Версiя для друку Обговорити в форумi

"Крымская правда" вперто шукає в Україні... фашизм. Не в Чечні, не в "чорних плямах" сталінського "Краткого курса ВКП (б)", не в причинах, які спонукали свого часу півтора мільйона (!) росіян разом зі своїм генералом Власовим перейти на службу до Гітлера. Чомусь не друкує на цю тему матеріалів комуно-шовіністичний кримський рупор. Вибачте, брати-росіяни, доведеться нам... Матеріали про російський фашизм читайте на 4 - 5 стор. "Красная геббельсятина на шпальтах кримських газет" - про це в наступному номері "Кримської світлиці"...

"Чорні плями" історії

Консолідація суспільства - перша і головна передумова будівництва будь-якої держави, провідний чинник успішного розвитку її економіки, матеріального добробуту та благополуччя громади. За великим рахунком, саме ці показники значною мірою обумовлюють місце країни у світовій спільноті і забезпечують її національну безпеку.
Зважаючи на зазначене вище, упродовж останніх двох століть більшість цивілізованих країн світу, колись спустошених і розтерзаних братовбивчими громадянськими війнами і конфесійним протистоянням, заради вищих загальнонаціональних цінностей пройшли важкий і тернистий шлях обопільного прощення, поро-зуміння та єднання.
В останні роки обнадійливі процеси громадського порозуміння вже простежуються навіть у Росії, громадяни і керівництво якої лишаються ще ураженими імперсько-шовіністичною ідеологією і тяжіють до авторитарності та тоталітаризму.
У сучасній Росії, головним чином у середовищі інтелігенції та націонал-патріотів, відбувається переосмислення недавньої історії країни. На жаль, воно охоплює лише її незначний проміжок. Мова йде про поки що період Громадянської війни (1917 - 1922 рр.). Сьогодні переважна більшість громадян федерації розглядає її як глобальну національну катастрофу, що позбавила життя десятки мільйонів громадян як у самій Росії, так і у її колоніях. У російській історіографії сумлінні дослідники вже не ділять суспільство на білих та червоних і не героїзують ідеологів та виконавців червоного терору на одній шостій земної кулі.
Більше того, за ініціативою і участю перших керівників російської держави відбулася не лише реабілітація царя, його невинно убієнної родини та найближчого оточення, а й церковна
канонізація Миколи ІІ. Нагадаємо, що головний ідеолог та керівник червоного терору "вождь світового пролетаріату" Володимир Ульянов (Ленін) називав його не інакше як "Николаем Кровавым". Не вважають уже у Росії затятими ворогами і провідників білого терору та керівників білої гвардії. На переважну більшість (Денікіна, Колчака, Врангеля, Корнилова) росіяни вже одягли шати національних героїв та борців за "Великую Россию". У Росії друкують спогади цих діячів і вшановують пам'ять про них пам'ятником одному з найзатятіших українофобів та катів народу - генералу Дені-кіну. Нещодавно такий пам'ятник при мовчазній згоді влади та місцевих маргінальних комуністів відкрили навіть у Криму в Феодосії. Громадський реквієм за білою гвардією, яка знайшла останній прихисток у Криму, відбувся і у Севастополі. Звичайно, такі християнські дійства можна вітати. Але виникає цілком закономірне питання, чому ж донині не реабілітовані російською історією борці за волю України, які полягли у нерівній звитязі з російською окупацією - білими та червоними полчищами? Чи маємо ми пам'ятники в Україні героїчним отаманам тої доби: Петлюрі, Зеленому, Махнові та сотням інших? Чому й до цього часу у Росії не визнається факт страшного злочину комуністичної системи проти українського народу - Голодомору 1932 - 1933 рр., який більшість країн світу кваліфікували як геноцид? Чому Росія, яка давно знайшла порозуміння з Німеччиною, що перебувала з нею у стані війни, брутально втручаючись в українські справи, чинить спротив та протидію визнанню воїнів ОУН-УПА борцями за волю України?
