|
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 03.08.2007 > Тема "Українці мої..."
#31 за 03.08.2007
ЗОР╤ НЕ ПОВИНН╤ ЗГАСАТИ
УКРА╥НСЬКА ДУША
Третього серпня мина╓ 20 рок╕в з дня смерт╕ в╕домого к╕ноактора ╤вана Миколайчука. Пригадую бол╕сне в╕дчуття втрати: для багатьох в╕н був не лише актором (хоча знали його переважно з к╕но), а ще й сво╓р╕дним символом Укра╖ни, ╖╖ сов╕стю, душею.
На превелике щастя, дос╕ живе на св╕т╕ Мар╕чка Миколайчук - його "друга половинка". Це не просто красив╕ слова. Дуже багато робить його дружина ╕ в╕рна подруга для збереження пам’ят╕, неповторно╖ атмосфери ╖хнього дому, яка була за життя ╤вана. Робить це щиро, невимушено, ц╕лком природно, може, саме тому, що "половинка"...
Д╕йсно, ц╕кава штука - життя. ╤вана Миколайчука я шанував як людину ╕ обожнював як актора. М╕г би за бажання розшукати його ╕ посп╕лкуватися ще на початку в╕с╕мдесятих. Чому не зробив цього? Не знаю. Може, вважав, що встигну, що нагода якась трапиться...
А може, це т╕льки тепер, на ш╕стнадцятому роц╕ незалежност╕, наше г╕потетичне
знайомство вида╓ться мен╕ ц╕лком можливим. А як би було насправд╕? До св╕ту к╕но я не належав, до п╕сенно-музичного теж; був надто молодим ╕ недосв╕дченим, аби швидко зор╕╓нтуватися в ситуац╕╖ ╕ знайти тему для розмови. Та ще й тако╖ розмови, яка могла б зац╕кавити ╤вана. В т╕ часи ц╕лком природно була б ╕ недов╕ра до незнайомо╖ людини...
Н╕, незалежн╕сть таки ма╓ сво╖ плюси! Непросто нин╕ живеться кримським укра╖нцям; зате тепер вони завжди можуть розраховувати на сп╕вчуття ╕ увагу з боку ки╖всько╖ ╕нтел╕генц╕╖, ╖╖ найкращих представник╕в. Принаймн╕, у Ки╓в╕, д╕знавшись про мо╓ бажання писати про Миколайчука, мен╕ вс╕ охоче допомагали, - адреса не становила проблеми.
╤ ось я натискаю кнопку дзвоника квартири Миколайчук╕в. В╕дчиня╓ двер╕ пан╕ Мар╕я: надзвичайно при╓мне обличчя (голос теж!), спок╕йна, мудра, з почуттям власно╖ г╕дност╕ ╕ в той же час - дуже проста.
В╕дразу ста╓ зрозум╕лим - чому ╖хню квартиру друз╕ колись жартома охрестили: "Кафе Мар╕чка"; ╕ чому борщ господиня завжди варила у 10-л╕тровому баняку. Не дивина, що гост╕ тут збиралися десятками - атмосфера у родин╕ сприяла цьому. Та й тепер в╕дчуваю: я у сво╖х.
Говорити хочеться буквально про все. З великими труднощами беру себе в руки ╕ намагаюся у сво╖х запитаннях дотримуватись бодай яко╖сь посл╕довност╕:
- Пан╕ Мар╕╓, в чому поляга╓ феномен Миколайчука? Зрозум╕ло, що не "р╕дна парт╕я" таких викохувала... Був в╕н, скор╕ше, опозиц╕онером до оф╕ц╕йно╖ влади. В╕д кого це все? В╕д батька?
- Його батько був звичайним кол╕йним обх╕дником. Але за суттю сво╓ю був, скор╕ше, ф╕лософом. Жодного дня не вчився в школ╕, але був дуже зд╕бним до навчання. Його дружина (╤ванова мама) була осв╕ченою ж╕нкою, зак╕нчила г╕мназ╕ю. Вона ╕ чолов╕ка свого навчила читати. Як т╕льки навчила, то в╕н уже жодно╖ газети не пропускав. Ум╕в читати передовиц╕ ╕ робив досить точн╕ пол╕тичн╕ прогнози.
