Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТО ╤СТОР╤Й ВИЗВОЛЬНО╥ В╤ЙНИ
Ц╕ книги – п╕дручники з геро╖зму…


ПОВСТАНЦ╤
Укра╖нський календар


«ТРИП╤ЛЛЯ. СПОЧАТКУ БУЛА ГЛИНА»
Коли фараон Джосер вибирав м╕сце для найдавн╕шо╖ велико╖ п╕рам╕ди ╢гипту, двохтисячол╕тня...


ПЕЧАТКИ НАШО╥ ДЕРЖАВНОСТ╤
Одним ╕з найвагом╕ших св╕дчень ╕снування державност╕ ╓ печатки…


РУСЬ – СПАДОК УКРА╥НИ
Виставка ╓ сп╕льним проектом Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам’ят╕ та Нац╕онального...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 28.12.2007
ДОБРИХ ЦАР╤В НЕ БУВА╢…

╤СТОР╤Я

Батько ╕ син - Олекс╕й Михайлович та Петро Олекс╕йович Романови в╕д╕грали фатальну роль у дол╕ Укра╖ни. Дуже полюбилася ╖м, боярам ╕ царським во╓водам, наша земля, та так, що вони «нав╕ки» прикип╕ли до не╖ - спершу поклавши лиш м╕зинчика, а надал╕ поступово вл╕зли на не╖ з руками й ногами... За с╕мдесят рок╕в царювання разом з тими в╕дносно короткими пер╕одами, коли на престол╕ сид╕в Фед╕р Олекс╕йович, коли регентшею малол╕тн╕х брат╕в ╤вана ╕ Петра була цар╕вна Соф╕я Олекс╕╖вна, батько ╕ син звели нан╕вець укра╖нську державн╕сть, так тяжко здобуту народом п╕д проводом Богдана Хмельницького.
 Що ж спонукало гетьмана Богдана стати п╕д «високу руку царсько╖ пресв╕тло╖ величност╕»?
 Це загальнов╕домо. Не з доброго дива в╕н це зробив, а через безвих╕дь, яка настала по шестир╕чн╕й в╕йн╕ молодо╖ укра╖нсько╖ держави з м╕цною ще на той час, з добре в╕дрегульованим державним механ╕змом сус╕дкою - польською Р╕ччю Посполитою. Коли ненад╕йний союзник кримський хан к╕лька раз╕в зрадив Укра╖ну, а ╕нш╕ держави зайняли оч╕кувальну позиц╕ю, спостер╕гаючи, як озбро╓на крул╕вська шляхта наступа╓ на колишн╕х сво╖х хлоп╕в, порушуючи будь-як╕ угоди. Таку ж пол╕тику невтручання попервах провадив ╕ московський цар. Олекс╕й Михайлович не хот╕в порушувати Полян╕всько╖ мирно╖ угоди 1634 року з Польщею, аж поки якийсь голос зверху (певно, боже провид╕ння, бо Олекс╕й Михайлович був дуже богом╕льний) сказав: можна. Щодо провид╕ння - то хай це буде суто л╕тературна верс╕я; ╕сну╓ факт: московський земський собор 1653 року постановив: узяти православну Укра╖ну п╕д царську руку. Молодий Олекс╕й Михайлович перебував п╕д впливом старших за в╕ком бояр ╕ послухався.
 Бояри ж, наголошуючи на ╓дин╕й в╕р╕ з укра╖нцями, напевно, пронюхали про те, що гетьман Богдан просив захисту в╕д польсько-шляхетсько╖ експанс╕╖ не т╕льки царя, а й турецького султана, шведського короля ╕ семигородського князя. Отже, треба було швидше вхопити ласий шмат, аби той не д╕стався ╕ншим...
