Версiя для друку Обговорити в форумi

Коли був голодомор 1933 року, мені було 5 років.
Я жив на хуторі Шкадинівці поблизу Диканьки на Полтавщині над річкою Ворсклою. Навколо природа була, як у раю. В той час був великий урожай. Кукурудза висотою була в 2 метри, добра була картопля, жито кругом, пшениця, все це уродило дуже добре. Почалась осінь 1932 року. По селу ходили бригади комуністів по 10 душ, їх водив такий собі Чипилка на одній нозі дерев'яній. Прийшли вони у наш двір і сказали моєму батькові: для СРСР потрібно зерно-жито, але ти десь заховав це жито. Батько сказав, що виконав план, все здав і більше не має. Вони почали обшук, полізли у гострих тих шапках-будьонівках на горище, вилізли відтіля у пилюці, такі, як чорти, але там нічого не знайшли. Весь город перетикали прутами - шукали на городі ями, але не знайшли. Зайшли в хату, там стояв глечик з зерном, забрали, висипали в мішок і тоді пішли з двору. А батько два мішки жита заховав у лісі, і у нас була корова, от ми і вижили.
Вони пішли до Кухти Семена Тихоновича - розвалили піч, під припічком знайшли жито і почали забирати в мішки. Кухта Семен не витримав, ударив цього Чипилку з криком: що ви робите, моя сім'я вимре! Його заарештували. А вся його сім'я померла від голоду. У нас в той час було і людоїдство. Я бачив, як на березі Ворскли люди жили в куренях, ловили черепашки, жаб і варили різні корінці з трав.
Коли я читаю історію стародавнього світу, то уявляю, ніби в 1933 році були первісні люди, вони їли корінці, були роздягнені і там на березі вмирали. Сталін і його влада вбивали нас тільки за те, що ми були українцями, господарями, не хотіли іти в колгоспи.
Моя родина - це мати, батько, я і дві сестри та два племінники. Мати і батько назбирали в лісі декілька мішків жолудів. Мати варила ці жолуді, тоді сушила в печі, а потім товкла ступою і таким чином робила борошно. Те жолудиння змішувала із залишком житнього борошна і пекла хліб. Хліб був гіркий, але все таки щось їли і цим жили. Нас ще врятувало те, що хутір віддалений від села, ближче до лісу. А в селі вимерли всі, одна сім'я лише лишилась. В Опішнянському районі - тепер це Зіньківський район Полтавської області - вимерло 10 тисяч.
Те, що Верховна Рада України не визнає Голодомор геноцидом, - означає, що там мало патріотів, там більше чужинців, а не українців. Адже за три голодомори та репресії комуністи знищили до 50 мільйонів українців. Як же вони тепер зізнаються, що вони правонаступники убивць?
Іван КАССАЛА,
пенсіонер, колишній адвокат.

На фото: Іван Кассала дає інтерв`ю у "Світлиці".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 24.11.2006 > Тема ""Білі плями" історії"