Версiя для друку Обговорити в форумi

МОЯ БАБУСЯ - ВЧИТЕЛЬКА!
 Мені пощастило, що завжди поряд зі мною моя бабуся Політанська Ніна Юхимівна. Хоч їй уже 80 років, але вона жвава, рухлива, постійно цікавиться життям в Україні, в нашій автономії. З перших днів виходу «Кримської світлиці» вона передплачує цю газету, перечитує в ній кожну статтю. Бабуся каже, що цей часопис правдивий, цілеспрямовано виступає за українську мову, то й мене почала заохочувати до читання.
 Ось моя бабуся Ніна схилилася над газетою, а я придивляюся до її обличчя. Воно продовгувате, з високим чолом, над яким охайно причесане посивіле волосся. І її очі мені здаються сивуватими з голубизною, а ніс у неї трохи кирпатий. Звичайна українська жінка.
 Народилася і виросла в селянській родині в тодішній Кам’янець-Подільській області. Її дідусь мав чотири десятини землі, своїх коней, корову. А вже батько, Юхим Федорович, за радянської влади був комуністом, працював на партійній роботі, згодом головою комуни на станції Роздільна Одеської області, а також у селі Руда на Кам’янеччині, головою колгоспу у рідному селі Усті. За будь-яких обставин він залишався порядною людиною, справедливо ставився до простих людей. Бабуся згадувала, що коли приїжджали начальники в колгосп і хотіли взяти свиню чи ще щось, він ніколи не давав, бо це народне добро. Колгоспники шанували його.
 В початковій школі моя бабуня гарно вчилася, і досі зберігає Похвальну грамоту за відмінні успіхи і зразкову поведінку, видану ще 5 червня 1938 року. І у сусідньому селі Цвіклівцях, у семирічній школі, бабуся теж серед перших учнів, хоча на уроках була непосидющою, як і я зараз. За це батьки нерідко сварили її, але ні разу ніхто не вдарив. Бабця й зараз з любов’ю згадує виховательку Віру Антонівну, якій допомагала випускати стінну газету. А ще дівчинка співала в хорі, танцювала, відвідувала драмгурток. Не раз зі своїми ровесниками успішно виступала на олімпіадах у Кам’янці-Подільському.
 Уважно слухаю бабусину розповідь і уявляю, як на уроці фізкультури передвоєнні школярі крокують з піснею «Если завтра война».
І війна не забарилась. Бабуся якраз закінчила семирічку. На власні очі бачила, як над Цвіклівцями зіткнулись у двобої фашистський та радянський літаки, і німецький переміг. Настали тяжкі часи для всього народу і для бабусиної родини, яка намагалася відійти подалі від лінії фронту. У Вінниці на мосту через річку опинилися разом з військовими, які відступали. У цей час налетіли німецькі літаки, почали стріляти по людях. Моїм родичам дивом вдалося врятуватися, звалившись з насипу у бур’яни.

