Версiя для друку Обговорити в форумi

 Матусю наша, ми це знаєм:
 Багато ангелів є в Божім раю,
 Та на землі лише один між нами:
Це наша мама!
(Р. Завадович)

Літературні вечори – це завжди щось ліричне і духовне. Якщо ж таке поетичне дійство присвячене жінці, її ролі у житті, її почуттям, то воно ще й прекрасне із самого початку – з ідей та бажання організувати, і аж до кінця – до втілення у реальність та вдячних оплесків глядачів. Саме з такого гарного літературно-пісенного вечора і почався 31 березня тиждень української мови та літератури у Сімферопольському навчально-реабілітаційному центрі для дітей із порушенням зору на вул. Павленка, 4.
 Мешканці міста Центр знають як школу №22, бо там навчаються не просто діти з порушенням зору, а друзі, з якими спілкуєшся ледь не щодня, тому говорити про якісь відхилення не хочеться, та й не треба. А такі події лише підтверджують це! Літературний вечір, присвячений жінці, матері, дружині, сестрі, доньці, організували вчителі української мови та літератури Центру Валентина Самодіна, Наталя Седунова і Тамара Маршалко на чолі з Галиною Вороніною, яка є ще й заступником директора з виховної роботи Центру, до того ж і викладає рідну мову та літературу.
 В одну годину, поки тривав вечір, діти разом з вчителями намагалися вкласти все те найважливіше, що можна і що хотілося сказати про неї - про ту єдину, яка народжує нове життя, яка кохає віддано і до безтями, яка вберігає від болю - про жінку у різних її іпостасях. Впродовж усього дійства говорили і про стражденну, але сильну і прекрасну Шевченкову Катерину, про зажурену довічно Чорнобильську Мадонну І. Драча, про рідну кохану душу В. Сосюри та В. Симоненка, про єдину, віддану до скону Україну-матір О. Довженка і про кожну маму, яка була присутня у актовій залі Центру чи, можливо, готувала обід, чекаючи на свого сина чи доньку зі школи... Їм присвячували танці, пісні та поезії не лише українською, а й вірменською, російською, азербайджанською мовами, бо любов до найріднішої людини у світі не знає кордонів та меж. Слова «мама» звучить тепло і по-рідному у кожному з куточків нашої планети. І вихованці Центру нагадали усім одну прописну істину, про яку інколи забуваємо у нашому сьогоднішньому складному житті, - не можна не шанувати Матір-Берегиню, якою є кожна жінка на нашій Землі!
 Знаю ще одне: коли вечір у Центрі закінчився, мені захотілося якнайшвидше набрати заповітні цифри маминого телефону, почути у слухавці рідний голос і сказати все те, на що так часто бракує часу... Думаю, що таке почуття виникло не в одної мене, про це свідчили сльози на очах у присутніх та їхні гучні оплески, які ще довго не змовкали після останніх акордів музики!
 Катерина КРИВОРУЧЕНКО.
 Фото Олексія НОСАНЕНКА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 11.04.2008 > Тема "Душі криниця"