|
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2007 > Тема "Українці мої..."
#21 за 25.05.2007
СИМОН ПЕТЛЮРА. ВИДАТНИЙ ДЕРЖАВНИК УКРА╥НИ
Постат╕
СКАЖИ НАМ ПРАВДУ, ОТАМАН
СИМОН ПЕТЛЮРА. ВИДАТНИЙ ДЕРЖАВНИК УКРА╥НИ
Першого грудня 1991 року наш народ уперше - кожного окремо - запитали, чого в╕н хоче.
Нам треба було в╕дпов╕дати перед Всевишн╕м, ус╕м св╕том ╕ майбутн╕м сво╖х д╕тей. ╤ не т╕льки вони на нас дивилися - доп╕кали погляди й багатьох попередн╕х покол╕нь.
Ми ╕нту╖тивно в╕дчували, як спрямовувався на нас погляд Тараса Шевченка, як уп’ялися в кожного оч╕ таких подвижник╕в укра╖нського самост╕йництва, як Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Хмельницький, ╤ван Виговський, Петро Дорошенко, ╤ван Мазепа, Микола М╕хновський, ╢вген Коновалець, Степан Бандера....
╤ серед болючо╖ й оч╕кувально╖ мит╕ перед нами поставав н╕мий док╕р ще одного видатного сина укра╖нського народу - пров╕дника нац╕онально-визвольних змагань нашого народу в 1917 - 1921 роках Симона Петлюри: «Чи залива╓ краска наше лице, коли розум╕╓мо, що ми не г╕дн╕ бути апостолами прекрасних запов╕т╕в наших найкращих? Чи, може, вона розлилася в гущ╕ п╕дло╖ крови, котру ми од╕дичили й котрою напо╓не таке часом гидке наше минуле?.. Чи, може, благородна кров великих укра╖нц╕в вже зм╕шалась з кров’ю безчесних дегенерат╕в?»
╤, зв╕ривши сво╖ помисли з мр╕ями багатьох покол╕нь наших предк╕в, котр╕ з глибини стол╕ть ╕ донин╕ в╕щують, що «нема краще та нема лучче, як у нас, на Вкра╖н╕», згадавши про м╕льйони без╕менних патр╕от╕в, як╕ поклали сво╓ життя на в╕втар боротьби р╕дного народу за право бути господарем у себе дома, ми перед Всевишн╕м, ус╕м св╕том ╕ майбутн╕м сво╖х д╕тей одностайно й нав╕чно проголосили: Укра╖нсько╖ Самост╕йно╖ ╕ Соборно╖ Держави!
Незалежна Укра╖на ╕сну╓ вже ш╕стнадцятий р╕к, ╖╖ вже визнали понад сто п’ятдесят держав. Але чи вс╕х борц╕в за ╖╖ побудову ми визнали?
╤ якраз це поста╓ сьогодн╕ перед ус╕м св╕том ще одним незбагненним укра╖нським феноменом: як ╕ с╕мдесят з лишком л╕т б╕льшовицько╖ влади, ╕ донин╕ найб╕льш╕ жертовники нашого самост╕йництва не вшанован╕ владою незалежно╖ Укра╖ни. Серед них ╕ Симон Васильович Петлюра, котрий не покинув Укра╖ну у важкий час, ╕, опинившись у вигнанн╕, не залишив боротися за ╖╖ визволення до того бандитського постр╕лу 25 травня 1926 року в Париж╕.
Звичайно, протягом усього пер╕оду ╕снування радянсько╖ влади творча спадщина Голови Директор╕╖ та Головного Отамана в╕йськ Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки Симона Петлюри в Укра╖н╕ заборонялася. ╤сторикам, як╕ були на служб╕ в комун╕стично╖ ╕деолог╕╖, дозволялося лише висмикувати окрем╕ цитати з його документ╕в, що ран╕ше були опубл╕кован╕ або переховувалися в спецсховищах, аби продовжувати знеславлювати його св╕тлий образ. За таких умов, природно, т╕льки на Заход╕ його творч╕сть могла приходити до читача без спотворень.