 Така ситуац╕я передувала в╕дом╕й Переяславськ╕й рад╕ й угод╕ з царем. Московськ╕ посли прибули в Переяслав, зачитали «милостиву» царську грамоту ╕ зажадали присяги на в╕рн╕сть Олекс╕ю Михайловичу. Козацька старшина заперечила: нехай присягнуть спершу посли в╕д царського ╕мен╕ про те, що цар не в╕ддасть Укра╖ни на поталу Польщ╕ ╕ дотримуватиме прав ╕ вольностей В╕йська Запорозького. В╕домо, що московськ╕ гост╕ не схот╕ли виконати козацько╖ умови, мовляв, самодержець не присяга╓ сво╖м п╕дданим. Це був перший, ще не голосний дзв╕нок... Богдан Хмельницький, старшина, просте козацтво були збентежен╕ таким початком сп╕лки. Проте, посперечавшись м╕ж собою, старшина вир╕шила-таки присягнути на в╕рн╕сть царев╕. В╕домо й те, що ки╖вське дух╕вництво, полковник Богун, Запорозька С╕ч не присягали, вимагаючи гарант╕й з боку царя. Знали, що робили. Передчувала й протилежна сторона. За к╕льканадцять рок╕в цар ╕ круль под╕лять Укра╖ну... Гарант╕╖ були видан╕ 24 березня 1654 року козацьким посланцям у Москв╕: потверджено б╕льш╕сть статей, як╕ виставили Богдан Хмельницький ╕ його радники з╕ старшинського кола. На жаль, ╕сторики й дос╕ не розшукали в арх╕вах ориг╕нали догов╕рних переяславських, або як ╖х ще називають, березневих статей. Доводиться посилатися на ╕сторик╕в, близьких до тих под╕й за часом. Це Сам╕йло Величко ╕ Григор╕й Грабянка, як╕ створили сво╖ л╕тописи на початку XVIII стол╕ття по гарячих сл╕дах.
 На м╕й погляд, у Григор╕я Грабянки ц╕ важлив╕ документи представлен╕ повн╕ше. Так, в╕н наводить 24 статт╕, з котрих в╕с╕мнадцять найсутт╓в╕ших потверджено царем. Не все в них подобалося Олекс╕╓в╕ Михайловичу й боярам, далеко не все. В цьому ми перекона╓мося згодом. У тих переяславських статтях Богдана Хмельницького прозира╓ державний розум гетьмана, його усв╕домлення особливостей укра╖нського народу ╕ небажання коритися чужоземним можновладцям, якими б вони не були.
 Найперша, найважлив╕ша стаття - про те, що цар потверджу╓ давн╕ права ╕ вольност╕ В╕йська Запорозького й об╕ця╓ не втручатися (в особ╕ во╓вод, бояр ╕ стольник╕в у суди (читай - справи) в╕йськов╕. Шляхта укра╖нська, дух╕вництво, козаки, м╕щани, селяни при сво╖х вольностях, правах ╕ обов’язках мають лишатися. Ц╕ права козацьк╕, м╕щанськ╕ й селянськ╕ виведено ще в╕д княз╕в ки╖вських, литовських ╕ корол╕в польських. В╕йсько Запорозьке в числ╕ ш╕стдесяти тисяч душ ма╓ бути завжди повне, гетьмана обирати пом╕ж себе. Посл╕в, котр╕ споконв╕ку з чужих земель прибувають, панов╕ гетьманов╕ й усьому В╕йську Запорозькому в╕льно приймати. Цар приписав до ц╕╓╖ статт╕: затримувати тих, хто проти царсько╖ величност╕ виступа╓, також без указу не зноситися з султаном ╕ польським королем. Мабуть, ця прим╕тка не викликала захоплення в Богдана й в╕н ╕ надал╕ продовжував чинити по-сво╓му: приймав посл╕в з ус╕х кра╖н, зокрема, турецьких ╕ польських.
 Остання ╕з затверджених статей мала такий зм╕ст: просити його царську величн╕сть, щоб рать свою послав до Смоленська не гаючись. Власне заради цього й укладалася вся угода - Хмельницький потребував негайно╖ допомоги проти польського в╕йська.
 Ц╕каво, що по смерт╕ Богдана цар робить перш╕ обережн╕ кроки, спрямован╕ проти суверенного характеру наведених статей. Посилаючи стольника К╕к╕на в Укра╖ну, цар ╕ найближче оточення - бояри Морозов, Ртищев, Чорний - напучують посланця вив╕дати, кого хочуть козаки в гетьмани: молодого Хмельницького, писаря Виговського чи когось ╕ншого, а може, хочуть послати до царя ╕ бити чолом, щоби государ призначив ╖м гетьмана? Чи нема╓ м╕ж черню ╕ полковниками незгоди ╕ чи не бажа╓ чернь козацька в укра╖нських м╕стах царських во╓вод? Казати: добре, як будуть во╓води в м╕стах ╕ не буде кривди та побор╕в в╕д полковник╕в козацьких...
 Царський уряд, певно, задоволено потирав руки, коли м╕ж полтавським полковником Мартином Пушкарем ╕ новим гетьманом ╤ваном Виговським вибухнула в╕йна, в котр╕й проти гетьмана виступали ╕ с╕човики, з ними Виговський так ╕ не зум╕в налагодити стосунки. На Укра╖ну послано московське в╕йсько. В╕дтод╕ сила ста╓ основним козирем у царськ╕й гр╕. Наступний укра╖нський гетьман Юрась Хмельницький, зв╕сно, не мав батькового авторитету. Це видно з того, як поводився з ним начальник московського в╕йська князь Трубецькой. П╕д його тиском у жовтн╕ 1660 року укладено нов╕ догов╕рн╕ статт╕ гетьмана з Олекс╕╓м Михайловичем. Вони ╕стотно в╕др╕зняються в╕д березневих 1654-го.
 До статей Юр╕я Хмельницького цар робить беззастережн╕ приписки: новому гетьманов╕ ╖здити до царя на укл╕н ╕ для вручення жалувано╖ грамоти на гетьманство. Посл╕в ╕ г╕нц╕в з ╕нших кра╖н не приймати, а в╕дсилати до Москви. Митрополиту ки╖вському й дух╕вництву прибувати п╕д благословення патр╕арха московського. В╕йську Запорозькому виступати на в╕йну за вказ╕вкою царя, гетьманов╕ нав╕ки бути в╕дданим його царськ╕й величност╕. Аж ось коли уперше з’явилося це крилате сл╕вце, яке так уподобали наш╕ белетристи, журнал╕сти (про ╕сторик╕в мовчу...). В статтях Богдана Хмельницького його не було ╕ не могло бути. Досв╕дчений пол╕тик знав, що н╕чого в╕чного в житт╕ не бува╓, особливо в пол╕тиц╕.
 Тих, хто не присягне на в╕рн╕сть царев╕ або порушить присягу, карати на горло. Це вже категорично...
 Та будьмо самокритичними ╕ не звинувачуймо в ус╕х гр╕хах протилежну сторону. Наш╕ «землячки» теж доклали зусиль, щоб пов╕сити соб╕ ярмо на шию. Гетьман ╤вашко Брюховецький, спровокувавши м╕жусобицю на Чорн╕й рад╕ 1663 року, отримавши булаву, вдався до послуг царських во╓вод. Закликав ╖х в Укра╖ну, щоби приструнити невдоволених п╕длеглих ╕ справн╕ше збирати з них податки. ╤вашко одружився з московкою, спод╕ваючись на царськ╕ милост╕, отримав боярський чин. ╤ хоча згодом кинувся в ╕нший б╕к, прецедент було створено. Ним, зв╕сно, скористався царський уряд.
 У догов╕рних статтях з гетьманом Дем’яном Многогр╕шним права укра╖нського народу ще б╕льш ур╕зано. Козак╕в-неслух╕в ма╓ бути вдв╕ч╕ менше - тридцять тисяч. Новому гетьманов╕ заборонено нав╕ть листуватися з ╕ншими державцями. Економ╕чна
санкц╕я: малорос╕йським м╕щанам не возити на продаж вино й тютюн до Москов╕╖. Козаки просили не в╕ддавати «святого Ки╓ва» полякам (за Андрус╕вським перемир’ям), але цар порадив перебратися ки╖вському митрополиту.
 За гетьманування ╤вана Самойловича догов╕рн╕ статт╕ вже надиктову╓ зр╕лий за в╕ком ╕ пол╕тичним досв╕дом Олекс╕й Михайлович, а козацька старшина т╕льки потверджу╓. Число козак╕в зменшено до двадцяти тисяч. Укра╖нським ком╕сарам заборонено бути присутн╕ми при дипломатичних акц╕ях у царському двор╕. Знову ж таки: старшин╕ й козакам бути в╕чно п╕длеглими, ╕ не лише Олекс╕╓в╕ Михайловичу, а й ус╕м майбутн╕м спадко╓мцям престолу. Без царсько╖ вол╕ не переобирати гетьмана, «ни в которые государства и иншому Заднепрские стороны гетману (йдеться про гетьмана Правобережно╖ Укра╖ни Петра Дорошенка. - Ю. X.) и старшино ни о чем не писать и ссылке ни к которым государи не чинить». Вт╕кач╕в-москал╕в в Укра╖ну не приймати ╕ в╕дправляти назад. Ще в угод╕ з Многогр╕шним мовилося про заснування в Укра╖н╕ царсько╖ пошти, за Самойловича в╕дкрито поштовий тракт на Л╕вобережж╕.
 Отак, крок за кроком, царський уряд прибирав до рук в╕жки державност╕ в свого ╓динов╕рного сус╕ди.
