9 червня минуло 130 рок╕в в╕д дня народження ╤вана Олександровича Мар’яненка (1878-1962), укра╖нського актора, режисера, педагога, театрального д╕яча ╤вану Мар’яненку випало велике щастя грати на одн╕й сцен╕ з Мар╕╓ю Заньковецькою, Панасом Саксаганським та ╕ншими славетними акторами. ╥х благородн╕ традиц╕╖ в╕н пл╕дно продовжував ╕ розвивав на укра╖нськ╕й сцен╕. Серед його учн╕в - народн╕ артисти СРСР В. Василько, ╤. Козловський, Б. Романицький, Н. Ужв╕й. На жаль, кр╕м того, що ╕м’я народного артиста, лауреата Державно╖ (колишньо╖ Стал╕нсько╖) прем╕╖ носить одна з ки╖вських вулиць, б╕льш╕сть наших сучасник╕в про цю талановиту ╕ неординарну людину н╕чого сказати не зможуть. ╤ не дивно. Наприклад, в ╤нтернет╕, де можна знайти майже все, нам не вдалося розшукати не т╕льки б╕льш-менш повно╖ б╕ограф╕╖ ╤вана Олександровича, а нав╕ть його фото. На щастя, арх╕в УКР╤НФОРМу виявився потужн╕шим, ╕ ми з задоволенням знайомимо наших читач╕в з лицарем театру ╕ горд╕стю укра╖нсько╖ сцени на вс╕ часи. Понад 300 образ╕в створив Мар’яненко ╕ завжди прагнув привнести у кожний з них щось сво╓. ╤ досягав розкриття високо╖ правди характер╕в. Його геро╖ - люди р╕зних епох ╕ народ╕в, р╕зних характер╕в, св╕тогляд╕в, устремл╕нь... Усе сво╓ життя в╕н працював самов╕ддано, творчо ставився до роботи ╕ не йшов уторованими стежками. Народився майбутн╕й актор, тод╕ ще на пр╕звище Петлишенко, у 1878 роц╕ на К╕ровоградщин╕ на хутор╕ Сочеватов╕ поблизу села Мар’ян╕вка, назву якого у майбутньому в╕н в╕зьме для свого сцен╕чного псевдон╕ма. Родина мала невелик╕ статки, тому Куп’янське пов╕тове училище хлопцю допом╕г зак╕нчити його р╕дний дядько - видатний ╕ авторитетний режисер Марко Кропивницький. Саме до нього в Ки╖в ╕ подався 17-р╕чний ╤ван без коп╕йчини в кишен╕. Перестрибнувши через паркан, що оточував прим╕щення, де у 1895 роц╕ виступала трупа його р╕дного дядька, в╕н, можна сказати, так само стр╕мко ув╕рвався в ╕стор╕ю укра╖нського мистецтва. Хоча попервах у театр╕ юнак виконував р╕зну техн╕чну роботу, грав невеличк╕ рол╕ ╕ т╕льки з часом йому стали доручати складн╕. П╕зн╕ше в╕н ╕з сердечною подякою скаже, що значення Марка Лукича Кропивницького в його житт╕ неоц╕ненне. Саме йому завдячу╓ творчим становленням, глибоким розум╕нням велико╖ сусп╕льно╖ рол╕ мистецтва. Але тут варто сказати, що й природа не поскупилася обдарувати сина с╕льського коваля. Високий, ставний, з розумними очима. Та головною прикметою його сцен╕чно╖ привабливост╕, як св╕дчили сучасники, був сильний, мов дзв╕н, добре поставлений голос красивого тембру. Тим-то один з антрепренер╕в пропонував йому грати рол╕ «геро╖в-коханц╕в» ╕ пророкував гучний усп╕х. Але молодий актор категорично не погоджувався, справедливо вважаючи, що так легко можна втратити творчу особист╕сть. Якщо коротко окреслити його творчий шлях, виявля╓ться, що у театр╕ Кропивницького Мар’яненко працював до 1898 року. Грав у трупах О. Суслова (1899-1906), Ф. Волика (1903-1904), театр╕ М. Садовського (1906-1914). У 1915-1919 рр. очолював Товариство укра╖нських актор╕в, 1917 року - директор ╕ режисер Нац╕онального зразкового театру, 1918-го - актор Державного драматичного театру; 1919-1923 рр. - ком╕сар Першого театру Укра╖нсько╖ Радянсько╖ Республ╕ки ╕м. Шевченка (у Ки╓в╕). У 1923 р. вступив до мистецького об’╓днання «Берез╕ль» (з 1926 року - у Харков╕, з 1935-го - Харк╕вський укра╖нський драматичний театр ╕м. Т. Г. Шевченка), де працював до 1958 року. В╕н також викладав (з перервами) у Ки╖вськ╕й музично-драматичн╕й школ╕ ╕м. М. В. Лисенка та Музично-драматичному ╕нститут╕ ╕м. М. В. Лисенка, у Харк╕вському музично-драматичному ╕нститут╕. З 1946 року - професор. Насамперед ╤ван Олександрович вважався актором геро╖чного плану. Народний артист СРСР О. Сердюк у св╕й час писав у журнал╕ «Мистецтво»: «Масштабн╕стю, глибиною почутт╕в, яскравою виразн╕стю вражав вил╕плений Мар’яненком сцен╕чний портрет Богдана Хмельницького у п’╓с╕ О. Корн╕йчука. Цей образ, за словами одного