Версiя для друку Обговорити в форумi

ЧУЙКО Володимир народився 1941 року в селі Жеребковому на Одещині. Закінчив факультет Одеського університету. Поет, літературний критик, публіцист. Член Національної Спілки письменників України. Упорядник антології української поезії "Книга про матір"
(К.: Криниця, 2004). Лауреат літературної премії ім. Андрія Малишка.

УКРАЇНА
Пір'їна, кураїна і руїна.
Костенко Ліна. Пісня солов'їна.
Дніпра життєдаруюча судина
І Моря Чорного розбурхана рівнина.
Ланів широких далеч безгомінна,
Пісень краса щемливо-злотоцінна.
В липневе надвечір'я запах сіна
І мова невмируща і нетлінна.
Непримиренність розбрату зміїна
У зверхників, дурніших від поліна.
Повзти до когось тягне на колінах -
Це наша вдача схарапуджено-уклінна,
Це споконвічна яничарська піна,
Та встанемо на ноги неодмінно.
Ми лагідні, в нас доброта незмінна,
Хай твердість додається їй камінна.
Любисток, материнка і хвоїна -
Це наша доля, наша Україна!
* * *
Батьки мої, Параска і Лука,
Гучного слова не сказали зроду,
Не присягалися у вірності народу,
А працювали в полі до смерка.
Батьки мої, Параска і Лука,
Коштовностей блискучих
не надбали,
По парі хромових
на празник мали...
А скарб єдиний - совість нелегка.
Батьки мої, Параска і Лука,
Ніколи на ставку не загоряли,
Мене, малого, дуже дивували,
І пам'ять ця тепер мені гірка.
Батьки мої, Параска і Лука,
Не мандрували,
вам скажу нарешті.
Щоправда, тато був у Будапешті,
От тільки добирався пішака.
Батьки мої, Параска і Лука,
У телевізорне віконце заглядають,
А спогади поволі пропливають,
Мов надвечірня степова ріка...

КРИМСЬКІ СЕЛА
В одній з передач Українського радіо почув назву кримського села - Чоботарка. І забагалося детальніше ознайомитися з найменуваннями сіл нашого чарівного півострова. Так і народився вірш. Хай це лише ритмізований перелік назв, але як проречисто свідчать вони про глибинну українність Криму.

Бондаренкове, Колодязне,
Шафранне,
Журавлівка, Українка, Мостове,
Тополівка, Шепетівка,
Семидвір'я,
Чорнопілля, Тимошенко,
Зернове.
Кукурудзяне, Полтавка,
Красногірка,
Горностаївка, Піщане, Степове,
Кринички, Карпова Балка,
Баштанівка,
П'ятихатки, Комишанка, Лозове.
Дорошенкове, Ячмінне,
Лісносілля,
Соколине, Снігурівка, Лугове,
Сухоріччя, Сінокісне, Лебединка,
Білоглинка, Чоботарка, Громове...
* * *
Був час,
Коли я хотів випити море.
Був такий час.
Був час,
Коди я не мав часу,
Щоб поговорити з мамою.
Був такий час.
Був час,
Коли я комусь заздрив,
Не відаючи,
Що там ще більше бридні й хаосу,
Ніж у мене.
Був такий час.
Був час,
Коли я жадібно доставав книги,
Щоб їх потім ніколи не читати.
Був такий час.
А тепер немає у мене
Ні мами, ні часу.
І моря мені не випити.
Залишились одні книги.
Такий настав у мене час...

КАМІНЧИК
Пам'яті незгасної промінчик
Прилетить колись на твій поріг.
Морем одшліфований камінчик,
Тихо упаду тобі до ніг.
Ти його візьми, будь ласка, в руки,
Подивись хоча б маленьку мить -
Крізь печаль камінної розлуки
Моє серце в ньому защемить.
Пригадай над морем крутосхили
І стежину світлу, мов ручай,
Де об скелі розбивались хвилі,
Повнилось кохання через край.
Час минув - і з радістю, і з горем.
Що було - не вистачає слів.
Мов камінчик, викинутий морем,
Я в твоїй долоні затремтів.
* * *
Зроби добра свою краплинку,
На крихту здатен - а зроби.
Не розпускай ядучу слину
В ярмі безплідної злоби.
Нехай ти безіменно канеш
У товщі відшумілих днів,
Та неодмінно все ж постанеш
У тім добрі, що ти зробив.
 * * *
Ось воно, життя, мов на долоні:
Там - початок, а тут - кінець.
Там - світанку тихі оболоні,
Тут - буття обірваний терпець.
Але треба ще дійти до нього,
Маю на увазі - до кінця,
Без отрути каяття гіркого
І бодай в кінці - без манівця.
* * *
О, ти начитаний нівроку!
Біжиш од чорнового чину,
А лупиш словом на всі боки -
Бо ти не любиш Україну.
На вільну стали ми дорогу
Й ніяк не випростаєм спину.
Ти ж зловтішаєшся із того -
Бо ти не любиш Україну.
Так, ми сякі й такі, одначе
Йдемо угору, не в долину.
А ти за ситим рабством плачеш -
Бо ти не любиш Україну.
Ти мовиш правду неприємну,
Гірку, колючу і полинну.
Я визнаю це... й не приємлю -
Бо ти не любиш Україну.
Для тебе радість - відшмагати
Хохла, немов напівлюдину.
Ти майстер слова, що й казати -
Але не любиш Україну.

СТРАТЕГІЯ
Ні, чому ж,
етнографію ми вам залишимо.
Од барвистих костюмів
немає небезпеки.
Хай жебонить українське радіо.
Хай виходить "Кобзар".
Хай ваш президент
(Пардон, тоді уже губернатор)
Гуторить публічно вашою мовою.
Але Україна -
"исконно русская земля" -
знову стане,
тепер уже назавжди,
"Южнорусским краем..."
* * *
Спогади є, а тебе нема.
А за вікном далина німа.
Сплять кілометри в холодній траві.
Спогади - завжди живі.
Де ти? Вернися! Нема і луни.
Сплять у безмежжі сухі полини.
Поїзд летить, у нього своє, -
Вітер навідліг у вікна б'є.
Кому яке діло, що серце щемить.
Де ти? Вернися! Бодай на мить!..
м. Київ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 06.04.2007 > Тема "Душі криниця"