Постат╕ ╤м’я митрополита ╤лар╕она (╤вана ╤вановича Ог╕╓нка), видатного укра╖нського церковного ╕ громадського д╕яча, вченого, начебто родом з хрестомат╕й та енциклопед╕й - воно не спричиня╓ силуваних зморшок на лоб╕: «А хто ж це такий?» - навпаки: вираз нашого обличчя серйозн╕ша╓ ╕ ми з шанобою ставимо цю постать в один ряд ╕з стовпами нац╕╖, творцями нашо╖ ╕стор╕╖. Але водночас про митрополита ╤лар╕она як про людину ми зна╓мо дуже мало. Яким було його життя, чим в╕н займався, що хвилювало його як ╕╓рарха Укра╖нсько╖ православно╖ церкви? Бог дарував йому багато талант╕в, але водночас послав ╕ немало житт╓вих випробувань, як╕ в╕н мужньо, г╕дно переборов, залишаючись в╕рним сво╓му покликанню ╕ сво╓му кредо - служити Господу й народов╕. ╤стор╕я ╕ культуролог╕я, л╕тературознавство ╕ мовознавство, журнал╕стика ╕ видавнича справа, поез╕я ╕ ф╕лософ╕я, богослов’я ╕ перекладацтво, педагог╕ка та ╕стор╕я - такою р╕зноман╕тною й багатою була сфера його д╕яльност╕. ╤ в кожн╕й з них в╕н досягнув вагомих набутк╕в. Саме вони дають п╕дстави називати ╤вана Ог╕╓нка видатним ученим-енциклопедистом ХХ стол╕ття. Народився ╤ван ╤ванович Ог╕╓нко 2 (15) с╕чня 1882 року в м╕стечку Брусил╕в Радомишльського пов╕ту на Ки╖вщин╕ (нин╕ - районний центр Житомирсько╖ област╕) у родин╕ б╕дних селян, нащадк╕в прадавнього козацького роду. Осв╕ту здобував у Ки╖вськ╕й фельдшерськ╕й школ╕ (1896 - 1900), на ╕сторико-ф╕лолог╕чному факультет╕ Ки╖вського ун╕верситету св. Володимира (1903 - 1909). Працював учителем середньо╖ комерц╕йно╖ школи та державно╖ г╕мназ╕╖ в Ки╓в╕. 1911 року зарахований професорським стипенд╕атом на кафедру рос╕йсько╖ л╕тератури ун╕верситету св. Володимира. 1915 - 1917 - приват-доцент цього ун╕верситету, 1917 - 1918 - професор Укра╖нського народного ун╕верситету, що ╕снував паралельно з ун╕верситетом св. Володимира (згодом Ки╖вський державний ун╕верситет). У студентськ╕ роки розпочав активну д╕яльн╕сть на укра╖н╕зац╕йн╕й нив╕. Сп╕вроб╕тничав як кореспондент з редакц╕ями газет «Громадська думка», «Рада», з ки╖вською «Просв╕тою», Науковим товариством ╕мен╕ Т. Шевченка у Ки╓в╕. У цей же пер╕од почав друкуватися як поет, проза╖к, учений. (Поез╕я «Не питай», 1907, стане згодом народною п╕снею). Для вивчення укра╖нсько╖ мови вс╕ма верствами населення активно бореться за створення п╕дручник╕в, пос╕бник╕в, таблиць. У Ки╓в╕ великими накладами виходили книги молодого вченого: «Краткий курс украинского языка», «Р╕дне писання», «Укра╖нська граматика». На основ╕ лекц╕й, прочитаних в Укра╖нському народному ун╕верситет╕, 1918 року в Ки╓в╕ опубл╕кована його в╕дома праця «Укра╖нська культура». П╕сля зак╕нчення Ки╖вського ун╕верситету й захисту кандидатсько╖ дисертац╕╖, хоч би як╕ посади доводилося в подальшому займати ╤ванов╕ Ог╕╓нку, в╕н на вс╕ часи лишався передус╕м ученим, який весь св╕й природжений хист досл╕дника, анал╕тика спрямував на вивчення й популяризац╕ю серед народу актуальних питань з р╕зних д╕лянок укра╖нознавства. Його науковий доробок становить понад п╕втори тисяч╕ звершених праць з ус╕х гуман╕тарних дисципл╕н ╕ теолог╕╖. Обсяг цього доробку по праву може скласти окремий предмет студ╕й - ог╕╓нк╕ану. У серпн╕ 1918 року урядом гетьмана П. Скоропадського ╤. Ог╕╓нко признача╓ться ректором щойно утвореного Кам’янець-Под╕льського державного укра╖нського ун╕верситету. 