|
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2008 > Тема "З потоку життя"
#12 за 21.03.2008
МАН╤ФЕСТ ПОСТКОМУН╤СТИЧНИХ УКРА╥НЦ╤В
ПРОШУ СЛОВА!
Якщо взяти до уваги к╕льк╕сть укра╖нц╕в напередодн╕ жовтневого перевороту, пор╕вняти темпи зростання населення в наш╕й держав╕ з сус╕дн╕ми, то неважко розрахувати, що сьогодн╕ укра╖нц╕в мало б бути не менше 150 млн. Насправд╕ ж нас всього лише 48 млн. ╤ з кожним роком на 300 000 ста╓ ще менше. Це якщо рахувати т╕льки ф╕зично зниклих. А якщо додати сюди ще й м╕льйони скал╕чених духовно, розтл╕лих морально, хворих т╕лесно, то виявиться, що повноц╕нних здорових укра╖нц╕в зосталося ╕ того менше.
Бути чи не бути? Саме так драматично сто╖ть сьогодн╕ питання ╕снування укра╖нського народу. Народу, який створив першу на земл╕ цив╕л╕зац╕ю, дав людству писемн╕сть ╕ хл╕б, приручив вогонь ╕ коня, змайстрував колесо ╕ в╕дкрив шлях у космос.
Сьогодн╕ цей працелюбний ╕ талановитий народ на найродюч╕ших у св╕т╕ чорноземах не може прогодувати себе. Не в╕н в дом╕ господар. Чужоземн╕ заброди та м╕сцев╕ перевертн╕ порядкують в його комор╕. Вкрали в нього заощадження, «приватизували» нац╕ональн╕ багатства, в╕д╕брали права ╕ задурманили мозок...
Жал╕тись н╕кому: влада чужа, правосуддя куплене, арм╕я зор╕╓нтована на захист нер╕дного «ат╓ч╓ства». А в самого, знесиленого численними голодоморами, скал╕ченого безк╕нечними пересл╕дуваннями, розчленованого на частини за географ╕чними, рел╕г╕йними чи мовними ознаками, нема╓ сил, щоб дати г╕дну в╕дс╕ч. Можна було б покладати ще певн╕ над╕╖ на п╕дростаюче покол╕ння, але змертвляюч╕ пазур╕ нов╕тн╕х колон╕затор╕в добрались вже й туди.
В╕ра народна сплюндрована, мораль розтоптана, а п╕дростаюче покол╕ння виховують не майбутньою опорою держави, не патр╕отами й родинними берегинями, а нов╕тн╕ми юдами та пов╕ями.
Вороги вже наст╕льки знахабн╕ли й пов╕рили у свою безкарн╕сть, що серед б╕лого дня, не ховаючись, вбивають укра╖нц╕в, як╕ ще не втратили людсько╖ подоби ╕ намагаються чинити оп╕р. Цин╕чно глумлячись над г╕дн╕стю ще живого народу, за його ж кошти споруджують пам’ятники не патр╕отам, а катам ╕ визискувачам.
В центр╕ ╢вропи вже в третьому тисячол╕тт╕ в╕д Р╕здва Христового трива╓ геноцид укра╖нц╕в - ╕ вс╕ мовчать.
Мовчить народ, бо скал╕чили йому душу ╕ в╕д╕брали мову.
Мовчать парт╕╖, бо, кр╕м державного корита, ╖х н╕що б╕льше не хвилю╓.
Мовчить церква, бо служить не Богу й Укра╖н╕, а ╕мперським заз╕ханням ненаситного сус╕да.
Мовчить ╢вропа... ╖й пооб╕цяли газ.
╤ т╕льки пам’ять про безсмертн╕ д╕ла славних пращур╕в, ╖хня житт╓любн╕сть ╕ незборим╕сть не дозволя╓ нам розчинитись у безодн╕ небуття, бентежить душу, дода╓ сил, надиха╓ на боротьбу за г╕дне життя, вселя╓ в╕ру ╕ сповню╓ над╕╓ю.
Як же так сталося, що волелюбний, мужн╕й, незборимий народ сьогодн╕ пок╕рно п╕дставля╓ шию сво╖м визискувачам ╕ нав╕ть не намага╓ться чинити спротив його ф╕зичному ╕ духовному нищенню?
Чому така сильна ╕ розумна нац╕я вже в умовах юридично╖ незалежност╕ не може звестися з кол╕н ╕ навести порядок у сво╓му дом╕?
