МИКЛУХА-МАКЛАЙ: «Я З ГОРД╤СТЮ ПОЧУВАЮ СЕБЕ УКРА╥НЦЕМ»
Валько КРАВЧЕНКО.
Ск╕льки поет╕в, письменник╕в, художник╕в, вчених називаються в Москов╕╖ великими московськими поетами, вченими ╕ т. д., як╕ д╕йсно були великими, але зовс╕м не московськими! Ск╕льки талант╕в ╕нших народ╕в, зокрема укра╖нського, Москов╕я видавала ╕ продовжу╓ видавати за сво╖... Ось взяти такий випадок. «Советский энциклопедический словарь» 1987 року видання пода╓: «Миклухо-Маклай Ник. Ник. - рос. этнограф...» Але чи так це насправд╕? Всюди, куди б не закидала доля, Микола Миклуха-Маклай возив ╕з собою три книжки: пов╕сть Гоголя «Тарас Бульба», томик в╕рш╕в М╕цкевича ╕ трагед╕ю Гете «Фауст». То були не просто улюблен╕ твори, вони значили для великого мандр╕вника багато б╕льше. Дядько його, старший батьк╕в брат, замолоду приятелював з Гоголем, котрий дуже ц╕кавився ╕стор╕╓ю ╖хньо╖ родини. ╥хн╕й далекий предок Охр╕м Макуха був кур╕нним отаманом В╕йська Запорозького. Разом з ним за визволення Укра╖ни з-п╕д гн╕ту польсько╖ шляхти п╕д прапором Богдана Хмельницького воювали тро╓ його син╕в. Один з них закохався в шляхетну панночку ╕ перейшов на б╕к поляк╕в в обложену козаками фортецю. Брати його викрали зв╕дти, хоча один з них при цьому загинув, ╕ батько власноручно стратив зрадника. Отак у Гоголя й з’явились знаменит╕ слова Тараса Бульби: «Я тебе породив, я тебе й вб’ю!» А Миклуха-Маклай називав себе «нащадком Тараса Бульби». Правнук Охр╕ма Макухи Степан Макуха, прад╕д мандр╕вника, мав пр╕звисько «Махлай», тобто «капловухий». За в╕дзнаку при здобутт╕ Очакова в 1772 роц╕, де в╕н командував к╕нною козачою сотнею, Степан Макуха отримав чин хорунжого ╕ московське дворянство, був викликаний до Петербурга, ╕ сама «вража баба» Катерина II п╕днесла йому дворянську грамоту ╕ пов╕сила на шию бойовий орден Володимира першого ступеня. П╕сля цього писатися в документах «Капловухим» було зовс╕м незручно, та й пр╕звище «Макуха» було щось не те╓ на дворянське вухо. ╤ Степан почав п╕дписуватися - «Миклуха-Маклай». Мати мандр╕вника була дочкою л╕каря-н╕мця, п╕дполковника у в╕дставц╕, котрий вступив до московсько╖ арм╕╖ в 1812 роц╕, щоб воювати проти Наполеона, ╕, одружившись з полячкою, шляхтянкою, залишився в Москов╕╖. Той л╕кар походив з одного роду з Гете, а його дружина була родичкою М╕цкевича. Сам Микола Миклуха-Маклай був троюр╕дним небожем Гете ╕ небожем М╕цкевича. Про себе в╕н говорив: «Моя особа ╓ живим прикладом того, як благополучно з’╓днались три одв╕чно ворож╕ сили. Палка кров запорожц╕в мирно злилась з кров’ю ╖хн╕х, здавалось, непримиренних ворог╕в, гордих лях╕в, розбавлена кров’ю холодних н╕мц╕в». Лише московсько╖ кров╕ в ньому не було, хоч ╕ прозваний в╕н великим московським мандр╕вником. Перебуваючи в Океан╕╖, Миклуха-Маклай записав в щоденнику: «Я з горд╕стю почуваю себе укра╖нцем». В Австрал╕╖ живуть тро╓ онук╕в Миклухи-Маклая (в╕н одружився з донькою прем’╓р-м╕н╕стра Нового П╕вденного Велзу). В ╖хн╕й осел╕ висить портрет д╕да у барвист╕й укра╖нськ╕й вишиванц╕. П╕сля Гоголя найближчим Миклус╕-Маклаю з укра╖нських письменник╕в був Шевченко. В пошан╕ до Кобзаря його виховав батько, який, в свою чергу, з творч╕стю Тараса Григоровича був знайомий з дитинства. В╕н мав рукописн╕ списки поем Шевченка «Катерина» та ╕нш╕. Сестра мандр╕вника Ольга писала в сво╖х спогадах: «В суботу у нас звичайно влаштовували л╕тературно-музичн╕ вечори. По черз╕ читали в╕рш╕ п╕д мамину музику - вона добирала мелод╕ю й награвала ╖╖ на фортеп╕ано. Лунали твори Гете, М╕цкевича, Жуковського, Шевченка, Некрасова, Пушк╕на, Олекс╕я Толстого. Тато натхненно читав «Гайдамак╕в». Начальник петербурзько╖ пасажирсько╖ станц╕╖ й вокзалу ╕нженер-кап╕тан Микола ╤лл╕ч Миклуха-Маклай в 1856 роц╕ був зв╕льнений з посади за те, що в╕н над╕слав засланому Шевченков╕ 150 крб., що було визнане неприпустимим: людина, що перебува╓ на державн╕й служб╕, царською поштою надсила╓ грош╕ царському в’язнев╕. Микол╕, майбутньому мандр╕вников╕, тод╕ було 11 рок╕в. У зр╕лому в╕ц╕ в сво╖х ф╕лософських записах в╕н анал╕зував поему Шевченка «Кавказ», сповнену сп╕вчуття до народ╕в Кавказу - чеченц╕в та ╕нших, як╕ боролись за свою свободу. Йому була близька ця поема, бо в╕н сам сп╕вчував вс╕м народам, зокрема тим, що мешкали на його «берез╕ Миклухи-Маклая». Вперше Миклуха-Маклай в╕дв╕дав Крим у травн╕ 1869 року, повертаючись з наукових досл╕джень на Червоному мор╕. У 1886 роц╕ в Л╕вад╕╖ в╕н прохав Олександра III, щоб Москов╕я взяла тих туб╕льц╕в п╕д свою оп╕ку. ╤мператор об╕цяв подумати, та згодом на поданн╕ мандр╕вника з’явилась резолюц╕я: «Миклухо-Маклаю отказать». Великий московський вчений Микола ╤ванович Вавилов у 1937 роц╕, перед тим, як був заарештований б╕льшовиками, писав про Миклуху-Маклая ╕ Укра╖ну: «За кра╖ною, котра народила його ф╕зично ╕ духовно, нав╕ки закр╕пилось право зачинательки гуман╕зму». М. М. Миклуха-Маклай був ╕н╕ц╕атором створення в Севастопол╕ морсько╖ б╕олог╕чно╖ станц╕╖, нин╕ це ╤нститут б╕олог╕╖ п╕вденних мор╕в Нац╕онально╖ Академ╕╖ наук Укра╖ни. Перед буд╕влею цього ╕нституту стоять пам’ятники Миклус╕-Маклаю ╕ першому директоров╕ б╕олог╕чно╖ станц╕╖ Олександру Онуфр╕йовичу Ковалевському (б╕лорусу).
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
ПРО ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАКА ОЛЕКСАНДРА ВИШН╤ВСЬКОГО, ЯКИЙ ПЕРЕМ╤Г М╤ШКУ ЯПОНЧИКА
ОЛЕКСАНДР КОВАЛЕНКО – РЕВОЛЮЦ╤ОНЕР, ПИСЬМЕННИК ╤ ВЧЕНИЙ