4 с╕чня 1919 року при уряд╕ Директор╕╖ викону╓ обов’язки м╕н╕стра осв╕ти УНР з одночасним перебуванням на посад╕ ректора, 15 вересня признача╓ться м╕н╕стром ╕спов╕дань (в╕ровизнань), 15 листопада того ж року - Головноуповноваженим уряду УНР в Кам’янц╕-Под╕льському п╕сля евакуац╕╖ уряду до Тарнова (Польща). 21 листопада 1921 року ╤ван Ог╕╓нко з дружиною ╕ трьома малол╕тн╕ми д╕тьми назавжди полиша╓ Укра╖ну, вимушено кинувши напризволяще в Кам’янц╕-Под╕льському власну величезну книгозб╕рню, арх╕в ╕ десятки завершених та розпочатих рукопис╕в наукових праць. П╕сля к╕лькох м╕сяц╕в роботи в уряд╕ УНР у Тарнов╕ (по вересень 1922 року), в╕н перебира╓ться до Винник╕в, а згодом - до Львова. За ревне викладання укра╖нсько╖ мови ╕ пропов╕дування нац╕онально╖ ╕де╖ польська влада зв╕льня╓ його в╕д викладання у Льв╕вськ╕й учительськ╕й г╕мназ╕╖. 8 с╕чня 1926 року, мр╕ючи про повернення в Укра╖ну, Ог╕╓нко в╕дважу╓ться написати листа до тод╕шнього секретаря Академ╕╖ наук радянсько╖ Укра╖ни А. Кримського з проханням порятувати його арх╕в ╕ б╕бл╕отеку у Кам’янц╕-Под╕льському ╕ надати йому можлив╕сть повернутися до Ки╓ва. Написавши туди ще дв╕ч╕ й не одержавши в╕дпов╕д╕, учений приста╓ на пропозиц╕ю Варшавського ун╕верситету пере╖хати туди (травень 1926) на посаду професора церковнослов’янсько╖ мови теолог╕чного факультету. Але 1932 року польська влада зв╕льня╓ його в╕д викладання в ун╕верситет╕ без попередження «за спротив полон╕зац╕╖ православних студент╕в». П╕д час перебування у Варшав╕ розгорта╓ активну просв╕тницьку ╕ видавничу д╕яльн╕сть: заснову╓ науково-популярн╕ щом╕сячники «Р╕дна Мова» (1933 - 1939), «Наша Культура» (1935 - 1937), розпочина╓ видання 30-томно╖ «Б╕бл╕отеки укра╖нознавства», тритомного зб╕рника «Визволення Укра╖ни», пише й вида╓ ц╕лу низку сво╖х наукових праць. Там продовжу╓ свою багатор╕чну працю над перекладами Святого Письма укра╖нською мовою. Серед найпом╕тн╕ших досл╕джень цього пер╕оду - десятитомна «╤стор╕я церковнослов’янсько╖ мови». У кв╕тн╕ 1937 року в родин╕ Ог╕╓нк╕в сталося лихо - померла дружина ╤вана ╤вановича Дом╕н╕ка Данил╕вна. П╕сля ╖╖ смерт╕ професор прийма╓ р╕шення про чернечий постриг. Зд╕йсню╓ться цей обряд у Яблочинському Свято-Онуфр╕╖вському монастир╕ 9 жовтня 1940 року. Саме тод╕ Ог╕╓нко ╕ обира╓ ╕м’я ╤лар╕она - на знак спадко╓мност╕ духовного подвигу першого митрополита Ки╖вського час╕в Ярослава Мудрого - ╤лар╕она. ╤ вже 19 жовтня того ж року ста╓ арх╕╓пископом, а 16 березня 1944-го митрополитом Холмським ╕ П╕дляським православно╖ Варшавсько╖ митропол╕╖. У липн╕ 1944 року в склад╕ кер╕вного духовенства Укра╖нсько╖ православно╖ церкви, що д╕яла на теренах Польщ╕, митрополит ╤лар╕он покида╓ цю кра╖ну. П╕сля