- Отже, все в╕д його батька... А яким був ваш батько?
- М╕й батько був досить в╕домий у Черн╕вцях, особливо в ╕нтел╕гентних колах. Був ╕ мером м╕ста деякий час. Так що я, його донька, походжу з "номенклатурник╕в".
- Але ж у тогочасних "номенклатурник╕в" родом з Буковини укра╖нський патр╕отизм був дуже розвиненим, чи не так?
- Так. Особливо в сел╕. Батько був родом з села, добре знав м╕сцев╕ гов╕рки. До нього нав╕ть з Ки╓ва при╖здили фах╕вц╕, аби записати на магн╕тофонну пл╕вку буковинськ╕ д╕алекти.
- А ╤ван сподобався вашому батьков╕?
- Так, в╕дразу. В╕н не м╕г не сподобатися. Черн╕вц╕ - м╕сто невелике, ╕ вс╕м було в╕домо, що я зустр╕чаюся з с╕льським хлопцем. Знали, що це нормальний, розумний хлопчина. Батьков╕ подобалося те, що ╤ван родом з села, але особисто його в╕н не знав. Познайомилися випадково: ╤ван проводив мене до хати, а батько теж повертався з роботи ╕ побачив нас. Побачив ╕ каже: "Ну, нарешт╕, я побачив тебе, Марусяк!"
- Це той самий розб╕йник Марусяк з "Кам╕нно╖ душ╕"? Пригадую такий ф╕льм...
- Так, це за Хоткевичем. Тим б╕льше, що я - Мар╕я, Маруся... Запросив нас батько додому. Пооб╕дали, поговорили. Мама на десерт поставила апельсини. ╤ван такого не бачив, зв╕дки ж апельсини у тогочасному буковинському сел╕? Тому й почав ╖х ╖сти, не почистивши, а так, як ╖дять яблука.
- То був час, коли село дарувало м╕сту багато розумно╖ талановито╖ молод╕. Звичайно, знати м╕ського життя вони не могли. ╤ все ж, ╤ван, мен╕ зда╓ться, достойно ув╕йшов у життя великого м╕ста.
- Безумовно. Але те, що ╤ван родом з села, йому дуже допомогло у творчост╕. ╤ у ф╕льм╕ "Б╕лих птах з чорною ознакою", ╕ в багатьох ╕нших стр╕чках.
- Я чув, що п’╓су "Живий хрест у мертв╕й д╕бров╕" ╤ван написав ще у с╕мнадцять рок╕в?
- Так. Про цю достов╕рну ╕стор╕ю в╕н дов╕дався в╕д матер╕ братово╖ ж╕нки. До реч╕, цю п’╓су в╕н написав на буковинському д╕алект╕.
- Оце, мабуть, ╕ ╓ головна перевага ╤вана Миколайчика над багатьма ╕ншими акторами. Не хочу н╕кого ображати, але я завжди м╕г визначити - хто зна╓ укра╖нську з самого дитинства, а хто вивчив ╖╖ за ки╖вською партою. Це в╕дчувалося практично в кожному ф╕льм╕ на укра╖нську тематику. ╤ван був дуже орган╕чним, ╕нш╕ - не так... Ф╕льм про Карпати з Миколайчуком був приречений на усп╕х!
- Бачите, це ваша точка зору. А йому неодноразово казали: "Вистачить нам вже ваших Карпат!" ╤ забороняли, забороняли, забороняли... Знаходили масу причин, аби не дати йому займатися улюбленою справою.
- Не знаю, наск╕льки сильними були т╕ чиновники в мистецтв╕. Але впевнений, що вони не любили Укра╖ну.
