Версiя для друку Обговорити в форумi

ФАХОВИЙ ВИСНОВОК РОБОЧОЇ ГРУПИ ІСТОРИКІВ ПРИ УРЯДОВІЙ КОМІСІЇ З ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН І УПА
 (Продовження. Поч. у № 8 - 17).
 Проблема постає і на рівні історичної оцінки військової формації, якою була Українська повстанська армія, і політичної сили, що її створила - Організації українських націоналістів (С. Бандери).
 З іншого боку, проблема полягає в тому, що органи радянської влади боролися з повстанським рухом не тільки силовими методами і репресіями проти пов’язаного з повстанцями місцевого населення, але й засобами пропаганди і провокації. Радянські пропагандисти твердили про те, що повстанський рух ініційований гітлерівськими спецслужбами. Ця теза раніше активно використовувалася у боротьбі, а нині - у полеміці з повстанцями. Наголос у звинуваченнях, що висувалися і висуваються проти повстанців, завжди робився на їхніх діях у період Другої світової війни, тобто у 1939 - 1945 рр.
 Після виборів до Верховної Ради УРСР та місцевих рад у березні 1990 р., які були програні комуністами у трьох областях Галичини, Народний рух України поставив питання про політичну реабілітацію ОУН і УПА. У зв’язку з цим керівники трьох відділів ЦК КПРС (ідеологічного, партійного будівництва і кадрової роботи, державно-правового) 28 серпня 1990 р. звернулися в секретаріат ЦК з доповідною запискою «Про суспільно-політичну обстановку в західних областях України». В ній пропонувалося «в партийной печати и других средствах массовой информации начать широкую публикацию документов из партийных архивов, КГБ-МВД о действиях бандеровцев под руководством спецслужб фашистской Германии и других стран». Ґрунтуючись на пропозиціях записки, секретаріат ЦК КПРС прийняв 17 січня 1991 р. розгорнуту постанову «Про спроби політичної реабілітації Організації українських націоналістів і Української повстанської армії в західних областях Української РСР».
 Після 24 серпня 1991 р. ветерани УПА, а також політичні або громадсько-політичні організації, які вважають себе правонаступниками ОУН, поставили питання про визнання Української повстанської армії воюючою стороною у Другій світовій війні. Вони твердили, що задовго до появи самостійної держави сотні тисяч українців у лавах ОУН і УПА боролися за свободу і незалежність України. Боротьбу ОУН і УПА проти вермахту і Радянської армії та інших силових структур компартійно-радянського політичного ладу вони розглядають як національно-визвольну боротьбу за утворення Української самостійної соборної держави (УССД).
 Організація ветеранів України і ліві партії, які підтримують цю організацію, не бажають змінювати оцінок діяльності ОУН і УПА, встановлених у директивних рішеннях ЦК КПРС. Вони вимагають вилучити з навчальної програми ті підручники з історії України, в яких бойовики ОУН і військовики УПА показані нарівні з радянськими партизанами як учасники руху Опору. Вони продовжують твердити, що ті, хто перебував в ОУН і УПА, є зрадниками українського народу, фашистськими прислужниками і воєнними злочинцями.
 «Проблема ОУН-УПА» набула загальнонаціональної ваги в ході відзначення 50-річчя УПА восени 1992 р. Прихильники і противники УПА у 1993 р. провели по кілька наукових конференцій, не контактуючи між собою. Висновки, до яких вони прийшли на цих конференціях, були протилежними за змістом.
 1 лютого 1993 р. Президія Верховної Ради України ухвалила постанову «Про перевірку діяльності ОУН-УПА». На Міністерство юстиції було покладено завдання створити урядову комісію, яка зайнялася б реалізацією постанови. Однак Міністерство юстиції тільки 14 червня 1994 р. скликало нараду з представниками Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ та Головного архівного управління, яка висунула пропозицію створити дослідну групу для вивчення проблеми силами позапартійних науковців. Через відсутність фінансування справа не зрушила з місця. Проте уперше в урядових колах визнали необхідність здійснити науково-дослідну роботу з «проблеми ОУН-УПА», починаючи з первинного етапу - вивчення архівних документів.
 13 вересня 1996 р. Верховна Рада України ухвалила рішення створити тимчасову комісію з метою сприяння у вивченні питань, пов’язаних з перевіркою діяльності ОУН і УПА. Очолив парламентську комісію народний депутат України А. Юхимчук. Історичний та юридичний висновки стосовно «проблеми ОУН-УПА» передбачалося розглянути на Верховній Раді України у березні 1997 р. Відповідне рішення було доведене до відома керівництва Організації ветеранів України, Організації українських націоналістів і Конгресу українських націоналістів.
 До комісії А. Юхимчука на паритетних засадах увійшли народні депутати, які представляли різні погляди на «проблему ОУН-УПА». Через це її робота була паралізована. «Проблема ОУН-УПА» викликала розкол й у ветеранському русі. 13-14 жовтня 1996 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Всеукраїнського об’єднання ветеранів Другої світової війни. З’їзд прийняв статут і програму, обрав раду на чолі з І. Юхновським і висловився за надання статусу учасників війни та відповідних пільг усім ветеранам УПА. Конфронтація в суспільстві дедалі більше загострювалася, втягуючи у свою орбіту не тільки ветеранів, а й політичні сили, які прагнули використати їхній високий моральний авторитет.
 Неспроможність парламентської комісії розв’язати «проблему ОУН-УПА» змусила Президента України покластися в цій справі на уряд. 28 травня 1997 р. Л. Кучма дав доручення створити Урядову комісію з вивчення діяльності ОУН і УПА. Постановою Кабінету Міністрів від 12 вересня 1997 р. за № 1004 комісія була створена у складі віце-прем’єр-міністра (голова комісії), міністра юстиції, міністра закордонних справ, міністра внутрішніх справ, міністра фінансів, міністра інформації, міністра освіти, голови Служби безпеки, Генерального прокурора (за згодою), президента Національної академії наук, директора Інституту історії України НАН України, директора Інституту стратегічних досліджень. Функції робочого апарату комісії були покладені на Міністерство юстиції.
 Робоча група істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА була сформована в Інституті історії України НАН України, але не мала постійного складу (за винятком керівника групи С. Кульчицького і відповідального секретаря О. Веселової). Спеціалісти з інституту або з інших установ залучалися до роботи в групі на підставі трудових угод.
 Організовуючи свою діяльність, робоча група приділила виняткову увагу питанню про те, в якій формі мали реалізуватися її висновки. Звичайна форма наукової записки була б мало переконливою як для Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА, так і для широкої громадськості.
У 1992 - 1993 рр. Інститут історії України НАН України готував і подавав такі записки до Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, але вони сприймалися як точка зору тих науковців, які їх готували, і не більше.
 Тому головним напрямом в організації роботи стала підготовка трьох взаємопов’язаних документів:
 - фундаментального збірника документів про діяльність ОУН і УПА, на матеріалах якого повинна була готуватися історична довідка;
 - розгорнутої історичної довідки про ОУН і УПА, на матеріалах якої мали бути підготовлені основні тези;
 - основних тез з оцінкою дій ОУН і УПА.
 Смисл такої структури дослідницького проекту полягав у тому, щоб створити можливість перевірки будь-якої тези з фахового історичного висновку кожним, хто мав би сумнів щодо її істинності, на широкому документальному матеріалі. У випадку ж, якщо і цей матеріал не буде переконливим, бажаючий міг би звернутися до документальної частини дослідження.
 На засіданні 20 січня 1998 р. Урядова комісія затвердила план заходів, згідно з яким треба було подати Президентові України і Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення офіційної позиції щодо діяльності ОУН і УПА до 15 грудня 1998 р. Проте під час роботи було виявлено стільки «білих плям», що зазначені строки стали абсолютно нереальними. Зрозумілим залишалося лише одне: результати науково-дослідної роботи треба було реалізувати якомога швидше. Тому історичний висновок і розгорнуту довідку робоча група істориків готувала двічі: в 2000 і 2004 рр.
 У 2000 р. була надрукована попередня історична довідка «Проблема ОУН-УПА» обсягом в 129 с. (7,7 друк, арк.) і заснований на ній «Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА (попередній варіант)» обсягом 38 с. (1,5 друк. арк.).
 У вересні 2004 р. на підставі рукопису підготовлених робочою групою нарисів «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія» з’явився головний документ - «Основні тези з проблеми ОУН-УПА (історичний висновок)». Рукопис нарисів у паперовому та електронному вигляді, а також виготовлена в комп’ютерно-видавничому відділі Інституту історії України брошура під назвою «Проблема ОУН-УПА. Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Основні тези з проблеми ОУН-УПА (історичний висновок)» у жовтні та листопаді 2004 р. були передані замовнику - Міністерству юстиції України. Тоді ж обидві праці були передані видавництву «Наукова думка» для опублікування в 2005 році у вигляді книг «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси» (40 друк. арк.) та «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА» (4 друк. арк.).
 Між нарисами «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія» видання 2005 р. і попередньою історичною довідкою «Проблема ОУН-УПА» видання 2000 р. існує якісна відмінність. Так само існує якісна відмінність між головним документом робочої групи - історичним висновком з проблеми ОУН-УПА зразка 2000 р. і 2005 р. Відмінність між цими працями робочої групи полягає не стільки в оцінках досліджуваних явищ, скільки в глибині розробки проблеми.
 У членів робочої групи, так само як в усіх інших громадян, є власна політична позиція щодо «проблеми ОУН-УПА». Вони далеко неоднодумці, але як фахівці-дослідники істини, вони не можуть залишатися в процесі роботи з фактами на взаємопротилежних позиціях, навіть якщо на таких позиціях вони стояли до початку відповідної роботи. Свою увагу робоча група зосередила тільки на збиранні і аналізі неспростовних фактів. У необхідних випадках увага зосереджувалася на існуючих в науковій або пропагандистській сферах матеріалах, які нібито мали вигляд неспростовних фактів, але насправді є штучно створеними однією зі сторін тодішнього протистояння з метою морально обтяжити противника.
 Маючи багаторічний досвід роботи над «проблемою ОУН-УПА», члени робочої групи розуміли, що підготовлені ними праці й зроблені на їх основі висновки не можуть переконати тих, хто брав участь у конфлікті. Тому таке завдання навіть і не ставилося. Нашою головною метою було - надати об’єктивний фактичний матеріал у розпорядження органів влади та широкої громадськості для самостійних висновків.
 Опубліковані у 2005 р. напрацювання робочої групи спираються на істотно ширшу, ніж у 2000 р., фактологічну основу. Впродовж семи років (1998-2004) робоча група випустила в світ 28 книг загальним обсягом 5819 с. (293,8 друк. арк.). Більша частина їх - це монографічні розробки «білих плям» з історії ОУН і УПА. Кращі публікації покладені в основу підсумкової колективної монографії «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси». Структура цієї книги має такий вигляд:

 П е р е д м о в а.
 (С. В. Кульчицький).
 Розділ 1. Тактика і стратегія українських націоналістів на початковому етапі Другої світової війни (І. К. Патриляк).
 Розділ 2. Перехід ОУН(Б) на антинімецькі позиції (1941-1942) (А. В. Кентій).
 Розділ 3. Бульбівці («перша УПА») (В. В. Дзьобак).
 Розділ 4. «Двофронтова» боротьба УПА (1943 - перша половина 1944 рр.) (А. В. Кентій).
 Розділ 5. Бойові дії ОУН і УПА на антипольському фронті (І. І. Ільюшин).
 Розділ 6. Боротьба збройних відділів ОУН і УПА з радянським карально-репресивним апаратом (О. Є. Лисенко).
 Розділ 7. Антикомуністичний опір ОУН і УПА у післявоєнний період (1946 - 1956 рр.) (А. В. Кентій).
 Розділ 8. Ідеологія Організації українських націоналістів (Г. В. Касьянов).

 Починаючи свою діяльність, робоча група користувалася бюджетним фінансуванням, що надходило через Міністерство юстиції України. Однак з 2000 р. фінансування було припинене (на три роки), і характер діяльності робочої групи змінився. Ми звернулися до науковців, які через власну зацікавленість займалися «проблемою ОУН-УПА». Авторами розділів підсумкової монографії стали В. Дзьобак та І. Патриляк, які раніше працювали над кандидатськими дисертаціями відповідної тематики.
І. Ільюшин видрукував за допомогою робочої групи три монографії, після чого захистив докторську дисертацію з теми написаного ним розділу в книзі «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси».
 Особливо важливу роль в діяльності робочої групи відіграв працівник Центрального державного архіву громадських об’єднань України А. Кентій. Один з найбільш досвідчених архівістів, він більше десяти років досліджував історію УПА, зафіксовану в першоджерелах, а не публікаціях радянської або української зарубіжної історіографії. Співробітництво з А. Кентієм виявилося взаємокорисним. В перші півтора року друкована продукція робочої групи складалася виключно з монографій А. Кентія, які йому не вдавалося раніше надрукувати. У підсумковій колективній монографії «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси» А. Кентію належать три розділи з восьми.
 Робоча група звернулася до завідуючих відділами в Інституті історії України НАН України з проханням підготувати відповідні їх науковій спеціалізації розділи колективної монографії «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси». Завідуючий відділом історії Другої світової війни д.і.н. О. Лисенко написав розділ про боротьбу збройних відділів ОУН і УГ1А з радянським карально-репресивним апаратом в останні роки Великої Вітчизняної війни. Відомий своїми публікаціями з історії націоналізму проф. Г. Касьянов, який очолює в інституті відділ новітньої історії і політики, підготував завершальний розділ колективної монографії - «Ідеологія Організації українських націоналістів».
 Окремо слід зупинитися на запланованому до видання фундаментальному збірнику документів про діяльність ОУН і УПА, який є заключним елементом тріади дослідницького проекту. Робоча група істориків має рукописи п’яти документальних збірників (упорядник к.і.н. О. М. Веселова), кожний з яких висвітлює події одного року Великої Вітчизняної війни. Вони є результатом дослідницької праці за період 1997 - 2004 рр. і друкуватимуться на поліграфічній базі Інституту історії України в 2005 р. Автори книги «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси» готували свої тексти, спираючись на власну багаторічну працю, кожний за своєю темою - в архівах України, Росії і Польщі. Вказані збірники документів можуть служити джерелом об’єктивної інформації для будь-кого, хто прагне більше дізнатися про діяльність ОУН і УПА.
 Коли заходить мова про перевірку тих або інших положень у монографії «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси», ми пропонуємо взяти до уваги чотиритомник «Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів», упорядкований проф. Університету Сорбонна (Париж) і Українського вільного університету (Мюнхен) Володимиром Косиком:
 Том 1, Львів, 1997, 384 с.; 60 документів за 1941 р.
 Том 2, Львів, 1998, 384 с.; 52 документи за 1941 - 1942 рр.
 Том 3, Львів, 1999, 384 с.; 55 документів за 1942 - 1943 рр.
 Том 4, Львів, 2000, 368 с.; 71 документ за 1944 - 1945 рр.
 Томи 2 і 3 видані під грифом трьох установ - Львівського національного університету ім. І. Франка, Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України та Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Томи 1 і 4 мають грифи тільки двох перших установ.
 У чотиритомнику проф. В. Косика майже нема випадкових документів. Всі вони у сукупності дають картину Опору на тимчасово окупованій території України в 1941-1944 рр., яка випливає з німецьких документів. Кожний документ публікується у чотиритомнику двічі: в оригіналі німецькою мовою, а також у перекладі українською мовою.
 Деякі недоліки чотиритомника кидаються у вічі: відсутній джерелознавчий аналіз, у першому томі відсутні архівні посилання, трапляються грубі помилки перекладачів. Однак перелічені недоліки не заважають користуванню документами. Навіть помилки перекладачів вдається відкоригувати, тому що німецький текст цілком читабельний. Проте майже всі документи надані у фрагментах, і неможливо встановити, чи не зняв упорядник ту частину тексту, яка не влаштовувала його за змістом.
 (Закінчення в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 04.05.2007 > Тема ""Білі плями" історії"