Хто дов╕в укра╖нський народ до такого патолог╕чного стану, що в╕н зр╕ка╓ться сво╖ мови, жаха╓ться власного «я», молиться не на геро╖в, що в╕ддавали життя за нього, а на сво╖х кат╕в ╕ поневолювач╕в?
Причин багато, а недоброзичливц╕в ще б╕льше. ╤ не тому, що укра╖нський народ такий поганий, а тому, що вс╕ хочуть ╖сти. А де ж шукати поживу, як не в найбагатших землях та ще й коли ╖хн╕й господар такий толерантний, такий гостинний, що не т╕льки не зупинить злод╕я, а ще й завдасть йому м╕шок з награбованим.
Сьогодн╕ вже важко сказати, що було першопричиною нашого пад╕ння: чужа в╕ра, розбрат чи втрата сво╓╖ ╕дентичност╕ - дуже вже довгий та насичений ударами шлях пройшов наш народ. Але, без сумн╕ву, ╓ три причини, що стоять перешкодою на шляху до щасливого, в╕льного, сповненого достатку життя.
Перша з них - бездержавн╕сть.
Власна держава - це пол╕тична оболонка нац╕╖. Як кл╕тина без мембрани, так ╕ нац╕я без державност╕ не може ╕снувати, ста╓ беззахисною, втрача╓ структурну ╓дн╕сть ╕ гармон╕йн╕сть ф╕з╕олог╕чних процес╕в, розт╕ка╓ться ╕ розчиня╓ться в навколишньому середовищ╕ хаотичною, безформною масою. Народ, який не ма╓ власно╖ держави, - то не сусп╕льний орган╕зм, то субстрат, поживне середовище для розбудови благополуччя чужих етнос╕в.
Втративши свою державн╕сть (Ки╖вську Русь) ╕ укра╖нський народ зник з пол╕тично╖ мапи св╕ту, перетворившись з активного зодчого свого майбутнього в пасивний придаток, «подбрюши╓» чужих ╕мпер╕й.
Дешева робоча сила, зручне гарматне м’ясо, ц╕нний генетичний матер╕ал для покращення геном╕в варвар╕в - ось головне призначення бездержавного народу.
На його землях будують небезпечн╕ виробництва, розм╕щують шк╕длив╕ в╕дходи, ним ╕ його територ╕╓ю виторговують соб╕ ласку в сильн╕ших. А якщо комусь заманеться зайняти його м╕сце п╕д сонцем - за допомогою штучно створених голодомор╕в та спец╕альних табор╕в смерт╕ (ГУЛАГ╕в) безкарно знищують м╕льйонами, зв╕льняючи житт╓вий прост╕р бажаючим.
Такою ж безперспективною, а в еволюц╕йному план╕ лише перех╕дною ╓ й форма копулятивно╖ державност╕. Коли к╕лька нац╕й, утворюють ╓дину оболонку, об’╓днуючись в т╕ чи ╕нш╕ союзи. Так╕ с╕амськ╕ близнюки переживають т╕ ж сам╕ процеси, що ╕ в бездержавних утвореннях, т╕льки на в╕дм╕ну в╕д останн╕х, де деструктивн╕ процеси д╕ють з ус╕х стор╕н, в копулятивн╕й державност╕ вектор деструктивност╕ ма╓ один напрям - в╕д сильн╕шо╖ до слабк╕шо╖ соц╕ально╖ структури.
Згадайте, коли укра╖нц╕ втратили державн╕сть, ╖х шматували з ус╕х стор╕н. А коли вони утворили копулятивний союз з Рос╕╓ю («Переяславська рада»), то виток нац╕ональних талант╕в, економ╕чне, ф╕зичне й духовне нищення в╕дбувалось лише в одному напрямку - в напрямку вигоди п╕вн╕чного сус╕да. То х╕ба не все одно, хто поглине тебе: зграя шакал╕в чи одна велика г╕╓на?
Т╕льки власна державн╕сть - основа стаб╕льност╕, безпечност╕ ╕ невпинного розкв╕ту. Нав╕ть сьогодн╕, коли наш народ вже ма╓ державу де-юре, в╕дсутн╕сть ╖╖ де-факто в╕дчува╓ кожен укра╖нець ╕ в низькому р╕вн╕ матер╕ального статку, ╕ в сво╖й незахищеност╕ перед злом, ╕ в безв╕дпов╕дальност╕ чиновник╕в перед народом.
