Версiя для друку Обговорити в форумi

Постаті

 На космодромі Канаверал (США) нашому землякові Юрію КОНДРАТЮКУ встановлено пам’ятник
У червні минає 110 років від дня народження визначного вченого, талановитого інженера, одного з піонерів космонавтики Юрія Васильовича Кондратюка (Олександра Гнатовича Шаргея). Ім’я нашого земляка золотими літерами вписане в історію. Одначе належним чином пам’ять
про нього на його батьківщині ще не увічнено...

ПОЛТАВСЬКИЙ ГІМНАЗИСТ
Цікаві роздуми московського академіка Бориса Раушенбаха: «Кондратюк перший запропонував, що у разі стартів на Місяць слід створювати базу не біля Землі, а зручніше - навколо Місяця... Він сказав, що, за його уявленням, перша експедиція має здійснюватись так. Політ із Землі у вигляді єдиної ракети, далі летять навколо Місяця, за його розрахунками, три космонавти. Довкола Місяця починає рухатись станція, на якій залишається один із них. Двоє спускаються на спеціальному модулі на Місяць. Як поглянути, що було здійснено за програмою «Аполлон», то це - дивовижний збіг».
Американський журнал «Лайф» 14 березня 1969 року писав, що один із авторів програми «Аполлон» Джон Хуболт, стежачи за польотом свого творіння, думав про Юрія Кондратюка, який півстоліття тому розрахував, що від-окремлення апарата від корабля-матки - це найліпший спосіб висадитися на Місяць.
Ні, не випадково, думається, на космодромі мису Канаверал у заокеанській Флориді встановлено бюст Юрія Кондратюка. Амери-канці, це точно відомо, задарма ні-чого такого не роблять. То чому до останнього часу про визначного полтавця ми майже нічого не знали? Та тому, що життя, буває, влаштовує такі випробування долі, які непросто збагнути.
У музейній експозиції на чільному місці витяг з метричної книги кафедрального Успенського собору Полтавської єпархії за 1897 рік: «Июня девятого (9) дня рожден, а июля 29 крещен Александр. Родители - студент Киевского университета Игнатий Бенедиктович Шаргей и его законная жена Людмила Львовна...»
Мати майбутнього піонера космонавтики була вчителькою географії та французької мови в Києво-Подільській жіночій гімназії. Разом із чоловіком вона брала участь у студентських заворушеннях у Києві. За що й поплатилася. Її звільнили з-під варти лише через вагітність. Молоде подружжя подалося на Полтавщину, куди ще раніше, після смерті чоловіка, переїхала з Бердичева свекруха, і вдруге вийшла заміж за земського лікаря Якима Даценка.
Студент залишив хвору дружину й немовля під опікою матері, а сам поїхав доучуватися до свого двоюрідного дядька Адольфа Пінскера до Німеччини. Але там його ніхто не чекав. Тоді він їде до Петербурга, де навчання в університеті поєднує зі службою в статистичному відомстві. Тим часом його молода дружина, уроджена Шліппенбах, після арешту та пологів так і не оклигала. Спочатку її помістили в приватну лікарню для душевнохворих у селі Малі Будища, а згодом перевели в Полтаву, де вона невдовзі й померла.
У Петербурзі молодий удівець Гнат Шаргей вступив у громадянський шлюб із Оленою Кареєвою. З часом у 12-літнього Олександра з’явилася сестра Ніна. Саме вона через багато років допомогла розкрити таємницю долі свого гені-ального брата. А тоді сталося так, що за три місяці після народження доньки Гнат Шаргей несподівано помер. Круглий сирота Саша лишається жити в бабусі та дідуся Даценків, які 1910 року і влаштовують онука для продовження навчання в третій клас другої Пол-тавської чоловічої гімназії.
Разом з атестатом зрілості та срібною медаллю йому вручають свідоцтво від старости Полтавського станового товариства: «Дано сие Александру Игнатьевичу Шаргею, записанному в числе мещан города Полтавы по семейному списку под № 5960, родившемуся 9 июня 1897 года, для предоставления в высшее учебное заведение. Июня 6 дня 1916 г.».
У тому самому році Олександр став студентом механічного відділення Петроградського політехнічного інституту й оселився в своєї мачухи Олени Петрівни. Швидко заприятелював із рідною по батькові сестрою Ніною. Проте здобути вищу освіту талановитому юнакові завадила імперіалістична війна. 11 листопада 1916 року першокурсника Олександра Шаргея, як і всіх придатних до військової служби студентів, мобілізують до армії.
Служив на Закавказькому фронті. Демобілізований прапорщик царської армії Олександр Шаргей, долаючи небезпечні перешкоди, не без пригод, пробирається через охоплений громадянською війною та безкінечними міжнаціональними чварами Північний Кавказ і в травні 1918 року опиняється в окупованій німцями Полтаві. До того часу бабуся Катерина Кири-лівна, яка його виховала, померла, а дідусь Яким Микитович переїхав у свій Зіньківський повіт. В умовах окупації та гетьманщини юнакові з армійською поставою вештатися вулицями міста було небезпечно. Тому Олександр більше часу проводить за книгами в свого друга дитинства Миколи Скриньки на вулиці Гоголя, 15. А влітку переїжджає до Києва, де ще до того поселилася його мачуха Олена Кареєва з дочкою Ніною. А там вирують політичні пристрасті: «За врятування Росії», «За самостійну Україну», «За владу Рад», навіть «За анархію - матір порядку»... Всі, як і сьогодні в столиці, прагнуть влади, шукають однодумців. У такій обстановці відставному прапорщику царської армії Олександру Шаргею працювати над розпочатим ще в гімназії рукописом про міжпланетні польоти дуже непросто. Відсидітися на утриманні мачухи теж неможливо. Він підробляє вантажником, слюсарем, електриком...
Зрештою, в листопаді 1918 року його насильно мобілізують у так звану добровольчу білу гвардію. Там він зустрічає студента-медика Бориса Арабажина, якого добре знав ще з дитинства. Той і забирає Олександра санітаром в ешелон для поранених.
Дорогою до Одеси, на станції Бобринській, що неподалік Сміли, санітар Олександр Шаргей «відстає» від поїзда й опиняється в будинку матері та вітчима свого товариша по службі в санітарному поїзді. Домовленість була така: коли ешелон прибуде до Одеси, Борис постарається забрати свої і його, Олександра, документи і також втече додому. Та задуму не судилося збутися. Борис захворів на тиф і помер, а Олександр без документів залишився в сім’ї померлого друга. Добре, що вони були шанованими в усій окрузі лікарями й допомогли йому влаштуватися спочатку мастильником та причіплювачем залізничних вагонів, а згодом і механіком на той час уже націоналізований паровий млин та олійницю колишнього офіцера царської армії Івана Лашинського, що в сусідньому селищі Малій Висці. Невдовзі здібного механіка помітили й запросили працювати на місцеву цукроварню.

