Л╤ТЕРАТУРА ВАСИЛЬ ГОРБАТЮК БЕЗГОЛОВ’Я ОПОВ╤ДАННЯ ХОЛОДН╤ металев╕ к╕льця ножиць, мов лещата, охопили ╖╖ пальц╕ - великий ╕ середн╕й. З грубою кистю, широкими плескатими н╕гтями, з порепинами, як╕ н╕коли не в╕дмиваються в╕д чорноти, пальц╕ насилу з╕йшлися докупи - ножиц╕ з металевим звуком довгими й гострими шпичаками сковзнули один по одному. ╤ знов роз╕йшлися пальц╕, ножиц╕ тонко пискнули й широко розкрили дзьоба над фотокарткою. Мар╕я злегка напружувала пальц╕ - й к╕льця ножиць твердо впиналися в них. ╤ якимсь таким солодким-солодким був той б╕ль. В╕н переймав ╖╖ т╕ло ╕ на якусь мить глушив, притлумлював пекучу згагу в грудях, що аж навертала на оч╕ сльози. ╤ легше ставало ╖й то╖ мит╕ в╕д тупого болю в руц╕. Однак перед нею лежала фотокартка - знову слабли пальц╕, знову стискало, пекло в грудях... Фотокартка була жовтава в╕д давност╕, з вит╕ювато обр╕заними краями: зубчик, п╕вколо, зубчик, п╕вколо... Зараз так не роблять. ╤з тьмавого в╕д часу глянцю дивились на Мар╕ю сумн╕ мамин╕ оч╕. Мама сид╕ли на табурет╕, поклавши на кол╕на вихудл╕ руки з широкими, як ╕ в не╖, Мар╕╖, долонями. В пальцях л╕во╖ б╕л╕в кра╓чок носовичка. Картата хустка окутувала жовте, вже загострене материне лице з г╕рко стуленим ротом. Остання фотокартка з мамою... Вони то прожили ще к╕лька л╕т, але б╕льше не фотографувалися. А Мар╕я ╕ сестра ╖╖ Ганя тут ще молод╕, запнут╕, як ╕ мама, в хустини, але б╕л╕, з кв╕точками, святошн╕. Стоять об╕руч мами - чист╕, вродлив╕ обличчя, вуст кожно╖ злегка торкнулась усм╕шка. За спинами ╖хн╕ми - сад розкв╕тлий. Груш╕, яблун╕ - як б╕л╕ хмари. У дядька Никанора фотографувалися, як син ╖хн╕й - Антон - з Ашхабада при╖жджав. Давно - сорок рок╕в уже! - як нема╓ мами, п’ять - як п╕шла Ганя (хоч ╕ молодша в╕д Мар╕╖), а сад за ╖хн╕ми спинами все цв╕те... Тиснуть ножиц╕ в пальц╕, тиснуть... Мар╕я в╕дводить оч╕ в╕д жовтавого прямокутника на стол╕. Трохи дал╕, коло миски з окрайцем хл╕ба на вечерю, п╕лкою прикритим, лежить маленький квадратик. То ще одна фотокартка. Але вже з не╖, Мар╕╖. Зробили т╕льки по груди - портрет, лиш маленький. Голова на б╕лому тл╕, гладенько причесане, вже р╕дке, та все ще чорне, т╕льки з одним сивим пасмом, волосся... Де б це вона простоволосою фотографувалася на старост╕ л╕т?! Так н╕, сказали, на пашпорт без хустки "полага╓ця". Ще й зблизька так узяв - просто в оч╕ з тим апаратом вл╕з - ус╕ ╖╖ роки, усю ╖╖ стар╕сть, як на долон╕, в╕дкрив. Рок╕в п’ятнадцять ╕ ц╕й фотограф╕╖. Таке було: все життя в колгосп╕, як на цепу, тримали, н╕ про який пашпорт ╕ не за╖кайся, а тут на тоб╕ - вс╕м видають поголовно. Фотографа з м╕ста прислали навмисне, в клуб╕ розклався з триногою сво╓ю, а люди ходили до нього з м╕сяць чи не щодня. "Йд╕ть ╕ йд╕ть, кажуть ╕з с╕льради, бо пот╕м самим доведеться