Ну не може вважатися народною держава, яка за 17 рок╕в ╕снування так ╕ не повернула укра╖нцям ╖х мову - оте духовне пов╕тря, без якого неможливе ╕снування народу. ╤ сьогодн╕, як апаратом штучного дихання, укра╖нц╕ змушен╕ послуговуватись чужою. А чи можна вважати владу народною, якщо от╕ «слуги народу» служать не Укра╖н╕, а сво╓му кендюху? Коли влада перейма╓ться не долею народу, а «прихватизац╕╓ю» нац╕ональних багатств. Запитайте отих новоявлених м╕льярдер╕в, де, на яких роботах вони заробили сво╖ м╕льярди? ╤ тод╕ стане зрозум╕лим, чому народ б╕ду╓.
Влада не т╕льки не прихову╓ сво╓╖ антинародност╕, а ще й хизу╓ться нею. Будучи етн╕чно чужою (лише 1/3 депутат╕в визна╓ себе укра╖нцями), вона в╕дверто зневажа╓ укра╖нський народ, звертаючись до нього ╕ноземною мовою. Та ще й вихваля╓ться сво╓ю продажн╕стю.
Про яку державн╕сть може йти мова, якщо укра╖нський народ нав╕ть не контролю╓ сво╖х кордон╕в. Коли не Президент, не Верховна Рада ╕ нав╕ть не уряд, а якихось два нап╕вдеб╕льних дегенерати з «╢враз╕йського союзу» визначають, що ╕ як повинно тут бути. Безперешкодно швендяють територ╕╓ю Укра╖ни, паплюжать державн╕ символи - народн╕ святин╕, погрожують глав╕ держави, ╕ н╕хто не може зупинити ╖х парано╖чний шабаш.
От ╕ виходить, що на папер╕ ╕сну╓ така держава Укра╖на, а в реальному житт╕ укра╖нський народ не ма╓ сво╓╖ державност╕. Бо чужа вона йому ╕ за духом, ╕ за зм╕стом.
Другою причиною нашо╖ безпорадност╕ ╓ безконтрольн╕сть, ворож╕сть, забруднен╕сть нашого ╕нформац╕йного простору ╕, як насл╕док, реформован╕сть св╕домост╕.
Вороги й паразити вже давно зрозум╕ли: ф╕зично знищувати укра╖нський народ небезпечно й безперспективно. Т╕, хто лишився, продовжуватимуть боротьбу, а очевидн╕сть ворожих нам╕р╕в лише посилюватиме спротив. Та й перемога може бути лише п╕рровою. Повне винищення сво╖х годувальник╕в позбавило б сенсу вс╕ зусилля наших недоброзичливц╕в. Хто ж тод╕ оброблятиме поля для тих кровосос╕в, хто стоятиме б╕ля верстат╕в завод╕в ╕ фабрик, охоронятиме награбован╕ м╕льярди? Набагато виг╕дн╕ше скал╕чити народ наст╕льки, щоб в╕н не втратив здатност╕ продукувати сусп╕льн╕ ц╕нност╕, але претендувати на них не м╕г. От ╕ почали вбивати в укра╖нцях ╖хн╓ укра╖нське «я»: мову, культуру, мораль...
Окупувавши ╕нформац╕йний прост╕р, вороги зробили нас заручниками сво╓╖ пол╕тично╖ кухн╕. ╤нформац╕я, яку вони подають нам, не т╕льки чужомовна, що само по соб╕ ╓ фактором означення нашо╖ меншовартост╕, другорядност╕ в сво╖й р╕дн╕й кра╖н╕, не т╕льки недостов╕рна, брехлива, а ще й отруйно-руйн╕вна, спрямована на перетворення самодостатн╕х людей в керованих б╕оробот╕в. Виготовлена у в╕дпов╕дност╕ з нам╕рами сво╖х замовник╕в, ця духовна ╖жа парал╕зу╓ нашу волю, дезор╕╓нту╓ увагу, спотворю╓ уявлення про навколишн╕й св╕т. Тобто, хоч ╕ опосередковано, але дикту╓ нашу повед╕нку, програму╓ наш╕ кроки у в╕дпов╕дност╕ з запропонованим меню ╕ аж н╕як не адекватним реал╕ям сьогодення.