ПІД ЧУЖИМ ІМЕНЕМ
Не кожен відвідувач Маловисківського цукрозаводу, нині Кіровоградської області, зверне увагу на скромну меморіальну дошку обіч входу в головний корпус: «У 1921 - 1925 роках на цукровому заводі працював кочегаром, машиністом, механіком майбутній теоретик міжпланетних польотів Юрій Васильович Кондратюк».
Та спочатку про те, як і чому уродженець Полтави Олександр Шаргей став Юрієм Кондратюком. А було так. До середини 1920 року в Україні встановилася радянська влада. Треба було думати про подальше життя та роботу. Але як легалізуватися молодій людині без документів? За долю пасинка, який два рази побував у білій армії, дуже непокоїлася і мачуха Олена Кареєва. Сталося так, що
1 березня 1921 року в Києві від туберкульозу помер студент університету, уродженець міста Луцька двадцятирічний Юрій Кондратюк. Через своїх київських знайомих мачуха й одержала від учителя Володимира Кондратюка документи його померлого брата. Все інше було справою техніки. Надійна людина доставила ці папери пасинку в Малу Виску. Так, 15 серпня 1921 року полтавець Олександр Шаргей став волинянином Юрієм Кондратюком, а з 19 листопада він уже перебував на військовому обліку під своїм новим прізвищем.