І таких запитань до  нашого північного сусіда сьогодні маємо сотні. На жаль, сьогодні на них з російського боку не маємо відповідей.
Поки що навіть на далекі й трагічні події 1917 - 1922 рр. в Україні місцеві більшовики, які як були, так і лишилися філією російської компартії, дивляться через скельце сталінського курсу ВКП(б) і останніх директив Кремля.
Російська влада, пропаганда та об'єктивна історіографія сором'язливо замовчує ганебний факт здачі у полон під час Другої світової війни майже 5 млн. звитяжного радянського воїнства та наявність потужної (1,5-мільйонної) російської армії у лавах Вермахту у 1942 - 1945 роках. У той же час російські посадовці, офіційна пропаганда та неукраїнські комуністи в Україні, аби збурити українське суспільство і не допустити єдності громадян, розгорнули істеричну кампанію компрометації борців за волю України - воїнів ОУН-УПА. Це добре сплановане антиукраїнське дійство стало головною програмою засідання не лише місцевої філії КПРФ в Україні, але й її маргінальних клонів, які от уже 15 років водять обдурених людей під червоними стягами та з портретами президентів чужої  держави.
Досвідчені ідеологічні "попи гапони", які пройшли вишкіл у кадебістських структурах, добре усвідомлюють, що стабільна й процвітаюча Україна позбавляє комуністичну ідеологію перспектив на українській землі.
Лише для самовиживання, самозбереження та заради власного матеріального благополуччя ці політикани готові не лише розколоти, а й знищити Україну, повернути український народ у нове колоніальне рабство.
Тож і вдаються вони до агресивно-конфліктних маніфестацій та провокативних театралізованих дійств на кшталт пишного святкування річниць завоювання Криму російськими військами, встановлення служителями церков Московського патріархату хрестів по всіх містах і селищах півострова, самочинного завезення на центральні площі масивних кам'яних брил з погрозою спорудження на цих місцях пам'ятників жертвам ОУН- УПА. Саме комуністичні керманичі та провідники
різноманітних сепаратистських організацій, які під юридичним прикриттям влади пишно розквітли у Криму, розгорнули власну безпрецедентну та аморальну кампанію заперечення жахливого Голодомору українського народу у 1932 - 1933 роках і паплюження визвольного руху українського народу у 1942 - 1953 рр.
Цими злочинними антидержавницькими діями зазначені політичні сили поставили себе над і поза рамками української спільноти. Вони переступили ту мо-ральну і юридичну межу, за якою мусить вже йти відповідальність та заслужене покарання.
А для тих легковірних, яких використовують комуно-шовіністичні ортодокси, отруюючи свідомість міфотворчістю про суцільне зрадництво українців у Другій світовій війні, вигадані злочини вояків ОУН-УПА проти свого народу, відсилаємо до серйозних наукових досліджень та об'єктивної статистики. Мусимо зауважити, що на відміну від формувань РОА, вояки ОУН- УПА вели героїчну боротьбу як з німецькими, так і з радянськими окупантами. Вони не брали участі у придушенні національно-визвольних рухів ні у Польщі, ні у Чехословаччині, ні на Балканах. Отже, панове, вивчаймо незаперечні матеріали і думаймо. Можливо, хоч ця інформація зніме комуністичну полуду з ваших очей. А це вже і є першим кроком до порозуміння.
Петро ВОЛЬВАЧ,
академік УЕАН, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, голова Кримської філії Наукового Товариства ім. Шевченка, дійсний член НТШ.
м. Сімферополь.