Як можемо ми знайти вих╕д, коли не зна╓мо д╕йсного стану справ. Та ще й за умови, коли ця «духовна отрута» заклада╓ в основу нашо╖ св╕домост╕ хибн╕ акс╕оми, зомбуючи нас на безпорадн╕сть, зрадлив╕сть, самопоборювання.
Щоб позбавити нас здатност╕ активно протистояти злочинним заз╕ханням недоброзичливц╕в, нам ще змалечку вкладають у св╕дом╕сть ╕дею «н╓прот╕вл╓н╕я злу нас╕л╕╓м» - гасло, г╕дне раб╕в, а не в╕льних громадян. Щоб, коли ╜валтуватимуть чи грабуватимуть нас, ми хапались не за шабл╕, а за шмаркл╕, покладаючись не а себе, на милостиню кривдника.
Ця ф╕лософ╕я м╕цно укор╕нилась в частин╕ наших громадян у вигляд╕ холуйсько╖ ╕д╕оми «моя хата скраю». ╤ зам╕сть того, щоб допомагати скривдженому сус╕ду, вони мовчки спостер╕гають, як вороги дерибанять Укра╖ну.
Хибн╕сть ╕ нежитт╓в╕сть ц╕╓╖ акс╕оми очевидна. Нема в житт╕ м╕сця людям, як╕ спов╕дують безхребетн╕сть. Безхребетним може бути лише шматок сала. А кожна ╕стота живе (нав╕ть та, у яко╖ нема хребта) бореться за сво╓ ╕снування. Те ж саме ╕ з акс╕омою «какая разница», мета яко╖ зробити нас податливими до сприйняття нав’язуваних нам зм╕н.
В причинно-насл╕дковому св╕т╕ не бува╓, щоб зм╕на не в╕дбилась на насл╕дку. Якщо ╓ р╕зниця м╕ж тим, що робимо, то буде й р╕зниця м╕ж тим, що отрима╓мо. А нам пост╕йно втовкмачували - «какая разница». Якою мовою говорити, «какая разница», хто нами керуватиме, «какая разница», кому належатиме земля наших предк╕в. Н╕би й справд╕ нам байдуже:
- ми житимемо на ц╕й земл╕ чи т╕, хто нас винищить;
- матимемо св╕й д╕м чи понев╕рятимемось у приймах;
- звучатиме тут н╕жна, лаг╕дна материнська мова чи зла брутальна лайка наших поневолювач╕в.
«Какая разница» потр╕бна не нам, вона потр╕бна нашим завойовникам, щоб деформувати нашу св╕дом╕сть, приспати пильн╕сть. А коли ми вчад╕ли в╕д того дурману, вони швидко показали нам р╕зницю:
- в одному лише 1933 роц╕ замордували голодом 10 млн. наших ╓динокровних брат╕в ╕ сестер;
- за к╕лька рок╕в знищили цв╕т укра╖нсько╖ нац╕╖ – письменник╕в, вчених, артист╕в...;
- на зм╕ну шанобливому «Ви, мамо...» принесли брутальне «твою мать», перетворивши нас з шанованого народу в н╕кчемне бидло. Ось вона - «разница».
Чи допустив би таке народ, коли б сам керував сво╖м життям, а не дов╕ряв це зальотним забродам, коли б спов╕дував не «какую разницу», а нац╕ональний ╕мун╕тет, г╕дн╕сть власного «я», любов до мови, с╕м’╖, Укра╖ни?
Чи м╕г би з’явитися на теренах Укра╖ни «Закон про п’ять колоск╕в», який засуджував укра╖нц╕в до смертно╖ кари лише за те, що, рятуючи в╕д голодно╖ смерт╕ д╕тей, вони наважились зр╕зати к╕лька колоск╕в з поля, яке сам╕ зорали, зас╕вали, виростили врожай. Якби вони були господарями, а не наймитами в держав╕. Однозначно, н╕. Тож р╕зниця очевидна. Але коли сини ╕ доньки укра╖нського народу, отру╓н╕ зомбуючим чадом ворог╕в, зр╕каються р╕дно╖ мови («какая разница, на каком языке»), вони не т╕льки демонструють ступ╕нь сво╓╖ духовно╖ скал╕ченост╕, а й стають на шлях зради, зради власного народу. Бо в умовах боротьби укра╖нц╕в за виживання гасло «какая разница» набува╓ не ст╕льки л╕нгв╕стичного, ск╕льки пол╕тичного звучання, а саме: «какая разница», на чи╓му боц╕ воювати. На боц╕ народу, який дав тоб╕ життя чи на боц╕ його поневолювач╕в. А це вже ╕деолог╕я не кал╕ки (нав╕ть духовного), це ╕деолог╕я зрадника. Ось до чого призводять так╕ соб╕ зовн╕ невинн╕ семантичн╕ викривлення.
