Версiя для друку Обговорити в форумi

 І ще одним принциповим іспитом для нас стануть найближчі вибори до Верховної Ради України. Всі партії розуміють важливість мати більшість в парламенті. Адже з 1 січня 2006 р. повинна відбутися зміна в Конституції: повнота влади переходить до парламенту і уряду, формування уряду буде за Верховною Радою, а роль президента відходить на другий план. Зате на перший план вийде депутатський корпус. В його силах буде як прискорити розвиток України, так і загальмувати його та зруйнувати державу, втопити всі добрі наміри в балачках і підривних діях. Мета боротьби для переможених, як відомо, - це взяти реванш за «помаранчеву» революцію. І поставити крапку на реприватизації, на кримінальному переслідуванні за розкрадання держави, на відповідальності за злочини.
 Українці повинні проявити національну зрілість і гордість за свою націю. На виборах до парламенту надавати перевагу українським партіям, які дійсно будуть захищати національні інтереси держави, її народу, а не слугувати іноземцям чи корумпованим чиновникам. При владі повинні бути люди, які відповідають критеріям патріотизму, професійності, порядності. А від патріотизму, громадянської позиції, свідомості виборців залежить, чи пройдуть до парламенту представники тих сил, котрі вже сьогодні відкрито демонструють свої антидержавницькі, антиукраїнські наміри. Сьогодні якщо подивитися на списки кандидатів в депутати від окремих партій та блоків, то в них ви знайдете небагато українців. П’ята колона не повинна окопатися в стінах нашої Верховної Ради. Це стане кінцем існування Української держави.
 Напередодні виборів багато партій (СДПУ(о), КПУ, «Регіони України» та інші) прагнуть нав’язати нашому народу так звану офіційну російську мову. Ці партії (псевдослов’янські, «російські блоки», «союзи») влаштовують середньовічні шабаші, використовують друковану продукцію, плакати зі змістом, що веде до міжнаціональної ворожнечі, протистояння регіонів... Вони не несуть жодної відпові-дальності за чинним законодавством, хоча не здатні завоювати голоси навіть одного відсотка українських виборців.
 Ми повинні захистити статтю 10 Конституції України, яку хочуть перетворити на дискусійну для українського суспільства. Українська мова проголошена державною, хоча «гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин». Але не виконується частина 2 цієї статті: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Згідно з даними останнього перепису, для 67,5% населення України рідною мовою є українська мова. Але жителі країни можуть слухати і дивитися українською мовою менше 32,5% телерадіопрограм. Державні дотації і законодавчі пільги на розвиток української мови й культури недостатні. В результаті, книжковий та медіа-ринок переповнені російським інформаційним продуктом. І замість обіцяного Конституцією розвитку української мови бачимо її витиснення. Згідно з чинним законодавством державні чиновники, офіцери Збройних сил і силових структур зобов’язані володіти державною мовою. Але на практиці цього немає.
 Від результатів виборів буде залежати майбутнє України. Фактично, це буде останній бій, де ви-рішується, бути нашій державі чи не бути. І в наших руках перебуває наша доля. А поки що, зважаючи на наші матеріальні складнощі, виродження і скорочення чисельності нації, духовне зубожіння, ми всі повинні усвідомити: майбутнє України сьогодні залежить від нас самих!
 Українці повинні пам’ятати, що тільки вони можуть і повинні вирішувати свою долю у своїй країні. Історія вчить, що тільки масовий підйом народу міг змінювати владний режим. Але наша історія була трагічною. Народ піднімався на повстання, здобував перемогу, проте на завершальних етапах боротьби втрачав пильність, і купка пройдисвітів за допомогою зовнішніх ворогів захоплювала владу. Це з часом призводило до розколу в суспільстві, братовбивчої боротьби і рабства народу.
 Помаранчева революція показала, що тільки масовий підйом українців змусив кримінальний режим відступити від влади. Однак він ще не втратив свого впливу і знову, як уже було в нашій історії, готується до реваншу.
 Перед тим, як зробити свій вибір під час голосування на виборах за ту чи іншу партію, ми повинні ретельно проаналізувати список її кандидатів до Верховної Ради. Якщо там будуть люди з кримінальним минулим, скоробагатьки, які хочуть заховатися в парламентських стінах від відповідальності за скоєне, всілякі функціонери, які завжди були п’ятою колоною в Україні та ворогами свого народу, то від них годі чекати чогось доброго. Їх не цікавитиме нічого, окрім власного добробуту. Через страх перед закордонною силою вони працюватимуть проти Української держави і свого народу. Корупція, носіями котрої вони будуть у Верховній Раді, знищить Українську державу й пустить український народ з торбою по світу. Невже ми допустимо, щоб бандити сиділи в українському парламенті, а не в тюрмах?
 Ми повинні боротись за Україну, за державу для українців та народів, яким титульна нація братерськи надала територію для життя і задоволення всіх своїх економічних, політичних, культурних, ідеологічних потреб. Ми маємо боротись за незалежність України від Росії та світових торговельно-фінансових центрів. Спроби керувати Україною з будь-якого боку (чи то з Москви, чи то з Брюсселя, чи то з Вашингтона) однаково небезпечні для нас.
 Ми повинні твердо вірити, що Україна приречена бути справді вільною і демократичною державою. Ми все маємо, щоб кожен українець був щасливим, - щедру землю, талановиту молодь, працелюбний народ. Свою долю ми повинні вибороти самі.
 Київ, 2006 рік.

 Про автора
 Діяк Іван Васильович - кандидат технічних наук, член-кореспондент Академії гірничих наук, дійсний член Нафтогазової академії України, почесний професор Івано-Франківського технічного університету нафти і газу.
 Народився 22 липня 1929 року на Львівщині. Закінчив Львівський політехнічний інститут. З 1953 року працював на нафтовидобувних підприємствах Івано-Франківської області. З 1964 p. - головний інженер, керуючий трестом «Прикарпатбурнафта» (м. Івано-Франківськ). У 1972 - 1998 pp. - заступник начальника Всесоюзного об’єднання «Укргазпром», віце-президент концерну ВО «Укргазпром», заступник голови правління AT «Укргазпром» (м. Київ). Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 р.
 У 1998 - 2002 pp. - народний депутат України, голова підкомітету з питань газової промисловості Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.
 З 2002 року головний радник голови правління НАК «Нафтогаз України», генеральний секретар Національної газової спілки України, з 2005 року - радник Президента України.
 Заслужений працівник промисловості України. Нагороджений орденами Дружби народів, Трудового Червоного Прапора, «Данила Галицького», «За заслуги» ІІ та III ступенів. Лауреат Премії Ради Міністрів СРСР.
Член Спілки журналістів України. Головний редактор щоквартального інформаційного збірника «Вісник Національної газової спілки України». Автор понад 150 наукових праць. Найбільш відомі з них - наукові монографії: «Штрихи до історії та сьогодення Компартії України» (2000 p.), «Українське відродження чи нова русифікація?» (2000 p.), «Україна - Росія. Історія та сучасність» (2001 p.), «Енергетична безпека України» (2001 p.), «Газова промисловість України на зламі століть» (у співавторстві, 2000 p.), «Технологія цементування нафтових і газових свердловин» (2003 p.), «Українська національна ідея. Шлях до Великої України» (2005 p.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 08.12.2006 > Тема ""Білі плями" історії"