╤накше б дозволили йому творити. Адже ╤ван пройшовся по наш╕й дитяч╕й св╕домост╕ як криголам. Що ми тод╕ знали про тв╕р Коцюбинського "Т╕н╕ забутих предк╕в"? Та н╕чого! Але оц╕ смереки, г╕рськ╕ потоки, ╕кони в гуцульських хатах, а головне - ╤ванов╕ оч╕ - я ╕ мо╖ ровесники пам’ята╓мо до цих п╕р. Це в╕н робив нас укра╖нцями! Хвала, звичайно, Параджанову, але й роль Миколайчука в цьому була далеко не остання.
А ф╕льм "Б╕лий птах з чорною ознакою"? Не знаю, може, тут й ╕нш╕ фактори з╕грали свою роль... Тод╕, на початку с╕мдесятих, модно було носити довге волосся. А в школ╕ заставляли коротко стригтися. А ╤ван в ус╕й сво╖й гуцульськ╕й крас╕ був для нас, хлопчак╕в, н╕би символом опору, символом свободи!
Я тод╕ жив на Ки╖вщин╕, тож кажу т╕льки про цей рег╕он. Може, на Донбас╕ Миколайчука сприймали ╕накше... Але для нас, юнак╕в з козацькими генами, оце по╓днання зовн╕шньо╖ краси ╤вана, краси Карпат ╕ неповторного гуцульського д╕алекту - було сво╓р╕дним "криголамом". Щось таке прокидалося в душ╕... Та плювати ми п╕сля цього хот╕ли на парт╕йн╕ плани формування в СРСР "единой общности - советского народа"! Н╕, ми хот╕ли збереження оц╕╓╖ карпатсько╖, укра╖нсько╖ неповторност╕.
- Мен╕ ц╕каво було це почути. А зна╓те, ╤ванов╕ дорого коштувало тод╕ зберегти свою традиц╕йну гуцульську зач╕ску. Ми жили тод╕ в центр╕ м╕ста, на Жилянськ╕й. Сус╕ди пост╕йно його тероризували: "Стиляга! Пострижись, бо викличемо м╕л╕ц╕ю, скрутимо тоб╕ руки-ноги ╕ силою пострижемо!"
- ╤ як в╕н реагував?
- Дуже спок╕йно, посм╕хаючись, йшов сво╓ю дорогою.
- Зач╕ску в╕н бер╕г для зйомок?
- Звичайно. Ви ж пам’ята╓те: у "Т╕нях забутих предк╕в" у нього там довге волосся. Гуцули ж взагал╕ не стриглися!
- Це н╕бито етнограф╕чна особлив╕сть карпатських горян?
- Так.
- Бачте, нам це подобалося, а "╕деолог╕чно пильним громадянам", далеким в╕д укра╖нсько╖ проблематики, - якраз н╕. Хоч були вони, най╕мов╕рн╕ше, укра╖нцями.
- Укра╖нц╕, на жаль, були тод╕ р╕зними. З одного боку, як казав Володимир Явор╕вський: "Нам було завжди при╓мно приходити до ц╕╓╖ хати, тому що це був свого роду осередок, де можна було поговорити про все, не криючись, знаючи, що тут нема╓ стукач╕в". З ╕ншого... Можна згадати в╕дому ╕стор╕ю з В╕ктором Мережком, коли ╤ван сказав: "Хто не поважа╓ мою мову в мо╖й хат╕ - двер╕ он там..."
- В╕дому ╕стор╕ю? Я не чув про таке...
- Це було ще на Жилянськ╕й. Я приходжу ввечер╕ додому ╕ бачу, що у нас г╕сть з Москви. Мережка ми знали, бо в╕н на той час уже не один сценар╕й написав. Це його Борис Брондуков, наш кум, прив╕в. Ну, ╤ван мен╕ й каже: подивись, що у нас там ╓, треба пригостити гостя. Я заб╕гала, що було у нас в хат╕ - поставила на ст╕л, с╕даю... ╤ван каже: "За тобою слово!" Я встала ╕ говорю, як завжди, укра╖нською мовою, говорю тепл╕ слова, а Мережко мен╕: "Ой, ой, ой! Я вас только умоляю: не надо этих украинских наречий! Я обожаю украинские песни, но вот когда начинают говорить, у меня такое впечатление, что кривляются люди..."