к╕лькох м╕сяц╕в митарств во╓нними дорогами Зах╕дно╖ ╢вропи в╕н опиня╓ться у Швейцар╕╖ (30 кв╕тня 1945). У Лозанн╕ пережива╓ дв╕ складн╕ операц╕╖. Також там в╕н юридично оформля╓ запов╕т сво╖м д╕тям, зак╕нчу╓ автоб╕ограф╕чну поему «На Голгот╕». Та сили повертаються до нього. Перебуваючи в лозаннському притулку «Бетань», в╕дновлю╓ д╕яльн╕сть свого видавництва «Наша Культура» ╕ разом з╕ сво╖м сп╕льником ╕з Парижа Павлом Сочинським налагоджу╓ видання ╕ поширення по ╢вроп╕ й Америц╕ укра╖номовних книжок. З маркою «Нашо╖ Культури» швейцарського пер╕оду д╕яльност╕ вийшло друком накладами в╕д одн╕╓╖ до двох тисяч прим╕рник╕в в╕с╕м книг. На запрошення православно╖ громади собору св. Покрови у В╕нн╕пез╕ митрополит ╤лар╕он 16 вересня 1947 року пере╖здить до Канади, де почина╓ працю священика при ц╕й параф╕╖. П╕д час роботи собору Укра╖нсько╖ православно╖ церкви Канади (8 - 9 серпня 1951 року) ╤лар╕она обирають предстоятелем ц╕╓╖ церкви - митрополитом В╕нн╕пега ╕ вс╕╓╖ Канади, де в╕н залишався на цьому посту до сво╓╖ смерт╕. З пере╖здом до Канади в╕дновлю╓ться й перервана во╓нними д╕ями в ╢вроп╕ активна наукова ╕ видавнича д╕яльн╕сть митрополита ╤лар╕она. У листопад╕ 1947 року в╕н заснову╓ народний християнський м╕сячник «Слово ╤стини», який виходив по жовтень 1951 року. Дал╕ започаткову╓ться вих╕д «Нашо╖ Культури» (з листопада 1951 по жовтень 1953 року). Реформований за тематикою, цей журнал незабаром друку╓ться п╕д назвою «В╕ра ╕ Культура» (про╕снував до грудня 1967 року). За перш╕ десять рок╕в перебування в Канад╕ з маркою в╕дновленого видавництва «Наша Культура» вийшло 29 написаних тут праць митрополита ╤лар╕она. Серед них - «╤стор╕я укра╖нсько╖ л╕тературно╖ мови», «Укра╖нська церква за час Богдана Хмельницького», «╤коноборство», «Книга нашого буття на чужин╕». Ц╕ та ╕нш╕ твори ученого м╕стять у соб╕ принципов╕ для нашо╖ науки концепц╕╖, заборонен╕ ран╕ше тотал╕тарним режимом, щодо тих проблем сучасного укра╖нознавства, з яких ╕ сьогодн╕ тривають науков╕ дискус╕╖. Йдеться, зокрема, про концепц╕ю виникнення ╕ розвитку укра╖нського друкованого слова в контекст╕ поширення друкарства у слов’янських народ╕в, про укра╖нську приналежн╕сть створених на наших землях рукописних книжкових шедевр╕в пер╕оду Х - XIV стол╕ть та концепц╕ю виникнення ╕ розвитку укра╖нсько╖ мови, л╕тератури, культури в ц╕лому. У 60-х роках справу видання колосально╖ Ог╕╓нково╖ спадщини перебира╓ на себе Товариство «Волинь» та ╤нститут досл╕д╕в Волин╕. А 12 червня 1962 року зд╕йснилася мр╕я життя митрополита ╤лар╕она - з Лондонсько╖ друкарн╕ на його в╕нн╕пезьку адресу було над╕слано розк╕шно виданий том - повний канон╕чний переклад укра╖нською мовою Б╕бл╕╖. Це був результат 40-р╕чно╖ прац╕ укра╖нського вченого, яку доводилося виконувати у надзвичайно несприятливих житейських умовах. Помер митрополит ╤лар╕он п╕сля тяжко╖ ╕ тривало╖ хвороби 29 березня 1972 року. В╕дпов╕дно до юридично оформленого запов╕ту в╕д 15 кв╕тня 1967 року, весь св╕й колосальний арх╕в ╕ книгозб╕рню в╕н передав