╤ треба сказати, що вс╕ т╕ листи, документи, статт╕ Симона Петлюри, що стали доступними укра╖нськ╕й ем╕грац╕╖, були нею систематизован╕ й видан╕ двома зб╕рками. Але в д╕аспор╕ було виявлено далеко не всю творчу спадщину великого сина Укра╖ни. Б╕льш╕сть його праць залишилися на Батьк╕вщин╕ або опинилися тут п╕сля захоплення радянськими спецслужбами арх╕ву Уряду УНР.
Тому законом╕рно, що справжн╓ й повне вивчення творчо╖ спадщини Симона Петлюри розпочалося лише в умовах проголошення Укра╖ни незалежною державою. Зокрема, багато зроблено в цьому напрям╕ останн╕м президентом УНР в екзил╕ Миколою Плав’юком та б╕бл╕отекою ╕мен╕ Симона Петлюри в Париж╕, як╕ з╕н╕ц╕ювали перш╕ науков╕ конференц╕╖ та петлюр╕вськ╕ читання в Ки╓в╕ ╕ Полтав╕, як ╕ видання книг, присвячених життю та д╕яльност╕ Голови Директор╕╖ та Головного Отамана в╕йськ УНР.
Нев╕дом╕ дос╕ документи Симона Петлюри дають можлив╕сть в╕дкрити для укра╖нського народу ╕ всього св╕ту цього видатного державного д╕яча, патр╕ота свого народу ╕ водночас справжнього ╕нтернац╕онал╕ста стосовно ╕нших етнос╕в, котр╕ проживають на територ╕╖ Укра╖ни. З них ми можемо в╕дчути глибоке переконання людини, яка несла на сво╖х плечах неймов╕рно важкий тягар державно╖ влади
в чи не найскладн╕ший пер╕од нашо╖ ╕стор╕╖, що його р╕дний народ знайде в соб╕ сили, аби не т╕льки проголосити, а й утвердити пророче Шевченкове: «В сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля».
Можемо лише уявити, яку трагед╕ю переживав Голова Директор╕╖ та Головний Отаман в╕йськ УНР, коли залишав р╕дну землю восени 1920 року, п╕сля того, як здеморал╕зований укра╖нський народ не зм╕г в╕дгукнутися на його заклик зв╕льнитися в╕д б╕льшовицько╖ агрес╕╖, п╕днявшись у ╓дин╕й вол╕ в кожному куточку власно╖ етн╕чно╖ територ╕╖.
Та прийнявши в сво╓ серце б╕ль м╕льйон╕в патр╕от╕в за тих, хто загинув у боротьб╕ за незалежн╕сть Укра╖ни, хто залишався на р╕дних теренах п╕д новим ╕мперським ярмом, Пров╕дник нашого народу продовжував змагання за визволення його й утвердження в с╕м’╖ в╕льних ╕ самост╕йних. Голова Директор╕╖ та Головний Отаман укра╖нських в╕йськ не переставав клопотатися про це буквально кожно╖ мит╕, про що засв╕дчують документи Уряду УНР в екзил╕.
Насамперед, Симон Петлюра хот╕в об’╓днання укра╖нсько╖ ем╕грац╕╖, аби сп╕льними зусиллями прискорити час визволення р╕дного народу, ось чому в╕н так р╕зко реагу╓ на спроби дезертир╕в, як в╕н ╖х назива╓, з фронт╕в нац╕онально-визвольно╖ боротьби, що, прикриваючись ╕дейними розходженнями, прагнуть розколоти сп╕льний порив укра╖нства до в╕дродження незалежно╖ державност╕ на р╕дн╕й земл╕.
