Версiя для друку Обговорити в форумi

 Вислів цей належить одному з найвидатніших державних діячів доби Великої Руїни, відважному гетьману України Павлові Леонтійовичу Полуботку, трагічній особистості якого в національній історії належить особливе, виняткове місце. Варто тільки-но вимовити святі для кожного українця слова - "воля", "незалежність", "патріотизм", - і одразу ж мимоволі постає в уяві образ сивочолого лицаря, славетного чернігівського полковника, найвірнішого дорадника гетьманів Пилипа Орлика та Івана Мазепи, постає так, начебто ті поняття персоніфікувалися в його імені.
 Хто ж він, наказний гетьман Павло Полуботок? За деякими історичними джерелами, народився він у грудні 1659 року в сім’ї переяславського полковника Леонтія Полуботка, який походив із відомого козацького роду, добре знаного і шанованого в Україні. З юнацтва майбутній гетьман вирізнявся освіченістю, навчався замолоду в Києво-Могилянській академії, маючи феноменальну пам’ять, знався на багатьох іноземних мовах, бо ж з дитинства успадкував любов до книги.
 Вольовий, цілеспрямований, незалежного характеру і бунтівної думки, ставши (по смерті царського клеврета Івана Скоропадського) при початку 1722 року наказним гетьманом, він рішуче виступив проти московських порядків, що панували на теренах тогочасної нашої держави: проти Малоросійської колегії, яка за наказом Петра І правила в Україні після жаских поразок козаків під Батурином та Полтавою; скасував власноруч посаду царського міністра, який наглядав за гетьманськими ділами й робив з українського московський край; сповідував повсюдно конституцію Пилипа Орлика і т. д. Словом, провадив незалежну від Петербурга політику.
 Ясна річ, що всі ці політичні й соціальні новації були не до шмиги російським вельможам, насланим петербурзьким узурпатором в Україну для шпигування за козацькою старшиною. Тож і почали вони плести проти Полуботка інтриги, а до царської резиденції рясно посипалися доноси, мовляв, наказний гетьман продовжує справу Мазепи.
 Гнів Петра І не мав меж. За його наказом на Полуботка і деяких представників генеральної старшини заводяться таємні судові справи. А невдовзі гетьмана і відомих старшин із його оточення під якимось хитрим приводом заманюють до Петербурга.
 У грудні 1723 року, поставши перед очі "єво вєлічєства", наказний гетьман не знітився, не схилив голови й колін у покорі рабській, а сміливо висловив свої думки, відомі нині як "Промова Павла Полуботка перед Петром І". Він докоряв цареві за те, що той нищить не тільки українців, а й саме українство, згадав труди і служби козаків, їхні походи і виправи: "За все те ми замість вдячності добули тільки зневагу й ненависть, попали в останню неволю. Мусимо платити дань, копати вали й канали, сушити болота непролазні, гинемо цілими тисячами від утоми, голоду й нездорового повітря. Над нами панують московські чиновники, що не знають прав і звичаїв наших, їм все вільно робити з нами!"
 Цар вибухнув чорною люттю: "За сії крамольниє рєчі смєрть тєбє надлєжит!", на що гетьман кинув відважно: "Заступаючися за Україну, я не боюся ні кайданів, ні тюрми. Лучче мені найгіршою смертю умерти, як дивитися на загальну погибель земляків моїх!"
 За царським велінням Полуботка і всю генеральну старшину кинули до Петропавлівської фортеці, де їх було піддано жорстоким катуванням. Іван Крип’якевич у нарисі "Коротка історія України" так переповідає про останні грудневі дні гетьмана, від якого царські сатрапи тортурами і хитрістю хотіли вивідати таємницю скарбів козацької Січі. "У тюрмі Полуботок заслаб смертельно. Тоді цар прийшов до нього і просив (!), щоб гетьман простив йому гострі слова. Але Полуботок не простив цареві і сказав: "За невинне страждання моє і земляків моїх будемо судитися у спільного й нелицемірного судді, Бога нашого. Скоро станемо перед ним, і він розсудить Петра з Павлом!" Зараз потім (себто, 29 грудня 1723 року. - А. Ж.) помер Полуботок в тюрмі, і невдовзі (менш, ніж через рік! - А. Ж.) закінчив життя і цар Петро".
 Воістину пророчі слова Боже провидіння вклало в уста славетного лицаря українського гетьманства!
 Феномен Полуботка і в тому, що його ім’я ще й досі оповите якимось романтичним серпанком загадковості. Одна із легенд, зокрема, переповідає нам таке про інтригуючу таємницю скарбів наказного гетьмана. Начебто 1722 року (існує версія - 1720) до берегів Англії пристали кілька великих, добре озброєних вітрильників, які прибули з далекої України. Один із них охоронявся козаками особливо ретельно, позаяк на ньому був таємничий вантаж - золоті карбованці зі скарбниці Запорозької Січі. Скарб - згідно із заповітом Полуботка - поклали на збереження в один із банків і мали повернути в Україну лише тоді, коли вона стане незалежною державою. Понад двісті сімдесят років минуло з того часу, а таємнича історія скарбів Полуботка і досі є подразником нашої уяви, хоча вже в наші дні казначейство Англії повідомило, що якихось документальних свідчень про золоті карбованці наказного гетьмана в жодному архіві не знайдено. Отож загадка залишилася загадкою.
 Втім, один із скарбів видатного гетьмана-патріота, який він заповідав нам, дійшов-таки до нас, нині сущих, - незалежність, бо що ж може бути найціннішого для нашої держави, ніж вона!
 Анатолій ЖИКОЛ.
(Журнал "Київ" № 11 - 12, 1999 р.).

ЗОЛОТО ПОЛУБОТКА НІХТО І НЕ ШУКАВ!
...Великобританія, як відомо, була союзником СРСР і надавала значну військову допомогу - йдеться про поставки військової техніки на сотні мільйонів фунтів стерлінгів. Чи не грішми Полуботка і заплатив СРСР за ці поставки?
(Детальніше - в наступних номерах "КС").

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 20.07.2007 > Тема ""Білі плями" історії"