Версiя для друку Обговорити в форумi

  Мовою документів
  
  Після появи у минулому номері «КС» архівних матеріалів про переселення у 50-60-ті роки українців у Крим, до редакції завітав наш читач Микола Ничипорович Ковган із смт. Аграрного, що поблизу Сімферополя. «Українців виморювали голодом або вивозили з України, а на їхнє місце гнали людей з Росії - ось така була єзуїтська національна комуно-імперська політика», - констатував наш гість. І показав нам матеріали, на які натрапив у книзі «Колективізація і голод на Україні 1929 - 1933 рр. Збірник документів і матеріалів» (Київ, Наукова думка, 1999).
  Ми пропонуємо нашим читачам лише деякі документи з цієї книги (а всього їх зафіксовано у цьому унікальному виданні понад 400). Вони говорять самі за себе... Напевне, навіть у часи Шевченка не бачило таких страхіть українське село - яке «неначе погоріло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». Ведуть, та... не їдять же - як за сатрапа Сталіна...
  Повідомлення всесоюзного переселенського комітету при Раднаркомі СРСР про переселення на Україну колгоспників з інших територій країни

  Срочно. Секретно.
  Нач. ГУЛАГ ОГПУ
  тов. Берману
  ВПК при СНК СССР при сем препровождает оперсводку № 38 о переселении на Украину по состоянию на 28 декабря с. г. Одновременно ВПК при СНК СССР сообщает, что преподанный план переселения выполнен на 104,76%. Всего переселено
21 856 колхозных хозяйств, 117 149 человек, 14 879 лошадей, 21 898 коров и 38 705 голов разного скота (в число последних входят телки, свиньи и овцы). Приложение по тексту.
  Зам. председателя ВПК при СНК СССР Рудь
  [Приложение] Секретно
  (див. таблицю)

  Примітка. Всесоюзний переселенський комітет (ВПК) при Раднаркомі СРСР створено 15 серпня 1933 р. На нього покладалася організація переселення сільських жителів з метою освоєння малозалюднених місцевостей, визначення районів виїзду та заселення, відведення переселенцям землі для організації колгоспів, МТС та ін.
  На Україну ще у вересні 1932 р. переселилося 15 000 чол. із Середньої Азії, які розмістилися на території Скадовського, Голопристанського, Каховського та Хорлівського районів Одеської області.
  Відбувалося переміщення людей і в межах України.
 
  ПОСТАНОВА
  Верховного Суду УСРР
  Про вирок Вінницького облсуду щодо селянки П. А. Якименко, яка вбила сина заради врятування своїх інших голодних дітей 16 жовтня 1932 р.
  УХВАЛА
  Іменем Української Соціалістичної Республіки Найвищий Суд в касаційній колегії кримінальних справ жовтня 16 дня 1932 р. у складі голови т. Собчака, членів т. Тимощенка та Чишка, доповідач т. Тимощенко.
  Розглянувши в порядкові касаційного протесту справу з вироком Вінницького облсуду з 25 липня 1932 р. та за ухвалою про Якименко Параску Андріївну, 40 років, селянку, середнячку, засуджену за арт. 138-м п. «а» КК до позбавлення волі в далеких місцях ув’язнення на 8 років з обмеженням в правах на 3 роки. За те, що вона з корисливою метою зарізала свого трирічного сина Кузьму та м’ясо міняла сусідам на крашанки, виявив, що засуджена Якименко Параска в процесі судового слідства, заявила, що вона зарізала свого сина за порадою людей, «заріж одного і корми останніх»...
  Ухвала остаточна
  Голова ...
  Члени ...
 
