Версiя для друку Обговорити в форумi

Франкові - 150!
НІЖНА ПОЕЗІЯ, ХВИЛЮЮЧА ПОЕМА І ЗВОРУШЛИВА ДРАМА
незрівнянного життя геніального поета, великого вченого, безсмертного громадянина і палкого патріота України ІВАНА ЯКОВИЧА ФРАНКА

Не раз я брав у руки перо, щоб написати цю статтю, присвячену подвійному ювілеєві - 150-річчю від дня народження та 90-річчю від дня смерті генія українського народу Івана Яковича Франка.
І кожен раз моє серце і розум переповнювались почуттям глибокого хвилювання і гарячого бажання осмислити в душі та найточніше, найповніше і найяскравіше передати українською мовою ту велич людини-творця, людини-людинолюба, людини-борця, ту велич, яку осягав собою і випромінював у своїх пророчих писаннях мудрий велетень духу і невтомний титан праці.
 Дійсно, І. Я. Франко - стосилий титан інтелектуальної праці. Найповнішим в Україні є 50-томне видання його творів (окремі томи вийшли у двох книгах), але я своїми очима бачив (не читав, а лише бачив, бо для перечитання потрібно, думаю, ціле життя) майже усі публічні архіви І. Франка, а тому маю моральне право стверджувати, що нині видано із Франкового доробку лише якась частина того, що написав своєю рукою працелюбний Каменяр.
 А він писав художні, публіцистичні, наукові твори, активно листувався з визначними письменниками, вченими, культурними і громадськими діячами Європи українською, польською, німецькою, російською мовами. Якщо зібрати хоча б усі ті листи І. Франка, які нині відомі (переважна більшість їх зберігається у Франківському архіві), то це було б не менше 30 томів. Ці листи - неоціненний скарб з історії політичного, наукового, культурного життя України, Польщі, Німеччини, Австрії, Росії, Болгарії, Чехії, Словаччини, Угорщини та інших європейських країн. А скільки листів І. Я. Франка ще знаходиться у приватних архівах та в архівах німецьких, польських, австрійських, французьких, російських журналів і газет кінця ХІХ - початку ХХ століття.
В одній із своїх публікацій я уже згадував, що на науковій конференції в Угорщині (1986 р.) мав зустріч із вченим з Відня, який знає про велику (більше 100 одиниць) колекцію листів та інших рукописів І. Я. Франка, які написані по-німецьки і зберігаються в родині потомствених австрійських лікарів українського походження.
 Ще при житті Франка називали «perpetuum mobile» (безперервним, вічним двигуном) у галузі світової літератури та культури, «цілим університетом» в особі однієї людини. Як класичний письменник і блискучий публіцист він посів найвище, почесне місце не лише в українській, але і в польській та німецькій літературі й журналістиці. Так, романи і повісті І. Я. Франка польською мовою «Для домашнього вогнища», «Лель і Полель», «Основи суспільності», «Перехресні стежки», збірка новел «Вісла» (до речі, дуже високо оцінена у блискучій рецензії Олізи Ожешко) і нині вивчаються (як і вся художня прозова творчість Франка польською мовою) в історії польської літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. Майже десять років (1887 - 1897 рр.) Франко був провідним журналістом і певний час одним із заступників редактора популярної польської газети «Kurjer Lwowski».
 По-справжньому саме І. Я. Франко вперше ознайомив культурну громадськість і пересічного німецького читача з художньо-образним багатством українського пісенного фольклору та з незрівнянною мелодійністю і глибинною народністю творчості Т. Г. Шевченка. У своїх перекладах майже сотні українських народних пісень та поетичних творів Т. Г. Шевченка (серед них і «Садок вишневий коло хати») І. Я. Франко на практиці реалізував виношені в душі, а потім висловлені у праці «Каменярі». Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» наукові принципи перекладознавства. Є відомості, що І. Франко написав (чи писав) німецькою мовою два романи (чи повісті) «Im Schnelzug» та «Hauptman und Burger». На жаль, ці твори досі не знайдено. Сам І. Я. Франко в одному із листів до М. П. Драгоманова зізнався останньому, що точно «не відає», скільки його «річей» опубліковано під власним та вигаданими прізвищами у різних віденських і німецьких часописах. Одне можемо ми певно сказати, що у журналі «Archiv fur slavische Philologie» І. Я. Франко надрукував близько двадцяти своїх власних філологічних досліджень та рецензій на книги В. Ягича, О. О. Потебні, О. М. Пипіна та інші.
 Хоча у листі до А. Ю. Кримського від 20 серпня 1898 року (Іван Франко, Твори в 20 томах, т. ХХ, с. 582) І. Я. Франко назвав себе дилетантом від науки, але це далеко від реальної дійсності. Офіційний доктор філософії
(докторська дисертація «Варлаам і Йоаасаф як старохристиянський духовний роман і його літературна історія» захищена Франком 28 червня 1893 р. у Віденському університеті під керівництвом В. Ягича), доктор російської словесності Харківського університету (присуджено у вересні 1906 року до 50-річчя від дня народження), почесний доктор Віденського, Празького, Варшавського і Софійського університетів, один із «найвідоміших славістів сучасності (за словами академіка О. О. Шахматова) І. Я. Франко зробив для української науки стільки, чим не кожен сучасний академічний інститут може нині похвалитись. Внучка великого Каменяра, Зіновія Тарасівна Франко, виступаючи офіційним опонентом на захисті моєї дисертації, заявила, що І. Я. Франку належить понад 1500 наукових праць (правда, ще й досі значна частина їх не опублікована), серед яких не лише дрібні замітки чи статті, але і десятки книг. Вони присвячені літературознавству, фольклористиці, театрознавству, мовознавству, логіці, психології, педагогіці, етнографії, історії, філософії, економіці, палеографії, археології, книгознавству та іншим людинознавчим та суспільствознавчим наукам. Але ж І. Я. Франко був не лише наукотворцем, а одночасно й основоположником наукового стилю сучасної української літературної мови.
 Проте скільки б ми не говорили про всеосяжний талант Франка, він все ж у свідомості переважної більшості українців залишається насамперед - геніальним письменником. Коли академіка Михайла Возняка, одного із сучасників та найперших дослідників творчості Каменяра, запитали про те, чим найбільше уславився письменник І. Я. Франко, Возняк відповів: і поезією, і прозою, і драматичними творами. Отже, ця відповідь може свідчити, що відомого академіка насамперед вражав Франко-поет.
 І дійсно, Франко - один із найніжніших, найглибших, найбагатогранніших, найбарвистіших поетів світу. Мабуть, не одні дівочі та юначі очі запливали сльозою під час читання його хвилюючої «ліричної драми» «Зів’яле листя». Десятки віршів із цієї збірки зрівнялись із найкращими народними ліричними піснями і нині сприймаються як плоди народної лірики. Чи не найчастіше всі ми цитуємо Франкове:

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!

 Такою ж глибиною почуттів і ліричних страждань сповнена і пісня:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько - колюче терня?
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу!
Ти моя радість, ти моє горе!
Ой ти, дівчино, ясная зоре!

 Поезія І. Я. Франка - як і його життя. Ніжну ліричну душу терзало не так особисте життя (яке, на жаль, було для нього також нестерпним), як суспільні негаразди і протиріччя. Девізом щоденного життя Каменяра була «пісня і праця», які були його зброєю у боротьбі і сенсом життя:

Пісня і праця - великі дві сили!
Їм я до скону бажаю служить...

 Для Франка життя було постійною боротьбою, бо лише так, говорив він, можна захищати народ і себе, можна вижити. У вірші «Віверо мементо» поет прямо заявляє: «Лиш боротись - значить жить». І він боровся за покращення життя народу шляхом піднесення його освіти, шляхом захисту прав селян у судах, шляхом виступів на народних вічах, засобами пристрасної публіцистики і палкого поетичного слова. Так, поряд із глибоко науковою і гостро публіцистичною статтею на захист української мови «Літературна мова і діалекти» Франко пише поетичну відповідь Антону Петрушевичу, який, як і всі москвофіли, вважав українську мову безперспективним діалектом на ниві «великоруської мови»:

Діалект! А ми його надишем
Міццю духа і огнем любові
І нестертий слід його залишем
Самостійно між культурні мови!

