Версiя для друку Обговорити в форумi

Пам`ять

Переді мною копія довідки про смерть 14-річної дівчини Марії Бондар.
З документа ми довідуємося, що батьки її, 36-ти і 32-х років, займалися хліборобством, були членами артілі "Червона Україна". То яка ж недоля забрала цю дитину серед літа, 18 червня 1933 року? Невиліковна хвороба? Ні. В графі, що містить причину смерті, читаємо: "Від голоду". А вже ж і травиця була, і молоді листочки. Як же батьки не вберегли своєї дочки? А ось так. Невідомо, чи самі вони надовго пережили її...
Цей документ, що зберігається в Херсонському архіві, і яких, зрештою, мало б бути безліч (за різними даними, від голодоморів загинуло в Україні від 7 до 14 мільйонів осіб), потрапив на очі журналістам завдяки одному з дослідників голодоморів в Україні Богдану Скробуту, який є членом Ради відповідної Асоціації на чолі з Левком Лук'яненком. До речі, ще за багато років до вступу в Асоціацію, Богдан Юрійович займався цією справою за власної ініціативи.
А полягала його робота в основному в спілкуванні з людьми - свідками тих давніх подій та акумуляції архівних матеріалів, найважливіші з яких знаходяться в Росії, звідки, як підказує логіка, і відбувалося керівництво процесом по звільненню українських земель для інших жителів. Якщо кримських татар та представників деяких національних меншин, звільняючи Крим для "більш гідних", просто завантажили в товарні вагони і повезли світ за очі, то з українцями вчинили хитріше і підступніше, оскільки не мали будь-якої мотивації для передачі їхніх земель і майна представникам бажаної нації.
Про те, що така "передача" дійсно відбувалася, причому в організованому порядку, свідчить інша документація, з якою теж ознайомив журналістів гість з Києва. В "Сводной ведомости об отправлении эшелонов с переселенцами на Украину по состоянию на 28 декабря" (документ з грифом "секретно") зазначається, що план переселення колгоспників з Горьковської, Івановської та інших областей Росії у 1933 році було виконано на 102,7%. 329 ешелонів з людьми, худобою, хатнім начинням вирушило в далекі місця.
Дослідник мав змогу поспілкуватися де з ким із переселенців. Літня вже росіянка розповіла:
- Мені тоді було 9 років. Все добре пам'ятаю. Ми мешкали у Володимирській області. Була пізня осінь, але зими ми не боялися - належно підготувалися до неї. Та якось прийшов з роботи батько і сказав, що нам дають два дні на збори - мусимо переїжджати на Україну.
 - Але ж на новому місці помешкання панував голод?
- Ми не голодували. Батько щодня приносив добрі харчі. Навіть, пам'ятаю, приніс колись банку дорогої ікри.
- А де ж ви оселилися?
- Порожніх хат було скільки завгодно. Спочатку пожили в одній, але нас викурив звідти стійкий трупний запах. Підібрали собі іншу оселю.
- Чи були у вашому селі старожили, себто українці?
- Були, але дуже виснажені і тихі. Ми вимінювали у них за хліб речі.
Та найбільш вразила журналістів історія, яку почув Богдан Юрійович в Моринцях, на Шевченковій батьківщині, і переказав присутнім. Земляки Тараса Григоровича йому розповіли:
- Ось тут, на розі, теж стояла хата. Жили там батьки з трьома малими дітками. Чоловік змушений був піти кудись на заробітки, та й не повернувся. Жінку теж довго не бачили. Та ось вона вийшла з хати з торбою за плечима. Подалася до перелазу, але здолати його не подужала, впала. Торба розв'язалася, і на землю викотилося три дитячі голівки.
За версією односельців, жінка несла залишки своїх діток сестрі, аби трохи підтримати її в скруті. Але, як на гріх, з'явилися представники влади, схопили ледь живу жінку, прив'язали її до коняки, почали бити нагайками і з вигуками "людожерка!" тягали по селу. Самі вони, звичайно, людожерами не були, хоча і служили системі, закривавленій по горло.
До речі, за спостереженнями Богдана Скробута (а ґрунтуються вони виключно на документах), переважна більшість працівників НКВС та їхніх найманців була єврейської національності. Досліднику не вдалося одержати інформації про загибель від голоду жодної єврейської родини чи то особи.
Цікаво, що, поставившись з такою огидою до жіночки з Моринців, яка від голоду втратила людську подобу, керманичі не шукали допомоги для свого люду ні в межах держави, ні за кордоном. Навпаки, продукти харчування текли туди рікою і ледь не задарма, аби світ бачив переконливі переваги радянської влади! Хоча зайвих їх в СРСР таки не було. Але голодомори охоплювали лише регіони компактного проживання українців, хоча там, де було змішане населення, теж недоїдали, та не вимирали, як це було, скажімо, в с. Агайман на Херсонщині в 1933 році (ксерокопія, що свідчить про становище його жителів на той час, також була скопійована в Херсонському архіві):
"с. Агайман в очень плохом состоянии. Каждый день мрут люди. Больше всего мрет индивидуальный сектор. 6/III 9 человек умерло. И очень, очень много пухлых. Детей. Поели все собак, кошек... Не сочтите меня трусом или оппортунистом. Я вас должен информировать о положении вещей. С индивидуальным сектором я уже не знаю, что делать".
Ось які вони, так звані білі плями нашої історії. Швидше, чорні, ніж білі... А щоб дізнатися про події тих часів більш детально, слід домогтися, аби український народ було визнано народом, який зазнав геноциду. У такому разі організатор цього злочину (нині його правонаступницею стала Росія) муситиме розсекретити всі свої архіви, де, цілком ймовірно, зберігаються керівні постанови щодо голодоморів 1921 - 1923, 1932 - 1933, 1946 - 1947 років. Принаймні, найстрашніший з них - 1933 року не був обумовлений жодною об'єктивною причиною: ні перебудовою господарства, ні воєнною розрухою, ні катастрофічним неврожаєм.
Тому, коли Організація Об'єднаних Націй в пам'ять наймасовішого голодомору в Україні розглядала питання щодо геноциду, присутні на засіданні росіяни робили все, аби знівелювати враження, пом'якшити його гостроту, переконати людей, що нічого особливого за тих часів в Україні не відбувалося. В результаті під час голосування голоси розподілилися відповідним чином.
Тож сьогодні, закликає Богдан Скробут, слід інтенсивно збирати свідчення літніх громадян про ті події, розшукувати їх, розпитувати, і обов'язково під записом розповіді людина має поставити свій підпис, офіційно завірений уповноваженою на це організацією. Лише тоді свідчення набуває ваги документа і може розглядатися на черговому засіданні ООН, де повернуться до оцінки колишньої ситуації в Україні в 2008 році, тобто коли виповниться 75 років з сумнозвісного часу.
Тому кожен з нас, хто хоче бути творцем своєї долі і хто прагне унеможливити повернення жахів минулого століття, мусить збирати свідчення людей, які пам'ятають голодомори. До речі, навіть сьогодні лікарі спостерігають, що в регіонах, понад 70 років тому охоплених вимиранням, і нині гірша демографічна ситуація, більше випадків суїциду та інших аномальних явищ, схильність до яких закріпилася на генетичному рівні як людини, так і живої природи.

