Версiя для друку Обговорити в форумi

В незалежній Україні відповідно до Указу Президента наприкінці листопада відзначається День пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій. Проте тільки в 2005 році на державному рівні українці разом з Президентом України В. Ющенком схилили свої голови, запалили свічки і помолились за невинно закатованих, вбитих, повішених, розстріляних, виморених голодом. Такого масового геноциду не зазнала жодна нація за всю історію існування людства. Починаючи з Жовтневого перевороту, комуністи грабували все, що можна було, розв'язали криваву громадянську війну, в якій брати вбивали один одного за білий чи червоний колір.
І вже в 1922 році після насильницького приєднання України до більшовицької імперії Ленін наказав своїм українським холуям конфіскувати в українських селян весь урожай, до останньої зернини, та відправити в Москву і Петроград, щоб забезпечити продуктами чекістів та спецвідділи, для яких терор і вбивства були державними професіями. Тоді в муках, холоді та голоді загинули мученицькою смертю два мільйони українців. Ще не загоїлись фізичні та духовні рани від цього голодомору, як комуністичні вожді влаштували новий терор, почали нищівну колективізацію, так зване розкуркулення, і масову депортацію українців в Сибір і заполярні регіони Росії, де від непосильної каторжної праці загинули сотні тисяч невинних жертв політичних репресій.
Всіх українців кремлівські душогуби розподілили по категоріях. Першу категорію розстрілювали в місцевих тюрмах, в лісах - як в Биківні, Харкові, Вінниці, Львові без суду і слідства, адже достатньо було ярлика - український буржуазний націоналіст. Другу категорію здорових і молодих засуджували на 10 і 20 років каторги без права листування, вони за Полярним колом працювали в шкідливих копальнях до загину. Судив їх не суд, а так звані трійки на чолі з першим секретарем обкому комуністичної партії, начальником НКВС і начальником КДБ. Третя категорія - це дружини, діти та батьки розстріляних і засуджених, їх везли на лісоповал роздягнутими, без шматочка хліба, викидали в Красноярську, Іркутську тайгу на вірну смерть. Одиниці, які вижили, мовчали, щоб їх комуністичний режим не закатував.
Таку велику європейську націю неможливо було знищити без голодоморів. Тоді Сталін зі своїми опричниками вирішив влаштувати другий найбільш нищівний і варварський голодомор в Україні. Вони добре усвідомлювали, що без знищення українських селян і української інтелігенції неможливо держати в покорі українську націю і будувати комуністичну імперію зла. Імперіалістам завжди потрібна Україна без українців. Голодомор 1932 - 1933 років забрав життя десяти мільйонів українців. Як розповідають очевидці, як пишуть про цю національну трагедію відважні письменники, по всій Україні розкидані масові величезні могили, де-не-де чути слабкий лемент вмираючих від голоду дітей, стогін і ридання жінок, прокляття і мольба людей похилого віку з проханням пощадити немовлят. Проте комуністи, як і фашисти, добре засвоїли, що голод забирає у першу чергу дітей, здорових і молодих, паралізує волю до боротьби. Голодом довели українських селян до божевілля - матері почали їсти своїх дітей. Українці Америки, Канади, Аргентини, Бразилії, Польщі, Чехословаччини, довідавшись про нечуваний голод і канібалізм, почали збирати кошти на допомогу голодуючим братам і сестрам. Радянські посольства в цих країнах відмовились від допомоги, цинічно заявляли - ніякого голоду в Україні немає, це видумка українських буржуазних націоналістів.
Ще й сьогодні в незалежній Україні п'ята колона, члени антиукраїнських партій, платні агенти Кремля брешуть, що голодомору не було, був неврожайний рік. Тоді як комуністична ватага, зграя аморальних виродків відбирала останню зернину, останню крихту хліба навіть в немовлят. Хліб вантажили у вагони і відправляли вірному і найкращому союзнику - фашистській Німеччині. Згодом разом з нею розгромили і поділили Польщу між собою і святкували перемогу в Бресті та Рівному. Організували парад, де фашистські й радянські війська, офіцери і генерали йшли в одній колоні. Тирани, диктатори, кримінальні "пахани" нищать одне одного - за багатство, владу. Так почалася війна між Гітлером і Сталіним, а народ вимирав, страждав за патологічні амбіції двох тиранів.
Перемога комуністичної імперії над фашистською не принесла українському народу незалежності, свободи, матеріального достатку. Навпаки, комуністичні вожді знову в Україні організували третій голодомор, в якому загинув один мільйон українців. За 50 років комуністична імперія знищила 62 мільйони невинних, з них 32 мільйони українців, майже половину великої європейської нації.
Нині вже одинадцять держав світу визнали Голодомор і політичні репресії актом геноциду українського народу. Проте Верховна Рада і Уряд України не визнають геноциду і визвольної боротьби УПА за свободу і незалежність України. Пора вивчати правдиву історію України, служити національним інтересам України, а не інтересам чужої держави.
Іван ГАСЮК,
голова Кримського республіканського товариства політв'язнів і репресованих.

ШАНОВНА редакціє!
Після публікації в "Кримській світлиці" заклику надсилати факти про голодомор 1932 - 1933 років, День пам`яті жертв якого на державному рівні буде відзначатися 25 листопада, пропоную редакції мої "піонерські" (мені тоді було 11 - 12 років) спогади про жахливу голодовку в 1932 - 1933 роках. Прошу вас надрукувати їх у газеті.
На жаль, я, мабуть, трохи спізнився з цим листом, завадили і хвороби, і проблеми з отриманням у Керченському військкоматі підтвердження, що я в 1932 - 1933 роках до кінця травня проживав з родиною в селищі Казанка Миколаївської області. Я отримав лише ксерокопію моєї автобіографії, де про часи голодомору (як було в моєму рукописному варіанті), звичайно ж, не згадано.
Вибачайте, я і хвилювався, і поспішав, тож не витримав латинської формули "Non multa, sed multum" - коли "словам тісно, а думкам широко". Але я хотів би бути живим піонером-свідком цієї трагедії (тоді ще не було терміну - голодомор)...
Олександр Федорович ВАЛЬЧУК,
інвалід війни I групи, ветеран праці та Збройних Сил, полковник у відставці, очевидець Голодомору.
* * *
ВІД РЕДАКЦІЇ. Спогади О. Ф. Вальчука готуються до друку. Було б у "Світлиці" більше сторіночок - уже б опублікували, бо вони - унікальні. Виглядайте...

Віра Сергіївна РОЇК,
Герой України:
- Я була свідком і потерпілою, коли був голодомор 1932 - 1933 років. Я вся була опухла, руки - як пиріжки, ледве ходила. Одного разу йду містом, чудовий сонячний день, дивлюся, йде мені назустріч 30 - 35 років мужчина, як мені здалося, такий випещений. Ну, думаю, це якийсь приїжджий, який не знає, що таке голод. А він не дійшов п`яти кроків до мене, упав і помер. Виявилося, він весь опухлий був.
Це страшний був час... Мама опухла, батько і я, а двом молодшим братам ми давали по шматочку і не дали їм опухнути.
В Лубнах, за річкою Сула, на тому боці, в селі жила сім`я - чоловік, дружина і двоє дітей-підлітків. Так вона убила чоловіка - годувала дітей і сама їла, потім убила старшого сина, з`їла з молодшим, а потім і молодшого. Тільки згодом міліція розкрила цю справу. Голодомор - це жахлива трагедія.
А хліб отримували так: робітники - 500 грамів, студенти, майбутні робітники промисловості - 400 грамів, утриманці, як ось моя мама, отримували по 100 грамів. Коли шматочок такого хліба висихав, в ньому можна було знайти, перерахувати пшоно, горох роздавлений, макуху. Ні, краще не згадувати... Я деколи чую, як дехто говорить, що все це придумано. Як же придумано, якщо я все це на своїй сім`ї, на собі випробувала?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 24.11.2006 > Тема "З потоку життя"