Версiя для друку Обговорити в форумi

ЧЕРЕЗ ТАНЕЦЬ - ДО ДУШІ!
У Роздольненському районі ріс звичайний хлопчик. В сільській місцевості не багато було заходів, до яких залучалась малеча, тому на прихід у школу на роботу педагога-хореографа покладалися великі сподівання. У танцювальному гуртку Сергій займався п'ять років - до восьмого класу. Старша сестра добре співала й танцювала, її чоловік керував хором. Отож у музичному середовищі він почувався вільно з раннього дитинства. Будучи в Києві, сестра випадково побачила оголошення про набір учнів у Київське хореографічне училище і запропонувала Сергієві спробувати свої сили.
Й досі спогади про роки навчання в училищі - чи не найприємніші. І тільки тепер, коли за плечима чималий досвід, прийшло розуміння, як мало було відведено часу на все. "Класики" навчалися вісім років, "народники" - лише п'ять. Обравши відділення, яке готувало артистів народного танцю, Сергій ні разу не пошкодував про це. Викладали педагоги, котрі все життя протанцювали у відомих на всю країну і за кордоном ансамблі ім. П. Вірського та хорі ім. Г. Верьовки. З теплом він згадує керівника курсу Галину Інокентіївну Монзолевську. Адже саме вона допомогла випускнику училища визначитися у подальшій роботі.
Справа в тому, що у нього, як у багатьох випускників училища, була можливість поїхати танцювати не тільки в Москву, а й в інші куточки Союзу. Та на заваді стала нерішучість. Галина Інокентіївна порадила перевірити себе в колективі ансамблю пісні й танцю Київського військового округу. Сергій добре закінчив училище, тому його одразу взяли на роботу. Півроку він пропрацював у колективі на умовах "найму", а потім був зарахований в ансамбль на термін строкової служби.
В училищі навчали "школі" танцю, в ансамблі КВО - одразу випробовували на виживання. Новачків закріпляли за досвідченими танцюристами, які повинні були вивчити з ними номер "за три дні". Поблажок не було, у концерти їх "кидали, мов кошенят", привчали до суворої дисципліни.
Кропітка праця приносила свої плоди на численних конкурсах, фестивалях, концертах. У 1982 році проводився Всесоюзний огляд-конкурс військових та морських ансамблів пісні й танцю. З дев'яти колективів перше місце посіли ленінградці, друге -  поділили ансамб-лі Чорноморського військово-морського флоту та Київського військового округу. Під кінець строкової служби Сергій разом з ансамблем виступав в комплексі "Олімпійський" у Москві. В той час там проводився місячник Української РСР у Росії. Культурні заходи згуртовували тисячі учасників. Це була нагода поспілкуватися з виконавцями багатьох колективів, намітити подальші плани.
Після цієї поїздки дехто з молоді потрапив у ансамбль Ігоря Моїсеєва, у ансамбль "Берізка". Сергій з колективом повернувся до Києва. А там якраз балетмейстер відомого у Криму державного ансамблю "Таврія" - Валерій Іванович Донцов набирав балетну трупу і запросив Сергія на роботу.
Отак Сергій приїхав додому, в Крим. Упродовж тринадцяти років він танцював у "Таврії".
Кінець 80-х - середина 90-х років... В той час багато хто відчув почуття розгубленості. Йшла ломка стереотипів, країна втрачала знайоме обличчя: руйнувалася економіка, порушувалися налагоджені роками зв'язки. Але водночас відкривалися і нечувані дотоді перспективи у плані роботи, поїздок. Напевно, не все вдавалося і керівництву "Таврії", яка теж переживала не кращі часи. Сергій залишив цю роботу, продовжив працювати в самодіяльному колективі, викладав у школі. З маленькою трупою побував у Карлсрує (Німеччина) на фестивалі народної творчості, виступав у Нюрнберзі та Хайдельберзі.
Його дружина Олена Транькова
( до речі, теж багато років танцювала у "Таврії") викладала хореографію акторам драми у Кримському академічному драматичному театрі
ім. М. Горького. Отож Сергій теж бував у театрі, допомагав порадами. Тоді у розпалі була підготовка до балетної вистави "Ромео и Джульетта" на музику С. Прокоф'єва. Ця робота захопила Сергія, адже все було новим, незвичайним. І коли йому запропонували роль Тібальта, погодився. З цього почалась нова сторінка його життя.
Не так давно у репертуарі Театру сучасного балету з'явилася концертна програма на дві дії "В вихре танца" (балетмейстер-постановник  заслужений діяч мистецтв АРК Ольга Борисівна Чехова). Частину цього концерту складають номери, які створювалися як навчальна програма хореографічного відділення Державної школи-студії при театрі. Будь-яка нова програма в танцювальних колективах створюється за рік, оновлюється - протягом року, а цей концерт був доповнений зовсім новими номерами лише за декілька місяців. Серед 17 номерів, котрі його складають, чи не найяскравішими роботами Сергія є виступи в "Русской кадрили", аргентинському "Гаучо", угорському "Понтозоо", "Болеро". Він швидко став улюбленцем публіки, далася взнаки хороша танцювальна школа.
- Коли мені було двадцять, ми "працювали" по 30 концертів на місяць. Отак протанцюєш сім номерів двічі-тричі на день, а потім увечері ще й футбол ганяєш, - усміхається Сергій. - Колись у "Таврії" працювали чоловіки, які закінчували те ж училище, що і я. Тому рівень підготовки в усіх був однаково високий. А у балетній трупі російського театру танцюристи - випускники нашої школи-студії. Тільки ми з дружиною - представники іншої школи. Олена закінчила Пермський інститут культури, вона майстер спорту з художньої гімнастики. Ще працюючи в ансамблі "Таврія", отримала звання заслуженої артистки України. Молодь у трупі - дуже уважна: дослуховується до наших порад, переймає досвід. У нашій програмі - танці народів колишнього СРСР - російський, український, єврейський, татарський, а також народів світу. Є номери жартівливі, гротескні. Закінчуємо концерт циганським танцем, коли сили вже, здається, на межі, однак, як кажуть, відкривається "друге дихання". Це мій улюблений танець, ще в "Таврії" він був одним з найкращих.
Цього року з нагоди Міжнародного дня театру Сергію Задерку було присвоєно звання "Заслужений артист Автономної Республіки Крим".
Його захоплює і педагогічна діяльність. Він веде танцювальний гурток у сімферопольській школі № 24. А ще - навчається на четвертому курсі у Кримському філіалі Київського національного університету культури та мистецтв.
- Вчуся викладати, спілкуватися з учнями, адже зараз діти зовсім інші, - додає Сергій. - В театрі навчаю студентів граціозно нести своє тіло, навчаю мистецтву пластики. Це, безумовно, стає їм у пригоді, коли йде підготовка вистав, наприклад, епохи Катерини ІІ. Актора необхідно ознайомити з азами менуету, полонезу, циганського танцю. Це полегшує роботу режисерові... Намагаюсь бути самокритичним, а до студентів - вимогливим, адже зараз вони в такому віці, в якому я починав виступати на сцені. Тільки невтомна праця - без жалю до себе -приводить до очікуваного результату.
Плани на майбутнє? Танцювати! Хіба може бути щось ще? Людина повинна займатися тим, що вона насправді вміє. Та й сина Женю прагну заохотити до танцю. Немає такого куточка у Криму, де б він з нами не побував на гастролях. Але він - сучасна дитина, його цікавлять, передусім, комп'ютери. Я нічого не нав'язую, а через рік сядемо, поговоримо, чим буде займатися у житті.
Початок зими цього року був сповнений приємних подій: 4 грудня відзначав день народження Сергій Задерко, а 12-го - Театр сучасного балету, котрому виповнилося шість років. За досить короткий термін цьому Театру вдалося гідно заявити про себе, були створені балетні спектаклі "Яд любовного напитка", "Слуга двух господ", "Ромео и Джульетта". Зараз балетна трупа працює над новою програмою "Танцевальный вернисаж". Сподіваємося, що ще не раз побачимо на сцені прекрасні роботи у виконанні заслуженого артиста АРК Сергія Задерка.                         

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2002 > Тема "Душі криниця"