 А тих, хто прагнув побачити у безсмертній ліричній драмі «Зів’яле листя», «занепад», «згасання» Франкового генія, великий Каменяр відповів у вірші «Декадент», присвяченому В. Щуратові:

Я декадент - се новина для мене.
Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде,
хоч був запертий в льох,
Мій поклик: праця,
щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.

 І. Франко - автор близько двадцяти поем. Але якби він написав лише поему «Мойсей» або поему «Іван Вишенський», то все одно його б вважали найвизначнішим світовим майстром поеми. У цих історико-філософських поемах (в героях та образах) відтворено і переказано нащадкам філософію життя та боротьби самого автора. Франко - це і незабутній Іван Вишенський, який очолив свого часу політичну боротьбу проти церковної унії. І ця боротьба є не схоластичною суперечкою, а це - боротьба за народ. Сам знесилений, знеможений у своїй останній на цьому світі оселі - кам’яній печері Вишенський, як це передає Франко, мучився не од того, що він помре в стражданнях. Він хоче своїми муками випрохати у Всевишнього краще життя для народу. Що означає власне «спасіння», коли потрібно рятувати народ:

 І яке ти маєш право
 Про своє спасення дбати
 Там, де гине міліон?

 Не менш резонансною була і одна із останніх поем Франка - поема «Мойсей». Мойсей, як відомо з біблійних переказів, все своє життя присвятив тому, щоб визволити, вивести із неволі, з єгипетського полону єврейський народ. Цьому ж (визволенню свого народу) присвятив своє життя і великий поет, який вірив, що прийде час, коли український народ засяє у «народів вільних колі». Словами поеми «Мойсей», можна сказати, мовив поет і про себе, бо й називали Франка часто українським Мойсеєм.

Все, що мав у життю,
він віддав
Для одної ідеї.
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

 Франко-прозаїк - це блискучий новеліст і трудівник-повістяр, і неперевершений романіст. Найвідоміший дослідник творчості І. Франка академік М. Возняк говорив, що своїми повістями та романами І. Франко «передав себе», відкрив світові і себе, і український народ. Він першим в оповіданнях, повістях та романах бориславської і дотичної тематики показав в українській літературі українського робітника. І зробив це одночасно з великим французом Золя. Дехто із сучасників Франка намагався стверджувати, що робітничі образи у його творах «припадкові», бо вони не з життя. Сам же поет не лише художніми творами, але і публіцистичними статтями та книгами «Страйк чи бойкот?», «Робітники і працівники», «O pracy» (польською мовою) та ін. переконливо доводив, що головним героєм життя нині став не сільський, а міський «продуцент» (тобто - робітник).
 В історії українського театру І. Я. Франко відомий не лише як автор семи великих драматичних творів, п’яти одноактівок («Послідній крейцер», «Будна черга 27», «Майстер черняк», «Кам’яна душа», «Суд святого Миколая», але і як відомий дослідник історії українського театру та драматургії (близько двадцяти публікацій). Та, переживши сам у житті тричі («Тричі мені являлася любов») любовну драму, Франко залишив глибоко ліричну п’єсу «Украдене щастя», яка і нині є окрасою репертуарів багатьох театрів України (і не тільки України).
 В образах Анни і Миколи із цієї драми виведено ошуканих суспільством, долею і рідними людей, у яких украдено найдорожче - щастя особистого життя, подружнє щастя.
 * * *
 Іван Франко. І скільки б хто не говорив, не писав про нього, але ніхто не в змозі дати повноцінний людський портрет цього велетня, цього безсмертного громадянина і палкого патріота України. Він жив у боротьбі і стражданнях - у цьому стані і помер, доглянений і обласканий в останні дні і хвилини життя українськими січовими стрільцями. Від 14-ї години дня до 10-ї години вечора 28 травня 1916 року тривали похоронні обряди та прощання з великим Каменярем. Як описав це учасник похорону доктор М. Лозинський: «...доходила вже 10 година вечора й зорі вкрили чисте вечірнє небо, як учасники похорону почали розходитися, зоставляючи Покійного в новій домівці, в лоні Матері-Землі на Личаківському кладовищі».
 Це був кінець земного життя великої людини, але могутній талант Франка ще віки вічні запліднюватиме українські уми безсмертними ідеями і величними думами вічно живого у нашій пам’яті Каменяра.
Євген РЕГУШЕВСЬКИЙ.