  «Мы выживали, как могли...»
Я РОДИЛАСЬ до войны в селе Тарасовка Цюрупинского района Херсонской области. Отца забрали на фронт с первого дня войны, там он и погиб. Извещения о его смерти наша семья не получала. В войну мама вывезла семью в Крым в с. Калинино (ныне это Первомайский район). Мама часто болела, ждала папу с войны. Не дождалась, умерла. Я, самая старшая, в 12 лет стала братьям
(9 и 6 лет) за маму и папу. В детдом нас не сдали (не было похоронки). Жили, как могли, за счет подаяния односельчан. Я цапала, копала, убирала, помогала во всем, что меня просили люди. Не отказывалась от любой работы. С наступлением весны мы оживали, надеялись, что будем ловить сусликов, собирать щавель. Мы выживали, как могли. Запомнила на всю жизнь, когда в один из весенних мартовских дней мы втроем пошли ловить сусликов. День был холодный, бродили в поисках еды целый день, проголодались ужасно. Под вечер чуть потеплело, и мы случайно поймали ежика. Радости нашей не было предела. Идут возле нашей хаты женщины с работы и говорят: «Что это у детей безродных так вкусно пахнет?» Зашли к нам, открыли казан, а там наш ежик совсем разварился, и на дне лежат одни косточки. Женщины поплакали, посочувствовали нам. На второй день к нам пришла тетя Малькова, наша соседка, и принесла целую кастрюльку супа. Мы от счастья целовали ей руки, плакали от радости, что хоть раз по-человечески поедим. Потом ходили копать «дикую картошку», она как ноготок кругленькая, маленькая. Вот так и выживали - я, Леня и Ванюшка.
  Потом разыскал нас мамин брат Андрей, и мы стали жить в с. Пшеничное. Я окончила 5 классов и поступила работать телятницей в колхоз им. Карла Маркса на ферму. Повзрослев, стала работать прицепщиком на плуге с трактористом Сергеем Густенко. В галоши постелю соломы, подвяжусь канатиком и бегаю за плугом, очищаю края корпуса плуга от сорняков. Тракторист ругает, когда плуг забивается и пахота плохая. Так я проработала 18 лет подряд. Потом 20 лет работала в райбольнице санитаркой, сестрой-хозяйкой до самой пенсии.
  Все было за мою жизнь - и плохое, и хорошее. Хороших людей всегда больше встречала на своем пути, без них не выжить даже в наше время, но ту страшную голодную весну запомнила на всю жизнь. В день поминания людей, пострадавших от голодомора-геноцида в Украине, я всегда ставлю свечку за упокой в церкви.
  В такой богатой стране, как Украина, никогда такого не было, как при СССР. Были засухи на юге, западе, востоке, но никогда не было страшных голодоморов.
  Голосовать буду за мудрых людей, которые дали нам, пенсионерам, пенсию не на словах, а на деле, матерям за рождение детей, педагогам, врачам, студентам, военнослужащим, рабочим гарантированную зарплату.
  Валентина Ивановна ТАРАН.
  смт. Первомайское АРК.
 
  «Українська родина»
  З метою об’єднання українців Криму, об’єктивного висвітлення ролі України і українського етносу у повоєнній розбудові та відродженні півострова, реанімації історичної пам’яті народу редакція газети «Кримська світлиця», Кримська філія Наукового товариства ім. Тараса Шевченка та Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка започатковують у тижневику постійну рубрику «Українська родина».
  Ми запрошуємо до слова ще живих свідків масового переселення української людності до Криму. Для історії вельми цінним є свідчення кожної людини та членів сімей переселенців про ті далекі часи. Для тих, хто вже не пам’ятає, звідки приїхали до Криму їхні діди та батьки, ми готові надати вичерпні історичні матеріали про історію переселення кожної родини. Але для того, щоб ми могли вести діалог з українцями, які мешкають на теренах Криму, всі бажаючі долучитися до нашої рубрики мають передплатити хоча б єдиний на село чи селищну раду примірник «Кримської світлиці». Ваше спілкування з єдиною в Криму державницькою україномовною газетою дозволить створити літопис новітньої історії Криму, сприятиме створенню земляцтв, які так потрібні для збереження нашої національної ідентичності та збереження кримських українців як державотворчої нації. Тож настав час, аби всі нащадки переселенців з великої України відчули себе у Криму невід’ємною часткою великого українського народу.
  Пора вже і кримським українцям працювати і жити для себе, для своєї нації і своєї держави, пора усвідомити, що ми у Криму не в гостях і не в приймах. Ми живемо упродовж кількох століть на своїй історичній землі. На ній ми будемо жити вічно.
  Шануймося і єднаймося!
  Редакція «Кримської світлиці»,
  Кримська філія Наукового товариства ім. Т. Шевченка,
  Всекримське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #13 за 24.03.2006 > Тема ""Білі плями" історії"