|
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 12.10.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
#41 за 12.10.2007
ЯК НАС «РОЗКУРКУЛЮВАЛИ»
ДОЛ╤ ЛЮДСЬК╤...
НИН╤ комун╕сти закликають народ знову у союзне ярмо, а, отже, бути, як ми й були, залежними в╕д «старшого брата». А про те, ск╕льки кривди ми зазнали в╕д того брата, вони забули чи не хочуть згадувати. А я згадаю, бо мен╕ й понин╕ нестерпно боляче за т╕ кривди й образи, завдан╕ минулим режимом. Та про все по порядку.
У мого батька було близько двох з половиною гектар╕в земл╕, в тому числ╕ с╕ножат╕ та д╕лянка л╕су. На хазяйств╕ було пара коней, дв╕ корови, дво╓ поросят, кури, качки, гуси, крол╕. Батько з╕ старшим сином орали землю, зас╕вали ╖╖. А мати з╕ старшою дочкою прополювали пос╕ви в╕д бур’ян╕в. У дн╕ церковних свят ус╕ ходили до церкви, котра була неподал╕к в╕д нашо╖ осел╕. Рел╕г╕йне життя було надзвичайно активним. В сел╕ була школа, клуб, не було п’яниць та злод╕╖в.
Ж╕нки в 1948 - 1949 роках ходили на колгоспне поле жати хл╕б серпами, а я навчився в’язати снопи та складати ╖х в копи. Батько вступив до колгоспу 1948 року. Кожного року комун╕сти з району та с╕льсько╖ ради ходили по селу, збирали для держави позику. Грош╕ потр╕бно було давати негайно. Великий податок був ╕ на земельн╕ уг╕ддя, на м’ясо, молоко, зернов╕ культури, на птицю, яйця. Доводилося ус╕ ц╕ податки сплачувати. В колгосп╕ працювали за трудодн╕, на кожен трудодень в к╕нц╕ року видавали по 150 г зерна. Комбайн╕в у т╕ роки ще не було, хл╕б обмолочували молотаркою. Нелегко було жити, але жили, працювали, спод╕ваючись на краще.
Та ось 14 травня 1950 року до двору п╕д’╖хала вантаж╕вка з в╕йськовими, озбро╓ними автоматами. Дво╓ з них ув╕йшли до хати ╕ наказали, щоб ус╕ в╕с╕м ос╕б нашо╖ родини збиралися на висилку до Сиб╕ру. На зб╕р дали одну годину. Ми вс╕ були шокован╕ такою неспод╕ваною зв╕сткою. Брати з собою наказали т╕льки найнеобх╕дн╕ше. Однак вод╕й вантаж╕вки, дякуючи Богов╕, непом╕тно шепнув батьков╕, щоб брали теплий одяг, взуття, пост╕ль, ус╕ляк╕ ╕нструменти, ╖жу. Я заберу все, - пооб╕цяв в╕н.
╤ ось ми з плачем, п╕д дулами автомат╕в покида╓мо свою р╕дну оселю. Не т╕льки нашу родину, а багатьох однос╕льчан тод╕ виселяли до Сиб╕ру. Нас привезли на пересильний пункт м╕ста Борислава ╕ почали перев╕ряти, як╕ реч╕ ми взяли з собою. Наш╕й мам╕, в яко╖ була на руках двор╕чна дитина, вдалося зберегти деяк╕ ╕нструменти. Перев╕ряли одяг, документи, книги. Книги р╕дною мовою викинули на см╕тник, з╕ шк╕льних п╕дручник╕в залишили т╕льки «Русский язык». Пот╕м нас перевели до прим╕щення в’язниц╕, де вже було багато родин. Т╕снота. Цементна п╕длога. Пов╕тря тяжке, задушливе. Годували погано. Ц╕лий м╕сяць тримали нас у т╕й Бориславськ╕й в’язниц╕. А пот╕м, 15 червня, повантажили у товарн╕ вагони ╕ повезли до Сиб╕ру. У нашому вагон╕ було 32 особи. Були одн╕ нари, на яких розм╕стились матер╕ з маленькими д╕тьми. Найб╕льше д╕сталось молоденьк╕й ж╕ночц╕ з немовлятком, яку звали Н╕на Черевко. Маля всю дорогу плакало, тому що не було молока, аби його годувати, не було пелюшок та води. Не вистачало пов╕тря, св╕тла. Було одне малесеньке за╜ратоване в╕конечко. Наш брат захвор╕в, ноги опухли, стали рожевими, температура т╕ла сягала 40 градус╕в. На зупинках Ганя Тел╕шевська та Пазя Вовк ╕з Дул╕б╕в Жидач╕вського району та Мар╕я Гурська з Роздолу Льв╕всько╖ област╕ ходили за пайком, за окропом та р╕деньким супом-баландою.
