Версiя для друку Обговорити в форумi

ПАМ’ЯТЬ
30 ЧЕРВНЯ - 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГОЛОВНОГО КОМАНДИРА УПА, ПРОВІДНИКА ОУН, ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖОГО РОМАНА ШУХЕВИЧА

РОМАН ШУХЕВИЧ: ТАЄМНИЦЯ ЗАГИБЕЛІ

 ІСНУЄ така сентенція, що історію роблять кров’ю, а пишуть чорнилом. У принципі, це абсолютна правда. Можна лише додати, що сам процес написання історії, особливо радянського періоду, псує дослідникам чимало крові. Як відзначала одна газета, вся радянська історія складається із суцільних таємниць. І майже всі вони неприємні. Саме до таких таємниць належить те, що відбувалося з середини 40-х до кінця 50-х років на західноукраїнських землях, на яких комуністичний режим, зосередивши майже третину своїх внутрішніх військ (не говорячи вже про інші сили), поборював націоналістичне підпілля і Українську Повстанську Армію (УПА). Вже не один рік ми прагнемо відтворити сторінки цієї історичної драми. І щоразу переконуємось: ця історія дуже (аж занадто) поволі відкриває свої сторінки. Один з прикладів цього — обставини загибелі Голови Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР), Головнокомандувача УПА і Голови Проводу ОУН в Україні генерал-хорунжого Романа Шухевича (Тараса Чупринки, Р. Лозовського-Тура). Йдеться про людину, яку є всі підстави назвати професіоналом, яка сім років очолювала антикомуністичний рух опору на західноукраїнських землях, успішно протистояла потужній радянській спецслужбі.
 
ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА
Немає потреби переказувати всю біографію Романа Шухевича, а тому обмежимось лише кількома штрихами. Народився він 7 липня 1907 року. (За іншими даними, Роман Шухевич народився 30 червня 1907 року у Львові в будинку, що на вулиці Довбуша, 2 (колишня вулиця Войціха), і охрещений 26 липня 1907 року в Успенській церкві, що на вулиці Руській). Ще з шостого класу гімназії став підпільником Української військової організації (УВО). У 1932-му закінчив Львівський політехнічний інститут. У 1926–1929 роках брав участь, організовував і керував різними антипольськими акціями. У 1929-му вступив до ОУН як один з перших членів, а у 1933–1934 був бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН, яку очолював Степан Бандера. У 1934 році був ув’язнений поляками і амністований у 1938 році. У 1938–1939 роках був старшиною у штабі Карпатської Січі, а у 1939–1941 роках у Проводі ОУН відповідав за організацію підпільної мережі на західноукраїнських землях. У 1941 році як командир Українського легіону ввійшов до Львова. В серпні 1943 року обраний Головою Бюро Центрального Проводу ОУН. З осені 1943-го очолив УПА. В липні 1944-го на підпільному І Великому зборі УГВР обраний Головою Генерального Секретаріату УГВР.
 Він був переконаним антикомуністом. Комуністична влада відправила на заслання його батьків і сестру. На початку радянсько-нацистської війни у 1941 році, коли більшовики «чистили» західноукраїнські в’язниці, було розстріляно його брата, арештовано його дружину, а дочку і сина відправлено до спеціального дитячого будинку.
 До речі, з сином йому довелось зустрітися вже опісля. Справа в тім, що у серпні 1947-го Юрко втік із спецдитбудинку у місті Рутченково Сталінської області і повернувся у Західну Україну. Спочатку він переховувався у селі Бусовисько Дрогобицької області у батькового приятеля Михайла Цапа. У жовтні 1947-го Юрко зустрівся з батьком, який забезпечив його документами на ім’я Б. Левчука і влаштував у середню школу міста Кам’янка-Бузька. Саме тоді, як згадував
Ю. Шухевич, батько сказав йому: «Юрку, ми не мстимося за наші родини, ми боремося за те, щоб раз і назавжди повалити цей страшний антинародний комуністичний режим».
 У січні 1948-го вони зустрілися ще раз. Цього разу у Львові. 20 березня 1948 року Юрко разом із зв’язковою Шухевича Галиною Дідик виїхав з метою викрасти сестру Марію (якій на той час було 7 років) з дитячого будинку. План не вдалося реалізувати, а 25 березня Юрія знов захопили. Цього разу він уже не втече. Його засудять у чотирнадцять років, а на волю він вийде лише у 1989-му, коли йому виповниться 55 років. Вийде, втративши зір.
 З 1943 року Шухевич перейшов на нелегальний стан. Нацисти заарештували його дружину Наталю Шухевич-Березинську. Тоді Шухевич, ризикуючи життям, зустрівся з полковником Альфредом Бізанцем і гестапо звільнило Наталю. У 1944-му Роман і Наталя формально розлучилися, щоб родина не постраждала від нацистів, які розшукували Шухевича.
 Однак цікавилися Наталкою й інші сили. 27 липня 1945 року її (разом з матір’ю, сином Юрком і дочкою Марією) у селі Біличі Старосамбірського району заарештували енкаведисти. Через неї, зрозуміло, сподівались вийти на «Вовка» — таке псевдо було дано її чоловікові у документах НКВС.
 Тут доречно згадати, що влітку 1944 року один з працівників НКДБ звернувся до наркома В. Рясного з пропозицією створити «конспіративно-розвідувальні групи» з колишніх бійців УПА і перевербованих підпільників. У серпні того самого року було дано дозвіл, щоб у практичну діяльність органів НКВС-НКДБ широко задіювали «спецгрупи» (з осені 1946-го вони мали назву «агентурно-бойові»). Один з найпоширеніших методів їхньої роботи був так званий легендований допит, коли учасники цих груп діяли під виглядом співробітників оунівської Служби безпеки (СБ).
 Так ось, за допомогою саме таких груп у липні 1948 року «тестували» Юрія Шухевича, а згодом і Наталю Березинську. Якщо Юркові один з учасників групи пошепки просто підказав, з ким він має справу, то Наталя, яку «відбили» псевдоповстанці, спочатку піддалася на гру. Її повели по легендованих зв’язках, від бункера до бункера. Одначе жодних серйозних відомостей про чоловіка вона на збиралася надавати, а тому її невдовзі знов «відбили». Цього разу вже у «повстанців». У 1947 році її вперше засудили до 10 років позбавлення волі.
 До всього цього залишається додати, що і батька
Р. Шухевича також було репресовано. У жовтні 1947 року цю хвору і немічну людину забрали на етап і відправили на поселення у Кемеровську область, де він і помер. Погодьмося, людина, яка здатна принести у жертву переконанням не лише саму себе, а й своїх рідних і близьких, є серйозним супротивником.
 
