Версiя для друку Обговорити в форумi

СЛОВА здавна порівнювалися з нанизаними в разки перлами. Кожна господарка мала скриню з багатством, яке було б не соромно показати іншим. Ця скриня оберігала й сон домашніх. Тому було б добре, якби кожен із нас завів собі скриньку рідної мови й при нагоді показував перлисте намисто своїх знань.
 Чому ж потрібна скринька рідної мови? У 1972 р. засуджений В. Стус писав: "... на суді "злочинцю" закидають, окрім іншого, те, що він вживає "застарілі слова". ...Я знаю й такі факти, коли один з редакторів телебачення в Донецьку "розпікав" молодшого працівника за те, що той ужив слова "зичити" (почему не "бажаємо"?). І він його попередив: "Еще пару таких "зичите" - и вы будете вне телестудии". Бідний М. Марр! Вводячи поняття "класових мов", він не знав, що окремі слова можуть бути ще й проявами буржуазного націоналізму!
 Працюючи деякий час літературним редактором українського дубля "Социалистического Донбасса" і відшукуючи гірничій російській термінології неіснуючі відповідники з української мови (гірничу українську термінологію навряд чи освоїли і в Інституті мовознавства АН УРСР, в єдиному місці, де окремі з цих термінів можна почути з живих уст), я чув себе щонайменше злочинцем. Особливо коли підходив до кіосків і бачив, як люди кленуть цей український дубль. Пам’ятаю, як мене "опікали" працівники, які ніколи не розмовляли українською мовою, а пробували мене повчати.
 ...Пам’ятаю такий випадок. Помер хтось із співробітників обкому несподівано, як кажуть, наглою смертю. Я спробував так і написати: нагло помер, помер наглою смертю. Мені заперечили. Я наполягав. Тоді мені сказали: завтра догана редакторові І. Доманову і нам обом. "Разве можно так неуважительно говорить об умершем?"
 Пам’ятаю, як О. П. Ляшко, тодішній секретар обкому, лаяв мене, що, переклавши його виступ українською мовою, я вживав такі звороти, як "принагідно зауважимо". "Этого никто не поймет" - так він вирішив, і бідному редакторові "Радянської Донеччини" тов. Сіробабі, який краще за мене знав такі тонкощі, довелося "переписувати" мій переклад. Мене дивує, звідки в людей береться така самовпевненість, така безапеляційність при розв’язанні питань, на яких не знаються.
 Все це призводить до того, що деякі українці з притаманним їм комплексом національної неповноцінності прямо хизуються незнанням рідної мови!".
 Сподіваємося, що ця рубрика допоможе читачам розширити словниковий запас і зацікавить багатством української мови!
Надія ТУРІВ.

СКАРБНИЦЯ РІДНОЇ МОВИ
НЕ СТАНЬМО КАЛАКУТАМИ!

