Версiя для друку Обговорити в форумi

Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.
(Продовження. Поч. у №1 - 35).
15 жовтня 1959 р. Степан Бандера зібрався поїхати на обід додому. Охоронця десь не було, Бандера не став його чекати, але попросив секретарку поїхати з ним на ринок і допомогти зробити деякі покупки. З ринку Бандера вже сам поїхав додому за адресою: вул. Крайтмара, будинок № 7. Завів машину в гараж, відкрив власним ключем двері в під'їзді будинку. Через кілька секунд почувся крик, який змусив сусідів виглянути з дверей. На сходах лежав чоловік, якого вони знали як мешканця цього будинку Степана Попеля. Поруч з ним лежала сумка з помідорами. Через два роки вбивця пам'ятатиме, що помідори були червоні. Дітям їх їсти не довелося.
Бандера був без свідомості, але ще живий. Помер по дорозі до лікарні. Перший діагноз був - пролом підстави черепа в результаті падіння. Але чого він упав? Може, так, як і у випадку з Ребетом, було б встановлено параліч серця (ми вже говорили про те, що в дитинстві Бандера хворів на ревматизм, отже, повинен був мати хворе серце). Лікарів зацікавило невелике поранення на верхній губі: звідки воно могло взятися? Зрештою, було проведено відповідні аналізи і виявлено в організмі синильну кислоту. Сумнівів не було - вбивство. Вбивство, організоване московськими спецслужбами.
Наступного дня Провід ЗЧ ОУН видає таке повідомлення:
"З великим смутком і глибоким болем повідомляємо членство ОУН і все українське громадянство, що 15 жовтня 1959 р. о 1-й годині дня згинув з ворожої руки великий син українського народу і довголітній керівник революційної боротьби за державну незалежність, Голова Проводу Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів сл. п. Степан Бандера, народжений 1 січня 1909 р., Член Української Військової Організації з 1927 р., Член Організації Українських Націоналістів з 1929 р., член Крайової Екзекутиви ОУН з 1931 р., а згодом до 1934 р. її Провідник і одночасно Крайовий Командант УВО та з 1933 р. член Проводу Організації Українських Націоналістів. Голова Проводу Українських Націоналістів з 1940 р., Голова Бюра Проводу всієї ОУН з 1945 р. Довголітній в'язень польських тюрем, засуджений на кару смерти, замінену на досмертну тюрму, та в'язень німецьких тюрем і концтаборів з 1941 по 1944 рр.
Похорон у Мюнхені 20 жовтня 1959 р. о 9 год. Заупокійна Служба Божа в церкві св. Івана Хрестителя при Кірхенштрассе.
15 год. панахида й похорон на Вальдфрдгоф.
Жалоба триватиме два місяці - від 15 жовтня до 15 грудня 1959 р.
Вічна і Славна Йому Пам'ять!"
Над могилою Степана Бандери, окрім його побратимів, виступили грузинський князь Нікашідзе, болгарин Вальчев, туркестанець Велі Каюм-Хан, словак Покорни, румун Еміл'ян, хорват Біліч, англійка Віра Річ.
На другий день усі західнонімецькі газети подали докладний звіт про похорон, підкреслюючи, що в ньому взяли участь представники всіх політичних груп. В одній із газет було написано: "Виглядало, немов би між українцями на еміграції зовсім не існувало сварки". Найменше про цю подію знали на батьківщині Степана Бандери: адже радянські газети про це не повідомляли, закордонні газети передплачувати в ті часи не можна було, закордонні радіопередачі старанно глушилися та й слухання їх вважалося злочином, за який можна було отримати тюремний строк.
Дещо в іншій ситуації були українці, які, щоправда, були виселені зі своїх рідних земель (лиховісна операція "Вісла"), але відправлені не в Радянський Союз, а на так звані "зємє одзискане", тобто на побережжя Одри, звідки, в свою чергу, були виселені німці.
Ось що з цього приводу розповідав польський журналіст Олександр Омілянович. Коли після смерті Бандери він опублікував ряд статей у "Газеті Білостоцькій", в редакції з'явилася делегація з українського села біля м. Баня Мазурска з вимогою, щоб автор обов'язково приїхав до них на зустріч з селянами. Зустріч почалася хвилиною мовчання в пам'ять Степана Бандери, а потім пролунали палкі виступи на захист його доброго імені. Пам'ятаймо: це було в 1959 р. у вже (чи ще?) "нашій" Польщі.

ПРОЦЕС ВІКУ

Якщо пригадати найвідоміші літературні твори світової класики, то, як правило, вони закінчуються смертю героя: "Дон Кіхот" Сервантеса, "Фауст" Гете, "Мадам Боварі" Флобера, "Анна Кареніна" Толстого, "Лісова пісня" Лесі Українки, майже всі п'єси Шекспіра. Бо, справді, що ще може бути з людиною після смерті? Ото що хіба перенесуть прах, як це було з Наполеоном Бонапартом, скрипалем Паганіні чи нашими мучениками: Василем Стусом, Юрієм Литвином, Олексою Тихим, Михайлом Сорокою, Мартою-Марією Бандерою.
Але історія життя і смерті Степана Бандери мала абсолютно несподіване продовження, яке, без перебільшення, струсонуло світ. 12 серпня 1961 р. в установу американської поліції в Західному Берліні зайшли молодий чоловік і жінка. Мабуть, ніхто з посадових осіб, що бачили їх у ті перші години, не спромігся описати, як це було, але можна собі уявити, що обоє вони були дуже стривожені або й перелякані. Зрештою, в тому ще не було б нічого дивного, поліція не така установа, куди приходять зі щасливою усмішкою. Чоловік сказав, що має зробити дуже важливе повідомлення. Але те, що почули службові особи (можливо, там спочатку взагалі був якийсь один службовець і то не дуже високого рангу), перевершило всі їхні очікування. Чоловік заявив, що його звуть Богдан Сташинський, що він з дружиною Інгою Поль, яка є німкенею, щойно втекли зі східної зони Німеччини. В тому теж ще не було нічого незвичайного, втечі зі східного сектора Берліна, попри всі стеження гедеерівських спец-служб, були настільки масовими, що Західний Берлін оточили високою стіною. Більше двадцяти років простояла ця стіна, і її зруйнування, мабуть, стало для німецького народу таким символом, яким на 200 років раніше для французів було зруйнування Бастилії. Каміння від зруйнованої стіни німці розбирали як пам'ятку про своє остаточне визволення й об'єднання.
Але повертаємося до Богдана Сташинського. Сенсаційними і цілковито неймовірними були його подальші показання. А саме: він сказав, що є агентом радянських спецслужб і що саме він власною рукою убив у Мюнхені в 1957 р. Лева Ребета, а в 1959 р. Степана Бандеру.
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 02.09.2005 > Тема "Українці мої..."