Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела
 
 Зима цього року забарилася, але зимові святки вже почалися. І хоча не в’їхали вони на легких санях по білому сніжку, як очікувалося, проте настрій із плином грудневих днів набуває святкового забарвлення. Його не може зіпсувати навіть малосонячна погода з навислими сірими хмарами. Величні зимові свята, позначені високою поетикою і романтикою з глибоким філософським змістом, уже постукали в двері. 13 грудня першим переступив поріг нашого українського дому Андрій Первозванний. Як відомо, він був першим з усіх апостолів, кого покликав Ісус для служіння Богу. Можливо, саме тому йому належить честь відкривати зимові свята, сповіщати нас про наближення Різдва Христового, а також нагадувати про наш людський обов’язок на грішній землі.
 День Андрія Первозванного збігається за давнім звичаєм з язичницьким святом Калити, що знаменувало поворот сонця із зими на літо. Народжувалася надія на новий урожай. Звідси, «калита», «калета» чи «калата» - це обрядовий хліб у вигляді кола. Назва походить від калатання підвішеного до сволока коржа.
 Пекли калиту дівчата удосвіта, набравши води із кількох криниць, щоб замісити тісто до сходу сонця. Це магічне дійство супроводжувалося примовляннями та обрядовими сценками, як і при випіканні весільного короваю. За давніми уявленнями калита під стелею — це символ сонця і бога предка, а також бога шлюбу. Мак у коржі - зорі на небі, діти сонця. Мак-зорі віщують безліч кіп у полі, гурти худоби в оборах, багатство і достаток. Його подає Дажбог. Тож годиться славити його на Землі за щедрі дари.
 Андріївські вечорниці виросли на прадавніх традиціях. Це молодіжне свято стало одним із складників на-ціональної культури. Його доцільно запровадити в школі як своєрідний урок з українознавства, що й зробила вчителька Любов Шестакова, яка викладає цей предмет в Ялтинському НВК №15, вона ще й практичний психолог цієї школи. За рахунком це вже четвертий захід на згадану тему. Його запрезентувала створена нею театральна студія «Роксолана».
 Надвечір, 13 грудня, у прибраній атрибутикою української світлиці залі зібралися 80 хлопців та дівчат старших класів на Андріївські вечорниці. Залицяння, витівки, жарти, раптова поява серед гостей іронічних персонажів української класики з їх монологами та діалогами наповнювали свято веселими нотками. Смішні сценки за участю Стецька та Уляни (Ігор Красняков, Олена Сичова), баби Палажки та баби Параски (Людмила Хоменко, Олена Мусатова), Вакули та Оксани (Павло Пап-ченко, Тетяна Звєрєва), Солохи з її горезвісними залицяльниками (Марина Дєді-кова, Володимир Погорєлов, Роман Лук’яненко), Наталки Полтавки та Возного (Віолетта Віколова, Ярослав Кулемза) стали цікавим доповненням до свята. Вони органічно вписувалися в загальну тему. Лунали народні пісні у виконанні дуету Антоніни Скрипки та Маргарити Кособокової, наймолодшої солістки Лізи Шестакової. Бандуристка Катерина Стецун озвучила сценарій перлинами української класичної музики.
 Кульмінацією Андріївських вечорниць стало проведення обряду Калити. Керував дійством пан Калетинський (від назви коржа) у виконанні учня 10-го класу Дмитра Фурсова. Підвісивши до стелі калиту, він стежив за порядком її кусання. Пан Калетинський запрошував панів Коцюбинських, тобто тих, хто мав їхати на коцюбі (чи рогачі) здійснити урочистий акт кусання калити. Від дверей доносився чийсь голос:
 «Їду, їду на коні
 У червонім жупані
 Калиту кусати».
 «А я буду по губах писати», — озивався пан Калетинський і вчиняв присуд: обмащував квачем, змоченим у розведеній сажі, тих, хто не справлявся із завданням.
 - А я вкушу!
 - А я впишу!
 Перегукувалися до тих пір, поки шматочок калити після довгих спроб (калита ж бо висіла в повітрі, а торкатися її руками не можна було) таки не опинявся в роті пана чи пані Коцюбинських. До речі, Коцюбинськими ставали навіть учителі, їм теж було весело. Де ще можна проїхатися на коцюбі та відкусити смачного коржа, як не в рідній школі! Та ще й не просто коржа, а Калиту - символ Сонця.
 У розпалі свята гостя Валентина Салюк урочисто під-несла господині вечорниць хлібний дар круглої форми, спечений за татарською рецептурою, на зразок калити. Сонце - одне для всіх.
 На завершення учасники та гості пригощалися традиційною українською стравою - смачними варениками і пирогами з маком. Запивали їх узваром. За цю смачну вечерю сердечна дяка нашому меценатові Леоніду Якиміву, котрий за свого паруб-кування, мабуть, з’їв не одну миску вареників на Андріївських вечорницях, тому й вирішив і нас почастувати. Його благодійництво вимірюється не розмірами гаманця, а багатством української душі. Дай, Боже, дочекатися наступних Андріївських вечорниць!
 Пані Коцюбинська,
вона ж - голова Ялтинської міської громадської організації Союз Українок
 Богдана ШЕВЧУК.

 На фото - свято Андрія в українській ялтинській школі №15.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 12.01.2007 > Тема "Душі криниця"