Версiя для друку Обговорити в форумi

ВИБОРИ: НАРОДНИЙ КОМЕНТАР

  РЕГІОНАЛИ, олігархи, братва перемогли в дев’яти областях і місті Севастополі не тільки тому, що чубились між собою лідери Майдану та Президент реабілітував донецький клан Ахметова - Януковича. А насамперед тому, що нова влада не говорила мовою соціальної справедливості, перспективи економічного розвитку та відродження української нації. Основну масу енергії влада витрачала на боротьбу проти своїх ідейних однодумців, заплющуючи очі на примітивну пропаганду регіоналів і свавілля антиукраїнських партій та п’ятої колони. «Наша Україна» забула, що взяти владу в свої руки важко, а ще важке втримати її. Політв’язні в Криму під час виборчої кампанії били на сполох, щоб лідери владної партії зустрічались з виборцями особисто, як робила Юлія Тимошенко, яка доводила виборцям свою повагу, підтримку, спілкувалася наживо, говорила виборцям зрозумілі речі. Не відставав від лідера-особистості і лідер-фікція, який виконував роль московського благодійника-фокусника і обіцяв вирішити всі економічні, соціальні і політичні проблеми зараз і негайно.
  Ми віримо, що два лідери - Президент В. Ющенко і Ю. Тимошенко вгамують свої амбіції і почнуть працювати на відродження української нації та на українську незалежну європейську державу. Треба негайно забути всі недоречності і особисті образи, створити коаліційний уряд з учасників Майдану, щоб знову не було запізно, як в минулому. Ще до виборів перезріла необхідність об’єднатись всім національно-патріотичним партіям, як правого так і лівого спрямування, в потужну правицю - центр на основі «Нашої України», Української народної партії, «Пори», ПРП, «Свободи», КУН, УНА на чолі з молодими розумними патріотами, пам’ятаючи, де молодість - там перемога. Таку партію ми б зареєстрували як Партію українського національного відродження. Другу партію, українську лівицю-центр на базі «Собору», Соціал-демократичної партії, «Батьківщини», «Нашої України» чекає доля соціал-демократичної партії Медведчука та демократичної партії Антоневої. Грошей багато - ідейних засад ніяких. Треба задовольнити вимоги виборців Криму і Донецька, щоб ними керували олігархи, просити Ріната Ахметова очолити уряд Криму, а Петра Порошенка - обласну адміністрацію Донецької області. Мабуть, тоді ці багаті і, безперечно, здібні люди за свої кошти побудують лікарні, національні школи, церкви і мечеті.
  Політичні в’язні, які пройшли важкий, тернистий шлях боротьби з фашистською і комуністичною диктатурами, з беззаконням і свавіллям чекістів та братви, не розуміють, чому нова влада мовчить, не захищається і не діє. Недостатньо один раз на тиждень говорити суспільству, що у нас свобода слова і демократія. Наш виборець давно знає, що демократія тоді, коли діють закони і Конституція. Коли президент і прибиральниця реально, а не на словах рівні перед законом. Коли діти високопосадовців заробляють на хліб своєю працею. Тоді, коли в державі немає кланів, зловживання владою, хабарництва і корупції. Тоді, коли рівень і якість життя доступні для більшості суспільства. Багато сподівань було у людей після помаранчевої революції. Але не так сталося, як гадалося. Розчарування настало, коли на місцях залишились кучмісти, так звані професіонали-казнокради, шахраї, хабарники. Все повернулось на круги своя, люди знову відчули беззаконня та всевладність чиновника. Патріотично налаштованих громадян ще більш бентежить, що українська влада нічого не зробила, щоб армія, міліція, Служба безпеки в регіонах заговорила державною українською мовою. Для цього потрібна тільки воля Президента України як гаранта Конституції та відповідальність міністрів перед українською нацією. Мова - не тільки об’єднавча сила, але і головний атрибут незалежної держави. Тільки мовою виховуються патріоти та носії національної ідеї. Це добре усвідомили кремлівські можновладці: не танки і автомат Калашникова, а мова і канонічне православ’я зможуть відродити російську імперію. Тому не шкодують мільярдів доларів на другу державну мову в Україні і поширення православ’я московського патріархату. Не жаліють грошей і на російськомовні телеканали. На газети і книговидання та на сотні антиукраїнських диванних партій. Більшість громадян України знають, на чиї гроші створюються десятки партій, ведеться на телеканалах антиукраїнська риторика, цілеспрямована дезінформація та виховання молодого покоління на брехні, злодійстві, вбивствах та на жахливих чужих фільмах, від яких навіть вдома вже немає місця. Щоб поставити надійний заслон «бандитським Петербургам», необхідно негайно об’єднати бездіяльні комітети і наглядові ради в міністерство інформації, яке б не тільки правдиво інформувало, але і роз’яснювало громадянам переваги вступу України в СОТ, НАТО і Європейський Союз. Це великий 500-мільйонний ринок збуту товарів. Наші товари вже сьогодні конкурентоспроможні, приміром, пиво «Оболонь», продукція фірм «Світоч», «Рошен» та високотехнологічні вироби. Там високій рівень і якість життя, взаємна оборона та економічна допомога, рівноправність всіх членів НАТО незалежно від величини і економічного потенціалу країни. Малесенький Люксембург з 300-тисячним населенням має один голос, як і 80-мільйонна Німеччина чи Англія. Ми, політв’язні, вистраждали право вимагати від українського президента та учасників Майдану об’єднатися в побудові української європейської держави та відродженні мови, культури та правдивої історії.
  Іван ГАСЮК,
голова Кримського республіканського товариства політв’язнів і репресованих.

*  *  *
Щось не те і не так
Повелося на білому світі
Як любов’ю торгують
За пару дрібних срібняків,
Якщо пробують гідність
У блазневі лахи врядити,
В справедливості мантію
Вбравши захланних вовків.
Щось не те і не так,
Раз забуто про давнюю славу,
Раз співаєм щорідше
Своїх колискових пісень,
Якщо рабства тавро
Ще сприймають як цяцьку яскраву
І плетуть славослов’я
Тому, що струхлявіло впень.
Щось не те і не так,
Якщо нице хамло шовініста
Ллє безкарно отруту
У юні дитячі серця,
Якщо віру в людей,
В справедливість і помисли чисті
Розпинають і далі,
І тому не видно кінця.
Щось не те і не так,
Якщо пагіння давнього роду
Має в отчому домі
Терпіти від зайди хулу...
Щось напевно не так,
Терпеливий вкраїнський народе,
Бо бур’ян заважає
Рости молодому зелу.
Щось зловісне є в тім,
Як погруддя ревнителя волі
Обпаплюжує вкотре
Отара «певцов языка» -
Схоже, так, що отим,
Хто зітхає за брудом неволі
Наша воля страшніша
«Затишних» катівень ЧК.
Щось, панове, не так,
Якщо владці цілунком Іуди
Ідеали Майдану
Сплавляють в ріку забуття.
І віщують з трибун
Ще й донині довірливим людям,
Що їм слід ще чекати,
Що, врешті, таке вже життя.
Ні, доволі чекать!
Попри наше безмірне терпіння,
Попри всю толерантність,
Що предки нам в спадок дали,
Маєм врешті згадать
Свою гідність і давнє коріння -
То для чого ж в ярмо це
       себе ми самі запрягли?
Валентин БУТ.
с. Міжводне в Криму.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 21.04.2006 > Тема "Резонанс"