 З ╤ваном Мазепою догов╕рн╕ статт╕ фактично укладала Соф╕я Олекс╕╖вна. За спинами кр╕сел-трон╕в неповнол╕тн╕х брат╕в ╤вана й Петра були кругл╕ отвори, в як╕ мудра сестра наш╕птувала царям правильн╕ р╕шення п╕д час переговор╕в з ╕ноземними послами. Хоча Петров╕ Олекс╕йовичу в липн╕ 1687-го вже бралося на ш╕стнадцятий р╕к. Н╕бито було потверджено права ╕ вольност╕, «жалуван╕» Богданов╕ Хмельницькому, козацький ре╓стр зб╕льшено до тридцяти тисяч, але якщо пильно вдивитися в статт╕, то пом╕тно подальше обмеження автоном╕╖ Укра╖ни, «тихе» вл╕зання в ╖╖ сусп╕льний орган╕зм. Чого варта, наприклад, стаття, в як╕й ╕деться про заохочення асим╕ляц╕╖ двох народ╕в: «...народ малороссийский всякими мерами чтобы с великороссийским народом соединять, чтоб были под одною их царского величества державою обще, яко единой христианской веры... И вольный переход жителям из малороссийских городов великороссийские городы и места». Зрозум╕ло, хто ма╓ бути асим╕лятором, а хто асим╕льованим. Вельми промовиста й стаття, в як╕й велено побудувати в╕йськов╕ поселення на р╕чках Самар╕, Орел╕, притоках Деркула ╕ Рос╕ - для захисту в╕д кримсько╖ орди. Вс╕ листи пересилати до царського малорос╕йського приказу, хоча гетьман ╕ все В╕йсько Запорозьке просили дозволу на листування з ╕ншими краями.
 Ц╕кавий у стосунках з Укра╖ною пер╕од настав, коли владу в Рос╕╖ взяв до рук Петро Олекс╕йович. Молодий цар поштиво ставився до статечного, стриманого на людях гетьмана, прислухався до його сл╕в, поки Мазепа в╕рно служив Петров╕. Намагався вгамувати св╕й бурхливий до несамовитост╕ норов у присутност╕ мудрого й спостережливого гетьмана. Вони не раз пиячили разом. Петро радився з Мазепою, в╕дсилав на розправу численних доносител╕в.
 Мазепа платив царев╕ т╕╓ю ж монетою. Посилав козацьке в╕йсько туди, куди наказував Петро - людина неспок╕йно╖ ╕ войовничо╖ вдач╕. Козак╕в використовували на тяжких роботах, зокрема на буд╕вництв╕ Печерсько╖ фортец╕ в Ки╓в╕, ╖м довелося разом з московським в╕йськом придушувати повстання донських козак╕в-булавинц╕в. Все це викликало невдоволення в укра╖нських козак╕в - як московським царем, так ╕ власним гетьманом. Мазепа в╕дчував це, ╕ жилося йому, мабуть, незатишно, хоча в╕н ╕ не подавав виду. Вперше думка про те, щоб в╕дслонитися в╕д Рос╕╖, подейкують, нав╕далася до нього 1705 року, та довелося чекати ще три роки, поки на Укра╖н╕ об’явилися шведи.
 Як т╕льки Мазепа з частиною старшини ╕ запорозьких козак╕в перейшов на б╕к швед╕в, спод╕ваючись на ╖хню перемогу (властива для наших гетьман╕в риса: покладатися на чужу силу, а не на себе ╕ власний народ), отут Петро Олекс╕йович ╕ показав свою хижу й шалену вдачу, вже не криючись. Ц╕каву характеристику сво╓му сп╕вв╕тчизников╕ дала княгиня Катерина Дашкова: «Петро ╤ був ген╕альний, д╕яльний ╕ прагнув досконалост╕, але в╕н був зовс╕м не вихований, ╕ його бурхлив╕ пристраст╕ переважали над розумом. В╕н був запальний, грубий, деспотичний ╕ поводився з ус╕ма, як з рабами, котр╕ мусять все стерп╕ти; його нев╕гластво не дозволяло бачити, що декотр╕ реформи, силою заведен╕, з часом прищепилися б мирним шляхом на приклад╕ й сп╕лкуванн╕ з ╕ншими нац╕ями...». Цар кинувся трощити в Укра╖н╕ все, що нагадувало йому про Мазепу, ошуканий, в╕н був страшний у сво╓му гн╕в╕. Згадаймо про винищений упень Батурин, витовчену Запорозьку С╕ч, луплен╕ голови козак╕в - прихильник╕в Мазепи ╕ кошового Горд╕╓нка, засланих до Сиб╕ру родич╕в сподвижник╕в гетьмана. Мазепа ж ладний був пок╕нчити в╕йну миром. Про це говорить Пилип Орлик у лист╕ до Стефана Яворського. Мазепа вел╕в написати Петров╕ послання, де пригадати «вс╕ наш╕ кривди колишн╕ ╕ тепер╕шн╕, прав, вольностей в╕дняття, крайн╕й розор ╕ вготовану всьому народов╕ погубу ╕, нак╕нець докласти, що ми як свого часу в╕льно п╕д високодержавну царсько╖ величност╕ руку для православного ╓днання прихилилися, так, будучи в╕льним народом, в╕льно тепер в╕дходимо ╕ за протекц╕ю царськ╕й величност╕ дяку╓мо, та не хочемо руки наш╕ до кровопролиття християнського прикладати, але п╕д протекц╕╓ю короля шведського доконечного нашого зв╕льнення будемо чекати, яке Мазепа спод╕вався не в╕йною, але поко╓м через трактат отримати й начебто хот╕в короля шведського ус╕лякими способами до того з царською величн╕стю миру прихилити».