Таку ж брехливу, злочинну й отруйну мету ма╓ й постулат «плохого м╕ра». Згадайте, ск╕льки раз╕в закликанням «плохой мир лучше хорошей ссоры» вгамовували наш╕ емоц╕╖, породжен╕ знущанням над укра╖нцями. ╤ ми в╕дступали, не боронили н╕ сво╓╖ чест╕, н╕ г╕дност╕, боячись зд╕йняти шум. Вражен╕ ц╕╓ю бацилою духовного СН╤Ду, деяк╕ укра╖нц╕ наст╕льки деформувалися, що нав╕ть за ситуац╕╖, коли ╜валтують ╖хню наречену, не кричать войовничим гуком, не трощать череп ╜валт╕вника, а затуляють рота наречен╕й, щоб все було мирно та тихо.
Щоб п╕д╕рвати нашу могутн╕сть, зробити наш народ безсилим, вороги розколювали його на частини, вбивали в душах любов до Батьк╕вщини (╕ сьогодн╕ багато хто з тих скал╕чених святку╓ не День захисника Укра╖ни, а «д╓нь защ╕тн╕ка ат╓ч╓ства», отого самого «ат╓ч╓ства», яке його ╕ скал╕чило), зам╕нили гасло «брат за брата» антинародним «брат проти брата». Протягом всього життя нас безперервно зомбували хибними, ворожими Укра╖н╕ постулатами, намагаючись вбити вс╕ почуття, як╕ хоча б частково, але будили любов до народу, намагались змусити нас пов╕рити, що любити св╕й народ - то злочин, пережиток, а плювати на нього ╕ зраджувати його - ╓ проявом нового, вищого буття.
Нац╕онал╕зм - стверджували нам, то буржуазна ╕деолог╕я, пол╕тика, що пропов╕ду╓ зло, нац╕ональну винятков╕сть, ненависть до ╕нших. Все, що пов’язане з нац╕онал╕змом, наст╕льки погане, що краще вже хай буде фашизм, н╕ж нац╕онал╕зм.
Оте брехливе словоблуддя наст╕льки глибоко в’╖лося в голови «совк╕в», що вони з рад╕стю потиснуть руку фашисту ╕ згодн╕ нав╕ть отримати ╕нфаркт чи ╕нсульт, аби т╕льки не простягнути руки нац╕онал╕сту. Бо вони нос╕╖ ╕ншо╖, вищо╖ ╕деолог╕╖, ╕деолог╕╖ добра, миру, р╕вност╕ – вони ╕нтернац╕онал╕сти.
А що насправд╕ сто╖ть за вс╕╓ю от╕╓ю словесною екв╕л╕бристикою? Якщо звернутись до етимолог╕╖ тих сл╕в, то побачимо, що нац╕онал╕ст походить в╕д латинського «natio» - народ, тобто означа╓ поняття, безпосередньо пов’язане з народом. Слово ж ╕нтернац╕онал╕ст (лат. ╕nter – пом╕ж + natio – народ) означа╓ зовс╕м протилежне. Щось таке, що не належить жодн╕й людськ╕й сп╕льнот╕, жодному народу, те, що поза ними. А хто може бути поза народом? Х╕ба що ╕зго╖, потвори, яких народ не визнав сво╖ми синами ╕ доньками.
Отож так╕ ╕нтернац╕онал╕сти без роду-племен╕ ╕ ходили в недалекому 1933-му та виривали останн╕й шматок з дитячих рот╕в.
А один такий екземпляр з «вищо╖ раси поза людей», який в граф╕ «нац╕ональн╕сть» з трудом нашкрябав «╕нтернац╕онал╕ст», постр╕лами в потилицю вбив 1111 беззахисних в’язн╕в Сандармоху лише за те, що вони були вченими, письменниками, артистами... Бо чужими ╕ незрозум╕лими були йому т╕ люди, бо чужими й незрозум╕лими були йому поняття сп╕вчуття, морал╕, любов╕... В╕н же представник не якогось там народу, в╕н представник... сатани.