 АГРАФ, АГРАФКА. Коштовна пряжка чи застібка на одязі.
 БАЯТИ - застар. Первісно - розповідати (переважно казки, звідси - байка; баснь - казка), потім - заворожувати. Забаєний - заворожений.
 БЕРДУЛЯН, кохітник, бердулець, рододендрон. Кущ із родини вересових, близько 400 видів. Росте в Карпатах. Цвіте різними кольорами. Різновиди: альпійська рожа (троянда), азалія понтійська, або бердулян жовтий та ін.
 БЛИЗНА - ж., діал. Рубець, слід від рани.
 БЛИСКУНЕЦЬ - застар. Каганець, ліхтарик.
 ВАТРАН - діал. Вогнище, піч (від ватра - вогонь, багаття).
 ҐЕРДАН - діал. Шерстяна стьожка або ажурний комірець із бісеру, якими в Галичині, на Буковині та в Закарпатті жінки прикрашають шию або голову, а чоловіки - капелюхи. „... з таких випадків, непомітних, як бісеринки в ґердані, великою мірою складалася повсякденна тканина її життя..." (О. Забужко, спогад про
С. Павличко (1958 - 1999).
 ҐЕРЛИҐА - діал. Посох у вівчарів.
 ҐРАСА. 1. діал. Сапка. 2. Мокра глина (з польськ. grasa).
 ДИК - діал., від давньої форми. Дикий кабан, вепр. Назва евфемічна, за ознакою, так виникло й слово ведмідь (той, хто відає, де мед); справжнє ім’я звіра знали тільки мисливці.
 ЄВХОЛОГІОН, євхологій - поєднання Служебника та Требника (також - просто Служебник). Відомий у грецькомовному світі з VІІ ст., на українському ґрунті не прижився. Термін використовувався головним чином у західноукраїнських і діаспорних джерелах.
 ЖЕРЕП. Карликова сосна з довгим гіллястим корінням, яке стелеться по землі. Найгірший гуцульський прокльон: „Аби твоя полонина жерепом заросла". Там, де росте жереп, більше не буде трави.
 ЖОЛНА, жолва, желва, жолна, желна - співуча пташка жовтувато-брунатного кольору.
 ЖОЛОМІЯ - діал. Сопілка. Інші назви: денцівка, дзеленка, теленка, пищик, дуда, дудка, желейка, жалейка, флояра.
 ЗАГАРА - діал. Бажання („загорітися бажанням").
 ЗЕРЕМ’ЯНА - діал. Схованка, лігво.
 ЇДУХА - розм. Та, що любить поїсти.
 ЇЖНО - розм. Смачно, тривко, достатньо їжі. Хоч не їжно, так уліжно (Номис).
 КАБАТ - щільно облягаючий зимовий верхній одяг у чоловіків і жінок (центрально-західні області та прикордоння). Обшитий рясно на грудях синіми шнурами з прикрасами та ґудзиками. Також військовий одяг у гуцулів, які служили в цісарській армії.
 КАЛАКУТИ - зневажлива назва, вживана на Підляшші і частково на Холмщині, на означення українців, які змінили свою національну приналежність на польську. Калакути змінили греко-католицьке віровизнання на римо-католицьке (через безробіття,
бо давали роботу римо-католикам) і відчували себе поляками, хоча розмовляли тільки українською й могли навіть не мати жодної краплини польської крові. Приклад - Зоя Вергер (Жмут) з новели
О. Кобилянської „Вовчиха".
В. Шевчук згадував, що українців записували поляками тільки за конфесійною приналежністю (римо-католицькою).
 КИБАЛКА - старовинний жіночий головний убір, що має форму півмісяця.
 КОБКА - застар., етнограф. Відлога.
 КОВТКИ - діал. Сережки. Інша назва - заушниці, завушниці.
 КОТВИЦЯ - застар., спец. Якір.
 КУРТЯХ - у хмаків (етнічна група на Південному Підляшші) - чоловічий і жіночий верхній одяг, суконний по коліна, шитий до стану, обшитий на грудях, коло кишень, на рукавах і на швах на спині жовтими або жовтогарячими шнурами. Рукави з червоними „закаврашами". Куртяхи запиналися на гаплики або в чоловіків на великі мідяні ґудзики. Куртях є прикладом простого давньослов’янського стилю.
 ЛЕКІФ - застар. Скляна ваза.
 ЛЕЛЕКА. Інші назви цього птаха богині Лелі, тотема українського народу: бусол, бусел, бусель, бушель, бушел, боцан, боцяг, боцян, боцюн, чорногуз. Лелек часто звали людськими іменами: брат Михайло, Василь, Петро, Іван, - бо вірили, що колись цей птах був людиною, як і чайка, зозуля, одуд.
 МАВКА (навка, нявка, нейка, на Бойківщині й Гуцульщині - красна або мальфа; лісова панна, від
ст.-слов. навь - мрець, протиставлення Явь - життя, білий світ) - демонологічна дівоча істота в міфології, довгокоса русалка без спини. Заманює людей у ліс і вбиває; може приходити вночі упирицею. Це душа померлої передчасною чи неприродною смертю нехрещеної дитини (у Т. Г. Шевченка нерідко зустрічаються образи „нехрещених дітей"). „Навський Великдень" - день померлих, четвер на Зеленому (Клечальному) тижні. Поетичний образ мавки зображено в „Лісовій пісні" Лесі Українки, „Тінях забутих предків" М. Коцюбинського, оповіданні І. Франка „Мавка (Літня казочка)"; як темний забобон, уособлення зла й спокуси - в новелі О. Кобилянської „Природа".
 НАРД - рослина з родини валеріанових з дуже пахучим коренем; пахуча речовина, виготовлена з цієї рослини.
 НЕТОПИР - кажан. Інші назви: лелик, лилик.
 ОБАВНИК - віщун-ворожбит. Обаяти - заворожити, причарувати словом.
 ПАЛЕТА - інструмент для нанесення фарби на іконну дошку.
 ПАЦЬОРКИ - скляне намисто в декілька разків; гірлянди з бісеру, якими прикрашали домоткані килимки. У гуцулів пацьорки - різнокольоровий бісер; пацирок, пацирка - величезний діамант на голові найстаршої змії (уособлює блискавку). Коли під час грози змія злітає, корона падає з її голови в скелі (легенда про походження алмазів).
 ПОГАР - застар., етнограф. Келих.
 ПУЩИК - сич (бо гніздиться в пущі). Кримськотатарською сова - пугъу (звуконаслідувальне), звідси пугач. Повідомила Ельмаз Меметова, студентка 3-го курсу факультету української філології та українознавства ТНУ імені В. І. Вернадського.
 РАВЛ - слимак, равлик.
 РЕВА - лоза.
 СУКМАН - 1) зимовий одяг у чоловіків і жінок (центрально-західні області та прикордоння). Довгий, нижче коліна, тчеться з чорного чи брунатного домашнього виробу овечого сукна (звідси назва), багато оздоблений синіми шнурами на грудях, кишенях та на кінцях рукавів, де інколи були нашиті з тонкого синього матеріалу "закавраші". У сильні морози під чоловічу "сукману" вдягали баранячий кожух з широким коміром. 2) Таємною та відьмацькою мовою числівник сім (народні вірування). Вважалося, що перелічуючи подумки худобу чи людей таємною мовою, відьма завдає їм шкоди. Інші числівники (1 - 10): одіон, другіан, тройчан, черічан, подон, лодон, сукман, дукман, левурда, дикса.
 ТАРЧА - застар., етнограф. Щит.
 ТАР’Я - дохристиянське слово, яким віталися давні українці. Тар’ян, Траян („часи Траяна" - тобто дуже давні, „Слово про Ігорів похід"), Троян, Таргітай, Тарх, Тарх Тарахович - міфічний патріарх, згодом божество.
 ТЕКТИНА - рідина.
 УБРУС - застар. 1) Скатерть. 2) Рушник. 3) Відріз полотна (інша назва новина). 4) Запинало на кибалці.
 ХОВА - застар. Нянька.
 ЦУР - давній першопредок, померлий родич (чур, щур - звідси пращур). „Цур тобі, пек" первісно означало захист від нечистого духа. Пек - дух домашнього вогнища, піч-оберіг.
 ЧЕЧУГА - стерлядь.
 ЧУТЬ - відчуття.
 ШАЛЬОНІВКА - на Південному Підляшші, в етнічної групи бужан - святкова жіноча хустка веселих кольорів, якою запинали очіпок або кибалку.
 ШКЕЛКА - діал. Скеля, бескид, плато (мараморська говірка).
 ШКЕЛЬЦЕ - розм. Скельце.
 ШКЛЯНКА - розм. Склянка. Не шклянка, не розіб’ється (Номис).
 ЩИРИЦЯ, амарант - рід трав’янистих однорічних рослин, бур’яни, лободоподібні.
 ЮКА - рід вічнозелених рослин родини лілейних (агавових), деревні рослини до 12 м заввишки. В Україні поширені на Південному березі Криму.
 ЯС - давньоруське язичницьке божество світла й добра, ясності.
ЯТЛИК - дятел.

