Версiя для друку Обговорити в форумi

ВСІ ДОРОГИ нині ведуть до Євпаторії! Цього тижня "Світлиця" зустрілася з народним поетом-парламентарем Борисом ОЛІЙНИКОМ, який саме провідував "благословенну Керкінітиду". Ми ще, дасть Бог, зможемо опублікувати розмову з Борисом Іллічем, якому болить і доля "Кримської світлиці", і всього кримського українства (особливо після плюндрування пам`ятника Кобзарю в Сімферополі). А поки що пропонуємо вашій увазі один із віршів з подарованої "Світлиці" нової книги поета...

Борис ОЛІЙНИК
ПРОЗРІННЯ
Вже триста з гаком штатні муедзини
(Не з мусульманських, а з тутешніх крес)
Так гучно скімлять у кущах калини
Над крученою долею Вкраїни,
Що, схоже, мають з того інтерес.
Часи мінялись, а вони - однакі,
Хоч починай із чистого листа:
То жебрали маєтність у поляка,
То плакались цареві за невдяку,
При цім обом цілуючи хреста.
А вже народ любили - до невтерпу!
(Зазвичай нишком, щоб не чув москаль).
Та косували масно на Мазепу:
- Ну вже ж і півень, цей старий... мастак!
Що дівці б ще - на гульки до світанку,
Воно ж, старе, звело її в коханки.
При гетьману ж - до смертного одра! -
Клялись Вкраїну боронить запекло.
Але не встигло й гримнуть з-за бугра, -
Умить Петрові продали Мазепу,
Як той навзаєм - клятого Петра.
А сам гайнув зі шведами подалі,
Лишивши славних козаків... на палі.
Сидить козацтво над Дніпром ревучим.
Вже й швед цікавиться зоддалеки:
- Воно на палях... ніби й не з руки?
- А нам, - відповідають, - ніби й зручно:
І видно все, аж ген, поза Батурин.
І так же ловко плачуть нам бандури!
...Віки пливуть,
А штатні примазенки
В Європі бродять, як і при Мазепі,
Випрошуючи кусень "під народ".
Та назирають: скільки хто їм кине
У шапку.
І, загрібши до полтини,
Поза народ несуть у свій вгород.
Уже ж і воля їм далась, як путнім,
Уже й в Центральній Раді прорекли,
Що ми, пак, суверенні й самобутні,
Та, лиш з Оки гармати заревли, -
Дітей послали умирать під Крути,
Самі ж на закордоння потягли
Оплакувать "безвинно незабутніх".
І, повернувши із країв замежних,
Уже й тепер - в посутньо незалежній!
Так само плачуть у кущах калини
Над страдницькою долею Вкраїни.
Та лічать до останньої полтини,
І хто, і скільки їм "на сльози" кине.
Та все до Крут женуть, як на пожежу,
Де на могилках в жалобних одежах
Такі плачі витискують з грудей,
Що вже й народ по оба побережжя
Замислився:
- А хто ж послав дітей
На вірну смерть, у пазурі ведмежі?
Доскіпуються - і не без причин:
То доки ж слухати оцих манкуртів,
Що кинули дітей на смерть під Крути
Та ще й ридають, гейби не при чім?!
Чи думають, що нам одбило пам'ять?
Що ми й донині сидимо на палях?
Чи, може, сподіваються вони,
Що нас навік бандурами приспали?
Егей, лукаві, - хай громи вас палять:
Ми вже давно прокинулись, пани!
Ми вже давно пронизуємо оком
Всю темінь ваших душ, до глибини
Проїдених, як шашелем, пороком.
Над вами помсти нависає крук.
І, доки сонце обертає круг, -
Вам кам'яніть довічно на колінах,
Вимолюючи прощу у невинних...
Та чи простять вам - вбиті - із-під Крут,
Якими ви прикрили підлі спини,
За смерть дітей купуючи Вкраїну?!

***

"З глибокою вдячністю - за мужність..." - так Борис Олійник підписав нам свою нову книжку "Пісня про матір", з якої взято цей вірш. Ну, якщо "Світлиця" й справді ляже отут, в Криму, як наші хлопці під Крутами, будемо знати, що не даремно!..

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 02.09.2005 > Тема "Душі криниця"