 Розлючений же дов╕ку Петро Олекс╕йович нав╕ть не укладав з новообраним за його наполяганням гетьманом ╤ваном Скоропадським нових догов╕рних статей. А той, певно, не насм╕лювався поставити це питання. Так вони й жили: цар з почуттям досади на вс╕х укра╖нц╕в, гетьман - н╕бито провини...
 Воюючи з турками, Петро ╤ потрапив у скрутне становище на р╕чц╕ Прут, мало не став турецьким бранцем, але п╕дкупив в╕зира, ╕ султан погодився на мир. У Прутському договор╕ 1711 року Рос╕я в╕дмовилася в╕д Укра╖ни (заходами Орлика, обраного в ем╕грац╕╖ на гетьмана) ╕ об╕цялася надал╕ не втручатися в укра╖нськ╕ справи. Але х╕ба Петро м╕г в╕дмовитися од «Малорос╕╖»? В╕н ус╕ляко звол╕кав з виконанням цього пункту угоди. За сто тисяч черв╕нц╕в цар виговорив соб╕ право лишити за Рос╕╓ю Л╕вобережну Укра╖ну з Ки╓вом; Правобережжя лишилося за Польщею. Одчайдушн╕ спроби Орлика визволити Укра╖ну н╕ до чого не привели, ╖╖ м╕цно тримали в сво╖х пазурах дво╓ хижак╕в.
 Кр╕м пол╕тичного визиску, Укра╖на зазнавала й економ╕чного тиску. Збереглися листи рос╕йських д╕яч╕в р╕зних ранг╕в до гетьмана Скоропадського, зокрема, ки╖вського губернатора Д. М. Гол╕цина, рос╕йського канцлера Г. ╤. Головк╕на, генерал-фельдмаршала О. Д. Меншикова, барона П. П. Шаф╕рова, генерал-фельдмаршала Б. П. Шеремет╓ва, Долгорукова, Апракс╕на, Р╓пн╕на, Бутурл╕на та ╕нших. Вс╕ вони вимагають постачати козак╕в для вс╕ляких роб╕т, коней, пров╕ант, передати ╖м ма╓тки прихильник╕в Мазепи, п╕дготувати квартири для царського в╕йська. Наприклад, полковник Плеще╓в пише 1719 року: «В полках Вашего Ясновельможного Сиятельства, также в Киевской и Азовской губерниях (хоча губерн╕й в Укра╖н╕ тод╕ не було. - Ю. X.) стоящим полкам драгунским на указные порции велено получать муку, крупу, соль и на мясо деньги с обывателей по указу».
 Крилата фраза «Петербург сто╖ть на козацьких к╕стках» не потребу╓ коментар╕в.
 Петро ╤ зав╕в в Укра╖н╕ в╕вчарськ╕ заводи, якими керували ╕ноземц╕: в Рильську, Карачев╕, Курську, Охтирц╕, Путивл╕, Сумах, Б╓лгород╕. Вимагав до тих завод╕в чабан╕в ╕ роб╕тник╕в з укра╖нц╕в - на два роки. 1719 року овечок на заводах було понад 21 тисячу.
