Версiя для друку Обговорити в форумi

У вівторок, 16 жовтня, до 100-річчя з дня народження видатного українця - генерала Петра Григоренка, в соборі рівноапостольних княгині Ольги та князя Володимира єпископом Сімферопольським і Кримським Климентом була відслужена панахида (фото унизу), на якій були присутні прочани собору, представники проукраїнських політичних партій і кримськотатарського народу. У проповіді єпископ Климент зазначив, що ми маємо пам’ятати всіх, хто боровся за демократію і незалежність України. Після панахиди її учасники перемістилися на площу Совєтську, де були покладені квіти до погруддя Петра Григоренка.
 В ювілейних урочистостях взяв участь син бунтівного генерала Андрій Петрович, який нині мешкає у Нью-Йорку. В міні-інтерв`ю для "Кримської світлиці" він зазначив, що йому приємно, що українці і кримські татари пам’ятають і шанують його батька. А нам теж приємно, що син генерала Григоренка навіть на іншому боці планети, в США, знає і читає "Кримську світлицю" завдяки Інтернету. На запитання, зокрема, про ставлення української громади Нью-Йорка до нього, пан Андрій відповів: "Спочатку мене сприймали з деякою пересторогою: як так, син генерала Радянської Армії, народився у Москві, а розмовляє українською. Але потім, коли більше довідалися, що то був за радянський генерал, прийняли..."
 А. П. Григоренко перебуватиме в Україні до 28 жовтня, хоче відвідати ще Запоріжжя, Київ та Львів.
 Олексій НОСАНЕНКО.
 * * *
ПАМ’ЯТЬ
ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Петра Григоренка
"НЕ КОЖНА НАЦІЯ МАЄ ТАКИХ ВИДАТНИХ СИНІВ. І НЕ ТАК ЇХ БАГАТО У КОЖНОЇ НАЦІЇ..."

 Григоренко Петро Григорович народився 16 жовтня 1907 року в селі Борисівка Приморського району Запорізької області.
 З 1931 року - професійний військовий. Закінчив інженерний факультет Військово-технічної академії у Ленінграді. У 1939-1943 роках служив на Далекому Сході, учасник боїв на річці Халхін-Гол.
 У 1943-1945 роках - учасник радянсько-німецької війни, наприкінці - у званні полковника. Нагороджений орденами та медалями.
 У 1945-1961 роках - на викладацькій і науковій роботі у військовій академії ім. М. В. Фрунзе. Кандидат військових наук, автор 83 робіт з воєнної історії, теорії та кібернетики. З 1959 року - начальник кафедри академії, генерал-майор. У серпні 1961 року завершив роботу над докторською дисертацією.
 У вересні 1961 року виступив на партійній конференції з критикою сталінізму та політики М. Хрущова і вимогою демократизації внутрішньопартійного життя. Усунений від викладання в Академії, отримав сувору догану "за політичну незрілість" та переведений по службі на Далекий Схід.
 Восени 1963 року, перебуваючи у відпустці в Москві, створив підпільну "Спілку боротьби за відродження ленінізму", до якої увійшли сини Петра Григоренка та декілька їхніх друзів - студентів та офіцерів. Члени "Спілки..." писали та поширювали листівки, темами яких були бюрократичне переродження радянської держави, її каральна політика стосовно власного населення.
 П. Г. Григоренка вперше було заарештовано у лютому 1964 року. Після відхилення пропозиції влади "розкаятися" у антирадянській агітації та пропаганді був направлений на судово-медичну експертизу в Інститут загальної та судової психіатрії. Рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР у липні 1964 року направлений на примусове "лікування" в Ленінградську спеціальну психіатричну лікарню, а пізніше - позбавлений звання, нагород та пенсії.
 У 1965 році, після заколоту у компартійних верхах та відставки
М. Хрущова, П. Григоренка було звільнено. Працював сторожем, екскурсоводом, вантажником. Тоді ж Григоренко увійшов до кола московських інакодумців. Саме відтоді Петро Григоренко став отримувати "самвидав", дізнався про проблеми депортованих народів та активно включився в боротьбу кримських татар за повернення на історичну батьківщину та відновлення порушених прав.
 У 1967 році Петро Григоренко виступив з професійним аналізом причин поразок Червоної Армії на першому етапі радянсько-німецької війни у написаному ним історично-публіцистичному памфлеті "Приховування історичної правди - злочин перед народом". Ця робота П. Григоренка була масово розповсюджена у "самвидаві" та принесла йому широку популярність. Так Петро Григоренко перетворювався в одну з провідних фігур політичної опозиції, що формувалася в СРСР.