ПРОФЕСІОНАЛ
 Саме так до Шухевича ставилися працівники комуністичної спецслужби. Вони знали, з ким мають справу. Наприклад, було відомо, що у 1926 році УВО вирішила знищити шкільного куратора Собінського, який здійснював політику полонізації українських гімназій і семінарій. Виконання присуду було покладено на Романа Шухевича. І він успішно впорався з тим завданням. Він був організатором відомої першої бойової акції ОУН у місті Городок у 1930 році, а у 1933 році організовував напад на радянське консульство у Львові.
 Шухевич пройшов хорошу військову підготовку, був спортсменом, відзначався у лижному спорті, ставив рекорди у змаганнях з бігу, грав у футбол, керував свого часу у Львові низкою українських спортивних організацій. Словом, це була людина, підготовлена до бойових дій, а не просто особа, яка виголошувала патріотичні чи антикомуністичні гасла.
 Шухевич був реалістом і багато що розумів. Зокрема, ілюзорність надій на глобальне зіткнення США і СРСР. Дружина його близького приятеля Олекси Гасина («Лицаря»), члена Центрального Проводу (ЦП) ОУН і полковника УПА (застрелився при спробі захопити його у Львові 31 січня 1949 року) розповідала, що Шухевич висміяв мрії її чоловіка про радянсько-американську війну. Америка, саркастично зауважив він, чомусь ніяк не прислуховується до думки Лицаря. Ольга Гасин поцікавилася, чому ж їм, втомленим і виснаженим, не піти на Захід? З гіркою усмішкою Шухевич відповів, що вони потрібні тут, в Україні, і нікому не потрібні там, на Заході.
 Після 1945 року Шухевич разом із прибічниками по ЦП ОУН розробив тактичні основи, що дали змогу ще на кілька років активно протидіяти комунізації Західної України. Вони складалися зі схем «Дажбог» (збереження кадрів і глибока конспірація), «Орлик» (створення позицій у Східній Україні) і «Олег» (підготовка молодіжного резерву підпілля).
 У першій половині липня 1948 року Шухевич в Іловському лісі тодішньої Дрогобицької області провів нараду на базі Львівського крайового проводу, яким керував Зиновій Тершаковець («Федір»). Члени ЦП ОУН Василь Кук, Василь Шелест, Роман Кравчук, Олекса Гасин ухвалили важливі рішення про перебудову підпільної роботи, посилення конспірації.
 Разом з тим вони були вражені, коли дізналися про те, що Шухевич намагався знайти контакти із представниками комуністичного режиму, розпочати мирні переговори, щоб зменшити негативні наслідки протистояння у західноукраїнському регіоні.
 Дмитро ВЄДЕНЄЄВ,
 Юрій ШАПОВАЛ.
 (Г-та «Дзеркало тижня»).
 (Продовження в наступному номері).

ДМИТРО ПАВЛИЧКО
РОМАН ШУХЕВИЧ
Бувають ночі темні,
наче нетрі,
Коли сказати серцю треба -
 цить!
Бо ж видно із Говерли
 та з Ай-Петрі,
Що в центрі України
 щось горить.
То над Збручем стоїть
 несамовитий
Вогонь, як дух,
 прип’ятий до стовпа.
Вогонь! Горить бензиною
 облитий
Роман Шухевич,
 командир УПА.
Вже тих нема,
 що мертвого палили,
Гарячий попіл висипали
 в Збруч,
Щоб не воскрес,
 не вийшов із могили,
Не взяв відомсти зброю
 обіруч.
А він горить!
Тріщать кістки, як дрова,
І серце палахтить,
 немов свіча.
На тім вогні
 палає наша мова,
Гартується,
 подібна до меча.
Вже тих нема,
що той вогонь розклали,
Та ні! Подумай,
 подивися в ніч, -
В пітьмі очима
 блимають шакали,
Потворні створи
 імперських сторіч.
Вони чекають попелу
 і тліну,
Щоб замести сліди НКВД,
А він горить і гріє Україну,
Коли на неї льодовик іде.
А він горить
 і не стає золою,
І не чорніє
 мученицька плоть,
І над його душею золотою
Ридає подивований
 Господь.
Бувають ночі...
 Страшно бути в хаті.
Виходжу й бачу
 над Збручем вогонь.
То він горить
 на сталінській цераті,
І піт стікає
з обгорілих скронь.

ПАМ’ЯТІ РОМАНА ШУХЕВИЧА

Останній з великих,
 останній
Хорунжий повстанських
 звитяг,
Ви шлях завершили
 свій ранній,
Не зрадивши чин свій
 і стяг.
Життям Вашим стала Ідея,
Вкраїни зоря провідна -
У серці зродила Антея
І випила душу до дна.
Вас вбили
 чужинські пігмеї -
В ідеї ж Ви наче в житті.
Тоді не вмирають ідеї
Як є ув ідеї святі!
Не знали
чужинці-вандали:
На націю кулі немає!
Хто впав за свої ідеали
В серцях поколінь
не вмирає!
Іван ДУТЧИН.
с. Новиця Івано-Франківської області.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2007 > Тема ""Білі плями" історії"