 Варта уваги ╕стор╕я «осво╓ння» укра╖нських земель одним з «петрових орл╕в» Олександром Меншиковим. «Щедрою» рукою цар роздавав по Полтавськ╕й битв╕ земл╕, як╕ юридично йому не належали, бо були у волод╕нн╕ В╕йська Запорозького. Колишн╕й пирожник Олексашка став царським фаворитом ╕ здобув найвищ╕ титули рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. За перемогу п╕д Полтавою цар нагородив Меншикова колишн╕м Мазепиним селом ╤ван╕вським «з деревнями», м╕стами Ямполем ╕ Почепом з навколишн╕ми селами. П╕д владою в князя опинилося 43 362 рев╕зьк╕ (чолов╕ч╕) душ╕ з укра╖нських селян. Скоропадський змушений був видати гетьманський ун╕версал про перех╕д козак╕в Почепсько╖ сотн╕ з╕ Стародубського козацького полку «в державу и владение его княжей светлости» ╕ про виключення ╖х з в╕йськово╖ служби. Кр╕м козак╕в, в╕ддано ╕ вс╕х посполитих Почепсько╖ волост╕ - 150 с╕л «з деревнями», тобто ш╕сть тисяч селянських двор╕в.
 На 1723 р╕к у м╕ст╕ Почеп╕ було 760 двор╕в, з них козацьких - 117 (в╕домост╕ ╕сторика О. М. Лазаревського). За гетьмана Мазепи м╕сто мало магдебурзьке право, м╕ську ратушу. За наказом князя ратушу знищили, зам╕сть в╕йта з’явився бургом╕стр, у м╕ст╕ збудували «парусну фабрику». Драматично склалися стосунки почепських козак╕в, як╕ не хот╕ли коритися, з Меншиковим. ╥х обклали податками ╕ «незносними поборами», прикажчики намагалися присилувати в╕льних людей «п╕дписуватися Меншикову у в╕чн╕сть», тобто в кр╕паки. Непок╕рних кинули до в’язниц╕, розорили ╖хн╕ дом╕вки. Один з почепських козак╕в пробива╓ться до царського двору ╕ пода╓ Петру чолобитну-скаргу на Меншикова. Сенат в╕дправля╓ в Укра╖ну межувальника дяка Лос╓ва. Але той так межу╓, що князев╕ прибува╓ почепсько╖ земельки... Полковник Скорняков-Писар╓в п╕дтверджу╓ обм╕ри Лос╓ва.
 Князь посп╕ша╓ до сво╖х укра╖нських волод╕нь, намага╓ться п╕ддобритися до гетьмана Скоропадського, але той бере б╕к козак╕в, пише до царя про корисливе межування, яке завдало в╕дчутних збитк╕в Стародубському полков╕. Справа набира╓ скандального в╕дт╕нку. Цар наказу╓ допитати Лос╓ва ╕ Скорнякова-Писар╓ва. На допит╕ «с пристрастием» Лос╓в визна╓, що межував фальшиво, аби догодити Меншикову.
 Петро наказав фаворитов╕ повернути до полкового скарбу зайвину, на тому й обмежився. Знову в╕дчувши свою силу, бо знав, що потр╕бен Петров╕ у нов╕й в╕йн╕ з╕ шведами, Меншиков почав канючити в царя колишню гетьманську резиденц╕ю - Батурин, який сплюндрував к╕льканадцять рок╕в тому. Т╕льки смерть гр╕зного Петра ╕ прих╕д до влади онука Петра ╤ вкоротили руки загребущому Олексашц╕. Колишнього фаворита позбавлено майна ╕ ма╓тк╕в ╕ заслано до Сиб╕ру. А майна того було сила. За приблизними п╕драхунками, п╕д час опису ма╓тк╕в князя в╕н забагат╕в на чотириста тисяч карбованц╕в - сума як на той час величезна.
Працюючи в Центральн╕й науков╕й б╕бл╕отец╕ ╕мен╕ В. ╤. Вернадського АН Укра╖ни, я натрапив на документ п╕д назвою «1727 року ноября книга ма╓тностей городу Почепу й почепського у╓зду что ╕ме╓т бить князя Меншикова». У князя конф╕сковано: гармат великих - 8, маленьких - 2, чавунних ядер р╕зних кал╕бр╕в - 7 000, зал╕за - 6 000 фунт╕в, ствол╕в мушкетних - 60, куль мушкетних - 17 фунт╕в, свинцю - 63 пуди, сел╕три - 111, с╕рки - 17 пуд╕в. Особисто князев╕ в Почеп╕ належало п’ять будинк╕в, там у св╕тлицях знайдено образи Пресвято╖ Богородиц╕ Печерсько╖ в к╕от╕ круглому р╕зьбленому золоченому, воскрес╕ння ╤оанна в под╕бному к╕от╕, святих мученик╕в, Благов╕щення Пресвято╖ Богородиц╕ в оклад╕ ср╕бному; у князев╕й скарбниц╕ виявлено 1 265 карбованц╕в. На подв╕р’╖ стояла карета р╕зьблена й визолочена, п╕дбита оксамитом червоним, сани, коляски. Виявлено шатри турецьк╕ й пох╕дн╕ намети, велика к╕льк╕сть харчових припас╕в. Худоби - «множество голов», хутор╕в на с╕ножатях - 300. Усе це «нажите» добро безперечно належало укра╖нському народов╕, але, конф╕сковане, потрапило до царсько╖ скарбниц╕.
