Версiя для друку Обговорити в форумi

ДЖЕРЕЛА

Ось уже кілька років поспіль в дні перепоховання Тараса Шевченка в Україні проводиться Міжнародне Шевченківське свято "В сім’ї вольній, новій", зініційоване свого часу Національною спілкою письменників України. З року в рік свято подорожує українською землею. Цього разу урочистості проходили на гостинній Тернопільщині, де серед численних запрошених пощастило побувати й мені. І хоча після Шевченкового свята вже спливло трохи часу, все ж хочеться поділитися з читачами, особливо кримськими, враженнями про побачене й почуте, щоб свято "сім’ї вольної, нової" ще раз озвалося в наших душах урочистим світлим спомином і не полишало нас в заклопотаному сьогоденні.
 Якщо минулого року число митців, делегованих на свято, яке проходило в столиці Південної Пальміри - Одесі, не перевищувало п’ятдесяти осіб, то нині до Тернополя з різних регіонів України та зарубіжжя прибуло близько 120 шанованих гостей. А їхня географія - від північного білоруського Мінська, який представляли наші сябри Анатолій Вертінський та Валерій Стрєлко, до далекого південного австралійського Мельбурна, звідки прибула донька українського письменника і просвітянина Дмитра Нитченка Леся Ткач, теж майстриня слова і громадська діячка. Крім того, мистецький загал на святі представляли посланці з Росії, Молдови, Азербайджану, Вірменії.
 Відкриваючи урочистості, голова Тернопільської обласної державної адміністрації Іван Стойко сказав, що початок Міжнародного Шевченківського свята випав на День Героїв, що є символічним. За ним виступало чимало промовців, вокалістів, хореографічних і дитячих колективів, лунали
Шевченкові вірші... Запам’ятався виступ керівника письменницької делегації, голови НСПУ Володимира Яворівського, який, говорячи про месійність Кобзаря, зокрема сказав: "Тарас Шевченко мусив не просто бути поетом, а й рятувати свою націю. Хочу нагадати: коли настала руїна в Україні, коли з наших рук вибито шаблю, коли здавалося, що нас будуть скоро шукати у реєстрі вимерлих племен, забутих, викинутих на узбіччя історії... Здавалося, все - тільки лобода, забуття, розруйновані наші могили і храми... І раптом звідти, з кореневої системи, зі своїх генетичних глибин нація народжує Шевченка, розуміючи, що Україну можна зберегти тільки у слові. Я переконаний, що ми сьогодні з вами так кепсько живемо і терпимо таку кепську владу тільки через те, що ми і на десяту частину та ні - навіть на йоту не використали того духовного потенціалу, який залишив нам Шевченко. Українці, вище голови! У нас є Тарас Шевченко - наша остання залога... Ми сьогодні на прекрасній патріотичній землі і я не кажу: "Слава Шевченкові!" Він її, заслужену, має. Я кажу: "Слава тим, хто читає і розуміє Тараса Шевченка!.."
 Далі урочистості продовжились біля пам’ятника Шевченку. Віршами промовляв голова Комітету з Шевченківських премій поет Роман Лубківський:

 Шевченко страждає,
 коли славословлять,
 Втискають його між старі образи.
 Шевченко щезає, коли його ловлять
 За поли лукаві адепти сльози.
 Шевченко, поглянь,
 на майдані зимує,
 З кожуха обтрушує київський сніг.
 Шевченко в надірванім серці тамує
 Проклін і молитву, зневагу і сміх...

 А посланець з Азербайджану Аббас Абдула, говорячи про велику любов його народу до Шевченка, навів слова з фронтового листа одного із азербайджанських поетів до своєї дружини: "Немає вищої честі, ніж захищати поезію Шевченка і батьківщину Шевченка".
 Рідною, але всім зрозумілою мовою промовляє білоруський поет Анатолій Вертінський: "Дорогі сябри! Ваш гонор Тараса - наш гонор. Ми так само його лічим своїм... Ми сєгодні з вами, дарагими сябрами, ми єднаємса на ідеї національної незалєжносці і свободи духу, ми так само пайдєм і визвалім незалежну Бєларусь від нєчистой сіли".