Везли нас у таких нестерпних умовах два тижн╕ до Томсько╖ в’язниц╕. В’язниця була величезна, триповерхова. Нас ведуть, а з в╕кон махають нам хустинками в’язн╕ - колишн╕ во╖ни Укра╖нсько╖ Повстансько╖ Арм╕╖. Дв╕ ноч╕ провели ми на територ╕╖ Томсько╖ в’язниц╕, а пот╕м нас повезли на вантаж╕вках до пристан╕, повантажили на пароплав «Гетьман Богдан Хмельницький» ╕ повезли по р╕чц╕ Об до селища Нарим. А зв╕дти 16 липня 1950 року по р╕чц╕ Пайдуга на катер╕ № 14 з великою баржею до селища Широке. По р╕чц╕ Пайдуга навесн╕ п╕д час повен╕ сплавляли л╕с, заготовлений на д╕лянках л╕сгосп╕в. Заготовляли ц╕лий р╕к не лише в Широкому, а й у Леб’яжому, Юрм╕, Кайнасовому, ╤мбергу, Березовц╕...
Навесн╕, п╕д час повен╕, вода п╕дтопляла бараки, доводилось настеляти дошки заввишки один метр. В одн╕й к╕мнат╕ барачного типу, де було два в╕кна, розм╕стили нас п’ять родин. Родини були велик╕, в одн╕й к╕мнат╕ мешкало понад 30 ос╕б. Кожна родина мала сво╖ нари, в╕кна були заставлен╕ нарами так, що св╕тло майже не пробивалось у прим╕щення. Удень ╕ вноч╕ гор╕ла гасова лампа. Була п╕чка та плита. Таким було наше в’язничне сиб╕рське життя. С╕м рок╕в тако╖ каторги. Не було н╕ школи, н╕ л╕карн╕, н╕ аптеки.
Нам сказали, що в селищ╕ Широкому нам доведеться жити близько трьох рок╕в, залежно в╕д того, наск╕льки вистачить л╕су для загот╕вл╕. В селищ╕ було багато укра╖нц╕в. Ходили на роботу на л╕соповал, деревину вивозили к╕ньми, штабелювали. Особливо трудно було взимку, п╕д час сн╕гопад╕в. Ми з братом Мирославом заготовляли дрова для опалення барак╕в. За день заготовляли по 5 складометр╕в сухо╖ деревини.
Люди часто хвор╕ли. Медична допомога не надавалась. П’ятир╕чний Роман Гузир ╕з Жидач╕вського району застудився ╕ захвор╕в на гайморит. Почались сильн╕ головн╕ бол╕, хлопчик дуже страждав ╕ плакав в╕д страшного болю, а л╕карня була за 300 к╕лометр╕в. Добратися до не╖ через болота, р╕ки, л╕си було просто неможливо. ╤ б╕дненький Романко помер. Якщо хтось хвор╕в ╕ не виходив на роботу, то це вважалося за прогул. А за прогул карали, зн╕мали кадрову надбавку на три м╕сяц╕.
Згодом нашу родину перевезли до селища Барки, де був колгосп. Нас знову поселили в бараки. В одному барачному в╕дс╕ку жили чотири родини - Ол╕йник╕в, Тел╕шевських, Закоршменних,
Куртц╕в - ус╕ з╕ Льв╕вщини. Кожного року в обов’язковому порядку змушували п╕дписуватись на державну позику.
Взимку 1952 року нас змушували дати п╕дписку про дов╕чне проживання в Сиб╕ру, однак н╕хто не хот╕в п╕дписуватися. Змушували й батька, але в╕н в╕дмовлявся. Йому почали погрожувати в’язницею. ╤ тод╕ мама та ми вс╕ почали його просити, аби в╕н п╕дписався.