ГІРКИЙ ПРИСМАК ВИЗНАННЯ
Захоплений проектом позаземних мандрівок, Юрій Кондратюк збирає свої рукописи, креслення, таблиці й 17 серпня 1925 року їде до Москви. У Держвидаві підозріло подивилися на дивакуватого відвідувача, але папери прийняли. І відіслали в Головнауку. Там відповіли: «Чекайте!»
Пошук засобів на життя в столиці приводить Юрія Васильовича до акціонерного товариства «Хлібопродукт». І він їде працювати механіком елеватора станції Криловська Північно-Кавказької залізниці. Уже в грудні того-таки року він одержує першу премію за вдосконалення елеваторного обладнання.
У квітні 1927-го Юрія Кондратюка переводять на нове місце роботи - на будівництво зернових елеваторів у Західно-Сибірську область. Там у січні 1929 року він за власні кошти видає в Новосибірській друкарні дві тисячі примірників книги «Завоевание межпланетных пространств». Перший примірник з дарчим підписом:
«С почтением пионеру исследований межпланетных сообщений. От автора Юр. Кондратюка» він надсилає Костянтину Ціолковському.
Учений зі світовим іменем не залишається в боргу й шле у відповідь книгу «Исследование мировых пространств ракетными приборами» з надписом на титульній сторінці: «Многоуважаемому Юрию Кондратюку от автора, 1929 г. 15 февраля».
Невдовзі Костянтин Ціолковський видає свою нову книгу «Космические ракетные поезда». У передмові до неї він схвально відгукується про Юрія Кондратюка як одного із активних розробників ракетної справи.
Сам Юрій Кондратюк у цей час продовжує вдосконалювати зерноелеваторне господарство на неосяжних просторах Сибіру. У місті Камінь-на-Обі до цього часу вірно служить людям унікальне сховище на 10 тисяч тонн зерна. Його збудували 1930 року за проектом і під особистим керівництвом Юрія Кондратюка. Прозаїчні цвяхи тоді, як і нині, були товаром вельми дефіцитним. Тому зерносховище з відвантажувальною естакадою на пристані спорудили без жодного цвяха. За незвичайний вигляд автор назвав своє створіння «Мастодонтом». Так ось, хоч вірте, хоч ні, а та назва доісторичної тварини комусь здалася підозрілою. 31 липня 1930 року Юрія Кондратюка заарештували. І звинуватили в тому, що він спеціально збудував зерносховище без цвяхів, щоб воно швидше розвалилося. На той час депеушники ще не до краю розперезалися і тому засудили Юрія Кондратюка лише на три роки позбавлення волі. А вже через рік заслання направили працювати інженером-конструктором із залізобетону в проектне бюро № 14 ПП ОДПУ при «Кузбасбуді» в Новосибірську. Навесні 1932 року за особистим клопотанням наркома важкої промисловості Серго Орджонікідзе невинного Юрія Кондратюка звільнили. Спочатку працює інженером у крайовій
конторі «Союзборошно», а згодом Головенерго Вищої Ради народного господарства запрошує його взяти участь у конкурсі проектів потужної вітроелектростанції в Криму на горі Ай-Петрі.
Та унікальний проект Кримської ВЕС законсервували.
Велика Вітчизняна війна захопила Юрія Кондратюка в Москві на посаді начальника відділу Проектно-експериментальної контори Наркомату електростанцій та електропромисловості.

БУВАЛЬЩИНИ Й ЛЕГЕНДИ
Спекотне літо 1941 року. Німецько-фашистські загарбники рвуться до Москви. 6 липня разом із товаришами по роботі Юрій Кондратюк вступає добровольцем у народне ополчення Київського району Москви. Його зараховують червоноармійцем роти зв’язку 62-го стрілецького полку 21-ї стрілецької дивізії. З історії оборони відомо, як мужньо, без танків і артилерії, ополченці стримували переважаючі сили знавіснілого ворога.
Однополчанин Борис Романенко згадує, як цілий день 3 жовтня біля села Барсуки Калузької області вони вели пекельний бій. З одним із батальйонів перервався зв’язок. Червоноармієць Юрій Кондратюк пішов шукати розрив телефонного кабелю. З того завдання він не повернувся.
У справі колегії Верховного Суду РРФСР від 26 березня 1970 року про реабілітацію Юрія Кондратюка як засудженого 1930 року «совершенно необоснованно» є довідка Генерального прокурора про те, що Юрій Кондратюк загинув на фронті в лавах народного ополчення в 1942 році. Проте документів, які підтверджували б факт загибелі, немає.
Багато плутанини наробив автор виданої в Москві «Трудвидавом» у 1956 році книги «Полет на Луну» Марк Поповський, який 1988 року в емігрантському журналі «Грани» обнародував статтю «Юрий Кондратюк в трех зеркалах: русский дворянин А. Шаргей, украинский мещанин Ю. В. Кондратюк и еврей Самуил Шингер».
Вирішальну роль у піднятті завіси таємничості та поясненні причин розбіжності в біографічних даних Юрія Кондратюка відіграла спеціальна комісія під головуванням академіка Георгія Писаренка. З допомогою компетентних органів удалося розшукати рідну по батькові сестру Ніну Гнатівну Шаргей. Так, вона багато років мовчала тому, що присягнула покійній матері зберегти таємницю брата. У своєму поясненні, копія якого зберігається в Полтавському музеї авіації та космонавтики, вона пише: «...причиною зміни прізвища братом О. Г. Шаргеєм було прагнення уникнути серйозних наслідків, пов’язаних із його службою в білій армії. Може, тоді це було єдиним способом для Олександра Шаргея зберегти волю або навіть життя...». З аргументами сестри важко не погодитися.
Геніальному уродженцю Полтави випало прожити лише 44 роки. Проте це коротке життя було таке яскраве, що одні дослідники порівнюють його зі сліпучим метеоритом, який промайнув на небосхилі, а інші кажуть: «Ні! Доля Юрія Кондратюка, швидше, схожа на далеку згаслу зірку, світло від якої і сьогодні йде до людей».

Григорій ГРИНЬ,
Леонард НІКОЛАЄНКО.
 Полтавська область.
 («Голос України»).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 01.06.2007 > Тема "Українці мої..."