 Гордість від того, що саме вірменин був першим Шевченковим вчителем малювання у місті Вільно і що вірмени стали перекладати твори Шевченка своєю мовою ще за його життя в 1859 - 1860-х роках, висловив посланець вірменських поетів.
 Палким і як завжди емоційно-піднесеним був виступ Героя України Дмитра Павличка, який сказав: "Нам зараз знову загрожує орда перевертнів. Я хочу, щоб з цієї тернопільської землі, де був Шевченко, він почув і Бог почув нашу молитву перед новим боєм за нашу українську державність. Я благаю вас у цей нелегкий час не забувати, що у нас немає іншого вибору сьогодні як тільки братерство і єдиномисліє. Об’єднаймося під Шевченковим прапором!" А на завершення промови поет прочитав свій вірш "Молитва до Шевченка".
 Схвильованими і проникливими були слова луганської поетеси Антоніни Листопад, яка згадала, як уже в далекому 1947 році в її селі, розташованому між Дубном і Луцьком, таємно ходив Шевченків "Кобзар", і вона, тоді ще п’ятирічна дівчинка, ховала його під полу.
 У вінок слави Шевченку біля його пам’ятника у виконанні народного артиста В’ячеслава Хім’яка прозвучав Шевченків "Заповіт", який потім читали учні середніх шкіл та студенти-іноземці тернопільських ВНЗ різними мовами: польською, німецькою, англійською, французькою, мовою хінді. Білоруський та румунський письменники Валерій Стрєлко та Мірчо Лютик познайомили присутніх з перекладами "Заповіту" своїми мовами. Завершив вшанування Шевченка біля його пам’ятника хор "Заграва".
 Потому гості свята були запрошені до Тернопільського краєзнавчого музею, в якому, як сказав директор департаменту мистецтв і регіональної політики Валерій Бачинський, до Шевченківських днів була організована художня виставка "Мальовнича Україна". Близько 400 художніх полотен з усіх регіонів України відправили на неї майстри пензля. Власне, ця виставка, яка, крім того, була розміщена і в залах художнього музею, стала прелюдією свята і засвідчила шанування художниками Тараса Шевченка.
 Надвечір свято продовжилось на Співочому полі, розташованому в мальовничому парку Тернополя. Тут, крім гостей, зібралися кілька тисяч тернопільчан. Голова ОДА Іван Стойко оголошує вітальну телеграму учасникам та гостям свята від Президента України Віктора Ющенка. За ним слово мали заступник міністра культури і туризму Ольга Бенч, заступник голови облради Олег Вітвицький, голова Народного Руху України Борис Тарасюк, а далі виступають відомі письменники - гості: білорус Анатолій Вертінський, румун Мірча Лютик, азербайджанець Аббас Абдула, росіянин Володимир Іконников. Останній, до речі, прекрасно володіє українською мовою. Він розповів про свою участь в арктичній експедиції до Північного полюсу і про встановлення там державного прапора України, а зараз планує здійснити свою нову мрію - побувати на Південному полюсі та встановити там прапор незалежної України і взяти з собою портрети та "Кобзарі" Шевченка українською та англійською мовами, по одному їх екземпляру залишити там, на науковій станції, а інші передати Центральному музею Т. Г. Шевченка в Києві.
 З українських майстрів слова виступали Олесь Лупій, Степан Сапеляк, Михайло Слабошпицький, Павло Мовчан, Євген Дудар, Володимир Яворівський та інші. Всі вони говорили про неминуще значення Шевченка для України, її минулого і прийдешнього, читали свої твори. І як завжди натхненно, емоційно-проникливо виступив Дмитро Павличко. Він прочитав свій новий вірш "Роман Шухевич", який нині опублікований в багатьох ЗМІ. Завершуючи офіційну частину вечора, голова НСПУ В. Яворівський сказав про ту благодатну ауру, яка в ті дні сяяла над Тернополем: "Бодай, Господи, щоб вона була над всією Україною, - і ми не будемо мати проблем".
 А потім своїм неповторним співом чарувала глядачів народна артистка України Ніна Матвієнко. І на завершення концерту перед учасниками свята виступили прославлені ансамблі Тернопільської та Чернівецької обласних філармоній. Як потім писала "Нова тернопільська газета", "Співоче поле давно не чуло такого багатоголосся, яке злилося в одну думку, одне слово, одну пісню, натхнену Тарасовою долею та поезією".
 Завершальний акорд свята того дня відбувся в Обласному академічному драмтеатрі. Тут пройшла презентація літературної антології "Літературне Тернопілля" 1984 - 2007", щойно виданої, до якої увійшли кращі твори 60 письменників-тернопільчан. Захід провів голова Тернопільської організації НСПУ Богдан Бастюк. Говорилося ще про одну книгу - "Тернопільська поетична Шевченкіана", де вміщені твори про Шевченка, і яка вийшла спеціально до цього свята.
 Наступного дня відбулися зустрічі письменників зі студентами та викладачами тернопільських ВНЗ. Більша ж їх частина після розмови з керівниками області в Тернопільській ОДА роз’їхались в 17 районів для зустрічі з місцевими громадами.
 Мені випала нагода разом з дніпропетровським поетом Юрієм Кібцем очолити групу письменників, десантовану в мальовничий та багатий історією і літературними традиціями Козівський район. Прибувши до райцентру, ми ще і ще раз переконалися в гостинності, щирості та душевності наших господарів. Традиційно, з хлібом-сіллю, в національних вишиванках зустрічали нас керівники району. В центрі містечка, біля величного пам’ятника Шевченку відбулося театралізоване свято, підготовлене учнями місцевої школи-гімназії. Виступали і ми, гості. А потім в районній бібліотеці, укомплектованості якої і організації роботи може позаздрити не одна міська бібліотека, відбулася наша зустріч з місцевою інтелігенцією та творчим активом району, гуртківцями літературної студії та членами районного літоб’єднання. Говорили про Шевченка і про сучасну літературу. Виступали і місцеві студенти, і гості. Читали вірші, обмінювались думками, дарували один одному свої книги...
 Подорож по Козівщині продовжувалась далі. Наша наступна зупинка - село Денисів. Тут нам випала щаслива нагода відвідати Меморіальний музей Іванни Блажкевич - письменниці, громадської діячки, етнографа, педагога, просвітителя. Нещодавно минуло 120 років від дня народження цієї визначної постаті у розвою української літератури, подвижницьке життя якої гідне подиву. Вона жила в умовах польської, австрійської, німецької окупації, а потім і в радянські часи. Зазнала багатьох арештів, переслідувань, пацифікацію, отруєння польськими шовіністами двох доньок. Та це не зламало її. Ця мужня жінка не скорилася долі. Своє обдарування вона віддала державницькій ідеї, боротьбі за незалежність рідного краю.
 Донька письменниці Дарія Блажкевич та онука познайомили нас з експонатами музею, який часто відвідують письменники, краєзнавці, вчені, громадські діячі, працівники культури. З 1993 року в саду, який росте навколо музею-садиби, біля пам’ятника письменниці була започаткована традиція - вручення дипломів лауреатам Всеукраїнської літературно-мистецької премії за твори для дітей.
 В цьому ж селі ми милувалися церквою Святого Миколая, яка споруджена ще в 1887 році, і відвідали краєзнавчий музей, котрий має дуже рідкісні експонати про історію краю з давніх-давен до сьогодення. Значна частина експонатів музею присвячена боротьбі за визволення і незалежність краю і створення української Соборної держави. Саме про це йдеться і в присязі вояків Української Повстанської армії, вміщеній на одному зі стендів музею.
 Завершуючи своє перебування на Козівській землі Тернопілля, ми переконалися в тому, як свято шанують її жителі свою історію, національні традиції, пам’ять про своїх героїв і одного з них - великого сина України Тараса Шевченка.
 І ще, перебуваючи і в цьому районі і взагалі на Тернопіллі, ми упевнились в тому, що народ український єдиний. Поділяють його на східняків і західняків наші недолугі політики.