╤ван вста╓ ╕ каже йому: "Бачиш двер╕? Отуди!"
Ледве-ледве вдалося розрядити ситуац╕ю. Брондуков в╕дразу п╕дтримав ╤вана ╕ накинувся на чванькуватого москвича: "Що ти соб╕ дозволя╓ш? Ти що дурний? Кому рот закрива╓ш? Вибачайся, поки не п╕зно, бо це тоб╕ так не пройде!"
Мережко раптом став якимось жалюг╕дним, похнюпленим, розгубленим... В╕н таки вибачився ╕, я думаю, що надовго запам’ятав той ки╖вський веч╕р.
- ╤ван тут проявив себе як справжн╕й нац╕онал╕ст! ╤, в той же час, пригадую, йому дуже подобалася грузинська народна п╕сня "Сул╕ко".
- Цю п╕сню в╕н вперше почув у 13 рок╕в, коли в сел╕ т╕льки-но з’явилося рад╕о. Вона справд╕ сподобалася йому, зачепила за "живе"... В╕н нав╕ть вивчив ╖╖ пот╕м грузинською мовою, ╕ коли часом опинявся у компан╕╖ грузин╕в, то п╕дсп╕вував ╖м ╖хньою мовою.
- А ось тут в╕н подав приклад кришталево чистого, справжнього ╕нтернац╕онал╕зму. Терм╕н цей колись був дуже вживаним, хоча самого ╕нтернац╕онал╕зму в СРСР було - як к╕т наплакав... Часто ╕нтернац╕онал╕змом називали зречення р╕дно╖ мови, культури. Адже "╕нтернац╕онал╕ст" Мережко був родом з Укра╖ни?
- Так, зда╓ться, з Черн╕г╕всько╖ област╕.
- Знаю я цю область. М╕ськ╕ жител╕ укра╖нською не розмовляють, а у вих╕дц╕в з села збер╕гаються сильн╕ комплекси впродовж усього життя. Мен╕ при╓мно, що Брондуков таку позиц╕ю зайняв. Судячи з пр╕звища - в╕н рос╕янин?
- В╕н син "чапа╓вського" Кольки (тобто син полку), якого усиновив сам Чапа╓в.
- В╕домий герой громадянсько╖ в╕йни?
- Так, той самий Василь ╤ванович. Хлопчик р╕с без батьк╕в, от його ╕ всиновили. А Боря Брондуков - це вже його син. Борис, до реч╕, вир╕с п╕д Ки╓вом, тому укра╖нську зна╓. ╤ дружина у нього укра╖нка, родом з Бик╕вн╕.
- Ми заторкнули ц╕каву тему нац╕онального та ╕нтернац╕онального. ╤ Параджанов, мен╕ зда╓ться, людина одн╕╓╖ "закваски" з ╤ваном. В╕рменин, вир╕с у Груз╕╖, а сам творив шедеври укра╖нського поетичного к╕но. А ╤ван закохався в п╕сню "Сул╕ко" (кажуть, це сво╓р╕дний нац╕ональний г╕мн грузин╕в, т╕льки неоф╕ц╕йний), знаходячись у буковинському сел╕. Во╕стину, культура не зна╓ кордон╕в!
- Д╕йсно, це так. Був час, коли наш буковинський ансамбль "Смер╕чка" ╕ п╕сню "Червона рута" знали у всьому Радянському Союз╕.
- Та й за кордоном теж. Поляки виконували цю п╕сню у власн╕й обробц╕. А стосовно ф╕льму "Т╕н╕ забутих предк╕в", то його ╕ гру ╤вана Миколайчука високо оц╕нив в╕домий французький актор Жан Поль Бельмондо. Отже, й до Парижа докотилася наша слава?
- Н╕, це було в Югослав╕╖. Там був черговий к╕нофестиваль, а ╤ван зн╕мався у як╕йсь югославськ╕й картин╕; п╕сля зйомок ус╕ вони були присутн╕ на фестивал╕. А Бельмондо, д╕йсно, побачив ф╕льм "Т╕н╕ забутих предк╕в" ╕, звичайно ж, йому сподобався ╤ван у рол╕ гуцула ╤вана Пал╕йчука. Пом╕тивши його серед гостей фестивалю, француз раптом почав кричати: "╤ванко! ╤ванко!"
╤ поясню╓, мовляв, я тебе т╕льки що бачив на екран╕. ╥х познайомили. Але сп╕лкувалися вони спочатку лише мовою жест╕в. П╕д╕йшов перекладач ╕ запропонував сво╖ послуги. На що обидва вони в╕дпов╕ли: якщо вже таким акторам потр╕бен перекладач, то чого вони варт╕? Так ╕ "проговорили" к╕лька годин, дивлячись в оч╕ одне одному, поклавши руку на руку.
- Заздрю ╖м обом! До Бельмондо я також ставився з симпат╕╓ю...
- Й ╤ван був в╕д нього в захват╕! Французький актор приваблював щир╕стю, простотою, до того ж в╕н тод╕ розкрився як людина, виявився значно глибшим, н╕ж можна було оч╕кувати в╕д комед╕йного актора.
- Спор╕днен╕ душ╕. ╤ належн╕сть до р╕зних нац╕й ╖х не розд╕лила! А що вже казати про наших? Це я маю на уваз╕ вашу квартиру на Жилянськ╕й, де збирався цв╕т укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖... Про це мало говорять зараз - питання втратило свою актуальн╕сть, адже ╓ свобода ╕ незалежн╕сть, можна в╕льно збиратися, не остер╕гаючись пересл╕дувань. Але це дуже важливо для нац╕╖ - мати об’╓днану, не розколоту, доброзичливу ╕нтел╕генц╕ю. В Криму це особливо актуально зараз...
- Коли на к╕ностуд╕╖ ╕мен╕ Довженка директором був Цв╕ркунов (чолов╕к Л╕ни Костенко. - С. Л.) то в╕н ц╕леспрямовано збирав навколо себе розумних, мислячих людей. А ╤ван допомагав йому це робити. В╕н прив╕в на к╕ностуд╕ю багато молодих актор╕в, як╕ до того н╕де не зн╕малися. В╕дчував душею добрих людей. ╤ ходив до директора, просив, переконував, в╕дстоював...
- Я не знав про це. Але пригадую, що в Ки╖вському ун╕верситет╕ про Миколайчука ходили чутки, н╕би в╕н допомага╓ матер╕ально сво╖м землякам - майбутн╕м укра╖нським ф╕лологам. Може, це був такий позитивний м╕ф, у який св╕домим хлопцям дуже хот╕лося в╕рити. ╤ в╕рили!
А ╤ванов╕, знаю, належать висок╕ слова: "Людян╕сть - це всесв╕тн╕й Бог!"
- Це була його суть. ╤ походив в╕н в╕д таких же людей. Мама його була дуже красивою ж╕нкою, талановитою, доброю, розумничкою...
╤ односельц╕, ╕ родич╕ ╖╖ просто обожнювали. Я н╕коли не говорила про не╖, що це моя свекруха, вона була мо╓ю мамою. Таким же добрим було ставлення ╤вана до мо╖х батьк╕в. Ми вс╕ жили в гармон╕╖ ╕ любов╕...
- Сьогодн╕ ми мало говорили про к╕но; все б╕льше про людське ╕ людяне. Мабуть, тому, що ╤ван був не просто актором. В╕н був сво╓р╕дною укра╖нською зорею. Як Шевченко, Франко чи Василь Стус. Десь ╖м там ╓ м╕сце в ноосфер╕. Почесне м╕сце. У цей день ми вс╕ згада╓мо його...
Спасиб╕ ╕ вам за те, що не да╓те ц╕й зор╕ погаснути.
Серг╕й ЛАЩЕНКО.
Ки╖в - Льв╕в.
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 03.08.2007 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5001
|
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