до м╕ста ╖хати". ╤ нащо ╖м т╕ паш-порти на стар╕сть? Але знов таки с╕льрад╕вськ╕ толкують, що теперички, мовляв, усе по пашпортах буде: пенс╕ю видавати, на пошт╕ посилку якусь тощо... То й вони з ╤ваном, царство йому небесне, з╕брались та й п╕шли. ╤вана трет╕й р╕к, б╕долашного, вже нема, а фотокартки його ще в шухляд╕ валяються тод╕шн╕, що в╕д пашпорта лишилися. Бо зробили спершу якось невдашно, то другий раз переробляли, а в╕ддали вс╕. А от з не╖ фотокартки... Все перекинула - оцю лиш одну знайшла. Ну, хоч плач!.. А нов╕ших ╕ нема - хто в с╕мдесят с╕м рок╕в фотографу╓ться? Хоча - знов кажуть, що треба! Тепер уже на укра╖нський пашпорт, бо той не д╕йсний - "СССР" на ньому. Та н╕куди вона вже не ходила з тим фотографуванням - помре ╕ без пашпорта нового. А от фотокартки, що ╖╖ нема... Ну, хоч ╜валт кричи! Одну цю знайшла, а б╕льше... Яку в руки не в╕зьме - вс╕ давн╕-давн╕, скр╕зь вона молода й не одна: то в Н╕меччин╕ з д╕вчатами, то дояркою ще... Насилу вибрала цю, з краями в╕зерунком - зубчик, п╕вколо... Господи, мама ж тут!.. ╤ Ганя... Закл╕пала, закл╕пала Мар╕я, л╕вицею (в прав╕й ножиц╕ пальц╕ стискають) з кишен╕ кофтини (любить вона цю кофту, бо з кишенями) хустинку витягла, втерла носа не з руки. А перед очима - л╕жко Просьчине, давн╕м рядном-рябчуном, ще до в╕йни з валу тканим, застелене, а на ньому-теж фотокартки розкидан╕. ╤ так само вс╕ стар╕. Де ╕ вона, Проська, ╕ Дем’ян - брат Мар╕╖н пок╕йний - ще молод╕, а д╕ти мал╕... А к╕лька фотокарток отих - з д╕рами, косяками пор╕заними: нема гол╕в. Сама Проська сво╖ ж голови й повир╕зала. "Сказилася чи що?" - Мар╕я до не╖. "Ага, сказилася, - братова лукаво. - От получу долари - буде тоб╕ сказилася". "Пропади вони пропадом, т╕ долари! - Мар╕я з серцем. - А це ж - пам’ять!" "Пам’ять у миску не покладеш..." - Проська. Просто напасть з тими доларами, ╖й-Богу... То в м╕ст╕, кажуть, без них н╕куди не ступиш, нащось ╕ гривн╕ наш╕ на них все р╕вняють, а це вже й до села д╕стались. М╕сяц╕в два, як покотилася чутка, що якийсь багатий американець грош╕ ма╓ роздавати - по чотириста долар╕в. Що ╓ в нього повно м╕льйон╕в, а д╕тей Бог не дав. То хоче в╕н допомогу нашим вд╕лити. Ото ж ╕ збирають в╕д кожного, хто забажа╓, по дв╕ фотокартки ╕ по гривн╕ за анкету якусь. На н╕й, на папер╕ отому, все й написано, як це воно буде. Хто грамотн╕ший чи зряч╕ший, то чита╓, а так╕, як Проська, чи й вона, Мар╕я, то й так п╕дписують. ╤ фотокартки ╕з себе здають. Д╕вчата с╕льрад╕вськ╕ розказують, що ╕ як. Мовляв, таких анкет по вс╕й Укра╖н╕ треба з╕брати в╕с╕м м╕льйон╕в - тод╕ той американець грош╕ вид╕лить. Ну й придумав же хтось! Це ж з кожного по гривн╕ - й буде мати в╕с╕м м╕льйон╕в. Анкета ск╕льки там кошту╓... Т╕льки ж фотограф╕╖, фотограф╕╖ нащо збирати? Господи, та люди