Версiя для друку Обговорити в форумi

СПОМИН ПРО ВІЙНУ
ІМ`Я НАШОГО АКТИВНОГО ДОПИСУВАЧА, ВЕТЕРАНА ВІЙНИ ВОЛОДИМИРА МАКСИМОВИЧА КОРОЛЯ ВЖЕ ДОБРЕ ВІДОМЕ ЧИТАЧАМ «КРИМСЬКОЇ СВІТЛИЦІ» ЗА ЙОГО ПУБЛІКАЦІЯМИ ПРО ПЕРЕЖИТИЙ ГОЛОДОМОР 1932-33 рр., СТАЛІНСЬКІ РЕПРЕСІЇ 1937-38 рр. СВІДЧЕННЯ ВЕТЕРАНА ЦІННІ ДЛЯ НАС ТИМ, ЩО ВОНИ - ДОКУМЕНТАЛЬНІ, АВТОР РОЗПОВІДАЄ ПРО ТЕ, ЩО СУДИЛОСЯ ПЕРЕЖИТИ САМОМУ. ПРОПОНУЄМО ВАШІЙ УВАЗІ СПОГАДИ В. М. КОРОЛЯ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ: ЯКА ВОНА - ОЧИМА ЇЇ СОЛДАТА, УКРАЇНЦЯ, ПАТРІОТА...

(Продовження. Поч. у № 13, 15 - 22)

Вуличні бої мали інший характер, іншу тактику бою, ніж загальновійськові фронтальні бої. Виконуючи бойові завдання, ми ретельно прочісували всі будинки, підвали, горища, сараї, системи Берлінського водопровідно-каналізаційно-енергетичного підземного господарства, відшуковували переодягнених в цивільний одяг німецьких солдатів, офіцерів, фольксштурмівців; виявляли заховану зброю, боєприпаси, міни, гранати, фаустпатрони, щоб не залишалося в тилу наступаючих військ небезпеки.
Яскравий епізод, як геббельсівська пропаганда характеризувала руського солдата: «...Він з рогами, це не солдати, а зарізяки, грабіжники мирного населення, що всіх убивають, а жінок ґвалтують». Одного разу зі своїм напарником, у передмісті Берліна, заходимо на другий поверх німецького будинку, стукаємо у двері, які відчиняє жінка середніх літ, а ми, вояки, були чорні від кіптяви, болота, не вмиті давно, мабуть, дійсно виглядали зарізяками зі зброєю в руках, та ще й у вечірній час. Від одного вигляду таких солдатів жінка знепритомніла, впала на порозі своєї оселі, в якій, крім її мами, сторонніх не виявили. Подібні випадки траплялися не раз. Люди боялися війни, боялися нас, її солдатів. Взагалі, війна не красить людину, але ми свою справу робили професійно, не дуже церемонилися, бо не було часу, обшукували, знаходили переодягнених солдатів і офіцерів, та ще й зі зброєю. Бо місто заздалегідь було підготовлене до затяжної активної оборони, активного опору радянським військам в східній частині Німеччини, і тільки в період бойових дій. Коли Вермахт капітулював, всякий опір був того ж дня припинений. «Гітлер капут» - це і був мир. А в період вуличних боїв нас зустріли перекриті барикадами із залізобетонних блоків вулиці і провулки, на перехрестях вулиць в землю були закопані танки, гармати, САУ, бронетранспортери, шестиствольні міномети – все на пряму наводку. Кожен будинок, міст, кірха, станція метро, колектор, підвал, горище – являли собою вогневі позиції, звідусіль стріляли кулемети, снайпери, а з підвалів фаустпатронами підбивали наші танки. На високих шпилях кірх, костелів сиділи німецькі коректувальники гарматного вогню, дороги були нашпиговані протитанковими та протипіхотними мінами, метро використовувалося для госпіталів, як бомбосховище для цивільного населення, для зберігання зброї, боєприпасів та продовольства. Гітлер вимагав від своїх генералів захищати імперську столицю до останнього солдата: боронити кожну вулицю, дім, кожен метр німецької землі.
22 квітня 1945 р. перед нашою дивізією, в т. ч. 1010-м стрілецьким полком, стояло завдання штурмом оволодіти передмістями Марцан, Бісдорф, Фрідріхсфельд; укріпленнями міського оборонного обводу, в подальшому вийти до Сілезького залізничного вокзалу та кварталів центральної частини міста, напрямом на Рейхстаг.
Головною військовою силою в вуличних боях за Берлін, як уже згадував раніше, були штурмові загони та групи: штурмовий загін складали стрілецький батальйон або стрілецька рота. Їм виділяли 2 – 4 гармати, 6 – 12 мінометів, 2 – 4 танки або САУ, відділення саперів, взвод вогнеметників, відділення розвідників. Штурмова група – взвод або стрілецька рота, як і загін, мала в своєму складі відділення стрільців з трофейних фаустпатронів, озброєння – кулемети й автомати, снайперські гвинтівки. Кожний об’єкт міста треба було брати штурмом, а тому у нас, наступаючих, були занадто великі втрати не тільки солдатів та сержантів, а й офіцерів.
Командир нашого 1010-го стрілецького полку полковник Загородський в усіх боях завжди був поряд з нами, штурмовиками. 28 квітня 1945 року під час штурму станції Бісдорф, запеклих боїв на Александерштрассе, штурму поліційного управління осколком німецької міни полковника Загородського було поранено - вибило око. Тільки дивом він залишився живим. За Берлінську битву Загородському була вручена Зірка Героя. Представляючи мужнього офіцера до звання Героя, комдив генерал Фомиченко відзначив, що 1010-й за час штурму Берліна знищив тисячі гітлерівців, 26 гармат, 92 кулемети.
24 квітня 1945 року дивізія штурмувала вулиці Браунервег та Вальтертеатрштрассе, був очищений від ворога 41-й квартал. Цього дня наша 5-та ударна армія, ведучи запеклі бої, продовжувала просуватися до центру Берліна, до площі Александрплац, до палацу кайзера Вільгельма, Берлінської ратуші та Імперської канцелярії. Враховуючи найуспішніше просування 5-ї ударної, а також видатні якості командарма-Героя, Миколу Ерастовича Берзаріна цього дня було призначено першим радянським комендантом і начальником гарнізону Берліна (ще до повної капітуляції гітлерівських військ).
Запеклі бої розгорнулися на Александрплац, де німці великими силами атакували бойові порядки нашого 1010-го стрілецького полку. Декілька разів наша штурмова група намагалася перебігти, переповзти через площу, та сильний кулеметний вогонь з мосту, з кірхи, з прилеглих до площі будинків не дозволяв навіть голови підняти від бруківки та асфальтного покриття. В цьому бою ми втратили командира взводу-групи. Замість нього терміново штаб прислав ст. лейтенанта, напередодні прибулого з глибокого тилу на поповнення, який зовсім не мав фронтового досвіду. Та коли ми піднялися в чергову атаку під прикриттям танків Т-34 та димової завіси, яку ми створили, розкидавши з фронтальної сторони димові пакети, - наш взводний командир групи щось кричав нам услід, піднявши праву руку. Тоді й прострелив снайпер йому руку, покаравши за неувагу до ворога. І так ст. лейтенант пробув у бою на війні до першої в його житті атаки, був поранений, відправлений в шпиталь і на цьому закінчилися для нього штурми, атаки. А нами надалі командував ст. сержант Яків Лантух, мій земляк з м. Долинська Кіровоградської області, який став мені надійним другом.
26 квітня 1945-го Александрплац ми подолали, очистили від гітлерівців, правда, живими залишилися через одного: кому поталанило, той залишився живим і неушкодженим, продовжував штурм. Противника ми відкинули та ще врятували групу солдат, десь 20 – 30 осіб, які, прочісуючи підвали будинку, потрапили під пряме попадання бомби в будинок. Будинок розвалився, перетворившись на кучу цегли та уламків дерев’яних деталей, заблокувавши всі входи й виходи з підвалів. Ми своєчасно нагодилися, вибухом зробили у битій цеглі отвір в підвал і солдати були врятовані, приєдналися до нашої групи.
28 - 29 квітня наш штурмовий загін 1010-го стрілецького полку з іншими підрозділами атакували південне крило масивної будівлі поліційного управління та політичної тюрми. Під час штурму було знищено до 1200 гітлерівців, а 650 взято в полон. Цим був завершений важкий штурм.