 У 1967-1968 роках П. Григоренко був одним з організаторів і активним учасником петиційних кампаній на захист Олександра Гінзбурга, Юрія Галанського, Анатолія Марченка та інших інакодумців.
 У період "празької весни" П. Григоренко підтримав демократичні перетворення у Чехословаччині, звернувшись з особистим листом на ім’я лідера КПЧ О. Дубчека. У 1968 році написав роботу "Про спеціальні психіатричні лікарні", яка стала документальним свідченням про систему каральної психіатрії в СРСР.
 Петро Григоренко був палким прихильником створення правозахисного комітету, ідея якого була реалізована у формі створення Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР (вже після його арешту).
 У листопаді 1968 року виступив організатором траурного мітингу на похованні відомого письменника, палкого захисника прав репресованих народів Олексія Костеріна. Свій виступ Петро Григоренко завершив словами: "Свобода прийде! Демократія настане! Твій прах буде в Криму!"
 Нові репресії радянського режиму проти генерала Петра Григоренка були викликані його активною участю у боротьбі кримськотатарського народу за повернення на батьківщину та відновлення порушених прав. Тодішня влада небезпідставно побоювалася входження відомого генерала-правозахисника до лав одного з масових національних рухів, яким, безсумнівно, був кримськотатарський рух. 7 травня 1969 року П. Григоренка знову було заарештовано за звинуваченням в "антирадянській агітації та пропаганді". Арешт цей стався у Ташкенті, куди Петро Григоренко прилетів для участі як захисник на судовому процесі над учасниками масових виступів протесту кримських татар, яке відбулося у м. Чирчику. Перебуваючи до жовтня у слідчому ізоляторі Ташкентського КДБ, він вів щоденні записи, які потім вдалося передати на волю. Цей тюремний щоденник був опублікований у правозахисному бюлетені "Хроніка поточних подій". 27 лютого 1970 року Петра Григоренка знову було засуджено до примусового лікування та направлено до Черняхівської спеціальної психіатричної лікарні (Калінінградська область).
 У червні 1974 року, напередодні візиту президента США Р. Ніксона до СРСР, Петра Григоренка було звільнено, і він знову відновлює правозахисну діяльність.
 У травні 1976 року став членом-засновником московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Через свого близького товариша Миколу Руденка сприяв утворенню 9 листопада 1976 року в Києві Української Гельсінської групи і далі виконував роль координатора діяльності Української та Московської Гельсінських груп.
 Петро Григоренко у листопаді 1977 року отримав дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон для лікування (проведення медичної операції). Незважаючи на його публічні заяви про те, що одразу після завершення лікування він має намір повернутися додому, указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого його було позбавлено громадянства СРСР.
 Проведена у США в 1978 році, за ініціативою самого Григоренка, психіатрична експертиза не виявила у нього жодних ознак психічних захворювань, спростувавши тим самим всі винесені раніше "діагнози".
 Перебуваючи у вигнанні Петро Григоренко продовжував правозахисну діяльність - став закордонним представником Української Гельсінської групи. У 1979 році виступав на Сахаровських слуханнях, проведених у Вашингтоні. Петро Григоренко підтримував тісні зв’язки з українською та кримськотатарською громадами в США. У 1981 році випустив книгу спогадів "В підпіллі можна зустріти тільки щурів...".
 Помер Петро Григорович 21 лютого 1987 року, не доживши 4 роки до проголошення України незалежною державою. Похований у Нью-Йорку.
 У згаданій тут книзі спогадів Петро Григоренко писав про себе:
 "Я прожив довге і складне життя, пережив часи смутні, бурхливі і страхітливі, заглядав смерті в очі. Був свідком руйнувань і пробудження; зустрічався я з безліччю людей, дошукувався, захоплювався, помилявся і прозрівав, жив серед людей і для людей, покладався на їхню допомогу, послуговувався їхніми добрими порадами й повчаннями, багато з яких дуже позначилися на моєму житті, вплинули на формування його. І ця книга переважно про них, цих людей".
 ...Мужній генерал завжди був скромною людиною. Але всім своїм життям та вчинками, в умовах тотальної цензури й контролю за думками, репресій та катувань, він продемонстрував непересічний розум, сміливість і твердий характер. Усе це й зробило з нього борця за свободу й справедливість і поставило у шеренгу славних синів українського та кримськотатарського народів.
Центр інформації та документації кримських татар.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2007 > Тема "Українці мої..."