шматують як╕ хто ма╓ - а це ж баби, д╕ди - кого в сел╕ найб╕льше? Несуть ╕ несуть... Несуть ╕ несуть фотограф╕╖ т╕. Степанида Жорничка розказу╓, що ╕ сво╖х молодих ус╕х, котр╕ в м╕ст╕, оформила - п’ять анкет. Ото буде тих долар╕в мати!.. Або дулю велику. Син, як з м╕ста нав╕дався, теж посм╕явся. Справд╕, хто б це, дурний, н╕ з того, н╕ з сього нам грош╕ сво╖ в╕ддав? Ну, син побув день ╕ по╖хав. А тут - куди не з’явися - чи до крамниц╕, чи на пошту - скр╕зь т╕льки й балачок, що про анкети, про долари... А що, гривн╕ не шкода - а ну ж раптом!.. Раптом!.. Раптом!.. А тут пенс╕╖ те╖ чека╓ш - не дочека╓шся. За п╕вроку боргу вже набралося, а руху вперед н╕якого нема. Як вибори були, то кинули трохи - людям голови задурманити. А тут знов - на ту референду потратились. Одних пап╕р╕в тих - булетн╕в - ск╕льки... ╤ заради чого? Познач "так" чи "н╕". Як не позначиш - все одно по-╖хньому буде - людям г╕рше. А грош╕ ж на ту всю катавас╕ю пустили... От ╕ цикають то╖ пенс╕╖ то по сорок процент╕в, то по ш╕стдесят, а то й зовс╕м... Та ще за серпень в╕драхували, бо пшениц╕ курям центнер узяла, за вересень т╕льки три гривн╕ принесли, бо ж м╕шок муки... Як же без муки? А тут ╕ хл╕ба хоч коли не коли купиш, ол╕╖ пляшку, сол╕, ╕ за св╕тло три гривн╕ заплати... Позичками перебива╓шся. При╖хав з Ки╓ва Федько - дала й на б╕лет назад, ╕ так, щоб трохи мав, бо ж коп╕йка в нього де... А Роман з м╕ста щотижня й на автобус тратиться, ╕ хл╕ба в╕зьме защораз. Цьому коли в╕ддасть к╕лька гривень, а коли й н╕. Минуло╖ суботи, вже як перевдягався у чисте (бо ж наробитися при╖жджа╓ в село - хто, кр╕м нього, зробить?), то й з╕ см╕шком н╕би: - Мамо, дайте гривню, бо назад на б╕лет на хвата╓. - Господи, а в мене ж н╕ коп╕йки! Ход╕мо вже разом, то зайду до Маринки, хай позиче. Я, правда, ╖й ще за Федька тридцять винна, але... Почекав в╕н коло Маринки - винесла п’ять гривень, да╓ синов╕. Той в╕дмовля╓ться: - Т╕льки одну! - Бери! Бери! - тиця╓. - А вам що лишиться? Я, може, щось получу, а ви тут... Хоч хл╕ба купите... ╤ справд╕, мусила пот╕м гривню на буханець пустити, бо ж не хватило того, що Роман прив╕з. Ще одного розм╕няла на пакунок с╕рник╕в, бо ск╕нчились, а на решту взяла дв╕ св╕чки: щовечора ж ток вимикають - сидиш у хат╕ в темряв╕ - аж тоб╕ оч╕ на лоба вилазять. Так ╕ лишилось дв╕ гривн╕ на щось таке, що край... Та й т╕ позичен╕. А з чого в╕ддавати? Господи, й сил вже нема на т╕ позички, на виглядання безперервне поштарки у воротях!.. Як же тут на анкету не здатися ту? Може, шарлатани як╕сь, може, пройдисв╕ти - але ж не вона одна така дурна - он все село записалося. Гривн╕ то╖ не шкода, хоч ╕ позичена, та хоч над╕ю маленьку матиме. А може... А раптом... Здалась Мар╕я. Почала фотокартки шукати. А вони в не╖ в шухлядах, у стосики