На фото: Богдан Скробут дає інтерв`ю у "Кримській світлиці".

ПРО ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ПРО ГОЛОДОМОР 1932 - 1933 РОКІВ
Генеральному прокурору України
п. Піскуну С. М.
Міністру внутрішніх справ України
п. Луценку Ю. В.
Голові Служби безпеки України
п. Дріжчаному І. В.

ДЕПУТАТСЬКИЙ ЗАПИТ
Про порушення кримінальної справи за фактом Голодомору 1932 - 1933 років, який визнано геноцидом Українського народу, тобто злочином, до якого не застосовуються жодні строки давності.
В період з квітня 1932 по листопад 1933 р., тобто приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони безневинних людей. Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей. Пік голодомору припав на весну 1933 року. Тоді в Україні від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...
Найбільш постраждали від голоду теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська та Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8 - 9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській - рівень смертності був вищій у 5 - 6 разів. У Донбасі - у 3 - 4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.
Причиною голодомору стала політика сталінського режиму щодо українців як нації і, зокрема, щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.
У 1988 році Конгрес США, а у 1989 р. Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932 - 1933 рр. актом геноциду проти української нації. Офіційні документи стосовно голодомору в Україні ухвалили у Бельгії, США, Канаді, Аргентині, Країні Басків та інших.
У "Зверненні до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932 - 1933 років", схваленому Постановою Верховної Ради України
№ 789 IV від 15.05.2003 р., вищий орган законодавчої влади України ствердив, що Голодомор 1932 - 1933 років був актом геноциду Українського народу, що тотальне винищення мільйонів українських хліборобів штучними голодом стало свідомою терористичною акцією політичної системи сталінізму.
Тобто було умисно вчинене діяння, передбачене статтею 442 "Геноцид" Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341 ІІІ, а саме - геноцид Українського народу шляхом створення для нього життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове його фізичне знищення.
Таке визначення повністю співпадає з розумінням геноциду, визначеному статтею 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від
9 грудня 1948 року. Отже, згідно з статтею 1 Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року, до Голодомору 1932 - 1933 років, який визнаний геноцидом Українського народу, не застосовуються жодні строки давності незалежно від часу здійснення геноциду.
Враховуючи вищевикладене, прошу:
порушити кримінальну справу за фактом Голодомору 1932 - 1933 років, який визнано геноцидом Українського народу, тобто злочином, до якого не застосовуються жодні строки давності;
створити спеціальну слідчу групу для розслідування зазначеного злочину, в яку включити представників Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України.
Про результати розгляду запиту та вжиті заходи прошу повідомити у термін, визначений ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України".
Народний депутат
Олег ТЯГНИБОК.
7 жовтня 2005 року.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 21.10.2005 > Тема ""Білі плями" історії"