Без відпочинку наш 1010-й та 1008-й стр. полки розпочали штурм головної Берлінської ратуші, що на Кенігштрассе. Бої за Берлінську ратушу, величну адміністративну будівлю столиці третього Рейху, увійшли в бойовий літопис нашої 266-ї стрілецької дивізії. Ось що написав в своїй книзі «Спогади і роздуми» командуючий Першим Білоруським фронтом Г. Жуков: «На Ратушу наступали 1008-й стр. полк, комполку Борисов, та 1010-й стр. полк, комполку Загородський,
266-ї стрілецької дивізії 5-ї ударної армії: багато хвилюючих подвигів вчинили безпосередні учасники штурму». Отримати незаслужену похвалу військам на рівні стрілецьких полків у фронтових умовах було неможливо, особливо від командуючого фронтом Жукова.
На підступах до Ратуші, яка займала великий квартал, нас зустрів такий шквал вогню, що просування навіть вулицею було неможливим. Тоді було вирішено пробиватися до Ратуші крізь стіни прилеглих будинків, роблячи фаустпатронами та вибухівкою проходи. В проходи кидали гранати, поливали автоматним вогнем, очищували приміщення й територію від фашистів після рукопашного бою, займали підходи до Ратуші. У бій були введені танки та важкі самохідні артустановки, які пострілами розбивали масивні металеві ворота Ратуші, робили пробоїни в стінах. Після них ми закидали в пробоїни гранати та димові пакети, вривалися в будівлі. Кожний поверх, кожну кімнату, залу доводилося брати штурмом, втрачаючи в бою своїх бойових товаришів.
Мені, разом зі ст. сержантом Я. Лантухом, випало штурмувати другий поверх. У масивному коридорі з-за кожної колони стріляли фашисти, захищаючи Ратушу. В одній із кімнат через відчинене вікно німецький кулеметник поливав вогнем наших бійців, які боролися з гітлерівцями на вулиці. Кинувши в кімнату гранати, ми удвох одночасно ввірвалися так несподівано і швидко, що німець не встиг навіть зреагувати. Ми накинулися на нього, приглушили прикладом автомата і разом з кулеметом, з якого він стріляв, викинули на вулицю, в подарунок своїм однополчанам. Великою ціною багатьох загиблих воїнів, а також поранених, контужених дісталася нам перемога під час штурму і оволодіння Берлінською Ратушею.
Над будівлею (куполом) Ратуші комсоргом 1008-го стр. полку лейтенантом Громовим та комсоргом 1010-го стр. полку молодшим лейтенантом Бутком був піднятий червоний прапор. Їхній «подвиг» був заздалегідь запланований в політвідділі дивізії, а прапори були заготовлені ще до початку штурму Берліна. Громову та Бутку за цей «подвиг» були присвоєні звання Героїв Радянського Союзу, а тим, хто від початку і до кінця особисто штурмував Ратушу, щедро поливаючи своєю кров’ю цю фашистську цитадель, хто загинув в бою, був поранений, контужений, ризикував власним життям, оголосили «подяку» від імені маршала Жукова.
Ввечері 29 квітня після взяття Берлінської ратуші частини нашої
266-ї стрілецької дивізії продовжили наступальні бої, звільняючи від гітлерівців квартали, що примикають до Шпрее. Штурмувати величезну будівлю берлінського поштамту знову випало на долю 1010-го стр. полку. Зустрівши сильний кулеметний вогонь з вікон корпусу, підполковник Ашаутов, вступивши в командування полком замість вибулого в шпиталь Загородського, наказав нашому штурмовому загону майора Ліподаєва В. С. обійти будівлю з тилу. Перша спроба увірватися в головпоштамт була невдалою. Лише при підтримці артилерії, танків, вогнеметів та одночасною атакою штурмових загонів Ліподаєва та Шевченка, з трьох сторін одночасно, ми змогли увірватися всередину головпоштамту і повністю очистити його від гітлерівців. У пакгаузі з посилками гітлерівців з України я розжився на хромові чоботи.
30 квітня наша дивізія розпочала виконання останніх бойових наказів командування - наступати в центральній частині Берліна, вздовж р. Шпрее по набережній та Цигельштрассе, форсувати р. Шпрее в районі Фрідріх- та Артилерієштрассе, з’єднатися з військами 3-ї ударної армії в районі Рейхстагу. У другій половині дня наш 1010-й вступив у бій в районі ст. Бьорзе. Захисний запал німців не спадав, та при допомозі танків та гармат ми штурмом оволоділи і цим важливим вузлом.
1 травня наш 1010-й, як і всі частини 266-ї стр. дивізії, зустріли в бойових порядках у центрі Берліна. Настрій солдат був піднесений, ми своїми серцями відчували, що перемога вже зовсім поруч, а це означає, що і війні кінець.
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2008 > Тема ""Білі плями" історії"