Версiя для друку Обговорити в форумi

НАША СЛАВА
 Шановні світличани! Надсилаю вам вирізки з двох газет. Там матеріали про наше прадавнє минуле: «Останній жрець Аратти» та дещо про наших геніальних вчених: «Світ науки - незгасний». Гадаю, що українцям - читачам газети «КС» - ці матеріали будуть цікавими і корисними. На моє переконання, для того, щоб гордитись і поважати свою Україну, треба знати предмет гордості. Ось росіяни гордяться людьми, які не мають відношення до їхньої нації (бо своїх, мабуть, замало). Нам же, українцям, присвоювати чуже не треба, бо маємо дуже багато своїх, якими маємо гордитися.
 Колись газета друкувала матеріал під назвою «Гордість великоросів українського походження». Добре було б про тих великих українців надати матеріали ще раз. Бо, щоб гордитись, треба знати, чим і ким гордитись, й знати не тільки вчених, а й державних діячів, гетьманів, письменників та інших.
 Я часто згадую один момент з трилогії Олексія Толстого «Ходіння по муках»: коли один з вищих офіцерів Білої армії докоряє іншому відсутністю гордості за російську імперію. Відповідь була така: «...Я читав історію государства Російського і горджусь нею, але сто мільйонів її не читали і не гордяться». Ось і наш народ, якби читав справжню історію України (а не ту, «прислану» з Москви), то патріотів було б значно більше. На жаль, в кримських школах (добре, що не в усіх) вивчають ту «імперського пошибу», надіслану Лужковим.
 З повагою - Олександр КИСЛИЙ.
с. Восход Красногвардійського району АРК.

СВІТ НАУКИ – НЕЗГАСНИЙ

 Здається, зовсім недавно в Музеї української книги було презентоване двотомне видання «Нехай не гасне світ науки», яке створив Василь Шендеровський. А сьогодні його шукають на ринку і в бібліотеках, книги передаються з рук у руки як рідкісне джерело незнаних досі істин. Хто ж він, автор двотомника?
 Василь Шендеровський - відомий учений, доктор фізико-математичних наук, професор Інституту фізики Національної академії наук України. А цими книгами відкрив нашим сучасникам видатних і славетних українських вчених, більшість з яких була малознаною для широкого загалу, бо в радянські часи їх замовчували, писали про них збіднено, а то й «забували» зовсім, імена багатьох були заборонені, їх цілеспрямовано вилучали з наукової і культурної спадщини України. Це унікальне видання вміщує близько сотні нарисів про видатних особистостей, яких народила українська земля. І, поза всяким сумнівом, має важливе значення для формування національної свідомості молодого покоління, утвердження в його душі гордості за народ, за незалежну Українську державу. Оприлюднення життєписів видатних українців конче потрібні як Україні та самим українцям, так і решті цивілізованого світу, адже без набутків наших видатних земляків світова історія і культура неповні.
 ІСТОРІЯ науки за радянської доби мала спотворений, однобічний вигляд, а український народ, який тривалий час не мав власної державності, був позбавлений правдивої історичної пам’яті. А поміж тим, лише упродовж останніх століть українська земля подарувала людству цілу плеяду геніїв, які збагатили світову скарбницю науки і культури.
 Знову ж таки, через колізії історичного розвитку, нерідко драматичні для українського народу, українським ученим доводилося працювати на теренах чужих держав, і тільки тому їхній талант не був належним чином поцінований у своїй Вітчизні. На перешкоді ставала ідеологічна зашореність, антинаціональна сутність тоталітарного режиму. Та бувало, що нібито навіть за сприятливих обставин на батьківщині знаходилися вчені, які замість того, щоб віддавати свої
здібності на служіння рідному народу, покидали його.
 Автор провів принципово нові дослідження недоступної раніше літератури та архівних джерел, які свідчать, що впродовж тривалого часу (не одну сотню років) нищився інтелект нації. Нищили ретельно, з жорстокою послідовністю. Нищили і тую «сіль землі», за словами видатного українського вченого Івана Пулюя, і «животворящу силу», що має бути «основою духовного розвитку» народу і кращої його долі...
 Професор Василь Шендеровський внутрішнім чуттям збагнув велику потребу увічнити світочів української науки, чиї імена так старанно замовчували, а в кращому разі - збіднювалося їхнє значення у поступі цивілізації.
