Версiя для друку Обговорити в форумi

До 95-річчя від дня народження Віри Сергіївни Роїк

Двері мого кабінету прочинилися, і в нього зайшла молода незнайома жінка. Це була вчителька української мови і літератури загальноосвітньої школи № 7 Любов Василівна Шуть. Вона розповіла, що в школі працює краєзнавчо-пошуковий загін "Криниця", члени якого вирішили зібрати матеріали про відому вишивальницю, нашу землячку, майстра народної творчості Віру Сергіївну Роїк. Оскільки в газеті "Лубенщина" час від часу з'являються підготовлені мною статті про цю незвичайну жінку, то вона й вирішила звернутися до мене.
Звичайно ж, я з радістю відгукнулася на її прохання.
А невдовзі вчителька завітала в редакцію "Лубенщини" вдруге і принесла з собою виготовлений пошуковим загоном альбом, де поміщені розповіді про вишивальницю, численні фото.
Між нами зав'язався діалог. Отже, на мої запитання відповідає вчителька ЗОШ № 7 Любов Шуть.
- Чому вас зацікавила творчість саме Віри Роїк, адже в Лубнах, у селах району є багато вишивальниць, які мають великий творчий доробок і з якими простіше поспілкуватись?
- Випадково у своїх знайомих я побачила книгу "Хто є хто?" про видатних людей Полтавщини, і там одна з сторінок присвячена Вірі Сергіївні. Мене зацікавила її біографія, творчість. Розповіла дітям. І вони загорілися бажанням зібрати матеріали про вишивальницю. Зроблено багато. Мене особисто і дітей вразило те, що Віра Сергіївна у такий складний час - 30 - 40-і роки XX століття справою свого життя обрала саме українську національну вишивку і займається її пропагандою десятки років. Ще приваблюють у ній такі риси, як цілеспрямованість, сила волі, адже через контузію змушена була вчитись вишивати лівою рукою, багатство душі, любов до рідного краю. Де б вона не бувала, а серцем лине в Лубни, де народилася. Дітей дуже зацікавили унікальні творчі роботи вишивальниці, зокрема, рушник "Мир" (тут використана полтавська гладь), панно "Свято врожаю", яке вона вишила у віці 88 років гладдю "качалочка". Які багаті змістом і художнім вираженням ці роботи! Панно передає велику спільну радість хліборобів. Тут і колосся, і квітучі соняшники, і дівчата в українському вбранні, що, тримаючись за руки, ніби танцюють... Все пронизане сонячним промінням, відчуттям спільної перемоги! Вражають широкі горизонти виставок, які Віра Сергіївна організовує щороку в різних регіонах України, в Росії та інших державах і не перестає їздити всюди, пропагуючи українську вишивку. Ми просто захоплені цією чудовою жінкою, справжньою подвижницею. Її життя, її одержимість - приклад для молодих.
Запитання міському голові Лубен Анатолію Соболєву:
- Ви особисто добре знайомі з Вірою Сергіївною. Як оцінюєте її творчі досягнення?
- Лубни - колиска багатьох відомих людей. Віра Сергі-ївна - одна з них. І саме з тих, хто не забуває свого коріння, хто через роки пам'ятає, звідки прослалась її дорога в широкий світ. Кожний приїзд вишивальниці в рідне місто, особливо з виставкою, - важлива подія. Пригадую виставку робіт Віри Сергіївни в галереї образо-творчого мистецтва у 1988 р. до тисячоліття міста. Незважаючи на велику кількість різних заходів, які тоді проводились, я знайшов час побувати на ній. Вона спеціально до цієї дати вишила герб Лубен, знизу він охоплений віночком з квітів. Чудова робота! І взагалі, у кожній вишивці відчувається живий струмінь творчої думки майстра. Адже вона не запозичує візерунків, а створює їх сама. Ось що приваблює! Життя і творчість нашої дорогої землячки варті наслідування. І добре, що вона під час виста-вок спілкується з молоддю, бажаючим показує різні техніки вишивання, яких, як говорить, знає не менше трьохсот. Цікаво слухати і розповіді про її зустрічі з відомими людьми, вченими, художниками, майстрами народної творчості...