╤ в це Голова Директор╕╖ та Головний Отаман свято в╕рить, оск╕льки турбу╓ться, аби укра╖нський народ як ╓диний ╕ справжн╕й господар на сво╖й земл╕ не потрапив у кабальну залежн╕сть в╕д зах╕дних кап╕тал╕ст╕в, котрих б╕льшовицьк╕ окупанти заманювали виг╕дними концес╕ями й орендами в Укра╖ну з метою визнання й узаконення згодом ╖╖ анекс╕╖ в м╕жнародно-правовому план╕. Як бачимо, таке застереження ╓ актуальним ╕ сьогодн╕, коли через створення р╕зних ф╕нансово-промислових груп наш╕ п╕вн╕чн╕ сус╕ди намагаються привласнити багатство укра╖нського народу.
Убол╕ваючи за долю укра╖нсько╖ ем╕грац╕╖, за тих, хто залишився в п╕днев╕льн╕й Укра╖н╕, Симон Петлюра н╕коли не випускав з поля зору проблеми укра╖нства, яке компактними масами розселилося в р╕зних рег╕онах Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. Як можна переконатися з в╕дкритих нин╕ документ╕в,
особливу увагу Голова Директор╕╖ прид╕ляв налагодженню зв’язк╕в з Кубанню, включенню ╖╖ в сферу загальноукра╖нських ╕нтерес╕в.
На основ╕ виявлених матер╕ал╕в Симона Петлюри ма╓мо п╕дстави заявити, що в╕н дуже уважно ставився до укра╖нсько╖ справи на Далекому Сход╕. Так, за його дорученням М╕н╕стерство закордонних справ УНР вивчало цю проблему, контактуючи з японськими дипломатами. З цього приводу з останн╕ми обговорювалися питання, чи претендуватиме Япон╕я на п╕вн╕чну частину Сахал╕ну, яку Уряд УНР в╕дносив до Зеленого Клину, тобто до рег╕ону, осво╓ного укра╖нцями, а в╕дтак при ╕снуванн╕ самост╕йно╖ Далекосх╕дно╖ Республ╕ки мав би одержати в╕дпов╕дний статус.
╤ ще одну дуже важливу рису державницького характеру Симона Петлюри в╕дкривають нам нев╕дом╕ документи: нав╕ть перебуваючи в екзил╕, в╕н намагався п╕дтримувати державну г╕дн╕сть Укра╖ни.
Ш╕стнадцятий р╕к в╕дроджено╖ Укра╖ни однозначно засв╕дчу╓ усьому св╕тов╕, що наша держава розбудову╓ться, спираючись на досв╕д попередн╕х покол╕нь. ╤ т╕ ╖хн╕ традиц╕╖, що спочатку певною частиною сусп╕льства через необ╕знан╕сть сприймаються з недов╕рою, згодом орган╕чно входять у життя ╕ св╕дом╕сть як законом╕рн╕сть. Так трапилося, скаж╕мо, з нашою тисячо-л╕тньою нац╕ональною символ╕кою, зрештою, ╕ наша нац╕ональна одиниця п╕дтвердила тисячол╕тню ╕стор╕ю укра╖нсько╖ державност╕. Але для ╖╖ справжнього утвердження ще потр╕бно багато зробити, в тому числ╕ ╕ в реформуванн╕ державного буд╕вництва.
Ознайомлення з арх╕вними документами засв╕дчу╓: в Уряд╕ УНР, керованому Симоном Петлюрою, було багато грамотних спец╕ал╕ст╕в, котр╕ досить оперативно реагували, наприклад, на процеси грошового об╕гу, аби не допустити наднормативного знец╕нювання нац╕онально╖ валюти. Вони сво╓часно готували в╕дпов╕дн╕ законодавч╕ акти, що дозволяло стримувати ╕н-фляц╕ю нав╕ть за умов ведення бойових д╕й.
Голова Директор╕╖ глибоко в╕рив у повернення на р╕дну землю вже з того моменту, коли перейшов з╕ сво╓ю арм╕╓ю Збруч. У листах до член╕в Уряду УНР, пол╕тичних, в╕йськових д╕яч╕в ╕ госпо-дарник╕в в╕н щодня накреслю╓ плани в╕дбудови життя в Укра╖н╕. В його особистих зверненнях зустр╕ча╓мо конкретн╕ пропозиц╕╖ щодо р╕зних галузей економ╕ки, культури, осв╕ти, м╕жнародних в╕дносин.
Але чи не найб╕льшу увагу зверта╓ Симон Петлюра на в╕дродження духовност╕ нац╕╖, традиц╕й нашого народу, що викристал╕зовувалися стол╕ттями й в╕дшл╕фовувалися кращими майстрами слова, пензля, мелод╕╖. Великий син Укра╖ни особливо гостро в╕дчував, що в╕дродження нашо╖ державност╕ неможливе без в╕дродження нац╕онально╖ душ╕ укра╖нця, яка вв╕брала в себе батьк╕вськ╕ традиц╕╖ ╕ в географ╕чних назвах, ╕ в арх╕тектур╕ церковних храм╕в, у власних пр╕звищах, найменуваннях вулиць...
Симон Петлюра не був н╕коли противником того, аби в Укра╖н╕ проживали сп╕льно з нами й представники ╕нших народ╕в, яких доля сюди привела. Але його душа бол╕ла, коли в╕н бачив, як бажаюч╕ прохарчуватися на наш╕й земл╕ намагалися тут порядкувати по-сво╓му, вносячи деморал╕зац╕ю та розкладаючи м╕сцеву людн╕сть.
Сьогодн╕ мусимо визнати, що протягом багатьох десятил╕ть антиукра╖нським силам вдалося поширити в масов╕й св╕домост╕ м╕ф про в╕дпов╕дальн╕сть Голови Директор╕╖ та Головного Отамана в╕йськ УНР Симона Петлюри за ╓врейськ╕ погроми в Укра╖н╕ в 1919 - 1920 роках. Аргументац╕╓ю на користь цього наводилося й те, що ╓врея Саму╖ла Шварцбарда, котрий позбавив життя Пров╕дника укра╖нських нац╕онально-виз-вольних змагань, французький суд присяжних, мовляв, виправдав. Але колишн╕ спецсховища, де дуже довго переховували документи, пов’язан╕ з д╕яльн╕стю Симона Петлюри, а також про його вза╓мов╕дносини з ╓вреями, цю лже-концепц╕ю спростовують, тому проблема «Петлюра ╕ ╓вре╖» ма╓ бути очищена в╕д наклеп╕в та ╕нсинуац╕й.
Насамперед, не в╕дом╕ ще вчора матер╕али засв╕дчують, що Симон Петлюра був противником ╓врейських погром╕в. ╤ саме його вказ╕вки щодо пересл╕дування винуватц╕в цих злочин╕в приховувалися в╕д досл╕дник╕в. Зокрема, телеграма Головного Отамана в╕д 28 с╕чня 1919 року коменданту станц╕╖ Миргород з вимогою покарати тих, хто допустив наругу над ╓вреями в Яреськах на Полтавщин╕. А под╕бних документ╕в виявлено десятки.
Кр╕м того, до наукового об╕гу нин╕ вводиться велика к╕льк╕сть документ╕в ╓врейського походження, котр╕ показують прихильне ставлення Симона Петлюри до цього народу. Так, особистими листами м╕н╕стра ╓врейських справ УНР П╕нхоса Красного засв╕дчено пожертву Голови Директор╕╖ в сум╕ 15 тисяч польських марок на користь ╓вре╖в-б╕женц╕в в╕д б╕льшовицько╖ влади в лютому 1921 року, коли й сам Петлюра та укра╖нське в╕йсько перебували в скрутних матер╕альних умовах у вигнанн╕.
В╕с╕мдесят рок╕в тому, як стверджують документи, «по вс╕й Укра╖н╕, де ви не п╕дете, де ви не забалака╓те, всюди ви чу╓те ╕м’я Петлюри. В р╕зних фарбах розписують
його: як людину, б╕ля котро╖ й до котро╖ тягнеться спокутана думка за прошле всього населення Укра╖ни. З ╕м’ям Петлюри зв’язано все те, що чека╓ людей гарного в житт╕. По м╕ркуванням селян ╕ взагал╕ всього громадянства, лише Петлюра дасть спок╕й, який ╕ ран╕ше цього хт╕в, але ми його не розум╕ли, бо б╕льшовики нас вдурили, а ми ╖м в╕рили (так каже громадянство Укра╖ни), ╕ чим дал╕ на сх╕д або ближче до московського кордону, тим б╕льше ╕м’я Петлюри люб╕ше ╕ дорожче...».
╤м’я Петлюри справд╕ стало тод╕ визвольним прапором для укра╖нства. Хл╕бороби-землевласники, св╕дчать документи, заявляли, що готов╕ дати Головному Отаманов╕ сво╖х «син╕в на захист Батьк╕вщини. Цей вогонь п╕дтриму╓ться в селах головним чином с╕льськими учителями й с╕льською «╕нтел╕генц╕╓ю», незважаючи на сувор╕ заходи б╕льшовик╕в. Не вистача╓ лише орган╕зац╕╖ й то╖ ╕скри, котра в один час ╕ в один момент може об’╓днати всю Укра╖ну в м╕цну орган╕зац╕ю, котро╖ багнети будуть напрямлен╕ проти усяких чужинц╕в. Т╕льки один Головний Отаман, ╕м’я котрого вже давно стало святим символом для селян, може бути ц╕╓╖ ╕скрою, що зажже Укра╖ну».
╤ навесн╕ 1921 року, коли Укра╖на опинилася в надзвичайно важкому становищ╕, повстанськ╕ в╕дд╕ли, що витворилися на теренах Волин╕ та Под╕лля, давали «клятву перед Богом негайно стати до боротьби з ворогом напасником, б╕льшовиками московськими та ╖х приб╕чниками, з ╓диним гаслом: «Вся влада на Укра╖н╕ - законному Урядов╕ УНР на чол╕ з Головним Отаманом С. В. Петлюрою та Радою Республ╕ки», ╕ звернулися до нього на чужину, аби в╕н став на чол╕ визвольного походу на р╕дну землю. Вони в╕рили саме Петлюр╕, називаючи його Батьком: «Ми ждемо Твого руху, Твого слова, кер╕вництва Твого, Тво╓╖ помоч╕, Головний Отамане наш, Голово р╕дно╖ справи нашо╖ - дай свою руку, дай гасло - вс╕ ми клянемося, що до одного, як один, п╕демо на останн╕й б╕й з ворогом, бо вже стало так, що або добути, або дома не бути, «Укра╖на або смерть» - ось гасло на прапорах наших».
Це стало ╕ його гаслом, його житт╓вим кредо, бо в╕н вважав, що «кождого сина певно╖ нац╕╖ чека╓ велике д╕ло, до котрого в╕н мусить готуватися, виповнити котре в╕н мусить», ╕ «кождий член нац╕╖ - це вартовий, що пильно й сов╕сно повнить св╕й обов’язок на високому посту Чести народу. Нев╕домо, на долю котрого з них випаде потреба самопожертви для охорони ц╕╓╖ Чести. Але кождий мусить бути до цього готовим».
╤ Симон Петлюра виявився саме таким.
Володимир СЕРГ╤ЙЧУК,
професор Ки╖вського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ Тараса Шевченка, доктор ╕сторичних наук.
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 25.05.2007 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4798
|
ОДЕСИТ – ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ УНР
Ярослав Грицак: ВИХ╤Д ╤З «РУССКОГО МИРА» БУДЕ ДЛЯ НАС ПЕРЕМОГОЮ
СПОМИН ПРО ╤ЛОВАЙСЬКУ ТРАГЕД╤Ю ╤ РУСЛАНА ГАНУЩАКА
У ЛЬВОВ╤ ПОПРОЩАЛИСЯ З АНДР╤╢М ПАРУБ╤╢М