НА ЮРА СХОВАЄТЬСЯ В ЖИТО КУРА!
 Про день св. Юрія (6 травня) існують такі віруванні та приказки:

 1. Люди, котрі під зиму вмирають - у день св. Юрія воскресають.
 2. В Галичині говорять, коли на весну гримить, то св. Дмитро передає св. Юрію ключі, цебто, що св. Дмитро володіє осінню, а св. Юрій - весною.
 3. Св. Юрій по полю ходить, хліб-жито родить.
 4. На Юрія ворона в житі ховається.
 5. Як піде дощ на Юрія, то буде хліб і у дурня.
 6. Коли зозуля закує на Юрія на голому дереві, то буде голодне літо.
 7. Роса на Юрія має цілющу силу, особливо помічна на очі.
 8. Коли на Юрія дощ і грім - буде радість людям усім.
 9. На Юра мороз - зродить овес.
 З лемківських вірувань:
 1. Св. Юрій нажене тепло з дзюри.
 2. Перед Юрієм уночі замикають стайню, щеби міріґи не забрала молока.
 3. „... На Юрія не можна землю рушати, бо прийде велька вода й може землю забрати".
 З повір’їв Жовківського повіту:
 1. Як не йде дощ на св. Юрія і на теплого Николи, то буде сухе літо.
 2. Як стануть багори на Юрія, то буде мокре літо.
 3. На Юра сховається в жито кура.
Зібрала Ганна МИСЬКІВ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2007 > Тема "Душі криниця"