Запитання секретарю міської ради Олексію Пивовару:
- Що, на вашу думку, найбільше приваблює в характері вишивальниці?
- Її цілеспрямованість, оптимізм. На долю Віри Сергіївни випало стільки страждань, що інша людина зламалася б. А вона, така тендітна, зуміла витримати все, подолати біль і вийти з того пекла переможцем. Інвалідність не підкосила її, відмовилась тримати голку права рука - почала вчитись вишивати лівою. Не кожен зумів би так вперто іти вперед, незважаючи ні на що. А ще Віра Сергіївна завжди готова власним зарядом енергії і бадьорості поділитися з усіма людьми, з якими зводить доля. Оптимізм пронизує всю її творчість.
А книга спогадів "Мелодії на полотні" написана такою живою, образною мовою і насичена такими цікавими фактами, в тім числі, звичайно, й пов'язаними з життям у рідних Лубнах, що прочитується одним подихом. Я й сам оптиміст, але Віра Сергіївна просто одержима в своїй творчості, у досягненні мети, яку ставить перед собою.
На запитання відповідає директор Лубенського краєзнавчого музею Микола Тасенко:
- Чи залишила щось Віра Сергіївна у спадок лубенцям?
- Так. Вона залишила своє прекрасне мистецтво. Уже багато років ми з нею дружимо. Коли приїжджає з сином Вадимом Михайловичем, обов'язково вони відвідують музей, галерею, залишають матеріали про виставки в різних містах, поїздки, зустрічі, друковані видання. Минулого літа вони теж побували в Лубнах і багато чого привезли з собою для музею, для архіву.
В галереї образотворчого мистецтва оформлена постійно діюча виставка Віри Сергіївни. Думаю, вона буде поповнюватись і далі. Особливо хотілося б, щоб там з'я-вилися нові вишивки. Взагалі, і з Вірою Сергіївною, і з її сином дуже приємно спілкуватись. Це - чудові люди.             
Старший науковий співробітник музею Тамара Дяченко із захопленням відгукується про книгу спогадів Віри Сергіївни "Мелодії на полотні". Тож запитання до неї:
- Чим саме приваблює ця книга?
- І з наукової, і з художньої точки зору книга "Мелодії на полотні" - унікальне видання. У ньому міститься чимало інформації, якої не знайдеш ніде. Автор подає нам приклад того, як треба берегти традиції роду. Глибокий розум, чіпка пам'ять Віри Сергіївни вмістили в собі події майже цілого століття. Її особиста життєва лінія пролягає на фоні епохальних суспільних подій і створює багатобарвну картину, у якій все взаємозв'язане. Досить звернути увагу на те, в яких деталях наша видатна землячка описує Лубни початку і середини XX ст. При цьому іноді заглиблюється дуже далеко.
І оживають вулиці древнього міста, його площі, унікальні будівлі, які збереглися і яких уже давно немає, а також імена відомих людей, які внесли значну частку в розвиток української національної культури. Я вважаю все життя Віри Сергіївни подвигом. Бо стільки зробити для людей, для мистецтва, для України, як вона, не кожному вдається.
Від себе додам: це українська земля і, зокрема, Лубенщина, дала такий заряд для душі Віри Сергіївни, що розцвіла вона мелодіями візерунків на полотні, які грають усіма барвами рідного краю.
Одна калина за вікном,
Одна родина за столом...
І Україна,
бо в нас іншої нема!
Справді, здається, вся Україна - від Карпат до донецьких степів, від Слобожанщини до Криму, така дорога серцю Віри Сергіївни Роїк, оживає колоссям і квітами у її чудових вишивках!
Євгенія ЛОГВИНЕНКО,
член Національної спілки журналістів України, лауреат обласної журналістської премії ім. Григорія Яценка, заступник головного редактора міськрайонної газети "Лубенщина".
м. Лубни Полтавської обл.

На фото (зліва направо): міський голова Лубен Анатолій Соболєв, Віра Сергіївна Роїк з сином Вадимом, Євгенія Логвиненко.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 24.02.2006 > Тема "Українці мої..."