 А що українська нація подарувала людству цілу плеяду геніальних людей, то наш учений-сучасник розвіяв будь-які сумніви. Ось лише деякі імена.
 XV ст. - Юрій Дрогобич. Філософ, астроном, медик, ректор Болонського університету (став ним у 30 років). Він ще мав прізвище Котермак, і є відомості, що свого часу він навчав польського вченого Мікулая Коперника, про якого всі покоління радянських людей знають зі шкільної парти.
 XVII ст. - Арсеній Сатановський і Єпіфаній Славинецький. Виїхали до Росії, а останній залишив по собі дуже цінний «Лексикон греко-слов’яно-латинський».
 XVII ст. - Теофан Прокопович, архієпископ Православної церкви, знавець не тільки богослов’я та філософії, а й природничих наук, історії, математики. Залишив по собі Російській академії наук велику (близько 30 тисяч) книгозбірню. З 1704 року викладав у Києво-Могилянській академії, ставши наприкінці її існування ректором. Після поразки Мазепи переключився на служіння цареві Петру І і з 1716 року залишив Київ задля праці в Росії.
 І вже ближчі до нас століття.
 Михайло Болудянський - перший ректор Петербурзького університету від початку його існування.
 Або феномен Пилипа Кулика, про нього свого часу говорив увесь світ. Це ще один наш співвітчизник, математик, який народився у травні 1793 року у Львові і творив на території Австро-Угорщини.
 Заслуговує особливої уваги ім’я українського вченого, економіста світового виміру, громадського й політичного діяча, одного із засновників Української академії наук Михайла Туган-Баранівського. В Українській радянській енциклопедії про нього можна прочитати, що був він «російським і українським буржуазним економістом... і активним діячем контрреволюції на Україні». Очевидно, що такого «поцінування» було досить, аби ім’я одного з 12 перших академіків Української академії наук не згадати ніде, навіть у книзі «Академія наук Української РСР 1919 - 1969» (видавництво «Наукова думка», Київ, 1969 рік).
 Тим часом у виданнях закордонних (та вже й сьогоднішніх в Україні) читаємо, що «...Туган-Баранівський... - визначний економіст, один з найкращих знавців кон’юнктурних економічних циклів, автор численних праць про теорію вартості, розподілу суспільного доходу, історію господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності», «...фундатор теорії економічної кон’юнктури». У 2001 році вийшла книга «100 найвідоміших українців», і серед тих 100 найвідоміших - ім’я Михайла Туган-Баранівського. Саме життя підтвердило правильність його наукових теорій і висновків, які, на думку фахівців, є глибоко сучасними й необхідними для нашого економічного поступу.
 За приклад, як дослідник Василь Шендеровський, спираючись на документи та інші достовірні свідчення, ретельно відновлює життєписи вчених, котрими гордиться Україна і світ, може служити реставрація справжньої біографії всесвітньо відомого вченого, який своїми науковими розвідками справив величезну стимулюючу дію на розквіт світової мікробіологічної науки, - академіка Данила Заболотного.
 Ось деякі штрихи і віхи.
 Вчений народився 16 грудня 1866 року в селі Чоботарці Подільської губернії у селянській родині. Закінчив медичний факультет Київського університету Святого Володимира. Був призначений на роботу до Подільської губернії, де лютувала епідемія холери та дифтерії. Тут, у Кам’янці-Подільському, він створює бактеріологічну лабораторію. Згодом повертається до Києва, керує лабораторією Київського окружного військового шпиталю. Його обирають на посаду асистента кафедри загальної патології медичного факультету Київського університету.
 По приїзду до Києва Данило Заболотний продовжує роботу над пошуком протихолерної сироватки. Про фінал експерименту, якому судилося ввійти в історію світової медицини, сповістила газета «Русский врач». Цей експеримент набув такого розголосу саме тому, що Данило Заболотний разом зі своїм товаришем Савченком випробували цю сироватку на собі.
 Вчений поринув у вир боротьби з хворобами, які масово нищили людей на всій планеті. Ось лиш неповний перелік тих експедицій, у яких він - як лікар і керівник - брав участь лише в 1897 році: Індія, Китай, Монголія.
 Данило Заболотний створює першу в Росії (у Петербурзі) самостійну кафедру медичної мікробіології.