Любити св╕й народ - це не злочин, це обов’язок, це б╕осоц╕альний закон. ╤ хто його порушить, прир╕ка╓ себе, д╕тей, внук╕в на небуття. Де, в як╕й нормальн╕й с╕м’╖ батьки не люблять д╕тей, д╕ти батьк╕в? А х╕ба в╕д цього вони стали потворами? Навпаки. Лише той, хто вм╕╓ любити р╕дних, зможе полюбити й сус╕д╕в. А той, що без роду-племен╕, хто зр╕ка╓ться свого народу, не полюбить ╕ чужого. То монстр, здатний на найжахлив╕ш╕ злочини.
Говорячи про причини нашо╖ державно╖ скал╕ченост╕, не можна не в╕дм╕тити ╕ такий вагомий чинник, як викривлена шкала ц╕нностей. Якщо за час╕в Ки╖всько╖ Рус╕ найвищими людськими якостями вважалися честь, г╕дн╕сть, патр╕отизм, то сьогодн╕ нашу св╕дом╕сть буквально нафарширували сатанинськими пр╕оритетами: грош╕, зрадлив╕сть, проституц╕я ╕ бездуховн╕сть - ось головн╕ ор╕╓нтири нав’язано╖ нам чужо╖ ╕деолог╕╖. Нав╕ть в реклам╕ все поставлено з н╕г на голову. «В╕дчуй смак життя!» - закликають з екран╕в новоявлен╕ юди, п╕дсовуючи нам смак смерт╕ - алкогольний оп╕ум,
або пропонуючи скуштувати «нап╕й справжн╕х чолов╕к╕в», наливають п╕йло справжн╕х алкогол╕к╕в.
Широко використовують ╕ такий зас╕б, як п╕дм╕на понять. Наприклад, право нацменшини на сп╕лкування р╕дною мовою п╕дм╕няють правом нацменшини позбавляти титульний народ його власно╖ мови. Вимагають друго╖ державно╖. Укра╖нська, бачте, ╖м не п╕дходить, давайте ╕ншу, рос╕йську. Тож нацменшина, виходить, не зобов’язана вивчити мову держави, в яку при╖хала. Це народ т╕╓╖ держави повинен в╕дкинути р╕дну ╕ вивчати мову мандруючих окупант╕в.
Можна ще багато говорити про засоби, як╕ формують викривлену св╕дом╕сть, ╕ к╕льк╕сть таких чинник╕в т╕льки зростатиме. Адже жоден з паразит╕в ╕ ворог╕в не зац╕кавлений, щоб народ д╕знався правду про справжню роль цих член╕в в нашому житт╕. Та, мабуть, ╕ сказаного достатньо, щоб зрозум╕ти, що з таким св╕тосприйманням, яке формують чуж╕ народу ЗМ╤ в укра╖нському духовному простор╕, вижити неможливо.
Третьою причиною нашо╖ безпорадност╕ у спроб╕ вирватись з╕ змертвляючого болота духовного рабства ╓ безкарн╕сть. ╤ не абсолютна, коли на будь-яку д╕ю правосуддя дивишся закритими очима, а безкарн╕сть вчинк╕в, спрямованих проти укра╖нського народу.
Спробуйте-но написати на г╕псовому лоб╕ якого-небудь колон╕затора (а таких пам’яток нашого нищення вистача╓ в кожному населеному пункт╕), що в╕н кат укра╖нського народу, ╕ ви негайно ж в╕дчу╓те всю силу ╕ нев╕дворотн╕сть караючого меча правосуддя. А от за 10 млн. укра╖нц╕в, замордованих голодом в недалекому 1933 р., «правосуддя» не покарало жодного злочинця.
Павло СУЩЕНКО, вчитель.
с. Олександр╕вка Красногвард╕йського району в Криму.
(Зак╕нчення в наступному номер╕).
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2008 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5709
|
ПРЕЗИДЕНТ НА АСКОЛЬДОВ╤Й МОГИЛ╤ УШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ГЕРО╥В КРУТ
«ЧЕСТЬ ДЛЯ МЕНЕ»
ВОЛЯ ДО ПЕРЕМОГИ
ТРИ ДЕСЯТИЛ╤ТТЯ ДОПОМОГИ