А ось іще подія, свідком якої стала бабуся. На одній із залізничних станцій біля міста Монастирища стояв вагон з пораненими. Раптом наскочили на автомобілях фашисти і почали розстрілювати бійців. Поранені, хто як міг, під кулями повзли до цвинтаря, розташованого неподалік. Живі шукали порятунку серед мертвих.
 Доволі напоневірявшись дорогами війни і не знайшовши пристановища, батьки Ніни вирішили повернутися додому на Поділля. Дідусь Юхим не міг іти в армію чи в партизани, бо мав уже непризовний вік та ще й був інвалідом. У рідному селі Усті йому довелося переховуватися, коли з’являлися німці. Його п’ятнадцятирічну доньку Ніну староста відправив на роботу в кар’єр. Дівчину примусили лопатою через борт насипати пісок у товарні вагони. Це тривало два з половиною роки, доки не настав строк гнати її в Німеччину у рабство. Вона вирішила: «Нехай краще уб’ють, але на рідній землі». Коли невільників вели на станцію, Ніні вдалось втекти. Переховувалась у селі Завалля аж до приходу нашої армії.
 Після війни пішла на учительські курси, адже тоді дуже бракувало освітянських кадрів, а згодом закінчила Кам’янець-Подільське педагогічне училище, шкільний відділ, але на цьому не зупинилася, бо дуже любила українську мову. Вона й зараз повторює: «Українська мова - мова мого народу, вона м’яка, співуча, лагідна». Успішно закінчила Ніна Юхимівна українське відділення Кам’янець-Подільського учительського інституту і почала викладати у 5 - 7-х класах, а заочно вчилася в педагогічному інституті. Її долею став Григорій Володимирович Політанський, мій дідусь. Пройшов шлях від робітника до майстра цеху меблевої фабрики, мав чимало нагород за свою сумлінну працю. Дідусь пишався дружиною-вчителькою, яку любили учні й колеги.
 Крім уроків, Ніна Юхимівна разом з вихованцями випускала загальношкільну газету, організувала ляльковий театр, який на олімпіадах з художньої самодіяльності посідав високі місця. Завжди ретельно готувалася до уроків, підбирала такий матеріал, щоб прищепити учням любов до рідного слова, до Батьківщини. «Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, це людина без роду й племені», - часто повторює моя бабуся слова Василя Сухомлинського.
 Ніна Юхимівна не проти вивчення російської мови у школі, але українська має бути основною у незалежній Україні. Сучасне життя вимагає від молоді знання багатьох мов. «Знати сто мов - все одно, що мати сто розумів», - повчає мене бабуся. Дуже переживає, що є українці, які нехтують рідною мовою, не прагнуть її вивчати. Це для таких у першу чергу актуальними залишаються слова Тараса Шевченка: «Учітеся, брати мої. Думайте, читайте, І чужого научайтесь, Й свого не цурайтесь».
 Педагогічний стаж Ніни Юхимівни Політанської налічує 37 років, останні вісім вона викладала українську мову та літературу в Роздольненській школі № 1. Це був найважчий період у її роботі, тому що батьки масово звільняли своїх дітей від вивчення української. Було таке, що півкласу працювало на уроці, а решта займалися, чим їм заманеться, заважаючи вчителю й однокласникам. Бабуся боляче все це переживала, навіть до завідуючого районним відділом освіти ходила, а він їй відповів: «Это ленинская национальная политика». Таке не забувається й досі.
 Моя бабуся для мене - найдорожча людина, мій наставник, приклад для життя. У неї є чому повчитися, адже має великий життєвий досвід. Саме бабуся навчила мене розмовляти українською мовою, адже батьки мої десять років перебували в Росії на заробітках і говорять російською. Це бабуся прищепила мені любов до українського слова, читаючи мені, малому, напам’ять вірші Шевченка, Лесі Українки, Франка, Грабовського, навчила співати українських народних пісень. Ми й зараз з нею співаємо «Несе Галя воду», «Ти ж мене підманула» та інші. У нас зберігаються тексти народних пісень, які друкувала «Кримська світлиця», ми вирізали їх разом з бабусею. А ще - зібрані усі випуски «Джерельця». Нині бабуся стурбована долею єдиної на нашому півострові україномовної газети «Кримська світлиця», її матеріальним станом, і радіє від того, що є люди, які підтримують часопис.
 Я люблю свою стареньку бабуню, пишаюся нею, адже й зараз, незважаючи на свій похилий вік і хвороби, вона ходить на базар, готує їжу, навіть обробляє город, а ми намагаємось їй допомагати. Живіть, бабуню, на радість нам до ста років!
Володимир ПОЛІТАНСЬКИЙ,
учень 8-А класу
Роздольненської загальноосвітньої школи № 1.

ДОБРА, ЛАГІДНА, ЯК МАМА...

 День учителя, для нас, учнів, дуже хвилююче свято, і ми завжди до нього готуємось. Виготовляємо різні подарунки, листівки, вирощуємо квіти. А ще підшукуємо щирі слова, які присвячуємо своїм учителям на листівках. Добре слово подяки теж гарний подарунок.
 Сьогодні я хочу поздоровити зі святом одного із педагогів нашої школи.
 Це вчителька біології Яковлева Тетяна Олександрівна. Без перебільшення можна сказати - це улюблений учитель нашої школи. Її люблять усі діти. Тетяна Олександрівна дуже гарна жінка, вона є прикладом для багатьох дівчат. У вчительки чудове каштанове волосся, гарне світле обличчя, зелені очі випромінюють добро і привітність. Та не тільки це чарує в ній. Головне - вона прекрасний учитель. Розповідає на уроках дохідливо, зрозуміло. Особливо ми чекаємо кінцівку уроку, бо частіше всього в той момент ми чуємо від неї якусь цікаву історію. Це підштовхує нас до навчання, до книги. Такі ж цікаві у цієї вчительки і заняття гуртка з екології «Вікторія». З нами проводить вона різноманітні заходи, які направлені на вивчення стану навколишнього середовища та збереження його. Ми пишемо учнівські повідомлення, реферати, їздимо на різноманітні екскурсії, зустрічаємось з цікавими людьми. За свою наукову роботу «Галерея кімнатних рослин» я була удостоєна путівки до Всеукраїнського дитячого табору. Вперше в своєму житті я відвідала Київ, жила там два тижні, побувала в різних куточках нашої столиці, каталась на катері по Дніпру, встигла повчитись на комп’ютерних курсах, познайомилась з новими друзями і цікавими людьми.
 Усім цим я завдячую Тетяні Олександрівні, бо без її допомоги у мене не було б таких добрих результатів. Часом навіть дивуєшся, як вона встигає все зробити: і дома, і з учнями, і на гуртках. Усім вона допомагає, дає поради, підтримує у тяжку хвилину.
 Шановно Тетяно Олександрівно!
 Вітаю Вас зі святом - Днем учителя. Бажаю Вам доброго здоров’я, щастя і добробуту в сім’ї. Нехай завжди вистачає у Вас терпіння для нас, школярів. Хочу, щоб завжди Ви лишались такою гарною, доброю, життєрадісною.
 Тетяна КОРОПОВА,
 учениця 9-го класу
 Журавлівської СЗШ Сімферопольського району.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2007 > Тема "З потоку життя"