 Пор╕вняймо податки за ╤вана Мазепи ╕ за Олександра Меншикова - з цього ж документа. «А з придворних козак╕в, котр╕ прежде сего були ко двору гетьманському, з тих козак╕в н╕яких доход╕в за гетьмана не збиралось; токмо за князя Меншикова платили равно з прочими п╕дданими по 2 рубл╕ 29 алтин╕в 2 деньги, також ╕з казан╕в, хто ╕ме╓т, по 2 рубл╕ 16 коп╕йок з казана». Козаки, котр╕ н╕чого не сплачували гетьманов╕, платили князев╕ як посполит╕.
 Село Красний Лог давало в гетьманський або в╕йськовий скарб двадцять один карбованець на р╕к. Прикажчики Меншикова дерли вже згадан╕ 2 карбованц╕ 29 алтин╕в 2 деньги за кожну чвертку земл╕, яко╖ за селянами Красного Логу числилося 78 чверток. Перемноживши цифри, ма╓мо 180 карбованц╕в. Удев’ятеро б╕льше! Бобил╕, як╕ мали подв╕р’я ╕ такий-сякий городець, до гетьманського скарбу сплачували 2 - 10 коп╕йок на р╕к, Меншикову вони платили по 22 коп╕йки. Казан викурено╖ гор╕лки за гетьмана оподатковувався 60-ма коп╕йками, за св╕тл╕шого князя ця сума зросла до 2 карбованц╕в 16 коп╕йок. Кожний млин давав на Меншикова в╕д карбованця до двадцяти трьох, залежно в╕д потужност╕.
 За Мазепи оподаткування ще мало поблажливий характер. З деяких с╕л грошей не вимагали, а брали, скаж╕мо, пуд конопель з подв╕р’я. За Меншикова жалю й винятк╕в не знали. Все бралося за твердим тарифом.
 Указ Петра ╤ в╕д 16 кв╕тня 1723 року до Малорос╕йсько╖ колег╕╖, якою цар п╕дм╕нив гетьманське правл╕ння по смерт╕ Скоропадського, зам╕сть догов╕рних статей м╕стить дванадцять пункт╕в, з них семеро спрямовано на контроль за податками в Укра╖н╕.
 Ще донедавна наш╕ ╕сторики й економ╕сти твердили, що при╓днання Укра╖ни до Рос╕╖ п╕днесло укра╖нський ринок ╕ сприяло його поширенню за кордон. Чи так це було насправд╕?
 Укра╖нський ╕сторик ╕ншо╖ формац╕╖ ╤ван Джиджора у прац╕ «Економ╕чна пол╕тика рос╕йського правительства супроти Укра╖ни в 1710 - 1730 рр.» (надруковано в «Записках Наукового Товариства ╕м. Шевченка» 1911 року) зазначав:
 «1714 р╕к остався навс╕гди в пам’ятку для укра╖нського сусп╕льства в Гетьманщин╕ ╕ про нього згадало через 50 л╕т укра╖нське шляхетство в сво╖х «прошен╕ях» Катерин╕ ╤╤. Цього року 6 кв╕тня видано указа, яким так з Великорос╕╖, як ╕ з Укра╖ни заборонено вивозити за границю, кр╕м рос╕йських порт╕в, воловий юхт, пеньку, смальчуг, сало, в╕ск, конопляний ол╕й, льняне с╕м’я, щетину, клей, ревень, смолу та ╕кру. За сим п╕шла ц╕ла низка дальших указ╕в з такою ж забороною щодо вивозу ╕нших продукт╕в. Указом 10 лютого 1721 року заборонено вивозити всяке ср╕бло так оброблено, як «и в лому», указом 12 травня 1719 - вив╕з всякого зб╕жжя... 17 лютого 1720 року - овечих шк╕р ╕ вовни, 10 лютого 1721 року - золота обробленого ╕ необробленого ╕ малих ср╕бних коп╕йок, 2 грудня 1721 року пенькового мотуззя, а кр╕м сього, спец╕ально укра╖нським купцям заказано навантажувати пеньку в Б╕шенковичах, зв╕дк╕ля вони вивозили ╖╖ до Риги, а натом╕сть провадили ╖╖ «в рубеж╕» рос╕йсько╖ держави по р╕ках Касил╕, Торопц╕ ╕ Двин╕...