Іван ФРАНКО 
УКРАЇНА

І. МОЯ ЛЮБОВ

Вона так гарна, сяє так
Святою чистою красою
І на лиці яріє знак
Любові, щирості, спокою.
Вона так гарна, а проте
Так нещаслива, стільки лиха
Знесла, що квилить лихо те
В її кождіській пісні стиха.
Її пізнавши, чи ж я міг
Не полюбить її сердечно,
Не відректися власних втіх,
Щоб їй віддатись доконечно?
А полюбивши, чи ж би міг
Я божую її подобу
Згубити з серця, мимо всіх
Терпінь і горя аж до гробу?
І чи ж перечить ся любов
Тій другій а святій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров,
До всіх, котрих гнетуть окови?
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
27 іюня 1880

II.

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України
кривда стара, -
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя,
що наш люд обдира, -
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Най пропаде
незгоди проклята мара!
Під України єднаймось прапор!
Бо пора се великая єсть:
У завзятій важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя,
і честь,
Рідний краю, здобути тобі!

III. ЛЯХАМ

І ми браталися з ляхами.
Т. Шевченко

І що ж, що ми з вами братались?
Все-таки ми в дурнях остались.
Було колись волі доволі
Для нас і для вас на Вкраїні,
І хліба доволі на полі,
Лиш жити б та бути донині.
Та біс підкусив вас «брататись»,
Братерство ж навпак повернути:
Над братом панами остатись,
В ярмо його шию пригнути.
І що ти братерства ціною
Загарбав у нас те, що наше, -
Сусіди обох нас з тобою
І тиснуть, і друть, брате ляше.
Та мало для тебе науки!
Як власті лиш крихту у руки
Дістав ти з німецької ласки,
Як крихта нам впалась свободи, -
Для нас тобі жаль тої частки,
Нас тиснеш і кличеш - до згоди!
- Братаймось! - кричиш, і над нами
Знов панство нове закладаєш.
Немов під братерства словами
Братерського серця не маєш.
Братаймося, ляше, та щиро,
Громадою, ділом і миром,
Братаймось, як з рівними рівні,
А не як пани і піддані!
Користі най в’яжуть нас спільні
А не пересуди погані.
І кождий на свойому полі
Для себе і жиймо, й працюймо
Для власного щастя і долі!
Рятуймось в біді та тямуймо
Докладно слова ті хороші:
Брат братом,
а бриндза за гроші.
21 нояб[ря] 1882

IV.

Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люди.
Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.
Щезнуть межі,
що помежували
Чужі між собою,
Згорне мати до себе всі діти
Теплою рукою.
«Діти ж мої, діти нещасливі,
Блудні сиротята,
Годі ж бо вам в сусід на услузі
Свій вік коротати!
Піднімайтесь на святеє діло,
На щирую дружбу,
Та щоби ви чесно послужили
Для матері службу.
Чи ще ж то ви мало
наслужились
Москві і ляхові?
Чи ще ж то ви мало
наточились
Братерської крові?
Пора, діти, добра поглядіти
Для власної хати,
Щоб ґаздою, не слугою
Перед світом стати!»
Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Гей уставаймо, єднаймося,
Українські люди!
Єднаймося, братаймося
В товариство чесне,
Най братерством,
щирими трудами
Вкраїна воскресне!
17 марта 1883

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 25.08.2006 > Тема "Українці мої..."