на збер╕гання Колег╕╖ св. Андр╕я з тим, щоб ╕з постанням в╕льно╖ ╕ незалежно╖ Укра╖ни «коли факультет теолог╕╖ Укра╖нсько╖ православно╖ церкви буде ╕снувати в Ки╓в╕», всю колекц╕ю переслати на Батьк╕вщину. Похований митрополит ╤лар╕он на православн╕й частин╕ цвинтаря Глен ╤ден поб╕ля В╕нн╕пега. На сьогодн╕ залишаються невиданими низка наукових праць ученого, як╕ у рукописах збер╕гаються у в╕нн╕пезькому арх╕в╕. Серед них монограф╕╖ «Укра╖нське монашество», «Укра╖нська церква за час╕в гетьмана Мазепи», «Укра╖нська ж╕нка в повстанн╕ Богдана Хмельницького», «Церковна хронолог╕я», «Тарас Шевченко». Найменш вивчена на сьогодн╕ художня, публ╕цистична й еп╕столярна спадщина. Це тисяч╕ не систематизованих, не прочитаних стор╕нок: поез╕й, легенд, опов╕дань, драматичних п’╓с, документально-публ╕цистичних житт╓пис╕в. В останн╕ роки ╕м’я ╤вана Ог╕╓нка (митрополита ╤лар╕она), його багатюща наукова спадщина все активн╕ше поверта╓ться в Укра╖ну. У Ки╓в╕ ╕ Львов╕ значними накладами перевидан╕ найголовн╕ш╕ фундаментальн╕ прац╕ ученого - «Укра╖нська культура», «╤стор╕я укра╖нського друкарства», «╤стор╕я укра╖нсько╖ л╕тературно╖ мови», «Дохристиянськ╕ в╕рування укра╖нського народу», «Житт╓писи великих укра╖нц╕в», «Наука про р╕дномовн╕ обов’язки». Захищено ряд кандидатських ╕ дв╕ докторськ╕ дисертац╕╖, присвячен╕ вивченню тих чи ╕нших аспект╕в творчост╕ вченого. Дедал╕ активн╕ше заявля╓ про себе Всеукра╖нське товариство ╤вана Ог╕╓нка (голова - декан ф╕лолог╕чного факультету Кам’янець-Под╕льського педагог╕чного ун╕верситету ╢вген╕я Снохацька). На картах м╕ст Брусилова, Житомира, Львова, Кам’янця-Под╕льського з’явилися назван╕ ╕менем ученого вулиц╕. 1998 року, зг╕дно з розпорядженням столично╖ мер╕╖, встановлено мемор╕альну дошку на прим╕щенн╕ гуман╕тарного корпусу Ки╖вського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ Тараса Шевченка, де вчився ╕ працював професор Ог╕╓нко. Ще одним св╕дченням довго-оч╕куваного повернення ╤вана Ог╕╓нка в Укра╖ну ╓ заснування прем╕╖ його ╕мен╕. Це друга в Укра╖н╕ багатогалузева прем╕я п╕сля Шевченк╕всько╖, яка в╕дпов╕да╓ багатосторонн╕й д╕яльност╕ ц╕╓╖ людина на нив╕ укра╖нського в╕дродження. Засновники ╖╖ - Нац╕ональна Сп╕лка письменник╕в Укра╖ни, Житомирська обласна рада народних депутат╕в, Фонд розвитку мистецтв Укра╖ни та Всеукра╖нське товариство ╤вана Ог╕╓нка. Щор╕чне урочисте вручення прем╕й новим лауреатам у галузях л╕тератури ╕ мистецтва, науки ╕ осв╕ти, громадсько╖, пол╕тично╖ та церковно╖ д╕яльност╕ в╕дбува╓ться в день пам’ят╕ ╤вана Ог╕╓нка - 29 березня - на його Батьк╕вщин╕ в Брусилов╕. У багатому й р╕зноман╕тному доробку вченого найвагом╕ше м╕сце пос╕дають досл╕дження й розв╕дки з питань розвитку укра╖нсько╖ мови, культури в ц╕лому. Чому так глибоко ╕ всеб╕чно в╕н зосереджувався на таких студ╕ях? Певним чином в╕дпов╕дь на це запитання дають ось ц╕ м╕ркування вченого: «Мова - душа кожно╖ нац╕ональност╕, ╖╖ святощ╕, ╖╖ найц╕нн╕ший скарб... Звичайно, не сама по соб╕ мова, а мова як певний орган культури, традиц╕╖. В мов╕ наша стара й нова культура, ознака нашого нац╕онального визнання... ╤ поки живе мова - житиме й народ, як нац╕ональн╕сть. Не стане мови - не стане й нац╕ональност╕ ╕ вона геть розпорошиться пом╕ж дужчим народом... От чому мова ма╓ таку велику вагу в нац╕ональному рухов╕. Тому й вороги наш╕ завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити ╖╖ дощенту. Бо н╕мого, мовляв, попха╓ш, куди забажа╓ш...» ╤ тут ми розум╕╓мо, як важко було людин╕, яка так любила ╕ ц╕нувала свою мову та св╕й народ, жити та померти далеко в╕д р╕дного краю. Житт╓ва доля переважно не була прихильною до митрополита ╤лар╕она. Сир╕тське дитинство, нужда ╕ безгрош╕в’я в юнацьк╕ роки; виснажлива праця в часи визвольних змагань укра╖нського народу, де йому судилося бути в еп╕центр╕ под╕й Укра╖нсько╖ революц╕╖, бачити й пережити ╖╖ злети й поразки; щоденна, щогодинна боротьба за виживання сво╓ ╕ сво╓╖ немало╖ с╕м’╖ протягом ус╕х рок╕в понев╕ряльницького життя дорогами ╢вропи й Канади; бол╕ ╕ втрати, п╕дл╕сть ╕ зрада, заздр╕сть ╕ безп╕дставн╕ звинувачення - на все це його життя було надто щедрим. Та незважаючи на так╕ випробування дол╕, в╕н не розчарувався, не знев╕рився в обраному шляху. ╤ що найголовн╕ше - не об╕злився на людей. Його душа завжди була сповнена добром та любов’ю. З любов╕ до укра╖нсько╖ мови, з в╕рност╕ ╖й народився в серц╕ митрополита ╤лар╕она «чутт╓вий в╕рш про все пережите», вм╕щений у п╕слямов╕ до книги «╤стор╕я укра╖нсько╖ л╕тературно╖ мови». Творилась в╕ки Укра╖нськая Мова ╤ потом, ╕ кров’ю народу, Як дар найсвят╕ший в╕д в╕чного Слова На зоряне щастя та згоду.
А ворог лукавий все клав перешкоди, Все ставив розво╓в╕ тами, - Позбавив в╕н Слово пл╕дно╖ свободи ╤ с╕яв незгоду м╕ж нами.
Та в╕льно╖ р╕чки не спинять тирани, ╤ мчить вона чиста й весела, - Зламала кайдани, заго╖ла рани, ╤ спала ╕з Слова омела!
А Б╕дная Мова, як сонце пречиста, Як перли ясн╕ та коштовн╕, Велично всм╕хнулась разками намиста, З╕йшла нам, як м╕сяць у повн╕!
В╕ками гор╕ли полум’ян╕ горна, Народ чатував при ковал╕, - Й скувалася Мова, державна й соборна, В шолом╕ з крицево╖ стал╕!
╤ доки брин╕тиме Р╕дная мова У творч╕м розво╖ та в сил╕, Ростиме нам доля, трава мов шовкова, Мов наш╕ п╕сн╕ орлокрил╕! Нац╕ональне прозр╕ння й самоусв╕домлення себе як сина великого, талановитого, але бездержавного народу почалося в ╤вана Ог╕╓нка з в╕дчуття болю за несправедливо тяжку долю р╕дно╖ мови, як╕й випало пройти во╕стину тяжкий хресний шлях, але не загинути, не розчинитися серед ╕нших, сильн╕ших мов завдяки оборон╕ ╖╖ в ус╕ часи кращими нац╕ональними пров╕дниками. Нехай це в╕дчуття, цей б╕ль нашого видатного земляка, який волею пол╕тичних обставин «лишився назавжди з чужиною», бодай кра╓чком, доторкнеться душ╕ багатьох наших сп╕вв╕тчизник╕в та запалить незгасний вогник любов╕ до р╕дно╖ Батьк╕вщини. П╕дготувала Ян╕на ЩЕРБАНЬ, студентка ╤ курсу факультету л╕тературно╖ творчост╕ Нац╕онального ун╕верситету «Острозька академ╕я».
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