В 1955 роц╕ ми вже купили корову, накосили с╕на, збудували соб╕ д╕м та хл╕в для худоби. Я ходив на риболовлю. З’явилися у нас друз╕ - в╕руюч╕ люди з рос╕ян. Вони були добр╕ мисливц╕ та риболови. Звали ╖х Петро Субот╕н та Федот Кал╕н╕н. Федот Артемович ╕нколи вже дов╕ряв мен╕ мисливську рушницю з патронташем. Одна родина Первенчук╕в з╕ Льв╕вщини через нестачу харч╕в голодувала, ус╕ захвор╕ли ╕ померли - чолов╕к, дружина ╕ п’ятир╕чний синок. Багато наших земляк╕в з╕ Льв╕вщини упоко╖лися у сиб╕рськ╕й земл╕. Кр╕м укра╖нц╕в, там на в╕ки-в╕чн╕ лишились литовц╕, латиш╕, естонц╕, н╕мц╕ та люди ╕нших нац╕ональностей. В╕чна ╖м пам’ять!
А нам пощастило аж в 1957 роц╕ повернутися в Укра╖ну, у сво╓ р╕дне село. В╕д нашо╖ осел╕ на об╕йст╕ лишилась т╕льки одна криниця. Звернулись по допомогу до колгоспу, однак колгосп н╕чим не допом╕г. Ми звернулись до ф╕нансового в╕дд╕лу, аби видали нам компенсац╕ю за утрачене майно. Нам нарахували аж... 650 карбованц╕в.
В Сиб╕ру я тяжко захвор╕в, але, як я вже казав, л╕карня була за 300 к╕лометр╕в. Л╕куватися я почав уже п╕сля того, як повернувся в Укра╖ну, зробили три складн╕ операц╕╖. У Львов╕ я зак╕нчив школу к╕номехан╕к╕в. В 1965 р. за пут╕вкою по╖хав у Старий Крим на л╕кування в санатор╕й. Тут ╕ залишився працювати к╕номехан╕ком аж до 1996 року. А
1 с╕чня 2007 року мен╕ виповнилось 70 рок╕в.
У кв╕тн╕ 1992 року управл╕ння внутр╕шн╕х справ виконавчого ком╕тету Льв╕всько╖ обласно╖ ради народних депутат╕в видало нам дов╕дку про те, що громадяни, себто наша родина, а саме:
Тел╕шевський Тома Йосипович, 1902 р. н.,
Тел╕шевська Мар╕я Семен╕вна, 1908 р. н.,
Тел╕шевська Анна Том╕вна, 1929 р. н,
Тел╕шевський Богдан Томович, 1931 р. н.,
Тел╕шевський Мирослав Томович, 1934 р. н.,
Тел╕шевський Михайло Томович, 1937 р. н.,
Тел╕шевська Натал╕я Том╕вна, 1944 р. н.,
Тел╕шевська Ярослава Том╕вна, 1948 р. н., як╕ 14 травня 1950 року були виселен╕ з конф╕скац╕╓ю майна ╕з села Кн╕село Жидач╕вського району Льв╕всько╖ област╕ ╕ постановою колишньо╖ особливо╖ наради при МДБ СРСР призначен╕ на спецпоселення в Томську область, з якого зв╕льнен╕ 10 червня 1956 року, ухвалою судово╖ колег╕╖ в крим╕нальних справах Верховного Суду УРСР в╕д 21 травня 1960 р. реаб╕л╕тован╕ з поновленням в ус╕х громадянських правах, в тому числ╕ з поверненням конф╕скованого майна
або його вартост╕. П╕дстава: ф. 110, № Р-9427.
Начальник ╤. В. Червак.
Ось так ми були «розкуркулен╕» ╕ вислан╕ до Сиб╕ру. Отак колишн╕й комун╕стичний режим знущався над сво╖м народом.
Михайло ТЕЛ╤ШЕВСЬКИЙ,
мешканець м╕ста Старий Крим.
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 12.10.2007 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5188
|
СТО ╤СТОР╤Й ВИЗВОЛЬНО╥ В╤ЙНИ
«ТРИП╤ЛЛЯ. СПОЧАТКУ БУЛА ГЛИНА»
ПЕЧАТКИ НАШО╥ ДЕРЖАВНОСТ╤
РУСЬ – СПАДОК УКРА╥НИ