складен╕. Внизу, в тумбочц╕, три альбоми - то арм╕йськ╕, син╕в ус╕х трьох. А ╖╖ фотокартки - ╕ з не╖, ╕ з р╕дних, ╕ з д╕тей, онук╕в - у рамках з десяток, а т╕ вс╕ - в шухляд╕. То д╕стала, перебрала, передивилася вс╕. Т╕льки одну й знайшла годящу - оту в╕д пашпорта, що коло хл╕ба лежить. А ця, п╕д ножицями... Що син, Роман що скаже, як д╕зна╓ться? В╕д╕брав же в╕н зо п’ять найстар╕ших фотокарток - у м╕сто забрав. "Хай у мене, каже, будуть". Як знав, що... Пальц╕ аж затерпли в зашпорах зал╕зних отих. А вона все ще над фотокартками голову хилить. Мама ж там - з поглядом печальним, тужним. ╤ вона - молода, молода... Дв╕ фотограф╕╖ до анкети понесе - на одн╕й баба стара, з друго╖ - молодиця ледь-ледь усм╕ха╓ться. Що скаже, що подума╓ американець той багатий чи шарлатан проклятущий, як на фотокартки т╕ подивиться? На дв╕ фотокартки з не╖ - ╕ так╕ р╕зн╕-р╕зн╕!.. Дв╕ ╖╖, а ще ж ск╕льки з села ╖хнього. Сотн╕! А з област╕? Тисяч╕! А з Укра╖ни... М╕льйони!!! В╕с╕м м╕льйон╕в!!! А ск╕льки по домах залишиться отих пор╕заних, почикрижених, пошматованих... Сво╖ми ж руками!.. А що вона, сина змусить? Не в╕др╕же. Не в╕др╕же Роман... А вона ж - йому, вона ж - для нього... Долари т╕... ╤ Федьков╕ трохи, бо тому ще г╕рше: в Ки╓в╕ живе, а на роботу аж у Вишгород якийсь ходить - п╕шки, бо на автобус не ма╓... На пилорам╕ тяжко так робить, а коп╕йки не дають... ╤ Максимов╕, найстаршому, вд╕лить. Пише в╕н з Херсонщини: збира╓ться Надя, ж╕нка, а нев╕стка Мар╕╖на (куди б ви думали?) аж в Грец╕ю. За няньку там служити. А вдома, вдома ж онука п╕вр╕чна, а молодша, Тетянка, от-от народити ма╓... Дво╓ сво╖х, р╕дних онук╕в бавити - а вона в Грец╕ю, до чужих!.. "Жити дал╕ нема за що, - пише син, - то, може, долар╕в заробить". Знов т╕ проклят╕ долари!.. Тут напозичала, а ╖де туди, щоб заробити!.. А вона, вона, мати Мар╕я, таки дасть ╖м! Хоч трохи з чотирьох сотень - кожному попаде... Кожному... Розвелися пальц╕ - й ножиц╕ дзьоба хижо розкрили. ╤ вже край той чудернацьки вир╕заний - зубчик-п╕вколо, зубчик-п╕вколо - в пащу зал╕зну посунувся. Хрусь! Р╕вна р╕зь протяла враз пап╕р цупкий мимо голови ╖╖ молодо╖ - як по серцю. Повернула карточку тонку в руках таких незграбних, в╕д роботи грубих ╕ репаних - аж пап╕р давн╕й над╕рвався п╕д лезами об╕чними. Хрусь! Просто по грудях! Високих - л╕та молод╕... Хрусь! ╤ з другого боку... В╕д мами!.. Хрусь! Над головою леза гостро, ╕з посвистом, р╕знули. ╤ впав квадратик маленький на церату стару, на р╕жках стола протерту. Ножиц╕ гостро стрим╕ли в д╕р╕ квадратн╕й серед весняного давнього саду кв╕тучого. Мама з-п╕д лез тих дивилися. Сумно, сумно... Хусточку пальцями бгали... Ганя збоку, сестра пок╕йна... А з другого боку - вона. Молода. Молода... Безголова...
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