театрознавця, був наче вис╕чений з гран╕ту, чи вилитий з бронзи». Видатний актор з хвилюванням пригадував еп╕зод з час╕в Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, коли показували виставу в прифронтовому м╕ст╕. Пов╕тряна тривога примусила перервати спектакль. П╕сля нальоту продовжували грати. Богданова присяга: «Не складемо ми збро╖ доти, доки ус╕х пан╕в, сенатор╕в, дук╕в, корол╕в не виженемо з Укра╖ни». В зал╕ сталося щось надзвичайне. Здавалося, що глядач╕, серед яких було багато б╕йц╕в-фронтовик╕в, разом з Хмельницьким складають присягу... Це були незабутн╕ хвилини. ╤ в житт╕ ╤ван Олександрович в╕дзначався великою витримкою ╕ силою вол╕. Чесний, принциповий, працьовитий, в╕н мав неабиякий авторитет серед акторського загалу. Разом з тим поводився скромно, зневажав самозакохан╕сть. У повсякденному житт╕ тримався з почуттям власно╖ г╕дност╕, не вдавався до дешевого пан╕братства. На його характер╕, безумовно, позначилися роки дитинства. На схил╕ в╕ку ╤ван Олександрович писав, що далек╕ вже дитяч╕ ╕ юнацьк╕ роки залишили у нього найтяжч╕ спогади. Його родина жила дуже б╕дно, не мала н╕ земл╕, н╕ хати. Йому доводилося пасти чужу худобу, працювати молотоб╕йцем у кузн╕. Чув, що у великих м╕стах показують театральн╕ вистави, але ╖х не бачив... ╤ коли став в╕домим актором, то й сам багато допомагав молод╕... В╕н першим звернув увагу на 15-р╕чного ╤вана Козловського, який брав участь в постановках Товариства укра╖нських актор╕в як хорист. Товариством тод╕ керував ╤ван Мар’яненко, ╕ саме в╕н порадив хлопцю прослухатися у педагога Олени Мурав’╓во╖, яка за сво╓ життя п╕дготувала 400 вокал╕ст╕в, як╕ згодом стали профес╕йними сп╕ваками. А якось театр ╤вана Мар’яненка був на гастролях у Кам’янц╕-Под╕льському. В нед╕лю актори п╕шли на л╕тург╕ю. У церкв╕ й почули незвичайно╖ краси чолов╕чий голос. Це сп╕вав Роман Самокишин. Артисти мимовол╕ повернулись у б╕к хор╕в, а Мар’яненко тихо промовив: “Цей чолов╕к по╖де з нами”. П╕сля в╕дправи познайомились. Мар’яненко запропонував ув╕йти до складу трупи. Однак Роман у той час був полоненим ╕ не мав права в╕длучатися за меж╕ м╕ста. Тод╕ корифе╖ укра╖нсько╖ сцени звернулися до генерал-губернатора з проханням дозволити сп╕ваков╕ по╖хати разом з театром на гастрол╕. Той не в╕дмовив, розпорядившись видати необх╕дн╕ документи. ╤ Роман вирушив у нове життя, а згодом в╕н став в╕домим на всю Укра╖ну оперним сп╕ваком. Микола Мащенко, в╕домий укра╖нський к╕норежисер згаду╓: «Педагогом у мене був великий, во╕стину народний артист ╤ван Олександрович Мар’яненко, професор. Та щоб потрапити до нього на курс, мен╕ треба було здолати ще дв╕ «фортец╕» – небажання мо╓╖ матер╕, брат╕в, сестер, щоб я «подався» в актори. А найстарший брат упросив нав╕ть в╕йськкомат направити мене до Лен╕нградського в╕йськово-морського училища. Слава Богу, там я не пройшов через стан здоров’я. Але у театральному ╕нститут╕ на мене вже оч╕кувала непереборна б╕да: вступн╕ ╕спити зак╕нчилися, переможц╕ конкурсу роз’╖халися по дом╕вках. Старенька секретарка, д╕знавшись про мо╖ митарства, просто змилостивилась над╕ мною. Покликала з б╕бл╕отеки Альберта Яковича Мамонтова, викладача сцен╕чно╖ мови. Саме в╕н умовив ╤. Мар’яненка, художнього кер╕вника курсу, послухати мене. Через два дн╕ ╕ дв╕ ноч╕ – голодн╕, безсонн╕, проведен╕ на вокзал╕ – А. Мамонтов представив мене к╕льком членам приймально╖ ком╕с╕╖. Серед них був Мар’ян Крушельницький, Лесь Сердюк (старший), ╤ван Мар’яненко. Того ж дня я був зарахований до ╕нституту ╕ поселений у гуртожиток, у к╕мнату № 12". Мар’яненко - автор книг «Минуле укра╖нського театру» (1953), «Сцена, актори, рол╕» (1964). Якщо вам пощастить ╖х знайти, ви д╕зна╓тесь багато ц╕кавого з ╕стор╕╖ укра╖нського мистецтва ╕ про його найблискуч╕ших представник╕в. ╤вану Олександровичу було про що розпов╕сти нащадкам... За матер╕алами пер╕одичних видань 70-х рок╕в минулого стол╕ття п╕дготувала Тетяна НОВ╤КОВА. (УКР╤НФОРМ).
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
