенням регламенту поправки до Основного Закону України; за вашого керування не обирали представників від парламенту до КС, а також не приводили до присяги уже обраних суддів Конституційного суду. Таким чином, ви поклали початок паралічу вищої судової гілки влади.
Нарешті, всі небачені і не чуті раніше депутатські привілеї та пільги були встановлені за вашого «мудрого» керівництва. Тепер разом з регіоналами і комуністами ваша політична сила не голосує за їхнє скасування. Шість років вже минуло, а досі не поховане тіло Георгія Гонгадзе, а мати й досі плаче не лише за сином, а і за Україною, в якій так і не сіли на лаву підсудних замовники цього жахливого вбивства. І після всього цього скільки потрібно мати цинізму, щоб з екранів телевізорів заявляти виборцям: «Україні потрібен Литвин».
У парламенті повинна бути ротація, притік нових свіжих сил. Конституційно обмежте можливість перебування в депутатах двома скликаннями по чотири роки кожне. Майте совість, прийміть, нарешті, закон про відкликання депутата, який скомпрометував себе. Що стосується роботи нинішньої Верховної Ради, то вона, як на мене, має завершитися не розпуском, а сучасною Коліївщиною. Вважаю, що вас всіх чекає доля Соціалістичної партії. Після пляжного фоторепортажу одного з борців за добробут нужденного люду Валентини Семенюк та «успіхів» на київських дострокових виборах (за мера - 0,12%, за депутатів до Київради - 0,23% голосів киян, що взяли участь в голосуванні) зійшла з арени Соціалістична партія. Про це заявив її київський чільник Данилін. За Морозом підуть всі учасники політичних ігрищ, і в першу чергу інтригани, що перетворили керівництво державою у свої власні приватні розбірки, а також і ті, що дбають про інтереси сусідів більше, ніж за національні інтереси держави, де проживають (Симоненко, Грач, Вітренко, Янукович та іже з ними).
Що саме так і буде, розуміють нинішні «жирні коти» при владі. Вустами активного бютівця В. Писаренка нещодавно на 5-му телеканалі було висловлене побоювання, що можуть прийти до влади націонал-патріоти, а цього ні в якому разі не можна допустити. Ось так! Прикриваючись іменами щирих українців Л. Лук’яненка, В. Яворівського та інших, створили БЮТу імідж патріотичної проукраїнської політичної сили. Зміцнили його залученням до списків П. Мовчана,
М. Косіва. І нарешті, жахаючи патріотично налаштованих виборців націоналістами, розкрили своє дійсне нутро. Я впевнена, що якби до влади в 1991 році прийшли націоналісти, ті що за Україну страждали в гулагах, справжні патріоти, такі, як В. Гавел в Чехії, Лех Валенса в Польщі, А. Бразаускас в Литві, А. Рюйтель в Естонії, ми сьогодні піднялися б до рівня вищеназваних держав. Україна не була б новітньою руїною. І не було б такої ганьби, коли Великим Українцем проголошують Ярослава Мудрого, праправнука варяга Рюрика, за якого протягом місяця проголосувало 60 тисяч українців, а за останній день - раптом аж 550 тисяч.
Поцілити в «десятку» по-українськи - значить, брати орієнтир на ті національно-патріотичні сили, які здатні створити саме Українську державу та повернути нам в паспорт графу «національність». Свої сподівання я ставлю на громадсько-політичне об’єднання «Свобода» - не бачу більше на нашому політичному «полігоні», на що націлити свої сподівання і душу. Це моя, безпартійної громадянки, українська політична «десятка», і дай, Боже, мені на моєму віку більше не розчаровуватися - бо не стане вже сил...
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2008 > Тема "З потоку життя"