 1899 року - поїздки до Персії, Аравії, Шотландії, Португалії, Марокко, Саратовської губернії, на Чорноморське узбережжя Кавказу. Справді, це був героїзм людей заради майбутнього людства.
 Данило Заболотний домагався, аби у Вінниці відкрити медичний університет. Адже саме у Вінниці є добра клінічна база - обласний шпиталь імені Пирогова і там можна навчати дітей не лише з Поділля, а й вихідців з Галичини, Буковини, Закарпаття.., бо лікарі-українці будуть кориснішими, своєму народові, ніж ті лікарі, які не знають і не розуміють його мови, культури та звичаїв, - вважав учений. Медичний інститут було відкрито.
 У грудні 1922-го, вже будучи дійсним членом Всеукраїнської Академії наук, Заболотний виїздить у відрядження до Петрограда, а наступного року їде до Парижа як представник Радянської країни для участі у святкуванні сторічного ювілею Пастера.
 З Петрограда Данила Заболотного вже не відпускають. Його обирають завідувачем кафедри мікробіології Військово-медичної академії, членом-кореспондентом Російської Академії наук. 1924 року його призначають начальником кафедри мікробіології Військово-медичної академії у Ленінграді, а 1926 року обирають академіком Академії наук СРСР.
 У травні 1928 року Данило Кирилович їде до Києва у зв’язку з тим, що сесія Всеукраїнської Академії Наук обрала його своїм президентом.
 Академік Д. Заболотний намагався все віддавати людям. Допомагав дітям-сиротам, за свій кошт навчав 13 дітей, яких усиновив.
 Данило Кирилович вів щоденник, на палітурці якого був напис: «По світах і людях», який у 1937 році, через вісім років після його смерті, зник.
 Цікаво, що письменник Андрій М’ястківський, працюючи над книгою про життя вченого, сподівався відшукати щоденник в архівах Вінниці, але натрапив лише на акт: «Дневник академика Д. К. Заболотного как содержащий буржуазно-националистические взгляды подлежит уничтожению путем предания его огню». Енкаведистів не зупинило навіть те, що Заболотний був членом урядів СРСР, УРСР, академіком АН СРСР, президентом Всеукраїнської Академії наук...
 Так намагалися знищити все, що свідчило про любов ученого до України. І якби він дожив до сумнозвісного для українського народу 1937 року, його життя могло б скінчитися десь в одному з незліченних таборів...
 Але Данила Кириловича Заболотного не стало 15 грудня 1929 року. Останніми його словами були: «Діти мої дорогі, любіть науку і правду».
 Українській науці прислужились і такі вчені, як Михайло Кравчук - великий математик, поліномами якого користуються навіть у Америці; Степан Тимошенко - всесвітньо відомий механік, один із творців Української академії наук; Микола Кибальчич - з плеяди таких учених, як Костянтин Ціолковський, Юрій Кондратюк, Сергій Корольов, які доклали своїх зусиль, щоб людина могла відірватися від Землі і в майбутньому побувати на інших планетах.
 ...Зовсім недавно стало відомо, що видатний фізик XX століття, лауреат Нобелівської премії, французький вчений Жорж Шарпак - не хто інший, як наш співвітчизник, родом із Дубровиці на Рівненщині, і його прізвище - Георгій Харпак.
 Правда проростає через роки, через віки. І дуже важливо, щоб про неї знали всі, особливо наша молодь, котра так болісно шукає своє місце у цьому складному світі.
 Автор двотомника про вчених України незаперечно довів, що сьогодні, в умовах вкрай необхідного поглиблення соціально-економічних реформ в Україні наука і техніка покликані сприяти формуванню нового менталітету, нової громадянської свідомості, щоби прийдешні покоління осягнули велич українського народу в історичному контексті і в тісній сув’язі всього людства.
 Дослідницька праця українця-патріота професора Василя Шендеровського вражає. Вона подана по-науковому, без особливих емоцій, стримано й лаконічно викладено фактаж. Видання не тільки відроджує минуле, воно кличе до роздумів про минуле, сучасне і майбутнє української науки, нашої духовності, нашої держави.
 Володимир МАРУЩАК,
старший науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ, академік Української академії наук.
 м. Київ.
(Г-та «Сільські вісті»).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 17.08.2007 > Тема ""Білі плями" історії"