|
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2002 > Тема "Крим - наш дім"
#51 за 20.12.2002
"ДЕРТЛІ К'АВАЛ - ЖУРЛИВА СОПІЛКА"
Надіє ДІНЬША.
Коли кримські татари жили в різних куточках землі, зокрема, в Узбекистані, вони присвячували своє життя боротьбі за повернення на Батьківщину. Тепер, коли ми, татари, вже в Криму, лунають заклики до боротьби за збереження і навіть порятунок культури нашого народу, моральних першооснов його духовності.
Однак духовного відродження одними закликами добитися не можна. Набагато дієвішою в цьому плані є конкретна подвижницька культурно-просвітня робота.
Великий внесок у відродження духовності кримськотатарського народу зроблено нашими творчими колективами, зокрема Кримськотатарським академічним музично-драматичним театром. Недавно цей колектив порадував глядачів новою виставою, поставленою за драмою-феєрією Лесі Українки "Лісова пісня". Спектакль називається "Орман тюркюси". Не знаю, чи доводилося Лесі Українці чути кримськотатарську пісню "Дертлі к'авал - Журлива сопілка", але вистава ця, як на мене, підхоплює і несе далі мінорно-мрійливий мотив народної пісні кримських татар.
Кожен глядач тільки-но завітає до театру, поринає в тужливу, ненав'язливу мелодію, що повнить собою весь храм Мельпомени. Сумовитий сопілчаний спів налаштовує його на зустріч з очікуваним сценічним дійством.
За стилем постановки, характером трактування теми, цей спектакль не можна віднести однозначно до певного театрального жанру. У ньому гармонійно співіснують елементи опери, оперети, балету і драматичної вистави. Музика, мовлення, спів і танець - все тут органічно поєднується одне з одним.
Протягом всієї вистави звучить журливий мотив як нагадування про скороминущість і невідновлюваність індивідуального людського буття.
Яким дорогим і знайомим є для мене цей мотив, якими заспокійливими є ці звуки! На к'авалі грав мій батько - Абдураїм Діньшаєв. Наприкінці його життя дуже часто можна було почути в нашому домі "Дертлі к'авалі". Ця пісня, напевно, найбільш повно передавала тоді всі порухи батьківських думок і почуттів.
Вже чотири роки, як немає мого батька. Та зосталася після нього музична спадщина, яку він зумів зберегти для свого народу.
Не тільки тужливою мелодикою вирізняється спектакль "Орман тюркюси". Кожен з героїв вистави має свою, тільки для нього витворену, музичну тему і лінію виконавської поведінки, що у поєднанні з танцювальними елементами і співом породжує яскраві і неповторні образи.
Світ єдиний і неподільний, все у ньому взаємопов'язане і взаємообумовлене, - говорить внутрішній голос споглядача сценічного дійства. Ця вистава стверджує серцевинну тезу делікатно, але невідворотно переконливо. Адже все, що створила Природа, - і одноплемінники наші, і брати наші менші, і рослинний світ - все це не вічне на Землі. Все це народжується, живе і через певний час відходить, щоб дати місце на життєвій арені іншому поколінню, яке також бере в руки к'авал, підхоплює пісню життя і далі співає її.
У театральній виставі, представленій кримськотатарськими акторами, багато загадкового, багато такого, що розбурхує фантазію, спонукає і настроює до роздумів про сенс життя.
Як народжуються і зникають почуття? Здається, знайдеш відповідь на це питання - і осягнеш таїну Всесвіту.
Емоційний заряд, закладений у цьому спектаклі, - величезний. Створений на зіткненні кримськотатарської і української культур, він здатний збагатити глядача будь-якої національності, бо орієнтований на розкриття і плекання кращого, що є в Людині.
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2002 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=355
|