 Незабутнє враження на нас, письменників, справив і третій день свята, коли ми вирушили в подорож тернопільськими шляхами Шевченка. Адже тут, на Тернопільщині, побував Шевченко, коли після закінчення Петербурзької академії мистецтв працював художником в Комісії по збиранню стародавніх актів. Це і мальовничий Вишнівець з палацом засновника Запорозької Січі Дмитра Байди-Вишневецького, і казковий Почаїв із всесвітньо відомим дивом - Почаївською лаврою, і ошатний Кременець з його краєзнавчим музеєм і цінними матеріалами про перебування в цих місцях Великого Кобзаря, із залишками давньої фортеці і козацькими могилами на високих пагорбах.
 Як співробітник вищеназваної комісії Т. Шевченко отримав розпорядження Київського генерал-губернатора Бібікова відвідати Волинь і Поділля, де записати народні пісні, легенди, перекази, зафіксувати там пам’ятки культури та історії і змалювати найбільш значимі із них. Академік Василь Щурат записав спогади Федора Кружилка про перебування Шевченка у Вишнівці, де він відвідав палац князів Вишневецьких, а потім помандрував до Почаєва. В одному із пунктів розпорядження генерал-губернатора зазначалось про відвідання Почаївської лаври і там намалювати:
а) загальний зовнішній вид лаври;
б) внутрішній вид храму;
в) вид на околиці з тераси. Це розпорядження було втілено Шевченком-художником в його пейзажах, пройнятих легким, сонячним настроєм: "Внутрішній вид собору", "Вид на околиці з тераси Почаївської лаври", "Почаївська лавра із заходу". Крім того, він зробив кілька видів лаври і олівцем. Тут же поет записав ряд пісень та розповідей. Далі дорога поета пролягла в Кременець, стародавнє місто, яке справило на нього незабутнє враження. Не раз це місто згадує Шевченко в повістях, поемі "Варнак". Як згадує сам Шевченко, "повертаючись із Почаєва, я зайшов у Кременець подивитись на королеву Бону і палати чи кляштор для Кременецького ліцею, що тоді здіймався вверх". Побував Шевченко і в містах Дубно, Острог, Берестечко. І враження від цих відвідин у нього, на жаль, склалися невеселі. "Всюди їздив і всюди плакав", - з сумом підсумував він свою подорож.
 Свято шанують кремінчани пам’ять про поета. Тут вже в далекому 1922 році було здійснене унікальне видання - "Малий Кобзар", який нині є великим раритетом. Ім’ям Шевченка названі центральна вулиця міста, кінотеатр. Йому в центрі міського скверу, поруч із приміщенням педагогічно-гуманітарного інституту, споруджено величний пам’ятник. Тут біля нього нашу письменницьку делегацію гостинно зустрічали місцеві керівники, студенти. Університетський хор виконав пісні на слова Шевченка. Схвильованими були промови наших товаришів: Петра Засенка, Богдана Бастюка, Антоніни Листопад, Лесі Степовички та інших. Всі вони говорили про значимість поетового слова, його сьогоденну роль в розбудові демократичної України, читали свої твори, присвячені Шевченку.
 А ввечері того ж дня вся творча еліта Тернополя, представники громадськості, інтелігенція, численні гості зібралися в театрі на святковий концерт і урочисте закриття свята. Відбулася передача естафети Шевченківського міжнародного літературно-мистецького свята з Тернопілля на Січеславщину. Голова Дніпропетровської обласної організації НСПУ Леся Степовичка запевнила всіх присутніх в тому, що січеславці використають досвід проведення тернопільської Шевченкіани і гідно продовжать традиції цього свята.
 Спостерігаючи за всіма подіями, учасником яких судилося бути, ще і ще раз переконався в думці про те, що народ, який має таке відкрите серце і такі таланти, вщерть проявлені в ті святкові дні, просто приречений на кращу долю, на щасливе майбутнє. Аби тільки ми жили за Шевченком, аби вчитувались в його безсмертні слова-заповіти, і тоді ми будемо і щасливі, і нездоланні в своїй меті і своїх прагненнях. Допоможи нам, Святий Боже, в цьому!
 Мої нотатки названі словами Тараса Шевченка. Саме їх навів у своєму привітанні учасникам свята Президент України Віктор Ющенко. Хай же послужать нам нині ці зболені безмірною любов’ю поета до України і її народу слова в розбудові справді вільної і незалежної, демократичної і процвітаючої держави!
Михайло ВИШНЯК.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 20.07.2007 > Тема "Душі криниця"