 Паралельно з тими й ╕ншими указами заборонено ввозити ц╕лу низку закордонних товар╕в, спроваджуваних укра╖нськими купцями... Коли переглянемо сей довгий ре╓стр заборонених до вивозу за границю продукт╕в, то побачимо, що за ви╖мком рогато╖ худоби, тютюну ╕ метал╕в, яких на Укра╖н╕ не було, заборонено майже все, чим дос╕ Гетьманщина торгувала. Те саме треба сказати ╕ про товари, як╕ укра╖нськ╕ купц╕ ввозили з зах╕дних промислових кра╖в... Таким чином, вся укра╖нська торг╕вля була втягнена в орб╕ту рос╕йсько╖, що могло бути ╕ справд╕ - було в ╕нтересах лишень останньо╖...».
 Петро ╤ не обмежував сво╖ д╕╖ ╕мперською ареною. Його мацаки сягали в╕ддалених кра╖н, вишукуючи там укра╖нц╕в-опонент╕в, котр╕ ув╕льнилися з-п╕д важко╖ царсько╖ руки. Приклад цього - детективна пригода з Андр╕╓м Войнаровським, небожем ╤вана Мазепи. Той спок╕йн╕с╕нько жив соб╕ в Гамбурз╕, його приймали сановн╕ особи. Та, повертаючись якось з об╕ду в графин╕ Кен╕гсмарк, в╕н потрапив у зас╕дку. Петров╕ шпигуни захопили Войнаровського ╕ потай в╕дпровадили до Рос╕╖. Петро Олекс╕йович наказав йому мандрувати дал╕ - на дов╕чне заслання до Якут╕╖. За як╕ так╕ провини?.. Ц╕каво, що саме в Якутську Войнаровського зустр╕в ╕сторик Герард Фр╕др╕х М╕ллер, один ╕з стовп╕в Рос╕йсько╖ Академ╕╖ наук. Ця зустр╕ч, певно, справила на н╕мецького вченого велике враження, бо в╕н зац╕кавився ╕стор╕╓ю Укра╖ни ╕ 1760 року видав книжку «О начале и происхождении козаков», одну з перших праць на цю тему.
 Так-от, заохочений усп╕шною акц╕╓ю з Войнаровським, Петро ╤ надумав п╕дловити й Пилипа Орлика. Коли той ви╖хав з╕ Швец╕╖ до Н╕меччини, брат посла Рос╕╖ у В╕дн╕ Ягужинський влаштував полювання на Орлика й родину. Дружина й д╕ти змушен╕ були переховуватися по р╕зних монастирях. Полювання цього разу не вдалося.
 Загальнов╕дома траг╕чна доля Павла Полуботка, який загинув у Петропавл╕вський фортец╕.
 Куц╕ рештки самоврядування понищила Катерина ╤╤. Укра╖на виставля╓ такий рахунок цариц╕ Катерин╕: остаточне знесення гетьманства, яке тимчасово поновлювалося за Петра ╤╤ ╕ ╢лизавети Петр╕вни - на догоду ╖╖ фаворитов╕ укра╖нцю Олекс╕ю Розумовському; придушення Кол╕╖вщини; руйнування Запорозько╖ С╕ч╕, адм╕н╕стративного полкового устрою в Укра╖н╕; утвердження кр╕паччини в Укра╖н╕; переманювання козацько╖ старшини в рос╕йське дворянство - тим самим б╕льш╕сть укра╖нсько╖ шляхти в╕д╕рвалася в╕д основно╖ маси народу ╕ зрадила його. Як бачимо, рахунок поважний. Вт╕м, тема «Укра╖на ╕ Катерина ╤╤» - предмет окремо╖ велико╖ розмови. Зазначу, що я спробував висв╕тлити ╖╖ в роман╕ «Злет ╕ заземлення Григор╕я Полетики».
 Дуже влучно сказав поет Леон╕д Кисельов:
 - За всю историю России ни одного хорошего царя...
 Та ╕ не м╕г бути добрий жоден цар. Бо був породженням ╕ виразником найб╕льшо╖ загарбницько╖ ╕мпер╕╖.
 Про це нам треба добре пам’ятати.

ЮР╤Й ХОРУНЖИЙ
(«Л╕тературна Укра╖на»).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2007 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5434

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков