Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (981)
З потоку життя (3717)
Душі криниця (2165)
Українці мої... (1101)
Резонанс (924)
Урок української (838)
"Білі плями" історії (1283)
Крим - наш дім (406)
"Будьмо!" (236)
Ми єсть народ? (195)
Бути чи не бути? (41)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (122)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (105)
Смішного! (91)
Додатки
"Джерельце" (646)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СКАРБАМ П╤ДБЕРЕЗЗЯ ПОЗАЗДРИВ БИ ПОЛУБОТОК!
Петра Бриняка у р╕дному сел╕ П╕дберезз╕ називають не ╕накше, як диваком.


ЧИЯ ВИНА, ЩО Я ЖИВУ НЕ В УКРА╥Н╤?
Пригадую зустр╕ч ╕з бандуристкою ╤нною Л╕сняк, яка в╕дбулася в ╤рп╕нському ╕сторико-кра╓знавчому...


МИ П╤Д╤ЙМАЛИСЬ НА ЧЕРНЕЧУ ГОРУ
Не знаючи втоми, п╕д╕йма╓мось по крутих сходинках до висоти, до велично╖ краси, до Прометея з...


УКРА╥НСЬКА МР╤Я ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
За час до 200-л╕ття Тараса Шевченка ╓ сенс пом╕ркувати про його в╕з╕онерство, прозирання...


╤ СЛОВО ТАРАСА ЖИВЕ ПРОМОВЛЯ╢...
...навчальн╕ заклади, як╕ назван╕ ╕м’ям Тараса Шевченка, мають багато ╕дей та напрацювань,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:
























Гостям Севастополя






FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 10.11.2006 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 10.11.2006
«МИ НА ВКРА╥Н╤ ХВОР╤ УКРА╥НОЮ...»
Людмила ШУМАКОВА.

 7 ЛИСТОПАДА МИКОЛ╤ В╤НГРАНОВСЬКОМУ ВИПОВНИЛОСЯ Б 70 РОК╤В...

 ТАМ, де л╕состеп переходить у безмежн╕ п╕вденн╕ степи, при впад╕нн╕ р╕чки Синюхи у П╕вденний Буг, розташоване чудове м╕сто Микола╖вщини - Первомайськ. Воно утворилось з трьох частин, котр╕ були заснован╕ у XVIII ст. З час╕в Любл╕нсько╖ ун╕╖ (1569 р.) територ╕╓ю м╕ж р╕ками П╕вденний Буг, Синюха ╕ Кодима волод╕ла шляхетська Польща, правобережжям П╕вденного Бугу - кримськ╕ татари, а л╕вобережжям - запорозьк╕ козаки.
 У 1671 роц╕ на л╕вому берез╕ Синюхи було створено запорозьке укр╕плення Орлик, поруч з яким згодом виникла слобода Орлик. В 1769 р. п╕д час в╕йни татари спалили укр╕плення ╕ навколишн╕ хутори, але наступного року укр╕плення було в╕дновлено ╕ м╕стечко одержало назву Ольв╕ополь (в╕д давньогрецько╖ назви колон╕╖ Ольв╕я, що на берез╕ Бузького лиману).
 На правому берез╕ П╕вденного Бугу козаки ╕ селяни-вт╕кач╕ заснували слободу Голту, яку у 1810 роц╕ перетворили на передм╕-стя Ольв╕ополя. У 1750 р. на л╕вому берез╕ ц╕╓╖ р╕чки поляки збудували укр╕плення ╕ карантинну заставу Богоп╕ль. Богоп╕ль поклав початок трет╕й частин╕ Первомайська. З часу заснування ╕ до 1853 року Богоп╕ль був родинним ма╓тком магнат╕в Потоцьких.
 Боротьба з татарськими ╕ турецькими нападниками, поневолення козацтва з к╕нця XVIII ст. в склад╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, краса навколишньо╖ природи, синьоводо╖ р╕ки - все це в╕дбилось в усн╕й народн╕й творчост╕ прибузького населення, в пам’ят╕ м╕сцевих людей про ╕стор╕ю цього краю.
 Ось на ц╕й чудов╕й земл╕ Первомайщини виростали видатн╕, талановит╕ особистост╕, котр╕ збагатили культуру, мистецтво ╕ л╕тературу Укра╖ни. Серед них досить нагадати наших сучасник╕в - лауреат╕в Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Г. Шевченка - в╕домого художника Андр╕я Антонюка ╕ письменника Миколу Степановича В╕нграновського, поета ╕ д╕яча к╕нематограф╕╖. А. Антонюк ╕ М. В╕нграновський народилися ╕ провели сво╖ юнацьк╕ роки в передм╕ст╕ Первомайська - мальовничому Богопол╕.
 Видатний живописець сучасност╕, звання ╕ нагороди якого довго перел╕чувати, в╕домий не лише на теренах нашо╖ держави, але ╕ в багатьох кра╖нах св╕ту - це А. Антонюк.
 На жаль, Микола В╕нграновський (1936 - 2004 рр.) не дожив до свого 70-р╕ччя. До ц╕╓╖ дати (юв╕лею) в сер╕╖ «Ма╓стат слова» (м. Терноп╕ль) з 2004 року видаються його «Вибран╕ твори у трьох томах». До першого тому вв╕йшли його поез╕╖, створен╕ у 1954 - 2003 рр. Вступна стаття до першого тому «Поез╕╖» в╕домого критика Тараса Салиги ма╓ промовисту назву «Поет - це Слово, це його життя».
 П╕сля зак╕нчення Богоп╕льсько╖ школи у 1955 роц╕ Микола В╕нграновський вступив до Ки╖вського ╕нституту театрального мистецтва, але за два тижн╕ по тому в╕н ╖де до Москви, щоб навчатися у самого Олександра Довженка у Всесоюзному державному ╕нститут╕ к╕нематограф╕╖, котрий зак╕нчив у 1961 роц╕. В╕н став режисером ╕ к╕ноактором. Рол╕, як╕ в╕н з╕грав, св╕дчать про його мистецький талант. А майстром поетичного слова в╕н ста╓ ще в студентськ╕ роки. Перш╕ публ╕кац╕╖ його в╕рш╕в з’явились у 1957 р. (журнал «Дн╕про»), 1958 р. (журнал «Жовтень»). Це був час, коли в укра╖нську л╕тературу прийшла ц╕ла плеяда ш╕стдесятник╕в в╕д В. Симоненка, ╤. Драча, Б. Ол╕йника до Василя Стуса. То був час, коли укра╖нська л╕тература, припавши до р╕дних джерел, водночас прагнула ╓вропейського ренесансу.
 В т╕й духовн╕й атмосфер╕ голос М. В╕нграновського зазвучав лише йому властивим тембром. Академ╕к ╤ван Дзюба писав, що особу поета «творили народ, люди, безпосередн╕й культурний ╕ моральний ╜рунт», а ще «слово народне, що стояло над колискою дол╕».
 Окр╕м цього, у В╕нграновського був ще ╕ Учитель в особ╕ О. Довженка, п╕д зорею якого в нього виробилося пост╕йне ╕ посл╕довне спрямування до неосяжного ╕деалу (так вважа╓ Т. Салига); праця в к╕нематограф╕╖ як артиста ╕ режисера сприяла поетов╕ на л╕тературн╕й нив╕.
У передмов╕ Тарас Салига дав глибоку ╕ вичерпну характеристику художн╕м особливостям його поетичних ╕ прозових твор╕в, показав глибокий ╕нтерес поета до народно╖ мови ╕ знання ╖╖ та використання з дитинства, п╕дкреслив ум╕ле використання фольклорно╖ атрибутики.
 В поез╕ях В╕нграновського читач перш за все зверне увагу на без-межну любов поета до народу, його мови, його ╕стор╕╖, на зачарован╕сть його природою р╕дно╖ кра╖ни, на його благогов╕йне ставлення до Дн╕пра - таке, яким було ставлення Т. Шевченка до могутньо╖ р╕ки. А х╕ба можна не любити в╕рш╕в Миколи В╕нграновського, написаних для д╕тей. Вони приносять душевну насолоду не лише ╖м, але ╕ дорослим, оц╕ «Котик, котик», «Ск╕фська колискова», «Новор╕чна заяча п╕сня», «Величальна колискова» та ╕нш╕ хот╕лося б побачити у славнозв╕сному «Джерельц╕» «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
 Як справжн╕й патр╕от Укра╖ни В╕нграновський належну увагу прид╕ляв визвольн╕й боротьб╕ нашого народу (роман «Северин Наливайко»). В першому том╕ «Вибраних твор╕в» ╓ дв╕ поез╕╖, присвячен╕ великим синам нашого народу. ╥х без хвилювання не прочита╓ш. В╕дверто з╕знаюсь, що серед численних син╕в Укра╖ни вс╕х час╕в, котр╕ боролись за волю, особисто я вважаю винятковою особу ╤вана Богуна! У 1964 роц╕ поет написав «Н╕ч ╤вана Богуна». З ╕стор╕╖ в╕домо, якою геро╖чною ╕ траг╕чною була доля цього героя, яким непохитним в╕н був щодо свободи ╕ вол╕ народу. Поет В╕нграновський уявля╓ думки героя у вир╕шальну н╕ч:

 Ми зна╓мо, куди йдемо,
 Як наш╕ ноч╕ йдуть за днями
 ╤ Укра╖ни знамено
 Кричить ╕ горбиться над нами.
 Я в╕рю в Бога - в Укра╖ну,
 Вона м╕й Бог ╕ проводир.
 ╥╖ одну м╕й ловить з╕р,
 ╤ хоч загину - до загину.
 Прозр╕мо ж! Люди ми чи н╕?
 Чи ми раби борщу ╕ сала?
 ╤ наша воля нас зассала,
 Нас, та у нашому човн╕.
 До бою! Бо не буде бою.
 Ледач╕сть знелюдить ╕ вас.

 Монолог ╤вана Богуна у вир╕шальну н╕ч за сво╖м зм╕стом залиша╓ться вельми актуальним ╕ в наш час. Коли ж ми, нарешт╕, навчимось урокам в наш╕й ╕стор╕╖?
 40 рок╕в тому, у 1966 роц╕ поет присвятив в╕рш герою свого роману «Северин Наливайко» п╕д назвою «Остання спов╕дь Северина Наливайка, 1596 р╕к за Лубнами на Солониц╕» (до 370-р╕ччя повстання). В ц╕й останн╕й спов╕д╕ см╕ливий ватажок козацтва стверджу╓:

 Ми почина╓мо битву за Вкра╖ну.
 Не встанемо, братове, ╕з коня,
 Доки не стане в пол╕ наш╕м чисто.

 В╕н нагаду╓, що «в суц╕льних ворогах пройшли роки-ро╖, ру╖на захлина╓ться ру╖ною»:

 Ми на Вкра╖н╕ хвор╕ Укра╖ною,
 На Укра╖н╕ в пошуках ╖╖.

 ╤ актуально звучить його заклик до учасник╕в повстання:

 Забудьмо все у цю священну мить,
 Забудьмо наш╕ розбрати ╕ чвари.
 Я вас веду - ╕ воля нам горить,
 Вона горить нам в╕чно,
 як Стожари.

 Северин усв╕домлю╓, що «вор╕женьки стоять, як вода».
 ╤ солона моя Солониця
  на погибель мен╕ ще гряде,
 Ще у м╕дн╕м бику задимиться
 мо╓ т╕ло, як сон, молоде.

 Але, як ╕ ╤ван Богун, ╕ тисяч╕ ╕нших борц╕в за волю-свободу Укра╖ни, в╕н в╕рить, що народ здобуде ╖╖. Оптим╕стично звучить останн╕й рядок:

 Та ╕ тод╕ не проклянем ми долю,
 Не зречемось себе,
  поранених син╕в,
 Коли й побачимо
  в кривавиц╕ за волю,
 Що наш народ
  вже тереном зацв╕в.

 У 1977 роц╕, п╕сля 32 рок╕в по зак╕нченню в╕йни, написано в╕рш «День Перемоги», де показано, в якому жахливому стан╕ перебували люди ╕ земля в день Перемоги 9 травня 1945 року, ск╕льки вд╕в ╕ малих сир╕т залишилось по н╕й та батьк╕в-╕нвал╕д╕в:

 Лежать руйновища, затихли,
 Зозул╕ лет н╕ в тих, н╕ в сих.
 Земля - могила для загиблих.
 Земля - землянка для живих...
 До смерт╕ втомлена держава
 У плуг кор╕вку запряга...

 61 р╕к минув по в╕йн╕, але ╕ тепер жах об╕йма╓, коли чита╓ш про д╕тей в╕йни - ровесник╕в поета:

 Мал╕-маленьк╕ - б╕льш╕-менш╕, -
 Дезинф╕кован╕ вапном, -
 Так стали ми, народоперш╕,
 Його незаскленим в╕кном.

 У в╕рш╕ «Танго-45» (1979 р.) солдат, що т╕льки-но повернувся з в╕йни, звертаючись до партнерш╕, просить в не╖ пробачення, що, може невпопад «моя нога з тво╓ю йде у танго - чотири роки гр╕в я автомат, чотири роки йшла нога за танком», а пот╕м з╕зна╓ться ╖й: «Я завтра ╖ду в шахти на Донбас, але пов╕р, тебе я не забуду».
 Ц╕ в╕рш╕ породила пам’ять пово╓нного дитинства. Як ╕ т╕, що присвячен╕ матер╕ ╕ батьков╕. Вс╕ теми народу, В╕тчизни, р╕дно╖ земл╕, Укра╖ни у М. В╕нграновського завжди звучать житт╓ствердно:

 Манна з неба не пада╓ ╕ не впаде.
 Нам дуже ╕ дужче жить треба -
 Свобода в нас ╕ - з нас ╕де!
 Це наше слово, жить йому пов╕ки.
 Народ всев╕чний.
  Слово - наш народ.

 Особливе м╕сце у творчост╕ поета займа╓ пейзажна л╕рика. Пейзаж для нього - не лише м╕сцевий колорит, в╕н в╕добража╓ нац╕ональний св╕тогляд. Для в╕дображення краси природи автор знаходить чар╕вн╕ пестливо-ласкав╕ слова ╕ створю╓ сво╖ неолог╕зми для Дн╕пра, Десни ╕ малих р╕чок в╕д Ворскли ╕ Сули до Тетерева й Рос╕. Закохан╕сть, залюблен╕сть в природу, ╖╖ р╕ки, л╕си, гори ╕ доли орган╕чно переливаються в любов до народу, людей прац╕, в ностальг╕ю за свободою:

 Я хочу розказати вам
 Про наш╕ р╕ки невелик╕,
 Я хочу показати вам
 Предтеч╕ наш╕.

 Опов╕даючи про р╕ки, в╕н змушений звернути увагу на захаращен╕сть багатьох з них або вже ╕ про загибель ╖х, з сумом св╕дчить, що р╕ка, «народжена для нас, вона убита нами: «В╕д Либед╕ лишилось лиш ╕м’я».
 Його ╕нтимна л╕рика, любов до ж╕нки св╕дчать про н╕жну душу ╕ щире серце поета:

 Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь
 З вогню ╕ вод, в╕д неба ╕ до неба,
 Тво╖м ╕м’ям на тебе я молюсь.

 М. В╕нграновський - це гуман╕зм, патр╕отизм, вроджена ╕нтел╕гентн╕сть ╕ доброта. Та перш за все - великий талант письменника, поета.
  
 м. Микола╖в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 10.11.2006 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4258

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков