|
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 29.07.2005 > Тема "Душі криниця"
#31 за 29.07.2005
Цивілізація любові Папи Римського Івана Павла II
Марія МІКА.
Вже кілька місяців ми - без Папи. Без нашого Папи. Вже кілька місяців пройшло від отих найболючіших хвилин. Час лікує все. Та пам'ять усе залишає. Він живе з нами й досі.
І буде так й надалі...
Будьте завжди готові дати відповідь кожному, Хто у вас вимагає справоздання про вашу надію.
Мій Отче, я думала, що втратила усе, коли Тебе не стало. Я думала, що світ ніколи не оговтається від такої болючої утрати. Я думала, що сльози відчаю не висохнуть з очей Твоїх вірних. Я думала, що життя ніколи не буде таким же. Воно і не буде. Та помилялася я в одному: світ не втратив Тебе.
Мій Отче, це Тебе хотіли переконати про неможливість зібрати довкола Церкви і віри молодь. Та Ти не зважав. І молодь пішла за Твоїм словом, за Твоєю наукою. Це Ти показав нам, як сильно треба любити людей. Це Ти показав нам, як сильно треба любити Ісуса. І ми полюбили і Ісуса, і одне одного, і Тебе. А нашу любов Ти бачив у співі, вигуках, в сльозах... Як ми Тебе любимо, Отче!
Це Ти сміливо ступав по землі країн, де точилися війни. Це Ти в Сараєво мовив: "Воля ваша єсть мир!". І мільйони слухали Тебе, бо знали, що устами Твоїми мовить Господь. Ти їздив по світу, виголошуючи слово Боже. Ти простягнув дружню руку усім народам і всім релігіям. Ти молився біля Стіни Плачу в Єрусалимі. І, будучи кволим і стареньким, Ти відвідав Гроб Господній. Ні, для Тебе не було меж ані між країнами, ані між вірами. Ти - перший Папа, що ввійшов до синагоги. І назвав євреїв нашими старшими братами. Ти побував на Кубі, яка завжди була огнищем комунізму. Ти боровся за правду і проти насильства. Ти був усюди.
Мій Отче, Ти дав нам приклад покори і палкої віри. Ти просив вибачення за зло, яке було заподіяне католиками. А в 2000 році здійснив покаяння за гріхи синів Церкви. Ти завжди такий зосереджений у молитві, ніби поруч нікого й немає, тільки Ти і Бог. В Тобі - досконала віра.
У Торонто на Всесвітньому дні молоді Ти сказав, що людина - це сума Божої любові. Мій Отче, скільки любові Ти посіяв у наші серця! Вся наша любов в Тобі і від Тебе! А як сильно Ти любив нас, таких недосконалих, таких зовсім різних! Доки ми бачили Тебе, доти ми були певні, що ми потрібні світу, що світ потрібний нам. У своїх посланнях Ти навчав, що молодість кожного з нас - це багатство. Та ми мали більше багатство - Тебе...
...Помираючи, Ти мовив до нас: "Не бійтеся!" Та як ми боїмося і далі! Коли, закінчуючи свою земну манд-рівку, Ти почув, що тисячі молодих людей ночують під Твоїми вікнами, Ти мовив: "Я шукав вас, та ви прийшли до мене!" Мій Отче, моя Любове
і Підтримка, що тепер мені робити? Коли нікому вказати дорогу, потішити, вселити надію і віру. Коли нікому показати мою вартість в цьому світі. Що тепер, мій Отче? Я так боюся загубитися, зневіритися, забутися. "Не бійтеся!" Мені так страшно вирушати в дорослість без Тебе. Так страшно помилятися і без Тебе переступати крок туди. Мені так страшно, моторошно і боляче! "Не бійтеся!" - мовиш Ти. Не залишай мене, мій Найсвятіший Отче.
Я ніколи не забуду Твоїх смішних історій з молодості, як то Ти після "matury" разом з друзями ходив до цукерні на "kremowki"! Або тоді, коли польські віруючі стояли під вікнами Твоєї кімнати в Кракові аж до пізнього вечора, Ти мовив: "Папою важко бути в Римі. Та тут, у Кракові, я мусів би постійно стояти на балконі!" А коли народ вигукував: "Хай живе Папа!", Ти відповідав: "Аби жити, мусить спати!" І за це ми Тебе любимо. За Твою таку щирість, простоту, доступність, за те, що з кожним Ти знаходив спільну мову. За кожне Твоє слово, Твій вчинок ми любили Тебе.
Ніхто й ніколи не зможе забути Твого теплого і такого доброго погляду, Твоїх таких стареньких, але до чого ж прекрасних рук, Твого такого світлого і щирого обличчя! Увесь Твій образ в мені.
Ніхто не зможе забути того Твого безконечного милосердя, коли Ти пробачив людині, що зазіхала на Твоє життя. В Тобі стільки добра і ласки! Як міцно любили Тебе усі Твої найближчі працівники. Яка велика любов світу до Тебе! Це - диво. Мій Отче, Ти - досконале життя і така ж досконала смерть. Ти - досконалість. Ти - посланий для нас Всевишнім, і Твоїми устами мовить Він до нас.
Я любитиму Тебе доти, допоки буду тут, на цій землі, по якій ходив і Ти, яку Ти цілував завжди, куди б не прибув. Я триматиму в руках вогник отої віри і надії, що Ти бо запалив в мені і в серцях цілого світу. І тулитимусь до нього що є сил. Бо в ньому - захований і Ти, мій Друже, мій
Наставнику, моя Любове... І сльози завжди обпікатимуть мені щоки при згадці про Тебе. І хоч я знаю, що Ісус прийняв Тебе в Свої обійми, що там Тобі спокійніше і краще, та біль втрати, невгасимий біль втрати завжди обпікатиме моє серце, мою зболілу душу. Ти так мені потрібен. Сьогодні. В цю мить. В ці дні. Ти так мені потрібен... мій Найсвятіший Отче...
"Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме!
Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки".
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 29.07.2005 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3222
|
«КРА╥НА ЗСЕРЕДИНИ» КРИМСЬКОТАТАРСЬКОЮ МОВОЮ
НА ШЛЯХУ ДО ╤СТОР╤╥ КОЗАЦТВА
МИСТЕЦЬКИЙ ОБЛАДУНОК НАШО╥ НЕЗЛАМНОСТ╤