ПІВТОРА МІЛЬЙОНА РОСІЯН СЛУЖИЛИ НАЦИСТАМ
26 тисяч бійців-українців дивізії "Галичина" і 1,5 мільйона росіян на боці нацистської Німеччини... Про перших не змовкають суперечки, про других - скромна мовчанка (принаймні в Україні).
Так, це історичний факт - Організація Українських Націоналістів створила Українську повстанську армію, яка воювала і з нацистами, і з комуністами (аж до 1953 року).
Але фактом є й те, що російська еміграція воювала на боці Гітлера й взяла масову участь в підготовці Німеччини до війни. Насамперед, вихідці з Росії працювали в спецслужбах та перекладачами (прізвища ж які російські: Волконскій, Свєтозаров, Скалон, Мєньшиков, Скобєлєв, Воронцов-Дашков, Палєн, Мєщєр-скій...).
29 січня 1943 року Російський Корпус, сформований з емігрантів, прийняв присягу на вірність Гітлеру: "...буду виявляти Верховному вождю Германської Армії Адольфу Гітлеру всюди, де б це
не було, безумовний послух. І буду готовий, як хоробрий воїн, у будь-який час по-жертвувати своє життя за цю присягу". П'ять полків вчорашніх білогвардійців воювали в Югославії, Румунії, Болгарії, а потім увійшли до армії генерала А. Власова.
Молоді російські емігранти сформували Особливий російський полк "Варяг", який воював з Червоною Армією з самого початку війни. Колишні врангелівці сформували Російську Дружину...
Скоро в край наш привольный
Хлынут новые волны,
Русский Корпус
в Отчизну придет...
- співали одягнені в німецьку форму російські емігранти.
Навіть в японській армії були створені російські частини, що воювали проти СРСР.
Лише в допоміжних прифронтових частинах Вермахту, за німецькими даними, служили понад 700 тисяч колишніх радянських воїнів. В липні 1943 року на Східному фронті воювало 78 російських батальйонів з "суто німецькими" назвами: "Волга", "Березіна", "Народная стража". Додамо 2 дивізії СС "Росія", 3 козацькі дивізії СС, окремі козачі полки СС: "Платов", Лейб-козачий, Донський, Кубанський, генерала Бакланова і так далі, й тому подібне.
А ще були вовчі козачі сотні... А ще генерал СС Смисловський та його таємна армія - емігрантські спецслужби у німців...
От і набирається не менше 1,5 мільйона росіян на служ-бі у нацистів.
* * *
Сумна й трагічна статистика - втрат у війні. За кожним прізвищем - людська доля.
То чому ж день Перемоги кожного року перетворюється у день пам'яті лише для однієї частини учасників
ІІ світової війни, зокрема, в Україні? Для багатьох українських патріотів війна стала приводом взяти до рук зброю з єдиною метою - спробувати вибороти незалежну державу. Як це робили бійці УПА.
Серед ветеранського руху немає одностайності. Одні за примирення всіх учасників війни, інші, "розпропаговані" лівими, - проти. До якого ж єзуїтства і зневаги до власного народу треба дійти, щоб кожного року ініціювати суспільне напруження й протистояння, затято боротися зі спробами демократичних, національно-патріотичних сил налагодити суспільну злагоду і взаємопорозуміння між фронтовиками - учасниками ІІ світової війни.
Очевидно, наша країна - єдина держава у Європі, де не гасне розпалюване опонентами української державності ідеологічне протистояння на ґрунті російської Великої Вітчизняної війни.
Фарисейство спадкоємців КПРС яскраво виявляється ще й в тому, що вони палко підтримують спроби відродити пам'ять про кривавого більшовицького диктатора Й. Сталіна, пам'ятник якому, наприклад, намагаються встановити в Криму...
(Г-та "Український форум", 28 березня 2005 р.).

З пісень Російської Визвольної Армії:
Маршируют полки,
в ногу, державы стрелки.
Эскадроны проходят гарцуя,
Батареи гремят, за отрядом отряд,
Лентой тянутся в даль голубую.
"Кто вы?" - Русские мы!"
"Сколько вас?! - "Тьма и тьма.
Все народы Руси и племена.
Со всех мест и границ.
Сел, аулов, станиц
Собрались под родные знамена".
"Вы куда? - "Мы туда -
нас Россия зовет!.."

З маршу Російської Визвольної Армії:
Отступают неба своды,
Книзу клонится трава -
То идут за взводом взводы
Добровольцы из РОА...
Перед нами будь в ответе,
Кто народ в войну втравил.
Разнесем как тучи ветер
Большевистских заправил.
Нету к прошлому возврата,
В сердце кровь кипит ключом.
Все мы русские солдаты
Счастье Родине несем!

На фото: Кулеметники бригади СС РОНА (Російської визвольної народної армії) - учасники придушення антинацистського повстання. Варшава, 1944 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 23.12.2005 > Тема ""Білі плями" історії"